8.8. Види та організація угод на фондовому ринку

8.8.1. Зміст угоди на фондовому ринку Фондова угода-це, передусім, один з різновидів торгової угоди. Для торгової угоди будь-якого різновиду характерна домовленість сторін стосовно основних реквізитів, які дають відповідь на такі питання: що продається (купується), скільки продається (купується), за якою ціною, які терміни поставки і оплати і в чому суть додаткових умов, якщо такі є. Предметом угоди на фондовому ринку можуть бути купівля-продаж цінних паперів, а також їх дарування, уступка прав та інші угоди. У цьому розділі навчального посібника мова йде про фондові угоди, предметом (змістом) яких є купівля-продаж цінних паперів, що складає суть фондової діяльності як такої. Таким чином, змістом угоди на фондовому ринку є: а) предмет угоди, тобто певний вид цінних паперів; б) обсяг угоди, тобто узгоджена кількість цінних паперів, яка визначена сторонами виходячи з кількості цінних паперів, що пропонується для продажу і кількості цінних паперів, що необхідні для купівлі; в) ціна продажу цінних паперів; г) термін виконання угоди (або терміни її виконання, якщо час поставки цінних паперів не співпадає з часом їх сплати). Крім цих обов'язкових реквізитів договору щодо фондової угоди, в нього можуть включатися додаткові, зокрема, визначальні вимоги поставки і платежу, участь третіх осіб тощо. Оскільки в основі угоди лежить договір, відповідно передбачається наявність щонайменше двох сторін, тобто в цьому випадку мова йде про двосторонній договір. Але на фондовому ринку мають місце також багатосторонні договори. Основні учасники (сторони) фондової угоди - це продавець цінних паперів і їх покупець. В ролі продавця може бути емітент, який випускає на ринок цінні папери, або ж торговець, який придбав цінні папери, що випускаються або знаходяться в обігу, і перепродує їх в даній угоді. В ролі покупця може бути як користувач цінних паперів (наприклад, покупець купує акції для участі в управлінні акціонерним товариством і отримання дивідендів), так і торговець, який купує цінні папери для їх подальшого перепродажу з метою вилучення прибутку у вигляді різниці цін при купівлі і продажу. Покупців (як тих, так і інших) називають також інвесторами, оскільки вони інвестують (вкладають) свої грошові кошти в цінні папери. Уклавши угоду, вони стають власниками (держателями) цінних паперів. Для придбання цінних паперів покупець може використати не тільки власні гроші, а й залучені, отримані ним у кредитора для різних цілей або тільки для укладення даної угоди. Більше того, як про це буде сказано далі, учасники (або один з них) угоди взагалі можуть не мати на руках в момент укладення угоди відповідних цінностей -грошей або цінних паперів. Як бачимо, фондові угоди далеко не однотипні. Вони можуть істотно різнитися як за змістом, так і за формою, створюючи тим самим основу для їх класифікації. Виходячи з цільового принципу учасників угоди на фондовому ринку можна розрізняти угоди, що укладаються з метою: а) використання цінних паперів за їх прямим призначенням (покупцем) або отримання необхідних грошових коштів (продавцем); б) спекуляції на різниці в ціні: на одні й ті ж цінні папери в різний час (строкові угоди); на одні й ті ж цінні папери на різних ринках, як правило, в різних країнах (географічний арбітраж); за допомогою конвертації одних цінних паперів в інші (обміну одних цінних паперів на інші); шляхом продажу одних цінних паперів з одночасною купівлею інших; в) страхування (хеджування) від несприятливих змін цін на цінні папери. При укладенні угод на фондовому ринку вживається термін "арбітраж", яке походить від французького arbitrage і має (в тому числі й у французькій мові) два різних значення: третейський суд і комерційна діяльність, що передбачає використання різних цін однакових біржових активів на різних ринках. Арбітражером вважається особа, що вилучає прибуток за рахунок одночасної купівлі або продажу одного і того ж активу на різних ринках, або взаємопов'язаних активів при зміні між ними паритетних відносин (курсу валют). Всі ці види операцій дозволені законом (легітимні) і не суперечать вимогам добросовісного підприємництва, в тому числі спекуляція цінними паперами. Що ж до слова "спекуляція", то з латинського воно перекладається як "видивляння, уміння передбачувати", а слово "спекулятивний" в сучасній англійській мові означає "ризикований". Ось і виходить, що спекулянт на фондовому ринку -це один з її учасників, який придивляється до ситуації на ринку і з певним ризиком вчиняє дії з надією отримати певну вигоду. Людина, яка вирішила застрахуватися від несприятливої ситуації на ринку, тобто "хеджер", як правило, не викликає в оточуючих неприязні (чого не можна сказати стосовно спекулянта). Щодо останнього у багатьох з нас ще живе упереджене і навіть явно негативне (осуджуюче) ставлення. Тим часом, якщо не буде спекулянта, то не буде і хеджера, який позбувається ризику лише тому, що перекладає його на спекулянта. Адже ризик сам по собі нікуди не зникає. Спекулянт виявляється неминучим, незамінним контрагентом хеджера. І ще одним результатом спекуляції на фондовому ринку є щоденний і навіть щогодинний процес узгодження попиту і пропозиції, процес встановлення рівноважної ціни і прийняття збалансованих рішень щодо вкладення і використання капіталу. Що ж до арбітражних угод, то їх укладання призводить до вирівнювання відносин, що виникають в цінах на одні й ті ж активи на різних ринках і відновлення паритетних відносин між взаємопов'язаними активами.

 

8.8.2. Класифікація фондових угод Продавець і покупець можуть вступати між собою в угоду напряму (без посередників), або з участю посередника. У першому випадку схема дуже проста: продавець передає покупцеві цінні папери, а покупець - гроші. Угоди можуть бути оптовими, коли в них беруть участь інституціональні інвестори (юридичні особи), і роздрібними, коли клієнтами є індивідуальні інвестори (фізичні особи). Схема ускладнюється у тому випадку, коли між продавцем і покупцем з'являється посередник, зокрема брокер. Брокер, до речі, укладає дві угоди: одну з продавцем, а іншу з покупцем. Від продавця він отримує пропозицію на продаж, а від покупця - замовлення на купівлю. Рух цінних паперів від продавця до покупця і рух грошей в зворотному напрямі відбувається поза брокером. У цьому випадку мова йде про операцію на позабіржовому ринку. На фондовій біржі в угоді зазвичай беруть участь два брокери, один з яких отримує від продавця пропозицію на продаж, а другий - від покупця замовлення на купівлю, після чого обидва брокери укладають між собою угоду. Між клієнтом (продавцем або покупцем) і брокером укладається або договір доручення, або договір комісії. У першому випадку брокер виступає від імені клієнта, а у другому - від свого імені. У першому випадку стороною угоди залишається клієнт і він несе відповідальність за кінцеві результати виконання угоди. У другому випадку стороною угоди стає брокер, і він несе всю відповідальність. Як у першому, так і в другому випадку брокер виконує угоду за кошти клієнта. Прибуток брокер отримує у вигляді комісійних, які виплачує йому клієнт за надані послуги. Якщо між продавцем і покупцем посередницьку місію виконує дилер, то він також укладає угоду з продавцем і покупцем, але при цьому від продавця отримує цінні папери і платить за це йому гроші, і потім передає покупцеві цінні папери та отримує від нього гроші. На відміну від брокера дилер є перекупником цінних паперів. Угоду дилер здійснює від свого імені і за власні кошти. Безпосередній контакт між продавцем і покупцем відсутній. Прибуток дилера складається з різниці між ціною продажу і ціною купівлі. На фондовій біржі практикується також подвійне посередництво - з участю одного дилера і двох брокерів (схема 13.). Для клієнтів така схема посередництва приваблива тим, що, з одного боку, угода здійснюється за рахунок дилера, аз іншого - брокери, виконуючи замовлення, впливають на результат угоди з урахуванням інтересів клієнтів.

Як бачимо, професійні посередники фондового ринку укладають угоди не тільки з "кінцевим" продавцем і "кінцевим" покупцем цінних паперів (тобто між емітентом цінних паперів та інвестором), а й між собою, створюючи своєрідне професійне середовище, яке вдосконалюється із стандартизацією процедури угод. Продовжуючи класифікацію угод на фондовому ринку, можна зазначити наявність двох груп: угоди за власні кошти і угоди за позикові гроші (угоди з маржею). Біржовими правилами такі угоди дозволені. Розглянемо спочатку механізм угоди "купівля з частковою сплатою позиковими коштами". Такі угоди характерні тим, що в ній беруть участь три сторони, існує два моменти часу, змінюється ціна акцій і має місце дозволена законом спекуляція. Головна дійова особа угоди "купівля з частковою сплатою позиковими коштами" -це гравець, який грає на підвищення ціни. Його називають "биком". В одному випадку "бик" позичає гроші у кредитора і придбаває у третьої особи акції, наприклад, за 100 гривень. Передбачимо, що прогноз виправдався: ціна акції піднялася до рівня 120 гривень. Тоді "бик" продає ці акції (вже за підвищеною ціною) і частину отриманих від продажу акцій грошей використовує для покриття свого боргу перед кредитором (у розмірі отриманої від нього позики з процентами). Як бачимо, у першому випадку "бик" був покупцем акцій, а третя особа - продавцем. В іншому випадку вони міняються ролями. Прибуток "бик" отримує із-за різниці цін: 120 - 100 = 20 гривень, який дещо зменшується після сплати винагороди кредитору. Але для такої угоди потрібні певні умови: згода на участь у ній всіх сторін (кредитора і покупця), підвищення ціни і перевищення прибутку над процентами, які сплачуються кредитору. До позики вдається не тільки "бик", а й "ведмідь", який грає на зниження ціни. У цьому випадку угода називається як "продаж цінних паперів, що взяті у позику". У першому випадку "ведмідь" бере у позику пакет акцій у кредитора, наприклад у брокера, який виявив бажання дати на деякий час цінні папери (напрокат) за певну винагороду (премію). Взявши акції, "ведмідь" тут же продає їх третій особі за ціною, наприклад, 100 гривень. Припустимо, що надія "ведмедя" виправдалася і ціна акції у другому випадку знизилася до 80 гривень. Тоді "ведмідь" купує ці ж акції, але вже не за 100, а за 80 гривень. Куплені акції він повертає кредитору. У першому випадку "ведмідь" був продавцем акцій, а третя особа - покупцем. У другому випадку вони міняються ролями. Таким чином, прибуток ведмедя становить: 100 - 80 = 20 гривень (мінус премія кредитору). Для здійснення цієї угоди необхідні умови, аналогічні умовам попередньої угоди. Порівняння цих двох видів угод свідчить про те, що на відміну від угоди "продаж" угода "купівля" має не одне коло руху цінностей, а два - рух грошей між кредитором і "биком" і рух акцій між "биком" і третьою особою. Фондові угоди класифікуються також за іншими ознаками, серед яких за своєю значимістю виділяється ознака часу виконання угоди. За цією ознакою фондові угоди діляться на касові і строкові. Угоди, що передбачають негайне виконання, називаються касовими або спотовими, а ринок таких угод - касовим або спотовим (спот-ринок). Відповідно до цього, ціна цінних паперів на спотовому ринку називається касовою або спотовою. Негайне виконання угоди не означає, що розрахунок за нею повинен за часом співпадати з укладенням угоди. Спотові угоди виконуються найшвидше, як правило, за 30 хвилин, а найповільніше - за 3 дні. Існує умовне позначення. Якщо розрахунок за угодою здійснюється тим же днем, коли вона укладена, то пишуть Т+ 0, якщо ж на наступний день, то Т+1, якщо через два дні, то Т+2 і т. д.

