4. Політичні відносини та політичне життя суспільства

Конкретним проявом політики та влади в суспільстві є політичні відносини та політичне життя. Політичні відносини виражають стійкий характер взаємозв'язків між собою та з інститутами влади. У змістовному плані вони характеризують різноманітні взаємодії еліти і електорату, еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і національних спільностей, різноманіт­них груп інтересів і політичних інститутів.

Важливим показником політичного життя є характер політич­них відносин, який віддзеркалює домінуючі складові функціо-нування державної влади, як то: чи то непримиренна боротьба політичних інтересів і партій, чи то прагнення цих сторін до суспільної згоди і порозуміння для вирішення загальних проблем; чи то громадянська війна, чи то громадянський мир; чи то постійне очікування соціального вибуху у будь-якій формі, чи то стабільність і почуття безпеки.

Для розуміння сутності політичного життя принципово важливим є те, що інтереси людини в політиці більшою мірою носять надперсональний характер, тобто мають значення для тієї чи іншої частини населення. Ці інтереси взаємодіють з інте­ресами інших суспільних груп, тому для нормалізації міжнаці­ональної взаємодії (політичного життя) особливе значення має участь у них держави.

Для політичного життя України останнім часом характерні нові тенденції. Кардинальні зміни в ньому відбулися з розпа­дом СРСР. Змінилася сама схема взаємовідносин людського загалу: відхід від пріоритету міжнародних проблем ("СРСР -міжнародне коло") до пріоритету внутрішніх проблем, таких як: громадянське суспільство - державна влада, її форма, її еконо­мічна, культурна, освітня, національна, екологічна та інша пол­ітика. З цих взаємовідносин провідними стають політичні. Че­рез те, що від них (і це згодом розуміють усі) залежить успіх вирішення усіх інших питань.

Таким чином, політика виникає на визначному етапі роз­витку суспільства, коли розмаїття інтересів та породжувані ними конфлікти створюють загрозу суспільному цілому. Дер­жава, що формується разом із політикою, є силою, яка прово­дить в суспільстві завдяки примусу загальнообов'язкову модель поведінки для всіх членів соціуму. Політика і держава пов'язані із владою та владними відносинами, які є асиметричними, ха­рактеризуються спроможністю суб'єкта влади впливати на по­ведінку об'єкта влади. Політика - це діяльність та відносини з приводу реалізації влади в суспільстві. Вона являє собою сфе­ру цілеспрямованої взаємодії соціальних груп для використан­ня інститутів публічної влади із метою досягнення своїх інте­ресів, запитів, потреб. Саме політика багато в чому забезпечує прогресивний розвиток суспільства, стверджує стабільність, порядок, порозуміння. Однак, неефективна політика може обер­нутися для суспільства регресом, стати національною трагедією.

На заваді цим негативним явищам можуть стати розвиток знань про політику, зацікавленість нею та участь у політично­му процесі.

Кирилюка

Частина 2. ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

ЗМІСТ І СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДЕЙ

СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

У сучасній політологічній літературі політичне життя сус­пільства визначається як сукупність духовних, чуттєвих, емо­ційних і практичних форм політичного буття людини і суспільства, яке характеризує їх відношення до політики та участь у ній.

Цей термін використовується для узагальненої оцінки соціально-політичних характеристик життя конкрет­них епох, країн, суспільств, діяльності і політичної поведінки певних класів, соціальних груп та прошарків, а також окремої людини. Політичне життя детермінується соціально-економі­чними, культурно-історичними та іншими факторами, зокре­ма, типом держави та її політичним ладом, політичною інституціональною структурою влади, неформальними об'єд­наннями тощо. Воно формується культурно-історичними тра-ди- ціями, національними особливостями народу, суспільним середовищем з його духовними цінностями, релігією, а також зумовлене станом розвитку загальнолюдських громадянських і політичних прав та свобод.

