2. Практичний психолог у спорті

Фактори, що визначають успішність діяльності психолога у команді (спорті) У багатьох видах діяльності робилися спроби визначити фактори успішності. Відомо, що не завжди достатньо розуму, освіти, знань, культури тощо. Іноді згадують про своєрідний, невідомий Х-фактор, в основі якого є вміння бачити головне. Бачити головне у стандартній діяльності - завдання не складне. У творчій діяльності, в ситуаціях, що безперервно змінюються, а тим більше, в умовах дефіциту часу і невизначеності результатів - бачити головне і, у відповідності з цим, планувати свою діяльність, зусилля і час, стає складним завданням. У спілкуванні зі спортсменами і тренером навіть відпрацьовані методики ("інструментарій") вивчення та впливу дають безліч варіантів, з яких психологу необхідно вибирати. Треба сказати, вираз "бачити головне" у цьому випадку не відображає сутності справи, тому що часто психолог діє в певному напрямку не тому, що чітко "бачить" цей головний шлях з його кінцевим результатом, скоріш він його відчуває. Іноді він не може пояснити або обгрунтувати обраний варіант. Саме ця обставина робить його працю схожою на мистецтво, з його глибинним, але далеко не завжди обгрунтованим проникненням в тонкощі діяльності та відносин. У вмінні бачити головне безперечно багато розсудливості та послідовності висновків. Але, якщо цей раціоналізм не доповнити відчуттям ситуації, дрібницями скритих відносин, що майже ширяють в повітрі , раптовими імпульсами та дією, особливо у прийнятті термінових рішень - головний шлях може бути обрано невірно. Це як музикант, який без помилок зіграв п'єсу, але не вклав у ритм, обертони та інші атрибути техніки свою душу - успіх у слухачів малоймовірний. В роботі психолога, у зв'язку з цим, головне не тільки в тому, що він робить, скільки в тому, як він робить. Тому розмови про секрети в роботі того чи іншого психолога до кінця ніколи не можуть бути розкритими, тому що повторити індивідуальний стиль людини, яка досягла в будь-якому мистецтві успіху, практично неможливо. Може бути тільки загальний напрямок, так би мовити "школа". Але ця школа тим потужніша, чим більш неповторний індивідуальний стиль діяльності кожного з її учнів. Захопленість працею - найважливіший компонент успішності діяльності, що визначається любов'ю до психології і до спорту. Ліричний термін, що тут використовується, ніщо інше як глибинні, але потужні канати, що пов'язують щоденну роботу з відставленим на роки позитивним результатом діяльності. В даному випадку любов до своєї справи як сильний інтерес, в якому емоційне забарвлення визначає весь енергетичний потенціал діяльності психолога. Визначає цей інтерес декілька чинників, іноді дуже несхожих, але взаємопов'язаних. Головне потрібно знати і любити вид спорту, в якому працює психолог, і отримувати задоволення від тих станів, які психолог здатен викликати у спортсменів. Без певної долі фанатизму успіху в спорті професіонал не досягне: ні тренер, ні спортсмен, ні психолог у тому числі. Коли це є, психолог встановлює контакт легко і вільно, працює природньо і радісно, отримуючи задоволення від того, що допомагає спортсменам у вирішенні їх важких завдань. Робота йде, коли для психолога це не робота, а хоббі, коли він просто живе у команді і командою. Ті психологи, які багато працювали в практиці спорту, в моменти відвертості зізнавалися, що ефект впливу різко знижується або стає нульовим, коли з якоїсь причини падав інтерес: або втома, або сторонній інтерес, або змінення ціносних орієнтацій, або просто зайнятість іншим. Залишається тільки схема. В бесідах зі спорсменами