 

8.8.3. Етапи (стадії") укладення угод Угода на фондовому ринку, так само як і будь-яка торгова технологія, складається з певних операцій, які здійснюються на певних етапах. Якщо угода починається з письмового (або електронного) оформлення і вже містить взаємне узгодження умов купівлі-продажу цінних паперів (так звані "затверджені" угоди), то після цього потрібні операції лише трьох наступних етапів: укладення угоди (1); кліринг (2); виконання угоди (3). В іншому випадку (при здійсненні "незатверджених" операцій) кількість етапів може збільшитися: з'являється необхідність у звіренні (узгодженні) параметрів угоди; крім того, може бути необхідне введення заявок у систему біржової торгівлі. Таким чином, основними етапами здійснення угоди на фондовому ринку слід вважати: 1) укладення угоди; 2) звірення параметрів угоди; 3) кліринг; 4) виконання угоди. Перші два етапи мають договірний характер, а другі -виконавчий. На позабіржовому ринку угоди укладаються усно (при особистій зустрічі або по телефону із записом переговорів на магнітну стрічку), по факсу або по спеціалізованих електронних мережах. На первинному ринку має місце одночасне підписання двостороннього договору (при поширенні цінних паперів, що випускаються). Як правило, на професійному ринку угоди таким чином укладаються рідко, а сам процес укладення розтягується у часі. Результатом першого етапу угоди є підготовка кожною стороною своїх внутрішніх документів, які містять її основні параметри. Такими документами можуть бути підписані бланки договорів купівлі-продажу, записи в журналах, брокерські або маклерські записки, відмітки на бланках виконання заявок, роздруки телексних повідомлень, звітні комп'ютерні файли і їх паперові роздруки. Право власності на цінні папери переходить до нового їх власника не на першому, а на останньому етапі - в момент виконання угоди. Це правило особливо актуальне тоді, коли на період між першим і останнім етапами виплачуються дивіденди або відбуваються інші суттєві явища для продавця щодо даної угоди купівлі-продажу. Другий етап - звірка. Вона необхідна в тих випадках, коли кожна із сторін на першому етапі окремо веде свої записи про умови угоди. Суть цього етапу полягає в тому, щоб надати обом сторонам можливість погодити (врегулювати) можливі розходження в розумінні суті і предмета угоди, що укладається. Документи, що містять зафіксовані результати першого етапу, використовуються для оформлення звірочних документів. Підсумковими документами другого етапу можуть бути письмові записки, телексні роздруки, комп'ютерні файли або листи звірення, що надходять від спеціальної звірочної організації. Слід зазначити, що сторони мають право відмовитися від звірення і пропустити другий етап (такі угоди іменуються "зафіксованими"), якщо вони довіряють одна одній і виключають можливість появи розходжень і помилок. Третій етап - кліринг - є найскладнішим. Слово clear в англійській мові означає "чистий", "очищати". Від нього походить слово clearing, що означає "прояснення" і в більш спеціальному значенні слова - "взаємний залік". Отже, мова йде про очищення (звільнення, усунення) заборгованості між контрагентами, про прояснення їх ділових (грошових) відносин. На практиці (як і в методичній літературі) немає однозначного визначення клірингу і зміст цього поняття виявляється різним. З цього приводу приведемо деякі на цей рахунок визначення. Кліринг - це безготівковий розрахунок. Кліринг - це взаємні розрахунки, що здійснюються без сплати готівкою наявних платіжних зобов'язань. Кліринг- це розрахунок шляхом заліку взаємних вимог. Кліринг- це залік взаємних вимог і зобов'язань, заснований на встановленні того: хто, що, кому винен і в який термін заборгованість повинна-бути погашена. Фахівці виділяють наступні основні функції клірингу і пов'язаних з ним розрахунків: 1) забезпечення реєстрації угод, що укладаються, в тому числі передача і отримання інформації про угоди, їх перевірка, реєстрація та інші операції; 2) облік зареєстрованих угод - за видами ринку, за учасниками, за термінами виконання і т. д.; 3) залік взаємних зобов'язань і платежів учасників фондових угод; 4) гарантійне забезпечення угод; 5) проведення грошових розрахунків; 6) забезпечення поставки цінних паперів з укладених угод.  Загальна (принципова) схема клірингу досить проста. Якщо особа "А" з даної угоди повинна особі "Б" 500 гривень, а за попередньою угодою, навпаки, особа "Б" була вже винна особі "А" 300 гривень, то замість двох перерахувань коштів повинно бути здійснене одне: особа "А" заплатить особі "Б" різницю 500 - 300 = 200 гривень. Тобто 300 гривень за цією двосторонньою угодою буде зараховано. При двосторонньому заліку виконується віднімання вимог одного контрагента з вимог іншого до тих пір, поки після включення в розрахунок усіх угод певного періоду не визначиться чисте сальдо заборгованості одного контрагента іншому. Інший приклад (багатостороння угода). Особа "А" винна особі "Б" 500 гривень, особа "Б" винна особі "А" 300 гривень і особі "В" 400 гривень, особа "В" винна особі "А" 150 гривень. Якщо не користуватися клірингом, то треба зробити п'ять перерахувань грошей на загальну суму 1450 гривень. Застосування клірингу (взаємозаліку) спрощує систему розрахунку, який в даному прикладі виглядає так: особа "А" перераховує особі "Б" 50 гривень, а особа "Б" перераховує особі "В" 150 гривень. Відповідно схема істотно спрощується: замість п'яти операцій на суму 1450 гривень тепер виконується тільки дві операції на суму всього 200 гривень. Як бачимо, скорочується трудомісткість роботи по перерахуванню коштів, скорочується час на всі розрахунки і значно менша сума грошей знаходиться в розрахунках. При цьому кожний з учасників залишається "при своїх": кошти особи "А" зменшуються на 50 гривень, кошти особи "Б" зменшуються на 100 гривень, а кошти особи "В" збільшуються на 150 гривень. Відповідно, баланс додержаний, взаємна заборгованість погашена. Останній (четвертий) етап здійснення угоди - це її виконання. Залежно від послідовності операцій, що виконуються на цьому етапі розрізняють три способи виконання угоди: 1) покупець отримує куплені ним цінні папери раніше, ніж продавець отримує за них гроші; 2) продавець отримує платіж раніше, ніж покупець отримує куплені ним цінні папери; 3) обидва процеси відбуваються одночасно, синхронно. Третій з названих способів ставить обидві сторони угоди в рівне становище, позбавляючи переваг будь-кого з них. Грошові розрахунки за фондовими угодами на позабіржовому ринку здійснюються через звичайну систему банківських розрахунків. На біржовому ринку цим розрахункам властиві деякі особливості, головна з яких полягає в певному відособленні розрахунків по фондових угодах від інших розрахункових угод, що забезпечує здійснення взаємозаліку і поставки проти платежу. Міжнародні депозитарно-клірингові центри здійснюють мультивалютні розрахунки, чого окремо взята національна грошова система зробити не може. Вибору способу розрахунку за фондовими угодами передує підготовча робота, яка, зокрема, передбачає розробку механізму контролю за рівнем ризику, що супроводжує, як правило, грошові розрахунки.

 

8.8.4. Котирування цін при угодах Буде помилково вважати, що учасника фондової угоди над усе в ній цікавить ціна (ринкова вартість, біржовий курс) цінного паперу. Про ціну домовляються продавець і покупець. Але кожний з них бажає знати (і це цілком зрозуміло), чи немає помилки в його позиції щодо ціни. У цьому їм допомагають котирування і фондові індекси. Термін "котирування" (буквально - "нумерувати"), як правило, застосовується для вираження дії або механізму встановлення ціни, але може також сприйматися як обіг цінних паперів (якщо цінні папери знаходяться в обігу на біржі, то кажуть, що вони котируються) і як офіційна публікація про біржові курси в спеціальних бюлетенях. Котирування здійснюється методом реєстрації або методом встановлення єдиного курсу. Перший з цих методів передбачає аналіз даних про фактично наявні і зареєстровані на фондовій біржі угоди. За підсумками аналізу виявляються характерні (типові) рівні цін, які є показовими для поточної ринкової кон'юнктури. Предметом реєстрації є граничні ціни - за верхнім і за нижнім рівнями біржового курсу певного дня. Другий метод (єдиний курс) встановлюється, на основі відомостей про кількість цінних паперів, які бажає продати продавець, і про кількість цінних паперів, які бажає купити покупець. Виявлена ціна виражає тимчасову і відносну рівновагу, чого, проте, цілком достатньо для того, щоб вона була авторитетним орієнтиром для учасників угоди.  Таким чином, котирування - це механізм встановлення ціни (курсу) цінного паперу на певній фондовій біржі, причому на кожних біржових зборах у ході аукціону. Але учасників фондового ринку цікавить також зміна ціни, і не тільки на даній біржі, а в масштабах галузі або навіть всієї країни. Для задоволення цієї потреби розробляються і публікуються фондові індекси, для розрахунку яких зазвичай використовуються результати котирування. Фондовий індекс свідчить про зміну ціни акцій великої групи авторитетних компаній. Чим ширша вибірка, тим індекс ближчий до індикатора стану окремої галузі або всієї економіки загалом. Індекси переважно будують не за галузевою ознакою, а за капіталізацією, тобто за сумарною ринковою вартістю всіх акцій, що знаходяться в обігу. У загальному вигляді фондові індекси являють собою зміну середніх цін певного набору цінних паперів. Використовується середня арифметична проста, середня арифметична зважена, середня геометрична. Середня арифметична проста визначається таким чином: ціни акцій усіх емітентів на момент закриття торгів складаються і отримана сума ділиться на кількість складових. При цьому кожна акція має однакову вагу незалежно від розміру компанії-емітента. Цей метод найбільш простий. При визначенні середньої арифметичної зваженої за вагу беруться, як правило, показники капіталізації. Тим самим враховується реальний масштаб ринку, вплив акцій, за якими капіталізація вища і які більш ліквідні. Стан ринку порівнюється з базисним або попереднім періодом. Середня геометрична, що використовується для визначення фондового індексу, обчислюється шляхом множення цін акцій. З отриманого добутку визначається корінь n-го ступеня, де п - кількість акцій. Розробка фондових індексів була почата в кінці XIX століття, коли Чарлз Доу почав розраховувати в США середній показник зміни курсу акцій 11 найбільших компаній. В Україні нині фондові індекси розробляють і публікують 4 інвестиційні компанії та Українська фондова біржа. Робота щодо створення єдиної системи розрахунку фондових індексів в Україні продовжується, а її головна мета полягає в підведенні більш міцної інформаційної бази під прийняття рішень щодо угод на фондовому ринку. Результати котирування і фондові індекси при всьому їх великому значенні не дають гарантій на успіх тієї чи іншої угоди. Фондова угода залишається справою ризикованою. Як уже зазначалося, угода на фондовому ринку - це процес, що складається з цілого ряду етапів і операцій. І на кожному етапі, на кожній операції інвестора може підстерігати несприятливий збіг обставин. Кожен з учасників фондової угоди чимось ризикує вже на перших етапах її укладення. Чим же? Адже він ще не обтяжив себе договірними зобов'язаннями і тим більше поки що не передав цінні папери (якщо він продавець) або не заплатив за них (якщо він покупець). Виявляється, що ризик на цих етапах угоди може зводитися до можливої втрати часу на переговори з контрагентом. Таке розуміння ризику вірне, але лише поверхневе. Цілком зрозуміло, що сам час для кожної людини представляє цінність, і прикро його втрачати, до того ж зробивши зайві турботи щодо укладення угоди. Але головне в тому, що за час оформлення угоди, яка не відбулася, учасник угоди втратить можливість "заробити гроші" в іншому місці. У таких випадках добросовісна сторона такої угоди втрачає можливість укласти угоду з іншою особою. Отже, тут доводиться мати справу з втраченою фінансовою вигодою. Першопричини зриву процесу укладення угоди різні. Один з її учасників, будучи спочатку платоспроможним, потім міг виявитися на грані банкрутства (із своєї вини або через обставини), міг змінити своє рішення продовжувати вести переговори на предмет укладення угоди у зв'язку з можливістю здійснити більш вигідну купівлю (продаж) цінних паперів або іншої угоди поза фондовим ринком. Слід враховувати і ту обставину, що ситуація на ринку може призвести не тільки до втраченої вигоди, а й спричинити прямі збитки, коли продавець цінних паперів, не отримавши вчасно грошей від покупця, буде не в змозі виконати свої зобов'язання перед третіми особами, що може підвести його під штрафні санкції або примусити укласти аналогічну угоду на не вигідних для себе умовах. Такий ризик іменується "ризиком понесення збитків по відшкодуванню".  Але навіть при акуратному виконанні зобов'язань з угод ризик все ж залишається. Особливо в умовах слабо організованої і неконтрольованої фондової діяльності. Розмір ризику може бути значним, а сам він слабо передбачуваний, оскільки існує багато чинників, що зумовлюють нестабільність ринку. До таких чинників належать: зміна міри ліквідності і прибутковості цінних паперів, коливання ставки банківського кредиту, порушення балансу попиту і пропозиції на фондовому ринку, падіння або зростання цін на активи товарного і валютного ринків, хвиля інфляції, рентабельність галузей народного господарства, що часто змінюється, непередбачені інноваційні процеси, фінансова нестабільність емітентів, труднощі в здійсненні приватизації, конкуренція торговців цінними паперами, вияв нових тенденцій у бюджетній і податковій політиці, неузгодженість термінів розрахунку на світовому ринку цінних паперів тощо. Ймовірно, легше перерахувати те, що не впливає на курс цінних паперів. Особливо, якщо ще враховувати вплив політичних і суспільних явищ, які впливають на зміст, форму і темпи економічної реформи в країнах з перехідною економікою. Всі ці та інші чинники знаходяться у взаємодії - функціональній або стохастичній. Існують спроби їх класифікувати. Пропонується, зокрема, поділяти ризик на систематичний і несистематичний. Перший з них викликається загальноринковою зміною курсів цінних паперів, що впливає на курс акцій конкретної фірми. Другий вид ризику (несистематичний) зазвичай поєднують із станом конкретної фірми і оцінюють його незалежно від стану ринку загалом. У цьому випадку корисно знати рейтинг (комплексну оцінку) даного цінного паперу, оскільки в ньому важливою складовою є надійність отримання прибутку. Існують й інші підходи до класифікації ризику. Так, наприклад, рекомендується виділяти загальний ризик, пов'язаний з певним видом капіталу, і ринковий ризик, пов'язаний з групою капіталу (портфелем інвестицій). На основі вивчення характеру і міри взаємозв'язків між різними чинниками ризику, розробляються системи і методи захисту від ризику. Існують три види такого захисту: 1) запобігання подіям, які можуть завдати збитків; 2) зменшення збитків, що вже наступили; 3) страхування від збитків шляхом передачі відповідальності іншій особі. Під кожний вид захисту від ризику, особливо під страхування, підводиться складний математичний апарат, описаний в багатьох наукових виданнях зарубіжних вчених і відображаючий досвід біржової гри та сучасну методологію фінансового аналізу. У розвиток цієї методології помітний внесок роблять українські вчені. Оптимісти вважають (і не без підстав), що можна не тільки здійснювати захист від ризику, але й управляти ним. Однак для цього треба не тільки досконало володіти механізмом укладення фондової угоди, а й грунтовно вивчати і постійно відстежувати загальний стан і тенденцію фондового ринку, пам'ятаючи, що угода - це лише вершина айсберга. І не слід забувати, що ставка на великий виграш завжди супроводиться ознакою великого програшу. Навіть за малоризикові комбінації строкових угод доводиться платити зменшенням шансів отримати прибуток.