Політичне життя надзвичайно динамічне. Воно є відобра­женням змагань різноманітних учасників суспільного процесу за вплив, лідерство, а в кінцевому рахунку — за владу. Слід підкреслити найрізноманітніші ознаки його диференціації: за політичними та ідеологічними переконаннями, за індивіду­альним і суспільним рівнем розвитку свідомості та культури, за регіональними орієнтаціями, національною приналежніс­тю, віросповіданнями тощо.

Соціальний простір, в якому протікає політичне життя, над­звичайно різноманітний серед держав світу або окремих їх ре­гіонів — як внутрішніх, так і зовнішніх. Він визначається типом держави, її політичним устроєм, зокрема, характером управління: авторитарним, тоталітарним, диктаторським, де­мократичним. Політичне поле, в якому здійснюється життєді-

яльність громадян суспільства, залежить від системи зв язків між державою і суспільством, між державою та індивідом або конкретною групою громадян. Тому його можна класифікувати за такими ознаками:

— за обсягом охоплення сфери: внутрішньополітичне, зов­нішньополітичне;

— за сферами прояву: соціально-політичне, національно-політичне, військове, адміністративно-політичне та ін.;

— за суб'єктами політики: соціально-класове, національне, державне, партійне, громадсько-політичне тощо;

— за діяльністю політичних органів: парламентське, адміні­стративне;

— за формами організації: організоване, стихійне, слабоор-ганізоване;

— за рівнем здійснення: за місцем проживання, в трудових колективах, на рівні управління й самоуправління, за адміні­стративно-територіальним поділом, на державному рівні, мі­жнародному рівні.

Найхарактернішими особливостями політичного життя будь-якої країни світового співтовариства є намагання досягти ста­білізації суспільного життя, цілісної єдності, соціальної впорядкованості, плюралізму, відбиття своєрідності політично­го часу, активності.

Політичне життя виконує функцію стабілізатора суспільного життя.

Політична стабільність суспільства — такий стан рівноваги політичного життя, для якого є характерними в основному сталість і збереження функціонування політичних інститутів, порівняно рівний перебіг політичних процесів, відсутність впливу конфліктів на якісні зміни у політичній сфері. Основними особливостями стабільності політичного життя є, насамперед, розгляд суб'єктів політики, політичної стабільності як однієї з центральних цілей і цінностей; наявність механізмів досягнення і збереження постійної рівноваги політичного жит­тя; своєчасне витіснення, упередження в політичній системі елементів, структур, які порушують функціонування і розвиток політичного життя, уникнення та розв'язання політичних кон­фліктів, запобігання передкризовому, а тим більше кризовому стану тощо; постійне оновлення функціонування внутрішніх структур політичного життя; зв'язок внутрішнього політичного життя країни зі світовим політичним життям, тобто глобаліза­ція, універсалізація політичного життя.

Отже, стабільне політичне життя — це не аморфне, тихе, а надзвичайно складне життя, активне, рухоме, наповнене безперер вним процесом змін у політичній сфері. Воно потребує постійної уваги до підтримки рівноваги через політичне керівництво, управління, організацію, ідеологічний вплив та інші стабілізу­ючі заходи. Якщо стабілізаційні механізми якісних політич­них трансформацій перестають діяти, політична стабільність вступає в смугу стагнації.

Політична стагнація життя суспільства — це застій, згор­тання змін, окостеніння форм, розпад структур політичного життя, що призводить до припинення політичного розвитку, краху політичної системи суспільства або ж політичного рег­ресу в цілому.

Особливостями політичного життя, що перебуває у стані стагнації, є: пасивність, а згодом звуження діяльності всіх еле­ментів "політичної системи; стандартизація політичного життя, розвиток суспільства за розробленим політичним сценарієм; своєчасне вирішення політичних конфліктів, прагнення зара­ди мнимого вигляду або через свою неспроможність до вирі­шення "загнати" конфлікти "всередину"; замкнутість полі­тичного життя; боязливе ставлення до будь-яких змін устале­них форм політичного життя, до будь-яких його якісних трансформацій; нездатність до вироблення нових форм полі­тичного життя; згортання всіх форм демократії, бюрократиза­ція політичного життя.