зникає чуттєве забарвлення логічної аргументації, не з'являються у необхідний момент приклади, що так ефектно діють, немає тієї енергії, яку необхідно передавати іншим, немає тих каналів, по яких негативне "забираєш" у спортсменів. Коли є любов, тоді голос по телефону навіть за тисячі кілометрів викликає відчуття у відповідь. А коли її немає, то ніяке спілкування не дає необхідних емоцій. Зрозуміло, краше за все, якщо психолог сам займався цим видом спорту, пожив життям цього виду і досяг певних успіхів у ньому, коли він цей вид спорту не просто знає, а глибоко відчуває. Навіть до того, що його навіювання і бесіди включають специфічні,іноді жаргонові для цього виду спорту вислови, назви, слова. Використовуючи відомості з соціальної психології в області спорту, можна стверджувати, що найважливішим компонентом успішності практичної діяльності психолога є вміння бути у злагоді із людьми. Спілкування є основною формою роботи психолога, під час якого він повинен так змінювати стани людей, з якими працює, щоб вигравав результат діяльності (не обов'язково позитивні стани). Якщо психолог у злагоді з тренерами, лікарем, масажистом, батьками тощо, він має поле для позитивного впливу. Саме тому, завершуючи дискусії про роль психолога у спорті, залишають весь складний понятійний апарат і просто стверджують: є в психолога контакт з тренером і спортсменами - буде робота, немає контакту - в команді йому роботи немає. Бар'єром у роботі психолога може бути позиція тренера "я і сам психолог не гірший за нього". Це заважає тренерам, які вже досягли успіху використовуючи роботу психолога для наступного підйому. Можуть бути інші ускладнення в роботі психолога, пов'язані зі взаємовідносинами між ним і лікарем або масажистом. Одним з важливих комунікативних завдань психолога є встановлення розподілу команди на суперечні групування. Тут немає прямолінійних міркувань і стереотипних схем. Так, реалізуючи принцип загальної доброзичливості можна нажити в команді відвертих противників. Безумовно, психолог не зможе працювати з тренерами, з якими у нього складаються конкурентні відносини на будь-якій підставі (поїздки, премії, тим більше слава). Вміння визначити та реалізувати на практиці оптимальну для спілкування з кожним соціальну дистанцію - не менш важлива перевага практичного психолога. З одним тренером психолог на "ти", з іншим, навіть після декількох років роботи і своїм однолітком - на "Ви". Цьому не завжди можна знайти логічне пояснення, в цьому багато відчуттів та інтуїції. Важливою позитивною якістю практичного психолога є вміння дозувати спілкування зі спортсменами. Помилковою є думка, що чим більше він спілкується зі спортсменом, тим краще для справи. Спортсмени повинні відчувати потребу у спілкуванні з психологом і задовільняти її по мірі необхідності. Потрібно пам'ятати, що докучливість шкідлива, а в даному випадку особливо. Як правило, психолог знаходиться в складній ситуації у команді, коли його особистість та спосіб життя повинні бути прикладом того, чого він навчає. В новій команді йому необхідно завоювати авторитет, віру в себе, без чого його робота неможлива. Але коли він його досягнув, від нього очікують певного характеру дій, вчинків, відношень. Наприклад, важливий розділ роботи психолога - навчання спортсменів і тренерів саморегуляції, повинен підтверджуватися всією поведінкою самого психолога. Які б приклади він не використовував в розмовах, вони залишаються пустим звуком, якщо у своєму житті психолог демонструє зворотнє. До цього слід додати перелік деяких правил діяльності практичного психолога у спорті, що визначають її успішність.