 

8.8.5. Хеджування та спекуляція у біржових угодах При перерахуванні засобів зниження ступеня ризику свідомо не був згаданий такий засіб, як хеджування. Воно заслуговує того, щоб про нього сказати окремо. Якщо важко поєднати прибутковість і надійність угоди, то можна перенести ризик з одного учасника на іншого. Для такого способу зменшення ризику підібраний термін - хеджування (англійською hedge - захищати). Хеджування розуміється як дія щодо страхування цінних паперів від знецінення внаслідок можливого падіння їх курсу. Хеджування найбільш повно втілюється в строкових угодах. Звернення до строкових угод дає змогу без великих особливих зусиль перенести ризик з однієї особи на іншу. Перша особа іменується хеджером, а друга - спекулянтом. Між іншим, сторонами угоди можуть виступати два хеджери, коли один з них страхується від ризику, пов'язаного з підвищенням ціни, а інший - від ризику, пов'язаного із зниженням ціни. Хеджування може захистити хеджера від втрат, однак при цьому позбавляє його можливості скористатися сприятливим розвитком кон'юнктури, якщо таке станеться. Про цю особливість строкової угоди і хеджу добре знають особи, які пов'язані з виробничим процесом і планують свої майбутні витрати і прибутки. Вони знають і готові поступитися потенційним прибутком заради визначеності перспектив фінансового становища компанії. Це одна з причин використання строкових угод. Інша причина - спекуляція. Хеджером можна стати лише тоді, коли, як правило, маєш справу із спекулянтом. Можливості для хеджування і спекуляції строкова угода надає завдяки тому, що момент виконання такого виду угод і момент їх укладення розділені значним (багатомісячним) проміжком часу, протягом якого ціна предмета угоди (цінних паперів), як правило, істотно змінюється -з тими чи іншими наслідками для учасників угоди. Розглянемо суть строкових угод на цифрових прикладах. Припустимо, що сторони строкової угоди визначили ціну виконання на рівні 500 грн. за одну акцію, а термін її закінчення становить три місяці. Це означає, що через три місяці незалежно від ринкової ціни, яка складеться на цей момент, продавець обов'язково повинен буде продати покупцеві акції за 500 грн., а покупець повинен обов'язково купити їх за цією ж ціною. Якщо до моменту закінчення угоди ринкова (оптова) ціна становитиме, наприклад, 700 грн., то покупець отримає прибуток: заплативши продавцеві 500 грн., він продасть її на ринку за 700 грн. Різниця в розмірі 200 грн. складе його прибуток. Якщо ж ринкова ціна знизиться до 400 грн., то покупець понесе втрати: він переплатить на кожній акції 100 грн., оскільки заплатить продавцеві 500 грн., в той час як на ринку він купив би ці акції за 400 грн. Повернемося тепер до продавця акцій. Його результати будуть завжди протилежні результатам покупця: якою мірою один з них виграє, такою ж інший програє. При ринковій ціні 700 грн. продавець несе втрати в розмірі 700 - 500 = 200 грн., а при ринковій ціні 400 грн. виграш в розмірі 500 - 400 = 100 грн. При цьому втрати продавця можуть мати одну з двох форм - залежно від того, чи мав він на руках в момент укладення угоди акції, а також чи має він можливість купити на ринку акції цього ж емітента. Якщо він мав на руках акції, то його втрати виразяться у формі упущеного прибутку: адже якби він не уклав цю угоду, то зміг би продати свої папери на ринку 700 грн. за акцію, а не продавати покупцеві по угоді за 500 грн. Упущений прибуток у цьому випадку становить 200 грн. Якщо ж продавець в момент укладення угоди не мав на руках акцій, то він змушений буде купити їх на ринку по 700 грн. за акцію і продати їх покупцеві за угодою за 500 грн. У такому випадку він зафіксує ту ж суму (200 грн.), але вже у формі реального збитку. При ринковій ціні 400 грн. продавець також буде мати дві форми виграшу. Якщо він на момент укладення угоди не мав акцій на руках, то на момент виконання угоди він купує на ринку акції за 400 грн. і продає їх покупцеві за угодою за 500 грн., маючи при цьому явний прибуток в розмірі: 500 - 400 = 100 грн. Якщо продавець на момент укладення угоди мав акції і при цьому має можливість (гроші і пропозиція на ринку) купити такі ж акції на ринку, то він буде мати такий же прибуток: 500 - 400 =100 грн. Якщо ж він мав акції, але при цьому на момент закінчення операції не має можливості купити на ринку такі ж акції, то в цьому випадку його виграш виразиться у формі відверненого збитку: адже якби не угода, то йому довелося б продати на ринку акції за 400 грн., але завдяки угоді він продав їх покупцеві за угодою за колишньою ціною - 500 грн. за акцію. Цифри наведеного прикладу торкалися твердої угоди (у вигляді форвардного або ф'ючерсного контракту), коли кожна сторона повинна обов'язково виконати умови угоди. Але до складу строкових угод належать не тільки тверді угоди, але й умовні угоди (у вигляді опціонних контрактів), коли однією з сторін надається право виконати або не виконати операцію контракт. За це право його власник сплачує іншій стороні премію, тобто купує право вибору -виконувати угоду чи відмовитися від неї. Зазначимо, що існує два типи опціону: опціон кол і опціон пут. Придбаваючи опціон кол, покупець придбаває право купити у продавця опціону вказаний в контракті актив (цінні папери) у встановлені терміни за ціною виконання, або ж відмовитися від цієї купівлі. Придбаваючи опціон пут, покупець придбаває право продати продавцеві опціону вказаний в контракті актив або ж відмовитися від цього продажу (схема 14.). Розглянемо на прикладі схему строкової угоди по типу опціон кол. Припустимо, що ціна виконання визначена стороною в розмірі 500 грн. за акцію. Продавець акції виписує опціон і продає його покупцеві за премію в розмірі 150 грн. Такі умови контракту. Розглянемо два випадки, коли ціна знижується і коли підвищується.

При зниженні ціни покупець відмовляється від виконання опціону кол, оскільки на ринку він зможе купити акції, наприклад, за 400 грн., що на 100 грн. дешевше за ціну виконання контракту. Покупець понесе втрати, рівні сплаченій премії, тобто 150 грн. Якби він все-таки виконав опціон і купив акції за 500 грн., то загальна сума втрат становила б 250 грн. Слід зазначити, що сплачена покупцем премія за опціон йому ні при якому його вирішенні стосовно угоди продавцем опціону не повертається. Тому продавець опціону при зниженні ціни і відмові покупця виконати опціон має прибуток у вигляді сплаченої йому премії в розмірі 150 грн. Чистий прибуток покупця опціону і такі ж втрати продавця будуть мати місце, коли ринкова ціна буде вищою за величину, яка являє собою суму ціни виконання і премії, тобто 650 грн. Слід звернути увагу на інтервал, що знаходиться в межах 500 -650 грн. Коли ринкова ціна акції знаходиться в межах інтервалу, то покупцеві є сенс виконати опціон, оскільки це дозволить йому зменшити свої втрати, які виникли внаслідок сплати премії: -150 + (540 - 500) = -110, тобто при ринковій ціні 540 грн. втрати покупця зменшаться на 40 грн. На таку ж суму зменшується прибуток продавця опціону: 150 - 40 = 110 грн. Отже, максимальні втрати покупця опціону кол становитимуть 150 грн. У той же час його потенційний виграш може виявитися дуже великим, якщо ринкова ціна зросте. Максимальний виграш продавця опціону рівний премії в розмірі 150 грн. При ринковій ціні, як зазначено вище, продавець також отримає прибуток, але в меншому обсязі. При ринковій ціні вищій за 650 грн. продавець опціону понесе збитки. Особливості операції опціону пут полягають, по-перше, у тому, що покупець відмовиться від виконання опціону при підвищенні ціни, по-друге, втрати обох сторін будуть обмежені нульовим значенням ціни акції. Строкові угоди з преміями (опціони) відрізняються великою різноманітністю, їх нараховують десятки - стратегії, комбінації, спреди і т. д. Під комбінацією розуміють портфель опціонів різного виду на одні і ті ж активи з однією і тією ж датою закінчення контрактів, які можуть включати однакові або різні ціни. Спред - це портфель, що складається з опціонів одного виду на одні і ті ж активи, але з різними цінами виконання. Разом комбінації і спреди утворюють стратегію. З великої кількості комбінацій слід розглянути стелаж (стредл), який являє собою комбінацію опціонів кол і пут на одні і ті ж акції з однією і тією ж ціною виконання. Інвестор в цьому випадку може бути або покупцем, або продавцем опціону, тобто займати або довгу позицію, або коротку. Вибір такої стратегії пов'язаний з тим, що інвестор чекає істотної зміни ціни акцій, але не може точно визначити, в якому напрямі вона станеться - у бік підвищення чи у бік зниження. Якщо таке відхилення станеться, то покупець отримає прибуток. У свою чергу продавець стелажу розраховує на незначні коливання ціни. Покупець платить за даною угодою дві премії, купуючи опціон кол і опціон пут. Сучасний арсенал методів побудови строкових угод досить багатий і містить рекомендації щодо вибору стратегії, визначення межі премій опціонів, способів хеджування ф'ючерсними контрактами, розробки опціонів на біржові індекси, ф'ючерсні контракти, облігації, валюту і т. д.

 

8.8.6. Інформаційне забезпечення угод Як уже зазначалося, угода - це основний елемент технології обігу цінних паперів, перехід їх від одного власника до іншого, без чого фондовий ринок- не фондовий і взагалі не ринок. І як будь-яка інша технологія, фондова угода має певні форми свого забезпечення -методичне, юридичне, організаційне, кадрове, документальне, інформаційне, технічне. Зупинимо увагу на двох останніх. Інформаційне забезпечення не вимагає доказів своєї важливості. І все ж слід зазначити, що ринок капіталу, як синонім фондового ринку, являє собою сферу торгівлі певним товаром - капіталом. Якщо будь-який магазин не стане інформувати своїх покупців про товар, що продається ним, то ніхто "в темну" не стане такий товар купувати. Така ж умова характерна і для успішної торгівлі капіталом. Не випадково майже у всіх основних нормативних документах, що регламентують фондовий ринок, підкреслюється важливість його інформаційної відвертості, прозорості. Це стосується і звітності учасників фондової діяльності, і вимог клієнтів до посередників, і реклами, і стандартизації, і державного нагляду. Але учасники фондових угод повинні бути не тільки досить інформовані про товар і його продавця, а й знаходитися в рівних умовах інформованості. Тому неприпустимо, щоб хтось незаконним шляхом отримував раніше за інших інформацію про вигідність і умови вкладення капіталу в той чи інший цінний папір. Мова йде про право інвестора й емітента на комерційну таємницю, про збереження, зокрема, інсайдерської інформації (від англійського inside -внутрішній). Інформаційне забезпечення фондових угод в цей час все більше поєднується з технічним. Прикладом може служити створення в Україні національної електронної телекомунікаційний системи, яка знайшла своє втілення в Торгово-інформаційній системі (TIC), яка працює в рамках Позабіржової Фондової Торгової Системи. На дисплей споживача надходить інформація про ціни і обсяги обігу цінних паперів в країні. Обмін котирування здійснюється в режимі реального часу. Про перспективу електронізації фондового ринку можна судити за досягненнями високорозвинених країн. Так, у США інформація надходить від різних фондових бірж країни і об'єднується в єдину інформаційну систему, яка аналізується Корпорацією автоматизації індустрії цінних паперів. Серед численних електронних систем передачі й аналізу інформації про кон'юнктуру на світовому фондовому ринку увагу викликає так званий "кабінетний дилерський зв'язок". Його створенню передували великі вкладення коштів у вдосконалення інформаційних технологій, що в свою чергу було результатом зростаючого обсягу інформації на ринку цінних паперів. В одній із доповідей, підготовленій Інститутом економічного розвитку Світового банку (1996 p.), зазначається, що за останні роки здійснення взаємовідносин між великими брокерами і їх інституціональними клієнтами стало складним і заплутаним, оскільки безліч інформаційних служб направляло свої відомості на екрани комп'ютерів, встановлених на столах кожного окремого користувача. Це створювало для дилера незручну і навіть небезпечну обстановку. Ускладнення породили ідею розробки складеного екрана, що став основним компонентом системи кабінетного зв'язку. Тепер дилер має можливість сам вибирати з великого потоку інформації те, що йому хотілося б постійно бачити перед собою на двох або трьох екранах. Ці екрани мають вихід на будь-які приватні домашні системи, забезпечуючи дилера даними про торгові обмеження і детальною інформацією про клієнтів. Первинне здійснення цієї схеми передбачало перенесення інформації на рівні відео, що було досить дорогим процесом. Більш пізнє удосконалення принесло з собою перенесення на цифровому рівні в локальних мережах. Кожна дилерська позиція контролюється робочою станцією, при тому, що всі дані, що надходять, переносяться в мережу через інтерфейсну станцію зв'язку із зовнішньою мережею. Такі механізми дають можливість фірмам займати більш вигідне конкурентне становище, забезпечення кабінетних систем і аналітиків спеціальними допоміжними програмами, що дозволяють відійти від традиційних послуг продавців котирувань. У відповідь на це продавці досить швидко обзавелися системою кабінетного зв'язку, і конкуренція на ринку інформації залишилася на тому ж високому рівні.