Об'єктивно політична стагнація веде до політичного застою, політичної кризи, політичного конфлікту як симптому полі­тичної нестабільності.

Політична нестабільність (дестабілізація) суспільства — це стан політичного життя, який перебуває під постійним впли вом різного роду соціальних і політичних катаклізмів (криз, конфліктів тощо), що ведуть до корінних якісних змін, до розвалу політичної стабільності.

Нестабільність політичного життя суспільства характеризу­ється наявністю періодичних криз, потрясінь, політичних та інших конфліктів; відсутністю автоматично діючого механізму усунення диспропорцій, які виникають досить природно, що спричиняє хаос та ін.; порушенням управлінських відносин у зв'язку з розвалом економічних стосунків; безвладдям або над­звичайною слабкістю структур законодавчої, виконавчої та судової влади; повним розпадом традиційних політичних ін­ститутів (партій, громадських об'єднань та ін.), розпадом ок­ремих політичних структур (армії, суду, прокуратури, органів державної безпеки та ін.); виникненням нових владних адміністративних політичних структур як передумови оновлення політичної системи; висуненням альтернативних шляхів роз­витку, нових політичних елементів і структур, що прагнуть впливати на політичну систему методом руйнування або тво­рення; можливою інтервенцією, що або призводить до заги­белі політичної системи, або, у разі перемоги над ворогом, стає причиною її розквіту; плюралізмом у діяльності засобів масової інформації; виникненням різноманітних нових форм політичної діяльності; виникненням в умовах нестабільної правової системи розмаїття партій, громадських об'єднань та інших форм громадсько-політичної самодіяльності мас.

Нестабільність політичного життя призводить до політичних потрясінь. Політичне життя розвивається стабільно в умовах громадянської згоди, злагоди.

Громадянська згода — це діяльність громадян, що заснована на єдності поглядів і схожості орієнтацій і спрямована на ста­новлення громадянського суспільства.

Громадянської згоди досягають при здійсненні такої актив­ної форми політичних відносин, як консенсус (від лат. con­sensus — згода, єдність, одностайність, загальна думка). Вивченням і осмисленням консенсусу у світовій політології замається консенсулогія.

Консенсулогія — напрям політології, спрямований на з'ясуван-ня~змісту, форм, характеру вироблюваних угод, вивчення за­гальної думки сторін, принципів, процедури досягнення єдності, одностайності у вирішенні питань на подолання кон­фліктів, розв'язання суперечностей, досягнення миру, узгод­ження позицій, взаємної згоди.

Консенсус розглядається як взаємна згода, спільність, погодже­ність позицій, збіг думок політичних суб'єктів у процесі політич­ної діяльності і як принцип політичних відносин, процедура вироблення й прийняття суб'єктами політики рішень або догово­рів, форма подолання існуючих суперечностей та розбіжностей.

На основі консенсусу за наявності у сторін розмаїття інте­ресів та орієнтацій відбувається політична консолідація. У ра­зі відсутності консенсусу з найбільш принципових питань і основних цінностей відбувається політична .дезінтеграція, тобто поділ спільності на групи. Строкатість таких груп може розширюватись. За таких умов політика перетворюється на декларування вузькогрупового або особистого егоїзму, перес­тає бути механізмом зіставлення позицій та інтересів, накопи­чення й передачі досвіду. Можливість для співробітництва різнорідних сил у межах соціальної цілісності зникає, бо в ній в такому випадку немає необхідності, а цілісність є характер­ною рисою політичного життя.

Цілісність політичного життя досягається багатьма шляха­ми: узгодженням різноманітних інтересів, інтеграцією різних форм політичної діяльності, врахуванням усього багатства су­спільно-політичних зв'язків та залежностей, досягненням співвідношення політичних інтересів окремо взятого політич­ного суб'єкта з об'єктивними потребами, інтересами політич­ного суспільства взагалі.