1. Бере участь в процесі підготовки спортсменів - у тренуванні і в змаганнях, - але не претендує на лаври в разі успіху. Скромність та місце в тіні - його талан.

2. Все робить тільки після погодження з тренером.

3. Вивчає спортсменів не тільки за допомогою їх самооці- нок і спеціального інструментарію, а в першу чергу, спостері- гаючи їх в тренуваннях та в змаганнях, в роботі і на відпочинку - всюди, де можна побачити психічні особливості без спеціального тестування.

4. Веде політику нейтралітету в конфліктних ситуаціях у тренерському середовищі, але бере участь у розв'язанні суперечливих ситуацій.

5. Є буфером у напружених ситуаціях між тренером і спортсменом.

6. Виявляє граничну коректність, видаючи тренерові психологічну характеристику спортсмена. Висловлює свою думку, але не наполягає, кінцевий висновок про можливості спортсмена належить тренерові.

7. Ніколи не розповсюджує довірену йому інформацію. Спонукаючи до відвертості, ніколи не висловлює своєї думки про колег тренера.

8. Досвідчених тренерів не повчає і не освічує, а ненав'язливо інформує в питаннях психології спорту.

Ставлення спортсменів і тренерів до психологів В залежності від ситуації психолог працює з командою в цілому і індивідуально зі спортсменом. Вже за декілька днів виявляються спортсмени, які найбільш зацікавлені в роботі психолога і скептики. Чисто людські та професійні контакти виникають як би на декількох рівнях. На першому рівні 2-3 спортсмени стають близькими психологові людьми. Між ними встановлюються доброзичливі, дружні відносини. Зберігаючи соціальну дистанцію психолог виступає старшим товаришем, вчителем. На другому рівні в орбіті спілкування знаходяться, приблизно, сім осіб, іноді більше. Класичне число "7" і тут знаходить своє відображення. Ці спортсмени довіряють психологові, приходять на бесіди, включають його сеанси у свій режим дня, але відносини ці більш ділові, ніж дружні. Це основна група в роботі психолога. В наступний рівень включаються спортсмени, які періодично звертаються до психолога за порадою або підтримкою, іноді відвідують його сеанси. І на останньому рівні спілкування психолог може впливати на спортсменів навіть не знаючи їх (наприклад, коли читає лекцію чи проводить колективний сеанс навіяного відпочинку тощо). Ще один рівень - найбільш складний для психологів - це рівень несприятливого відношення до них. Відверто негативне відношення спортсменів до психолога - явище рідкісне. Але байдуже теж можна вважати негативним. Частіше це відношення не виражається відкрито, але внутрішня установка або "кулуарні" розмови "для чого він мені потрібний..." серйозно заважають роботі. Але відношення спортсменів не визначає місце психолога в команді. Його запрошують тренер або керівництво команди і саме їх відношення є визначальним. Можна визначити декілька типів тренерів за їх відношенням до психолога.

1. Тренер надає великого значення роботі психолога, залучає його до команди, мотивує, дає дільницю роботи, час і місце для неї, у всьому допомагає, повністю довіряє психологові, дозволяє будь-які спілкування зі спортсменами. Вважає, що ця форма співпраці підвищує його можливості як психопедагога спорту.

2. Тренер залучає психолога як консультанта, дає можливість обстежити спортсменів, отримує від психолога інформацію, а весь процес впливу залишає за собою. Такому тренерові потрібний психолог психодіагностичного профілю.

3. Тренер використовує психолога як ширму для створення атмосфери науковості та таємності. Він позначає інтерес до психолога, висловлює до нього позитивне відношення всюди, але активно працювати не дає.

4. Тренер залучає психолога, дає йому окремі дільниці роботи з тим, щоб майбутній успіх не був зарахований як результат роботи психолога. Цей тип тренерів не хоче ділитися ні з ким успіхом і славою. Якщо постане вибір: користуватися послугами психолога і тоді ділитися з ним славою або працювати самому, такий тренер обирає останнє.

5. Тренер, який усвідомлює значення психологічного розділу роботи, але внутрішньо не приймає ніяких помічників. Як правило, це розумні, грамотні тренери, які досягли успіху, які мають високий рівень самооцінки своїх психопедагогічних можливостей. Дійсно, такому тренерові психолог потрібний не завжди.

6. Тренер, який приймає роботу психолога, але боїться його перебування в команді. Таким чином, успіх у спорті визначається комплексним підходом. Головною особою, яка здійснює просування спортсмена у спортивній кар'єрі є тренер. Першою, головною, основною, але не єдиною. Для психолога-педагога спорта центральним завданням є формування та вдосконалення властивостей особистості, що визначають успіх у спортивній діяльності, укріплення та вдосконалення механізмів нервово-психічної регуляції, доведення їх до рівня, необхідного для рекордних досягнень.