Питання для самоконтролю 1. Дайте юридичне визначення цінного паперу. 2. Перерахуйте основні економічні характеристики цінних паперів. 3. Що собою представляють прибутковість, надійність, ліквідність і курс цінних паперів? Що таке номінальна вартість? 4. Охарактеризуйте "життєвий цикл" цінного паперу. 5. Що спільного між грошима і цінними паперами? 6. Що розуміється під типами, видами і різновидами цінних паперів? 7. Перерахуйте види цінних паперів залежно від статусу емітента. 8. Що розуміється під ордерними цінними паперами? 9. Що собою представляють бездокументарні та безготівкові папери? 10. Перерахуйте цінні папери з точки зору їх надійності. 11. Що таке дисконтні папери? 12. Які види цінних паперів вважаються найнадійнішими і чому? 13. Що таке курсові папери? 14. Що собою представляють конвертовані цінні папери? 15. Яка різниця між пайовими і борговими цінними паперами?

 

Розділ 9 ВАЛЮТНІ БІРЖІ 9.1. МІЖНАРОДНА ВАЛЮТНА СИСТЕМА Валюта - це грошова одиниця країни, що бере участь у міжнародному економічному обміні та інших міжнародних зв'язках, які передбачають необхідність проведення грошових розрахунків. Валюта є найважливішим компонентом світової фінансової системи, вона сприяє торгівлі товарами і послугами та переміщенню капіталу між країнами. При здійсненні валютної біржової діяльності доводиться мати справу як з національною, так і з іноземною валютою. Як валюта національна грошова одиниця має міжнародну ціну, яка виражається її валютним курсом. На практиці валюта використовується у формі національних банкнот, а також платіжних засобів і кредитних інструментів розрахунків (чеки, тратти, перекази тощо). До валюти належать також створені на основі міжнародних домовленостей рахункові (розрахункові) грошові одиниці, що існують як записи на рахунках. Всі національні валюти - паперові. До початку світової економічної кризи 1929 -1933 pp., тобто до моменту краху системи золотомонетного обігу, не існувало практичної потреби у регулюванні валютних відносин. Ці відносини були саморегульованими, оскільки існував вільний обмін національних грошових одиниць на золото, а золото реально функціонувало як світові гроші. Валютний курс в цих умовах визначався дуже просто - він нічим не відрізнявся від золотого паритету, тобто співвідношення вагових кількостей золота, що містяться у грошових одиницях. Перша спроба міжнародного регулювання валютних відносин була зроблена в кінці Другої світової війни. На Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції ООН у 1944 р. була розроблена і підписана угода про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і принципи побудови валютної системи.  Основні принципи Бреттон-Вудської системи зводилися до наступного. Замість золотого стандарту, коли золото знаходилося в основі грошової системи і вільно обмінювалося на паперові гроші, був встановлений обмежений золотодевізний стандарт. Вільний обмін на золото був збережений тільки для американського долара і англійського фунта стерлінгів. Обидві валюти отримали статус резервної і нарівні із золотом виступили як базова валюта для встановлення паритету інших валют. Для всіх інших валют було встановлено фіксований валютний паритет щодо золота і резервних валют і введено регулювання валютних курсів усіх валют. Держави зобов'язані були стежити за підтримкою валютних курсів, як і валютного паритету. Бреттон-Вудська система була добре продумана, але могла ефективно функціонувати лише за умови стійкості резервних валют. Однак ця умова не була дотримана. Спочатку фунт стерлінгів, а потім і долар втратили стійкість, і досить перспективна система не змогла далі функціонувати. У1971 р. був припинений обмін доларів на золото. Це й означало завершення існування Бреттон-Вудської системи. Основні причини краху полягали в хронічному негативному платіжному балансі США і надлишку доларів на світовому ринку. Після укладення певних міжнародних угод виникла нова валютна система, в основі якої вже не було ні золота, ні резервних валют. Валютні курси стали вільними (плаваючими), добровільно прив'язуючись один до одного. Фіксована ціна на золото була відмінена, воно стало звичайним товаром. Для підтримки стійкості валют стала використовуватися система так званих спеціальних прав запозичення - СДР (Special Drawing Right, SDR). Суть даної системи полягає в наступному. СДР - це особливі, договірні гроші, створені і введені за рішенням МВФ. Країни - члени МВФ отримали певну частку СДР (через відкриття спеціальних рахунків) відповідно до часток в основному капіталі фонду. СДР функціонують тільки як розрахункові одиниці, при певних умовах вони можуть бути обернені в національну валюту. З 1 січня 1981р. МВФ використовує спрощену котировку СДР на основі середнього курсу валютного кошика, що складається з: американського долара - 42%, німецької марки - 19%, французького франка, англійського фунта стерлінгів і японської ієни - по 13%. Питома вага валют була визначена відповідно до питомої ваги валют у міжнародній торгівлі і платежах. МВФ активно використовує СДР в офіційних публікаціях і щодня проводить котирування. Різна надійність валют, а також різні регіональні інтереси визначили три основних види валют і валютних курсів: * валюти, які твердо прив'язані до однієї або декількох валют. Допускається коливання валютного курсу в межах 1%, якщо національна валюта прив'язана до декількох груп валют. * валюти, курс який може коливатися відносно однієї або декількох валют; коливання валюти встановлюються до 2,25% у кожну сторону. До цієї ж групи валют входить і Європейська валютна система, яка була створена в 1979 р. як засіб, який забезпечує валютну стабільність країн, що входять до Європейського економічного союзу. Європейська валютна система поєднує валюти країн через паритетну сітку. Основний (центральний) валютний курс визначається шляхом використання спеціальної одиниці -європейської валютної одиниці (ЗКЮ), яка за принципом і концепцією побудови подібна до СДР (за винятком кошика валют). Національна валюта може коливатися в межах 2,25%, за винятком італійської ліри, для якої допустимі відхилення встановлені у межах 6%. Таким чином, країни Європейського союзу зберігають свої валюти відносно одна до одної у стабільному співвідношенні, а всі разом ці валюти суттєво впливають на стабільність курсу валют третіх країн. * валюти з вільно плаваючим курсом. Курс валюти встановлюється щодня залежно від попиту і пропозиції на валютних ринках.

 

9.2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВАЛЮТНОЇ БІРЖІ Структуру міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначає Національний банк України (НБУ). Порядок організації торгівлі іноземною валютою в Україні регламентований законодавчими актами, що надають право уповноваженим банкам, які одержали ліцензію Нацбанку виконувати такі операції: а) від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за кошти резидентів та нерезидентів; б) від свого імені і за власні кошти купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам. Резиденти і нерезиденти - це фізичні особи, які мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, що одержали ліцензію Нацбанку України, або за їх посередництвом іншим фізичним особам -резидентам (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. зі змінами і доповненнями). Реалізація угод купівлі-продажу на міжбанківському валютному ринку опосередковується через валютний курс, тобто ціну, за якою можна купити або продати валюту однієї країни, що виражена у валюті іншої країни. Згідно з чинним законодавством України: 1. Для здійснення валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України (пункт 1 ст.8 змінено згідно із Законом № 3651-12 від 25.11.1993 p.). 2. Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних зі строковими (ф'ючерсними) угодами (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19. 02.1993 р. зі змінами і доповненнями). Валютні біржі діють у ряді країн Західної Європи і здійснюють торгівлю валютою у значних обсягах. Курси валют встановлюють маклери бірж за участю представників державних органів і використовують на даній біржі саме цей рівень для розрахунку з клієнтами. У США, Великобританії, Швейцарії інститут валютних бірж відсутній, оскільки у цих країнах знаходяться найбільші банки світу. Тут формується середній курс, який базується на встановленні курсів продавця і покупця. Характерно, що при обміні банками іноземних валют комісійні не відраховуються, а прибуток формується за рахунок різниці курсів продавця і покупця. Валютні біржі, беручи до уваги їх специфіку та роль на сучасному етапі, є найбільш контрольованими з боку держави, особливо на етапі становлення ринкових відносин. Світовий досвід показує, що в майбутньому торгівля валютою не буде відокремленою від торгівлі цінними паперами. Надання підприємствам і комерційним банкам права проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків сприяло створенню внутрішнього міжбанківського валютного ринку. Тому у 1991 р. Держбанк СРСР (пізніше Нацбанк України) утворив структурний підрозділ - Центр проведення міжбанківських валютних операцій (валютну біржу). У 1992 р. інтереси подальшого розвитку внутрішнього ринку, а також розпад СРСР сприяли зміні статуту валютної біржі. З підрозділу Національного банку України вона перетворилася, згідно з Постановою Правління НБУ №50 від 08.07.1993р, в загальнонаціональну форму організації міжбанківського валютного ринку-Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ). УМВБ має статус акціонерного товариства закритого типу. Акціонерами біржі є виключно юридичні особи (40 українських банків). УМВБ має статутний фонд, сформований за рахунок власних коштів акціонерів у грошовій формі. Загальний розмір статутного фонду дорівнює 3 000 000 (три мільйони) гривень. Статутний фонд розподіляється на сорок простих іменних акцій. Відповідно, кожна проста іменна акція має номінальну вартість в 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень, а кожен акціонер УМВБ володіє однією акцією. УМВБ є організацією, яка: 1) створена без мети отримання прибутку;  2) спрямовує свою діяльність на організаційне оформлення постійно діючого, централізованого ринку, в межах якого здійснюється укладання угод купівлі-продажу валютних цінностей, зокрема банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, торгівля якими може здійснюватися на УМВБ згідно вимог чинного законодавства; 3) зосереджує попит та пропозицію валютних цінностей, банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, сприяє формуванню їх біржового курсу; 4) організовує та забезпечує здійснення розрахунків та надання клірингового та депозитарного обслуговування угод і контрактів, укладених на торговельних майданчиках УМВБ. Завдання УМВБ полягає у створенні належних умов, включаючи прозорість, відкритість та доступність інформації, для забезпечення рівних умов у здійсненні біржової торгівлі всім учасникам валютного, фондового та інших сегментів фінансового та товарних ринків, для нормальної і регулярної роботи цивілізованого міжбанківського валютного ринку, а при появі відповідних передумов - розвинути різні інструменти валютної торгівлі (опціони, строкові угоди, сучасні методи страхування валютних ризиків). Основні функції УМВБ полягаються в: * акумулюванні попиту і пропозиції на валютні ресурси; * встановленні єдиного ринкового курсу гривні безготівкових операцій банків; * забезпеченні додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій; * організації торгів і укладенні угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів; * організації і проведенні розрахунків в іноземній валюті та в гривні; * визначенні поточного курсу іноземних валют до гривні; * зборі й аналізі інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку. Члени (акціонери) валютної біржі мають право: * брати участь в роботі органів управління та внутрішнього контролю УМВБ згідно чинного законодавства України та статуту; * негайно після запиту отримувати від УМВБ будь-яку інформацію стосовно діяльності та спрямування нерозподіленого прибутку УМВБ; * користуватися послугами УМВБ на договірній основі на умовах, що не є гіршими від тих, що пропонуються третім особам; * першочергово отримувати пропозицію від біржі на придбання додатково випущених акцій; * отримувати пільги щодо сплати послуг, які надаються акціонерам від біржі та визначаються Біржовим Комітетом; * у випадку ліквідації УМВБ, отримати частину майна біржі пропорційно кількості належних їм акцій. Кожен з акціонерів зобов'язаний виконувати свої обов'язки згідно Статуту у відповідності з чинним законодавством та вживати максимальних зусиль для сприяння біржі в тому, щоб її діяльність відповідала вимогам законодавства України. Українська міжбанківська валютна біржа має такі органи управління та внутрішнього контролю: * загальні збори акціонерів; * біржовий комітет (спостережна рада); * раду директорів; * арбітражний комітет та ревізійну комісію. Загальні збори акціонерів є вищим органом УМВБ. Кожен акціонер, незалежно від кількості акцій, має право брати участь у Загальних зборах особисто, або через представника. Брати участь у Загальних зборах акціонерів з правом дорадчого голосу можуть також і члени Ради директорів, які не є акціонерами, а також Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України та міністерства і відомства, через своїх представників, визначених персонально за поданням керівництва зазначених установ. Загальні збори акціонерів визначаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту більш як 60% голосів (акцій). Біржовий комітет створюється з числа представників акціонерів. Він представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом біржі. Біржовий комітет здійснює контроль та регулює діяльність Ради директорів. Комітет складається з не менш ніж 5 осіб, призначених на п'ятирічний термін Загальними зборами. Члени комітету можуть бути переобраними на свою посаду необмежену кількість разів. Жоден член Біржового комітету не може одночасно бути членом Ради директорів та/або Ревізійної комісії, а також Арбітражного комітету. Голова Біржового комітету за рекомендацією НБУ обирається Біржовим комітетом на певний строк, але не менший, ніж до проведення наступних Загальних зборів акціонерів. Засідання Біржового комітету проводяться не рідше одного разу на два місяці. Засідання вважаються правомочними, якщо в них беруть участь 2/3 від загальної кількості членів Біржового комітету, за умови, однак, що серед них є присутнім голова Біржового комітету, або його заступник. Рада директорів є виконавчим органом і приймає рішення по всіх питаннях щодо діяльності біржі, які не входять до компетенції загальних зборів та Біржового комітету. Рада підзвітна Загальним зборам і Біржовому комітету та організовує виконання їх рішень. Керівництво Радою здійснює голова Ради директорів, який затверджується на посаду Біржовим комітетом. Голова Ради без довіреності здійснює представництво інтересів УМВБ перед усіма органами державної влади, організаціями, юридичними особами та громадянами з усіх питань, пов'язаних з діяльністю біржі в Україні та за кордоном. З метою контролю за фінансовою та господарською діяльністю УМВБ Загальні збори акціонерів створюють Ревізійну комісію, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складається з трьох членів, призначених Загальними зборами на термін 2 роки. Члени Біржового комітету, Ради директорів, Арбітражного комітету, голова та секретар Загальних зборів не можуть бути членами Ревізійної комісії. Ревізійна комісія звітує за результатами своїх перевірок Біржовому комітету та Загальним зборам відповідно до чинного законодавства. Загальні збори акціонерів не мають права затверджувати щорічні звіти та баланси біржі без висновків Ревізійної комісії. Крім Ревізійної комісії, для створення відповідного внутрішнього аудиторського контролю та з метою дотримання чинного законодавства України УМВБ створює відділ внутрішнього аудиту. Вирішення всіх спорів з приводу: надання послуг УМВБ, укладання та/або виконання угод на біржі, що виникають між акціонерами, а також між ними та біржею, здійснюється Арбітражним комітетом. Арбітражний комітет діє згідно з Положенням про Арбітражний комітет. Персональний склад Арбітражного комітету та Положення про Арбітражний комітет затверджується Загальними зборами акціонерів. Контроль за діяльністю УМВБ з метою забезпечення дотримання нею чинного законодавства України та відповідних нормативних актів здійснюють Нацбанк України, Державна комісія з цінних паперів та Фондового ринку. Крім цього, перевірки фінансової діяльності УМВБ здійснюються представниками державних податкових адміністрацій та іншими органами державної влади, як це передбачено чинним законодавством України.

