3) Егалітарна доктрина фінансового права

Нам уявляється, що успішно розв'язати основоположні проблеми теорії і практики оподаткування, природно зістикувати, здавалося б, не сумісні в принципі приватні і публічні інтереси платника податків можна саме з позицій потребового підходу.

Ця концепція позитивно зарекомендувала себе уже в цілому ряді країн світу. Вона принципово відрізняється від етатистської та персоноцентристської доктрин оподатковування тим, що не протиставляє платника податків і державу одне одному – у податковому праві вони атрибутивні. Однак головне полягає в тому, що вона виходить із діалектичної єдності приватних і публічних інтересів платника податків. Публічні суб'єкти, насамперед, держава, з позицій цієї концепції не мають у податковому праві власних інтересів, а є тільки інструментом задоволення публічних потреб окремих індивідів, їхніх співтовариств і соціуму в цілому. Саме останні, індивіди і їхні співтовариства, весь соціум є носіями як публічного, так і приватного інтересів.

Приватні потреби задовольняються винятково ним самим або переважно платником податків особисто. Не тому, що вони другорядні відносно публічних потреб, а в силу їхньої природи. Публічні ж потреби мають загальний характер. Вони об'єктивно властиві й украй необхідні якщо не кожному індивідові, то надзвичайно широкому колу їх, тобто, вони теж приватні потреби, але усвідомлені й загальнозатребувані цими індивідами, їх соціумом в якості необхідних для всієї спільноти людей у прийнятих у відповідному соціумі формах. Якщо вести мову про громадян громадянське суспільство, то це, звичайно, закон.

3. Поняття двох типів суспільних відносин – фінансових (матеріальних) і фінансово-процесуальних – як предмета фінансового права.

Матеріальне фінансове право – це система матеріальних норм, що визначають права та обов’язки суб’єктів фінансового права у сфері правового регулювання розподілу та перерозподілу ВВП та НД.

Особливістю матеріального фінансового права, є те, що воно містить основний масив фінансово-правових норм. Оскільки саме за допомогою даних норм визначаються та регулюються такі відносини:

• поняття та види публічних фінансів,

• принципи правового регулювання публічних фінансів,

• система фінансового права та її структурні елементи,

• поняття та види суб’єктів фінансових правовідносин, їх права та обов’язки,

• поняття, види та форми фінансового контролю,

• суб’єкти фінансового контролю,

• поняття та види фінансової відповідальності та фінансово-правових санкцій,

• бюджетні повноваження, поняття та види доходів та видатків та ін..

Одразу слід зазначити, що наявність особливого підрозділу процесуального фінансового права визнається далеко не всіма юристами фінансистами. Хоча великі зміни у сприйнятті процесуального фінансового права вже відбулися і в Україні, зокрема у підручнику з фінансового права  Л.К. Воронової говориться про можливість виділення у майбутньому особливого інституту чи підгалузі фінансового права – процесуального фінансового права.

Однак, бувають, на нашу думку, і перебільшення значення даного підрозділу фінансового права, так зокрема, російський дослідник С.В.Запольський стверджує, що фінансове право по своїй природі та призначенню є саме процесуальною галуззю права, оскільки, на його думку, основне призначення фінансового права процедурними рішеннями врегульовувати мобілізацію, розподіл та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів.

Процесуальне фінансове право – це система процесуальних норм, які визначають порядок дій суб’єктів у випадку порушення норм права, регламентують процедурні та організаційні питання щодо розподілу ВВП та НД. Додатковим аргументом при подальшій науковій розробці процесуального фінансового права є історична традиція у бюджетному праві виділяти бюджетний процес, який ні ким з представників фінансово-правової науки не заперечується. Крім того, детальне опрацювання ПКУ свідчить, що досить велика складова процесуальних норм міститься і в ньому, зокрема, наприклад, чого вартий 2 розділ «Адміністрування податків».