і. Єдність політичного життя досягається внаслідок інтегра­ції, погодження політичних і всіх інших інтересів. Незалеж­ність, самостійність будь-якого суб'єкта політичного життя в реалізації власних політичних інтересів за умов єдиного ін­тегрованого суспільства є відносною. Вона вимагає враху­вання всього багатства суспільно-політичних зв'язків, всіх тих різного роду залежностей, у межах яких перебуває політич­ний суб'єкт, тобто соціальної впорядкованості політичного життя.

Соціальна впорядкованість є основою утвердження організа­ції політичного життя. Якщо ступінь соціальної впорядкова­ності істотно знижується, люди починають сприймати політику і все, що з нею пов'язане, як дуже небезпечний хаос. Це супроводжується розчаруванням у вибраному політичному курсі, наростанням тривоги, готовності прийняти будь-які, але, на їх думку, ефективні засоби впорядкування соціальних зв'язків. Уроки історії у таких випадках є повчальними саме тому, що існують межі підтримки масами демократичних змін. Ступінь невпорядкованості соціальних зв'язків у пере хідний період до нової моделі їх регуляції неминуче зростає. Проте вона не повинна викликати почуття втрати безпеки, цьому сприяє правова система. Однак впорядкованість полі­тичного життя не виключає його множинності.

Плюралізм політичного життя наприкінці XX — напередод­ні ХХіст. дедалі більше набуває конструктивного характеру, сприяє консолідації соціальної системи. Він передбачає кон­сенсус усіх членів суспільства з фундаментальних питань його існування. В основі консенсусу лежить пошук ключових для будь-якої політичної системи цінностей — образ суспільства, до якого тяжіє більшість громадян.

Політичне життя суспільства — це те, що існує суб'єктив­но, є в дійсності і становить факт. Для політики реальне по­літичне життя має значення лише в історичному контексті, а це означає, що певна політична реальність історично виникла і має перспективи у своєму розвитку. Не враховуючи таку реаль­ність політичного життя, неможливо прийняти вірне рішення. У цьому зв'язку політичне життя характеризують політичний прос­тір і політичний час, в яких воно розгортається.

Політичний простір виступає у трьох вимірах: як передумова політичного життя; мета політичних процесів життєдіяльності (геополітика); як середовище здійснення найрізноманітніших форм політичного життя.

Політичний простір як передумова політичного життя визна­чає його данність, а саме — територіальні розміри, межі й фор­уми організації, координати цивілізації, що склалися, вплив кліматичних особливостей на політичне життя, його організа­цію й функціонування, особливості керованості, комунікатив-ності, можливості виконавської влади, зв'язок центру з владою на місцях, можливості хаосу, розвалу, розпаду, активність і па­сивність політичного життя та ін.

Важливою властивістю політичного життя є політичний час. Він — сутнісна характеристика змісту політичного життя на певному конкретно-історичному етапі його розвитку. Політи­чний час не є календарним часом, це час політичних подій, що визначає все політичне життя. Так, на кінець XX ст. полі­тичне життя Східної Європи характеризується розпадом тота­літаризму, кризою імперської централізації, формуванням і зміцненням національних політичних систем у республіках, переходом до демократичних форм політичного життя. Для України 90-ті роки XX ст. — це політичний час переходу до демократичної легітимності, незалежності, гуманності, само­організації й самоуправління політичного життя.

У XX ст. людство надзвичайно активізувало політичне життя, віддаючи належне активній ролі політики. Активність політич­ного життя стала його рисою. Вона залежить від багатьох фак­торів: місця особи в суспільстві; політичного режиму (тоталітарного, авторитарного, демократичного); політичної і правової культури народу; досконалості структури і функціону­вання політичної системи суспільства; економічного життя і ре­ально функціонуючої економічної системи суспільства; складності соціальної структури суспільства; наявності інтелек­туального потенціалу в політичній сфері, тобто кола людей, по­літично освічених, щирих патріотів, громадян честі й відповідальності, вольових, організаційно даровитих, далекозо­рих, які, крім великого політичного впливу на суспільство, ма­ють і моральний авторитет. Кожен з цих факторів по-своєму важливий.