 

.3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ Складовою частиною грошової системи країни є національна валютна система як форма організації валютних відносин, її формування в Україні ще остаточно не закінчене. Основою національної валютної системи є встановлена законом грошова одиниця держави, яка у міжнародних економічних відносинах стає валютою. Як уже зазначалося, валюта як економічна категорія - це основний елемент, що забезпечує функціонування валютно-фінансового механізму. На території України у 1996 році було проведено грошову реформу й випущено у загальний обіг постійну національну валюту - гривню. У Декреті Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" за валюту України прийнято вважати грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але не підлягають обміну на грошові знаки, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.  Формування національної валюти в Україні за умов переходу до нової економічної системи (з 1990 року) відбувалося в кілька етапів. Перший етап - у січні 1992 року було зроблено випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти - купоно-карбованця. Другий етап - 7 листопада 1992 року Указом Президента "Про реформу грошової системи України" запроваджувався у безготівкову сферу купоно-карбованець замість російського рубля. За допомогою цього заходу Україна вийшла з рублевої зони. Але вже у той час вимивання національного багатства у вигляді грошового капіталу у доларовому еквіваленті становило близько 8 мільярдів доларів українських національних ресурсів. Третій етап - 1-16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу та випущено у загальний обіг постійну національну валюту замість тимчасової - гривню. Одночасно відбулася деномінація шляхом зменшення у 100 000 разів усіх цінових показників, складових грошової маси та її загальної величини. Українська гривня хоч і вважається конвертованою валютою, однак залишається "замкненою". Потреба у переміщенні її за кордон у розвинуті країни та ті, що розвиваються, існує лише у невеликій кількості. Гривня не є валютою, яка бере участь у міжнародних розрахунках. Вона не є валютою ціни та валютою платежів у зовнішньоторговельних контрактах. Крім того, банки розвинених західних країн не мають гривневих рахунків на своїй території. Гривня не є повністю конвертованою валютою навіть у внутрішньому обігу, хоча її грошові функції значно розширені порівняно з купоно-карбованцем. Як відомо, валютна система - це форма організації валютних відносин. Останні у свою чергу охоплюють відносини між юридичними та фізичними суб'єктами країни, які беруть участь в операціях, пов'язаних із валютою, і такі валютні відносини, що регулюються національним законодавством. На території країни немає поки що єдиного нормативного акта, який би регулював валютні відносини. Його роль виконують Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрети Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" і "Про тимчасове використання надходжень у іноземній валюті" (19 лютого 1993 p.), Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (23 вересня 1994р.), Указ Президента України "Про удосконалення валютного регулювання" (22 серпня 1994 p.), а також акти НБУ у вигляді постанов Правління НБУ. Державна політика у сфері валютного регулювання через формування тієї чи іншої системи валютних обмежень та регламентацій зорієнтована на досягнення певних економічних цілей. Найбільш пріоритетними є: * стабілізація валютного курсу та забезпечення оптимального ступеня зовнішньої та внутрішньої конвертацій національної грошової одиниці; * забезпечення надійних джерел надходжень валютних цінностей на валютний ринок; * стимулювання експортного потенціалу; * урівноваження платіжного балансу. Представниками держави на валютному ринку в більшості випадків є центральні банки, які провадять грошово-кредитну політику країни. Центральні банки можуть просто обслуговувати валютні операції органів влади або ж займатися купівлею-продажем іноземної валюти з метою балансу попиту та пропозиції національної валюти і, як наслідок, впливу на її курс. Але в кінцевому результаті кожний центральний банк виражає волю своєї держави. Регулювання валютної сфери України за сучасних умов зводиться до підтримки стабільного становища на валютному ринку, нейтралізації різких коливань валютних курсів. Стабільність валютного ринку в свою чергу забезпечує нормальний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків держави і всієї економіки. Головним інструментом формування ефективного валютного регулювання на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються центральним банком. Кожна країна, як правило, використовуючи валютні інтервенції, виходить із конкретних особливостей своєї економіки, ступеня її "відкритості" для участі в міжнародних економічних відносинах. Як це не парадоксально, але незважаючи на відсутність закону про валютне регулювання, розвиток останнього в Україні вже має свою історію і багато в чому відображає загальні проблеми становлення нашої державності.  Утворення України як незалежної держави вимагало створення власної законодавчої бази з питань здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Останніми роками в Україні майже щомісячно приймаються законодавчі та відомчі нормативні акти щодо регулювання валютних відносин, удосконалення контролю за повнотою та правильністю розрахунків при експортно-імпортних операціях. Всі вони підпорядковані єдиній меті -створенню валютного ринку, стабілізації курсу національної валюти. Але часто заходи, яких вживають урядові та фінансові органи для регулювання валютної сфери, є непослідовними та непродуманими. Розглянемо основні нормативно-правові акти регулювання валютного ринку. Основу валютного регулювання закладено ще в 1992 році, коли Україна підтримувала досить жорсткі правила, що регулювали обмін і торгівлю. Справа в тому, що Постановою Верховної Ради України "Про формування валютних фондів України у 1992 році" від 05.02.1992 року було ратифіковано "додатковий податок" під назвою "податок на валютну виручку", що сплачувався резидентами виключно в іноземній валюті. Такий захід виявився неефективним: реальні прибутки за 1992 рік від податку на валютні операції були мінімальними - близько 100 млн. доларів - частково через те, що важкий податковий прес, безперечно, не сприяв тому, щоб підприємства повертали зароблену валюту в Україну, особливо через офіційні канали (один із найпоширеніших варіантів уникнення сплати податку на валютний прибуток було застосування бартерних операцій). Органи влади зреагували на цю ситуацію наприкінці року: розпочалася кардинальна реформа системи обміну, а податок на валютні операції практично вже не стягувався. 19 лютого 1993 року з'явився Декрет Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", що розпочав процес прискореної лібералізації валютного регулювання, але через деякий час цей Декрет перетворився в набір схоластичних догм, одні з яких були скасовані, а інші - просто ігнорувались. Цього ж дня, 19.02.1993 року, був підписаний ще один декрет -"Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті". Парадоксом було те, що, згідно з "основним декретом" передбачалася обов'язкова цесія "всіх надходжень на користь резидентів в іноземній валюті" через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України, а "тимчасовий декрет" встановлював, що обов'язковому продажу за офіційним валютним курсом підлягає лише 50 відсотків валютних надходжень, а решта іноземної валюти може продаватися за курсом з відхиленням від офіційного, але не більше ніж у два рази. І знову ж таки 19.02.1993 року в світ виходить декрет "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" - третій "кит" української валютної політики. Таким чином, ці три декрети створили "фундамент" майбутньої системи державного валютного регулювання. Аналізуючи тенденції валютного ринку в Україні від початку з 1993 року, можна зробити висновок, що ситуація у цьому секторі відзначається постійними змінами й нестабільністю. Протягом 1993 року урядом зберігався подвійний обмінний курс -офіційний та аукціонний. У травні цього року було введено єдиний обмінний курс, який проіснував недовго, тому що протягом літа відбулося знецінення карбованця, в результаті чого в Україні повернулися до системи множинних курсів. У вересні 1993 року було припинено торги на УМВБ, запроваджено фіксований валютний курс, що призвело до погіршення макроекономічних показників, поглибило кризу у фінансовій системі, відбулося збільшення зовнішнього боргу та від'ємного сальдо платіжного балансу. Валюта, яку отримували резиденти в обов'язковому порядку, мала продаватися за офіційним курсом у такому співвідношенні: - 40% від надходжень на валютному тендері; - 10% - обов'язковий продаж; - 50% залишалось у розпорядженні підприємств, але єдиним покупцем цієї частки заробленої валюти міг бути тільки НБУ. Внаслідок політики фіксації валютного курсу в Україні протягом 1993-1994 років відбулося: - зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті та збільшення частки бартерних операцій, яка у 1993 році становила 23,3% загального експорту, а у 1994 році - вже 50%; - скорочення надходжень валюти на внутрішній валютний ринок України;  - збільшення зовнішнього боргу України та ін. Звільнення офіційного курсу валют супроводжувалося швидким падінням курсу карбованця, темпи якого визначалися початковою різницею офіційного та ринкового курсів. Лібералізація цін та обмінного курсу у жовтні 1994 року викликала значне зменшення реальної ціни національної валюти в результаті інфляційних процесів. Але кінець 1994 року відзначається збільшенням торгів на УМВБ, що досить позитивно вплинуло на економіку країни в цілому: збільшилися надходження валюти з-за кордону, позначилося стимулювання експорту, збільшилася кількість іноземних інвестицій за контрактами, дещо позначилось офіційне зменшення курсів іноземних валют до карбованця (долар знизився на 4%, російський рубль - на 12%). Стабільність валютного ринку проіснувала недовго, і 1995 рік характеризувався інфляційними процесами, які негативно вплинули на економіку країни. Після періоду знецінення настав період поступового підвищення реального обмінного курсу української валюти, коли ціни на товари та послуги зростали швидше, ніж обмінний курс. В основному завдяки політиці НБУ інфляційні процеси вдалося призупинити. У 1996-1997 роках спостерігалася стабільність обмінного курсу, особливо у реальному вираженні. Досить велике значення мало проведення грошової реформи у вересні 1996 року. За останні роки уряду країни вдається утримувати курс гривні щодо долара США у межах передбаченого валютного коридору. Реалізація політики валютного коридору в Україні також має свої проблеми і негаразди. Як переконує досвід ринкових країн (Австрія, Англія, Франція, Японія), політика валютного коридору запроваджувалася урядом лише на незначний період з метою стабілізації на валютному ринку за умов невеликих розмірів інфляції при синхронному зростанні національного виробництва в усіх галузях економіки. У нашій країні такого стану речей не існує, а термін реалізації зазначеної політики має далеко не короткостроковий характер. Крім того, якщо означити цей захід (валютний коридор) як адміністративний, можна сказати, що він трохи суперечить пріоритетам економічної політики НБУ, тобто лібералізації у сфері державного регулювання валютної системи. Останніми роками найактуальнішою проблемою державного регулювання валютного ринку в Україні є підтримання макроекономічної стабільності національної валютної одиниці. Основним органом державного регулювання валютного ринку нашої країни є НБУ. Його повноваження у сфері валютного регулювання визначені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю". Головним методом НБУ, за допомогою якого впроваджується національне регулювання валютного курсу, є валютна інтервенція, її зміст -запобігання зниженню (підвищенню) валютного курсу національної грошової одиниці. Основними заходами, якими користується НБУ, впроваджуючи політику валютної інтервенції з метою призупинення девальвації курсу гривні до валютних одиниць інших країн, є: - збільшення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкового резервування комерційних банків; - заборона українським комерційним банкам кредитувань із ЛОРО - рахунків банків-нерезидентів гривневими коштами, подовження раніше укладених кредитних угод та розміщення гривневих депозитів на кореспондентських рахунках банків-нерезидентів тощо. Основна вада валютної інтервенції та, що вона має тільки короткостроковий ефект і не може забезпечити високого рівня макроекономічних показників, від яких залежить стабільність національної грошової одиниці. Свої повноваження щодо регулювання національної валюти й утримання стабільності на валютному ринку України НБУ, безперечно, виконує. Але останнім часом у результаті падіння платоспроможності гривні її вартість у процесі курсоутворення трохи завищена, тобто реальна набагато нижча за офіційну. І якби НБУ за допомогою адміністративного регулювання та різних економічних заходів не утримував національної валютної одиниці у межах валютного коридору, в країні в умовах високого рівня безробіття, падіння виробництва, від'ємного сальдо платіжного балансу та інших негараздів почалися б інфляційні процеси, а згодом і гіперінфляційні. Як відомо, існує досить тісний зв'язок між інвестиціями та стабільністю на валютному ринку. Сьогодні українській економіці потрібно вдвічі більше інвестицій, ніж вона отримала їх за весь перехідний період. Тобто уряд має створити досить сприятливі умови, які допоможуть залученню коштів із-за кордону. Але є й інша сторона питання. В Україні стабільність на валютному ринку має досить високий ступінь залежності від руху іноземних інвестицій. Підтвердженням цього стали події другої половини 1997 року. Через зміну політики Мінфіну щодо зниження дохідності облігацій внутрішньодержавної позики (ОВДП) та нерозвиненості ринку корпоративних цінних паперів іноземні інвестори почали забирати свої кошти з території України, що вже наприкінці серпня позначилось на збільшенні попиту на іноземну валюту, а період серпень - грудень на валютному ринку увійшов у стадію повільної девальвації курсу гривні. Як бачимо, за умов політичної кризи та деяких прорахунків уряду в обраній політиці відплив іноземного капіталу досить сильно позначається на стабільності національної валютної одиниці, а отже, і на макроекономічних показниках. Обмінний курс має прямий вплив на інфляційні процеси всередині країни, В умовах відкритості України до імпорту відбувається інфляція цін на товари закордонного виробництва. Якщо проаналізувати структуру імпорту за 1997-1998 роки, то більш як половину його загального обсягу становлять нафта і продукти її переробки, природний газ, які є не чим іншим, як складовою витрат продуктів і послуг, що виробляються у нашій країні. В Україні за вересень - грудень 1998 року ціни на більшість товарів зросли удвічі в результаті підвищення курсу долара до гривні, а заробітна плата залишилася майже без змін. Умовно кажучи, купівельна спроможність скоротилась у 1,5-2 рази. Від такого стану речей страждають споживачі й виробники, як національні, так і зарубіжні (в результаті падіння попиту на продукцію). Отже, яку політику має обирати держава щодо проблем валютного регулювання? Передусім необхідно справді узгоджувати економічну політику держави з валютною політикою НБУ. Як уже зазначалося, сьогодні всі дії щодо валютного регулювання спрямовані або на ліквідацію наслідків фінансової кризи (яка, до речі, має тенденцію розвиватись у другій половині року, спостерігається майже чотири зазначених періоди підряд і відрізняється лише за глибиною), або на адміністративне регулювання утримання курсу гривні щодо валютного коридору. І немає жодної програми або дії, які були б спрямовані на ліквідацію причин нестабільності національної валюти, яка сьогодні очевидна, - вона не має потужності насамперед тому, що не підтверджена підвищенням макроекономічних показників. Щодо проблеми високого ступеня залежності валютного ринку від руху іноземних інвестицій та одночасної"^ потреби для розвитку української економіки, то НБУ необхідно визначити оптимальні обсяги іноземного інвестування у такому розмірі, який би не мав значного впливу на тенденції валютного ринку. Ще однією з болючих проблем валютної політики сьогодення є питання про повернення вивезеного за кордон українського капіталу і призупинення відпливу валюти з України. Таким чином, повернення наших законодавців до обговорення проекту Закону України "Про валютне регулювання" у 1995 році було зумовлене гострою та нагальне необхідною для вирішення проблемою сучасного стану економіки України - репатріації валютних коштів. Результатом такого пошуку стало припинення з 1 серпня 1995 року дії ліцензій на здійснення валютних операцій, що означало фактичну заборону використання іноземної валюти як платіжного засобу в Україні і в результаті призвело до ще більшого неповернення валютних коштів в Україну та зарахування їх на рахунки в банках за кордоном. Звідси висновок: регулюючи валютні відносини, акцент усе-таки потрібно робити не на заборонах, а на створенні сприятливого валютного клімату (розумне оподаткування, поступова лібералізація руху капіталу, розвиток валютного ринку) через комплексну модернізацію законодавства.

 

9.4. ВАЛЮТНІ БІРЖІ ЗА КОРДОНОМ Іноземна валюта - це не нова ідея. Обмін різних грошей був однією з функцій грошей з моменту появи перших монет. Початком операцій з іноземною валютою можна вважати обмін грошей у Ломбардії в 1550-х роках. Однак купівля іноземної валюти до 1880 року, коли виник Золотий стандарт, була в абсолютно іншій формі, не схожій на сьогоднішню.  У ряді країн існують валютні біржі (частіше це відділи на фондових біржах), на яких здійснюється торгівля валютою у великих масштабах на основі попиту, що складається на них, і пропозиції. Курс, що встановлюється на цих біржах, називається офіційним валютним курсом. Він є обов'язковим і лежить в основі розрахунків банків з клієнтами. У роботі цих бірж часто беруть участь представники держави. Валютні біржі набули поширення в країнах Західної Європи. В Італії функціонує декілька валютних бірж. На кожній з них (в Мілані, Римі, Генуї, Венеції) курси встановлюються маклерами біржі з участю представників держави і діють на даній біржі для розрахунку з банківськими клієнтами. Дозволено також як розрахунковий курс використати курс, отриманий як арифметичне середнє курсів, що котируються на всіх біржах. У Німеччині, наприклад, діють чотири валютні біржі - у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дюссельдорфі і Мюнхені. На цих біржах офіційними маклерами щодня встановлюються курси 14 валют. Ці курси обов'язкові і використовуються для розрахунків банків з клієнтами. Франкфуртська валютна біржа відіграє координуючу роль. У Франції функціонує одна валютна біржа в Парижі, на якій працюють державні маклери. У Вені курси встановлюються біржовим маклером спільно з центральним банком Австрії. У Скандинавських країнах представники комерційних банків і центрального банку встановлюють курс вітчизняної валюти до англійського фунта стерлінгів, на основі якого розраховують курси до інших валют з урахуванням діючих ринкових курсів. У деяких розвинених капіталістичних країнах спеціальні валютні біржі відсутні. Це має місце там, де знаходяться найбільші банки, які економічно гарантують обмін валют. Так, у США торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який є основою встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Як правило, банки не стягують особливих комісійних і отримують прибуток за рахунок різниці в курсах продавця і покупця. Найбільшим світовим центром з торгівлі валютою є Нью-Йорк. Інші фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані. Торгівля валютою на міжбанківському ринку у Нью-Йорку здійснюється за допомогою посередництва незалежних приватних торговців валютою, які або можуть бути посередниками, або можуть проводити торги за власний рахунок. Спеціалізованої валютної біржі немає і у Великобританії. Однак банки цієї країни щодня підтримують взаємозв'язок і повідомляють один одному котирування. При цьому вирішальна роль належить 10 банкам. На валютні курси, що складаються між ними, орієнтуються й інші учасники ринку. Про встановлений курс долара до фунта стерлінгів у кризові періоди оголошується щодня у засобах масової інформації. Розмір їх курсів залежить від відносин банку з клієнтом і від величини обороту. Немає валютної біржі і у Швейцарії. Тут курс валют встановлюється шляхом щоденного опитування головних торговців валютою. Фактичний курс може відхилятися, якщо обсяг угоди перевищує певну величину. Незалежно від наявності фондової біржі у кожній країні операції з валютою завжди проходять при посередництві банків. Зарубіжна (іноземна) валютна біржа - це всесвітня мережа покупців і продавців валюти, які діють у фінансових центрах. Щодня в усьому світі укладаються валютні угоди приблизно на 500 млрд. американських доларів. Однак реальний (у фізичному розумінні) обмін валют відбувається дуже рідко. Телефони, телекси і комп'ютери допомагають у миттєвій передачі інформації і швидкому, документальному фіксуванні та врегулюванню угод. Трьома головними центрами торгівлі іноземною валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. Найбільші за обсягом операції відбуваються опівдні (лондонському), коли робочий день у Європі і Америці співпадає.

 

9.5. ВАЛЮТА ЯК ТОВАР Наявність національних валют і відсутність єдиного платіжного засобу, який можна було б використати як міжнародний засіб платежу при розрахунках у зовнішній торгівлі, кредитуванні, інвестуванні, міждержавних платежах і т.д., зумовлюють необхідність обміну однієї валюти на іншу. Під терміном "валюта" розуміють, як правило, всі іноземні грошові одиниці, виражені в них цінні папери, засоби платежу, а також дорогоцінні метали. Валюта іменується за назвою грошових одиниць: гривня, рубль, долар США, швейцарський франк, австрійський шилінг, німецька марка, шведська крона і т. д.  З початку 1999 p. країнами Євросоюзу було прийнято рішення про введення нової, загальної для них (країн) поки що безготівкової грошової одиниці - євро. Використання євро як грошової одиниці є необхідністю у вирішенні економічних та політичних питань країн Європи. Разом з тим, ідея єдиної валюти з самого початку викликала масу аргументів і "за" і "проти". Ті, хто відстоюють європейський монетарний союз, переконують у його винятковості і досконалості. І все ж перехід до нової валюти пов'язаний з великими ризиками. Це, зокрема, процес урівноваження національного валового продукту 11 країн Євросоюзу або проблеми співвідношення і приведення до загального знаменника різних за своїм рівнем розвитку економіки цих країн. Перші торги новою валютою в Україні пройшли на Українській міжбанківській валютній біржі 11 січня 1999 року. Брали участь в цих торгах сім банків, торги продовжувалися не більше п'яти хвилин, і було продано 190 тис. EUR. Як бачимо, перші кроки євро на українській валютній території виявилися несмілими. Однак вже зараз можна говорити про зростання інтересу до європейської валюти. Адже кількість учасників торгів з євро на УМВБ упевнено зростає, як зростає і його курс до гривні: обсяг торгів з євро вже 13 січня збільшився практично вдвічі і становив 399 тис. EUR. У цій торговій сесії брали участь вже 11 банків, курс за три дні змінився на 200 пунктів - з 3,99 піднявся до 4,01. За оцінками фахівців, нова валюта обіцяє бути досить стабільною (принаймні стабільнішою, ніж валюта кожної держави ЄС окремо). Після переходу до євро набагато легше стане порівнювати ціни на аналогічні товари, що виготовляються в країнах ЄС. Внаслідок цього фахівці давно прогнозують посилення конкуренції не тільки між промисловими підприємствами, а й банками, страховими та транспортними компаніями. При такому розвитку подій перетворення ЄС, введення єдиної валюти піде на користь не тільки країнам Євросоюзу, а й усім іншим країнам, що торгують з ним, у тому числі й Україні. Євро також буде потрібна для операцій з державними цінними паперами країн валютного союзу, оскільки їх частина вже перерахована в єдину валюту. Крім того, використання євро повинно бути вигідним українським компаніям, які мають широкі зв'язки в Європі (зовнішньоторговельні організації, турагентства, транспортні компанії), оскільки розрахунки в одній валюті дозволять економити на конверсії і збільшити швидкість обороту. Однак це негативно позначається на банківських прибутках: за підрахунками, банки, що заробляють на конверсії європейських валют, після введення євро втрачають близько 10% свого прибутку. Разом з тим новій валюті, незважаючи на всі її переваги, на українському ринку має бути довга і наполеглива боротьба з доларом, як і на фінансових ринках інших країн. Хоча в ряді країн світу євро отримало практично офіційне визнання: Китай, Японія, Тайвань і Бразилія вже сьогодні висловлюють свої наміри щодо переведення частини своїх золотовалютних резервів в євровалюту. Для того, щоб євро прижилося на Україні, вигоди від його використання повинні перевищити переваги долара. А його, як відомо, називають "другою національною валютою", і немає сьогодні на вітчизняному ринку грошового знаку, позиції якого були б міцнішими доларових. Валюта є своєрідним товаром. Вона знаходиться в обігу на спеціальних ринках, які називають валютними. Валютний ринок являє собою систему відносин з приводу купівлі-продажу іноземної валюти. Головними учасниками валютних ринків є великі комерційні банки, брокерські фірми і найбільші корпорації. 85-95% валютних операцій, що здійснюються на валютних ринках, належить банкам і брокерським фірмам. Торгівля іноземною валютою особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Це дозволяє характеризувати валютний ринок як міжбанківський. Залежно від обсягу, характеру валютних операцій і виду валют, що використовуються, валютні ринки поділяються на: * міжнародні; * регіональні; * національні (місцеві). Для нашої країни характерним став національний, або місцевий, валютний ринок, який діє в умовах обмеженої кількості вільно конвертованої валюти. Але це не означає, що Україна не бере участі як на міжнародних, так і на регіональних валютних ринках.  Національний валютний ринок - це відносини, що склалися з приводу купівлі-продажу обмеженої кількості вільно конвертованих валют. Ці операції, як правило, здійснюють банки для клієнтів, що обслуговуються ними. Серед таких клієнтів - промислові підприємства, акціонерні товариства, приватні особи, банки, які не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій. Крім того, до операцій національного валютного ринку належать валютні операції, що здійснюються окремими компаніями між собою, операції між приватними особами, а також угоди, що укладаються на валютних біржах. Основними валютними біржовиками є: * банки, що формують певним чином "внутрішньобанківську біржу". Вони є природними посередниками серед тих, хто хоче купити або продати іноземну валюту, і здійснюють спекулятивні валютні операції, захищаючи при цьому своїх клієнтів в усьому світі. * брокери іноземної валюти, які виступають посередниками між продавцями і покупцями, значно підвищуючи ефективність угоди; * компанії, що беруть участь у світовій торгівлі, потребують іноземної валюти для здійснення операцій. Вони намагаються обмежити ризик, пов'язаний з іноземною валютою, і є результатом звичайних біржових операцій, а іноді беруть участь у валютних операціях із спекулятивною метою; * менеджери, які у сфері міжнародного капіталовкладення обмінюють цінні папери з однієї валюти на іншу і постійно стежать за тим, щоб їх цінні папери мали максимальний прибуток. Центральні (Національні) банки є головними власниками іноземних валют країни і фінансують уряд у разі необхідності. Центральні банки часто виступають посередниками на валютній біржі, з метою зменшення коливання вартості національних валют і недопущення негативних процесів, що пов'язані із знеціненням національної валюти. Серед біржових операцій з валютами угоди з доларами США займають найбільший обсяг. Валюти найбільш економічно розвинених країн називають конвертованими валютами і активно використовують в усьому світі. Частково конвертовані валюти залучені до світової економіки, але в дуже обмежених обсягах поза національним ринком. Неконвертовані валюти контролюються урядом, причому продаж валюти або дуже обмежений, або зовсім заборонений.

 

9.6. ВИДИ І ХАРАКТЕРИСТИКА ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ На валютних біржах щодня укладається безліч різних валютних угод. Валютні угоди - це операції з обміну цінних паперів в одній валюті на цінні папери в іншій валюті за договірним курсом на певну дату. Операції здійснюються з метою обслуговування експорту й імпорту товарів і послуг. Часто до таких операцій вдаються для отримання прибутків від розміщення коштів за кордоном на короткий час під вищий, ніж на місцевому ринку, процент, а також для вилучення прибутку з різниці курсів валют на різних ринках, тобто із спекулятивною метою. Використовуються вони і при купівлі-продажу іноземних та міжнародних цінних паперів. Однак умовою цього є оборотність валют не тільки по поточних, а й фінансових операціях. Валютні операції поділяються на такі види: * касові або готівкові (операції "спот"), при яких покупець отримує від продавця іноземну валюту (платіжні документи в іноземній валюті) одразу ж після платежу у національній валюті; * строкові (форвардні операції), при яких відбувається купівля-продаж іноземної валюти на заздалегідь узгоджений термін з передачею її до закінчення цього терміну за курсом, що зафіксований у момент укладання угоди; * операції "своп", які об'єднують дві операції - готівкову і строкову, * арбітражні, при яких учасники операції використовують відмінності у валютних курсах на різних валютних ринках з метою отримання прибутку. Найбільш поширеною формою валютних операцій є операції з негайною поставкою валюти (реальні, касові, "спот"). Це приблизно 60% усіх операцій з іноземною валютою. Характерною рисою таких операцій є те, що купівля-продаж валюти здійснюється банками-контрагентами на умовах її поставки у наступний робочий день, не рахуючи дня укладання угоди. Це дозволяє перевести кошти в будь-яку країну і здійснити оформлення угоди. У ряді країн можна за домовленістю здійснювати розрахунки в той же або в наступний день, однак розрахунки будуть проводитися за особливим курсом. Валюта перераховується, як правило, по телеграфу. Якщо переказ валюти відбувся несвоєчасно, то винна сторона платить проценти за прострочення. Касові валютні операції насамперед застосовуються для своєчасного отримання іноземної валюти, необхідної для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Завдяки готівковим операціям з іноземною валютою банки постійно підтримують мінімально необхідні робочі залишки на спеціальних рахунках в іноземних банках, своєчасно позбуваються надлишків одних валют і покривають потребу в інших валютах. Завдяки цим операціям банки регулюють свою робочу позицію таким чином, щоб на їх рахунках не створювалися непокриті залишки. З переходом до плаваючих валютних курсів посилився спекулятивний елемент касової торгівлі валютою. Існують різні способи вилучення додаткової вигоди з курсових коливань на валютному ринку, наприклад, використання тимчасового розриву між надходженням валюти і її реалізацією. Широкого поширення набула практика дострокового платежу або, навпаки, максимального його зволікання зі сплатою залежно від очікуваної динаміки процентних ставок ('валютних курсів. Імпортер прагне сплатити рахунок максимально швидко, якщо очікується ревальвація встановленої валюти платежу (при фіксованих валютних курсах) або динаміка плаваючого курсу даної валюти підвищується. При зворотних тенденціях розвитку курсу валюти платежу оплата буде максимально зволікатися. В обох варіантах імпортер прагне отримати курсовий прибуток, а експортер буде відразу ж обмінювати отриману іноземну валюту на національну, якщо курс його валюти підвищується щодо курсу іноземної валюти. У протилежному випадку він зачекає з обміном з метою отримання курсового прибутку за рахунок дещо пізнішої реалізації валюти. Інша можливість використання курсових коливань пов'язана із зміною позицій на валютних рахунках у національних (валютні рахунки) або закордонних (інвалютні рахунки) банках. Операція "спот" може бути як двостороння, так і багатостороння. При двосторонній торгівлі обмінюються національні валюти сторін, які беруть участь в операції. Широкого поширення, як готівкова операція, набув арбітраж. Валютний арбітраж - це одночасно купівля і продаж однієї валюти з метою вилучення спекулятивного прибутку, у зв'язку з діючою на момент укладання угоди різницею в курсах валют. Операції бувають простими (з участю двох банків і двох валют) і складними (з участю більшої кількості банків і грошових одиниць). Останні проводяться на основі використання крос-курсів. Широка мережа банків і банківських відділень, що знаходяться в усьому світі, а також оснащеність банків сучасними засобами зв'язку забезпечують вирівнювання курсів валют. Тому тільки наявність великих валютних ресурсів, що мають у своєму розпорядженні банки, дозволяє їм вигідно займатися валютним арбітражем. Крім цього, важливою запорукою успіху цих операцій є швидкість їх здійснення. Валютні курси на ринку можуть змінитися в лічені хвилини; це не дає інколи можливості завершити розпочату операцію з прибутком. У міжнародній торгівлі валютою склалися певні норми і правила, що не встановлені у законодавчому або договірному порядку, але яких майже завжди додержуються при здійсненні операцій. Нарівні з правилами перерахування встановленої суми, затвердженої касовою угодою не пізніше двох днів після її укладання, великого значення набули традиційні правила, яких необхідно дотримуватися у щоденній практиці. 1 .Оголошення котирування. Валютна операція здійснюється приблизно таким чином: дилер, що пред'являє попит на валюту або пропонує її, передусім з'ясовує становище на валютному ринку. Для цього він користується, як правило, міжнародною інформаційною системою, яка є в банку. На екрані дисплея він спостерігає за котируванням на міжнародних фінансових ринках. Дилер зв'язується з найбільш відповідним йому банком і з'ясовує у нього курси продавця і покупця щодо валюти, яка його цікавить, причому нічого не повідомляє про купівлю або продаж валюти. При цьому в інтересах підтримки ділової репутації вказаного банку дилер, якого запитують, повинен повідомити обов'язкові курси, що свідчить про його готовність продати або купити валюту за названими курсами і в прийнятому на ринку мінімальному розмірі. На практиці торгівля здійснюється сумами, які в декілька разів перевищують мінімальні. Дилер, що запитує, має певну перевагу, оскільки він приймає рішення про купівлю або продаж валюти лише після того, як дізнається про результати котирування. У разі, якщо дилер, якого запитують, не повідомляє обов'язкові курси валюти, то дилер, який запитує, задовольняється інформативними курсами, які не зобов'язують укладати угоду взагалі або укладати її на мінімальну суму. 2. Залучення з допомогою "люб'язності". Велике значення для укладання угоди має різниця між курсами продавця і покупця, що одночасно визначає розмір прибутку банку, який встановлює курси. При цьому незначна маржа вважається люб'язністю, а велика -нелюб'язністю банку. Для дилера, що запитує, більш приваблива перша. Однак такі люб'язні курси можуть бути встановлені тільки у тому випадку, якщо банківський прибуток досить великий, що забезпечується точним знанням ринку і великими обсягами торгівлі. Люб'язні курси встановлюються для тих торгових партнерів, з якими існує багаторічна співпраця і взаємна торгівля у великих обсягах. 3. Безпосереднє укладання угоди. Оскільки мова йде, як правило, про дуже великі суми, укладання угоди відразу ж підтверджується документами, які засвідчують міру їх надійності. Укладання угоди повинно включати: вибір валют, що обмінюються; фіксацію курсів; встановлення круглої суми операції; вказівку адреси, за якою буде доставлятися валюта. 9.6.1. Ризик при здійсненні касових валютних операцій Найбільший потенційний ризик при таких операціях полягає в тому, що одна із сторін, яка бере участь в операції, не може виконати передбачені умови операції вчасно або встановлена сума невірна. Існує ризик розорення одного з учасників операції і в період між обговоренням операції і фактичним її здійсненням. Інший учасник операції, можливо, повинен буде укласти угоду з новим партнером і зазнати згодом нового ризику, пов'язаного із зміною валютних курсів. Може статися, що одна валюта доставлена на декілька годин раніше, ніж інша. Це створює ризик того, що партнер, який доставив валюту для продажу, не отримає оплату від учасника операції, що розорився. Наступним видом валютних операцій є строкова, або форвардна, валютна операція. Форвардними валютними операціями називаються операції, розрахунок за якими проводиться більш ніж через два робочих дні після їх укладення за курсом, що встановлений у момент укладання угоди. Вони використовуються для захисту покупців валют від зміни курсів валют у часі або для вилучення прибутку у зв'язку із зміною курсів. Необхідність у проведенні операцій на умовах "форвард" витікає, як правило, з короткострокових вимог і зобов'язань експортерів та імпортерів клієнтів банку, а також фінансових операцій самих банків. Як правило, форвардні угоди укладаються на терміни 1, 3, 6, 9 або 12 місяців. Серед строкових операцій спекулятивного характеру розрізнюють гру на зниження курсу і гру на підвищення курсу валюти. Якщо очікується падіння курсу валюти, то гравці на зниження продають цю валюту за існуючим у даний момент курсом "форвард з тим, щоб через певний термін здати покупцеві цю валюту, яку продавець тепер може дешево купити на ринку "спот". Якщо очікується підвищення курсу валюти, то гравці на підвищення скуповують валюту за існуючим курсом, щоб при настанні терміну прийняти цю валюту, яка уже подорожчала і отримати прибуток завдяки різниці курсів. Спекулятивні операції, як правило, здійснюються без наявності валюти. Валютний спекулянт продає її на термін з надією отримати різницю з часом у курсі. Таким чином, у більшості випадків гра на підвищення і зниження курсу іноземної валюти - це гра на "різницю". При цьому не потрібен великий капітал у тій валюті, яку продають (купують). Строкові угоди з іноземною валютою, що укладаються з метою хеджування, покриття валютного ризику, застосовуються при великих комерційних і фінансових операціях. Імпортери придбавають валюту на термін для оплати одержаних у кредит товарів, якщо вони розраховують, що курс валюти протягом тривалого часу буде підвищуватися. Експортери, які займаються покриттям можливого валютного ризику, грають на зниження курсу іноземної валюти. Вони продають свою валютну виручку за національні гроші ще до її отримання, тобто на термін за форвардним курсом, що існує в момент укладання товарного контракту.  Валютні операції на термін виступають і як елемент покриття ризиків при переміщенні капіталу за кордон. Наприклад, американський банк, розміщуючи частину капіталу в Англії, для чого йому необхідно передусім закупити фунти стерлінгів за долари за курсом "спот" для здійснення депозитної операції, одночасно укладає угоду на продаж фунтів стерлінгів на термін за курсом форвард. Термін залежить від часу, протягом якого капітал буде знаходитися на депозиті на англійському грошовому ринку (3, 4, 6 і більше місяців). Строкова операція в цьому випадку є елементом покриття ризику падіння курсу фунта стерлінгів щодо долара до моменту закінчення терміну внеску. З існуючих форм строкових операцій найбільш поширені прямі, або аутрайт, - купівля (продаж) іноземної валюти на термін за курсом, який зафіксовано в момент укладання угоди. Розвиненого ринку з операцій "аутрайт" між банками немає. Вони, як правило, укладаються банками з клієнтами, які хеджують свої надходження та платежі від валютних (курсових) ризиків. Банки самі хеджуються від курсових ризиків в основному за допомогою операцій "своп" купівлі (або продажу) валюти на умовах "спот" з одночасним укладанням зворотної угоди на термін. Як результат, готівкові і строкові операції взаємозараховуються і втрати відносно первинного курсу зводяться до мінімуму. Поєднання з депозитними операціями дозволяє збільшити прибутковість від операцій "своп". Строкові біржові (так звані, ф'ючерсні) операції з валютами з 1972 р. почали практикувати спочатку в США, а потім і в інших країнах, їх особливість полягає у тому, що торгівля ведеться окремими стандартизованими контрактами у певних валютах (долари США і Канади, фунти стерлінгів, марки ФРН, японські ієни, швейцарські і французькі франки). У них детально регламентуються всі умови операції: сума, термін, метод розрахунків і т.д. При укладенні угоди вноситься певний гарантійний депозит. Курси валют з ф'ючерсних операцій котируються у формі "аутрайт", тобто прямо, без виділення премії або знижки. Сума цих контрактів значно менша величини строкових міжбанківських операцій, їх використовують дрібні і середні фірми з метою хеджування валютних ризиків. Різновидом строкових операцій є опціонні. Вони передбачають право купівлі або продажу валюти в майбутньому за курсом, який зафіксовано в момент укладання угоди. За право купівлі або продажу виплачується певна премія. За сприятливого руху курсу валюти протягом терміну операції право використовується, а в протилежному випадку - сплачена премія втрачається, і валютна операція не здійснюється. Таким чином, опціон більш вигідний при коливаннях курсу, що перевищують розмір премії. Ринок валютних опціонів сформувався ще на початку 80 років. Він забезпечує велику гнучкість в операціях з валютою, оскільки мінімізує ступінь валютного ризику. При купівлі опціону за певну винагороду (премію) одна особа надає іншій право купити (опціон "кол") або продати (опціон "пут") валюту за узгодженим курсом у будь-який день встановленого терміну, або взагалі відмовитися від операції без відшкодування збитків (тобто без відшкодування виплаченої премії). Необхідність таких операцій викликана прагненням її учасників завчасно встановити курс, за яким будуть проводитися розрахунки по валютних операціях у майбутньому. Суть форвардної валютної операції полягає у тому, що продавець бере на себе зобов'язання через певний термін (до одного року) передати покупцю валюту, а покупець зобов'язується прийняти її і сплатити йому у відповідності з умовами угоди. При форвардних угодах встановлюється курс, за яким будуть здійснюватися розрахунки у майбутньому. Він носить назву строкового (форвардного) курсу. В його основі лежить курс касових операцій, що існує на момент укладання форвардної угоди, а також надбавки (репорт, ажіо) чи знижок (депорт, дизажіо). Встановлення курсів валют строкових операцій з іноземною валютою відрізняється від встановлення курсів готівкових операцій. У банківській практиці це здійснюється за допомогою встановлення премії (репорту) або знижки (депорту) відносно курсу з готівкових операцій. Встановлення премії означає, що певна валюта котирується дорожче з операції на термін, ніж з готівкових касових операцій, і нижче за курси операцій "спот". Для кожної валюти і кожного виду операцій (на 1, 3, 6 місяців) котирування встановлюється форвардний курс, який включає готівковий курс, а також премію або знижку, їх розмір залежить від ступеня стійкості валюти і перспектив еволюції її курсу. Наприклад, хронічна нестабільність валюти і очікуване різке зниження її курсу виявляються у високій знижці при купівлі-продажу даної валюти на термін. Навпаки, валюта, що має велику перспективу на термін, котирується з премією. При прямому котируванні валют премія додається до курсів "спот", а знижка віднімається. При непрямому котируванні діє протилежне правило: премія віднімається, а знижка додається до курсів "спот". Премія продавців перевищує премію покупців, оскільки банк, продаючи іноземну валюту, курс якої на термін підвищується, прагне отримати велику суму в національній валюті при її продажу і віддати меншу надбавку у національній валюті при купівлі іноземної. Знижка продавців менша за знижку покупців, оскільки банк прагне забрати собі велику знижку у національній валюті при купівлі на неї іноземної валюти, яка уже дешевшає. І навпаки, при продажу цієї іноземної валюти він надає клієнтам меншу знижку у національній валюті. З переходом до плаваючих валютних курсів необхідність строкових операцій для страхування ризику зросла. При здійсненні форвардної операції проміжок часу між її укладенням і виконанням значно більший, ніж при касовій операції, і може становити декілька місяців (до року). Як правило, термін і курс форвардної операції обумовлюється при підписанні контракту. Крім того, до касового курсу встановлюються надбавки (репорт, ажіо) або знижки (депорт, дизажіо). Розмір репорту або депорту залежить не тільки від обсягу форвардних операцій, але й від різниці у процентних ставках окремих валют. Ці надбавки і знижки іменуються ставками "своп". Курс строкової операції визначається як співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку в момент укладання угоди, різницею в процентних ставках окремих валют. Ці фактори не можна розглядати ізольовано. Наприклад, якщо процентні ставки іноземної валюти значно зростають, то підвищується і попит на цю валюту на касовому ринку, тому підвищується також і курс "спот". Одночасно знижується попит на строковому валютному ринку, а відповідно і форвардний курс. У такій ситуації має місце депорт за форвардним курсом відносно касового курсу. При плаваючих валютних курсах від характеру діючої тенденції його руху (вгору або вниз) залежить як попит, так і пропозиція валюти. Використання форвардних валютних операцій вигідне для імпортерів і експортерів при отриманні більш надійної основи для калькуляції угод, оскільки при укладанні договору незалежно від співвідношення курсів валют на момент сплати, в обох його сторін існує впевненість в отриманні встановленої суми. Операції здійснюються за оголошеними комерційним банком форвардними курсами з депортом або репортом до касового курсу. Розрізнюють два види строкових валютних операцій: * проста форвардна операція У цьому випадку зворотна операція укладається не одночасно. Сторони домовляються лише надати певну суму до певного терміну і за встановленим курсом. Цей вид форвардних операцій у зовнішній торгівлі використовується з метою страхування від зміни валютного курсу. Наприклад, дилер А вирішив обміняти долари США на швейцарські франки терміном на два місяці. Він запитує дилера Б і отримує від нього на 10 лютого 1999 р. наступне котирування: 1 дол. США = 1,9765 - 1,9773 швейцарських франків. При укладанні угоди 10 лютого 1999 р. А від Б в обмін на 1 млн. дол. США отримує 1,9765 млн. швейцарських франків. Таким чином, А зобов'язаний надати 10 квітня 1999 р. 1 млн. дол. і отримати 1,9765 млн. швейцарських франків незалежно від наявності касового курсу у цей день. У дилера А, як експортера, існує гарантія отримати в обмін на належний йому платіж у доларах США потрібну суму у швейцарських франках. Якщо ж протягом двох місяців курс долара США до швейцарського франка зросте, то він отримає лише встановлену за договором суму швейцарських франків, хоча касовий курс на 10 квітня 1999 р. більш сприятливий і А міг би отримати більшу суму у швейцарських франках за належний йому платіж у доларах США. Якщо ж курс долара США протягом двох місяців знизиться, то експортер отримає після завершення строкової операції встановлену суму у швейцарських франках і тим самим уникне валютних втрат. Якщо в момент укладання форвардної угоди 10 лютого 1999 р. очікується зростання (падіння) курсу долара США відносно швейцарського франка, то в строковій операції це враховується за допомогою репорту (депорту) до касового курсу. У цьому випадку експортер приймає рішення: погодитися на депорт, чекаючи падіння курсу, або ж спекулювати на очікуваному його підвищенні, чи сподіватися на те, що курс залишиться на попередньому рівні. Від прийнятого рішення, заснованого на факторі ризику, залежить прибуток чи збиток учасників операції. * валютні операції "своп" - це купівля іноземної валюти за умов "спот" в обмін на національну валюту із зобов'язанням її подальшого викупу через певний термін. При цьому сума іноземної валюти, що отримується до встановленого терміну, збільшується (зменшується) на величину ставки "своп" при обміні валюти з депортом (репортом). Операції здійснюються центральними і комерційними банками з метою придбання необхідної для міжнародних розрахунків валюти, підтримки певних залишків на поточних рахунках диверсифікації валютних резервів. Процентні операції "своп" передбачають зобов'язання однієї із сторін угоди виплатити іншій стороні проценти за ставкою, яка може підвищуватися або знижуватися в обмін на отримання платежів за фіксованою ставкою. Виграє той учасник операції, який більш точно спрогнозує кон'юнктуру на ринку позикових капіталів. Нерідко операції "своп" проводяться із золотом. У цьому випадку дорогоцінний метал продається на умовах "спот" з одночасною його зворотною купівлею на певний термін, але за ціною, що включає середню процентну ставку. Операції "своп" проводить центральний банк, що дозволяє йому без фактичного зменшення золотих резервів отримати кредити для фінансування дефіциту платіжного балансу.

 

9.7. МЕХАНІЗМ УКЛАДЕННЯ УГОД З ВАЛЮТОЮ Угоди з валютою можуть укладатися як на біржовому, так і позабіржовому (міжбанківському) валютних ринках. У світовій практиці переважна частина операцій з валютою здійснюється на позабіржовому міжбанківському валютному ринку. Як уже зазначалось, нині в Україні функціонують два валютні ринки - біржовий і міжбанківський. Наявність такої системи українських ринків зумовлена незвичайною і унікальною економічною ситуацією, що склалася сьогодні в країні, слабо розвинутою ринковою інфраструктурою, високим ризиком невиконання зобов'язань з операцій на позабіржовому ринку, необхідністю встановлення курсу валют і здійснення операцій з валютою, що має обмежений обіг, а також рішенням уряду про обов'язковий продаж через валютні біржі 50% експортної виручки, що отримується підприємствами-експортерами. Розвиток ринкової інфраструктури, використання сучасних засобів зв'язку сприяють збільшенню частки операцій з валютою на позабіржовому міжбанківському валютному ринку. Учасниками операцій з валютою на цьому ринку виступають дилери і брокери, які виконують замовлення клієнтів. Угоди ними укладаються через переговори по телефону, телексу, телефаксу або з використанням системи дилінга, яка обслуговується агентством "Reuters". Біржові торги на валютній біржі проводяться відповідно до статуту біржі, а також законодавства України, що регулює проведення валютних операцій. Валютна біржа є закритою. Участь у торгах мають право брати її засновники, а також організації, які є членами біржі. Учасникам торгів дозволено здійснювати операції двох видів: * від свого імені і за дорученням клієнтів; * від свого імені і за власні кошти. Учасники торгів можуть довірити здійснення операцій на валютній біржі своїм представникам, яких іменують дилерами. Однак дилер на валютній біржі не може здійснювати операції для себе, він є лише представником учасника торгів. На біржових торгах його учасники можуть бути представлені очно або заочно. Порядок укладання валютних угод на біржі відбувається таким чином (схема 15).

Клієнт приймає рішення про купівлю або продаж іноземної валюти і вибирає учасника торгів, через якого будуть здійснюватися операції. Таким чином, клієнт виступає у ролі продавця або покупця валюти. Слід мати на увазі, що її продавцем або покупцем може бути як підприємство, організація, так і будь-який банк, що має ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з іноземною валютою. У зв'язку зі спекулятивним характером валютних операцій банку разом з ліцензією одночасно встановлюється ліміт на здійснення операцій з валютою. //. Угода між клієнтом і учасником торгів. Якщо учасник торгів при укладенні угоди з валютою виступає від свого імені за дорученням клієнта і за його кошти, то угода з клієнтом оформляється на його розсуд письмово, тобто документально (письмове поручительство, факс, телекс), або усно. ///. Блокування коштів клієнта для виконання операцій. Оскільки учасник торгів на валютній біржі несе фінансову відповідальність за невиконання клієнтом своїх зобов'язань, він має право вимагати від нього блокування перед початком торгів всієї або частини суми угоди, заявленої клієнтом до торгів в іноземній валюті або в гривні. IV. Формування заявки клієнта. Для купівлі (або продажу) іноземної валюти клієнт представляє учаснику торгів заявку. У цій заявці клієнт повинен вказати валюту операції або її код, розмір операції і запропонований валютний курс (якщо заявка "лімітована"), за яким згодний її купити (або продати). Якщо заявка "нелімітована", то вказується, що валюта може бути куплена (або продана) за поточним біржовим курсом. У заявці на купівлю іноземної валюти клієнт декларує мету її використання. Як правило, метою є розрахунки за наступними валютними операціями: * купівля товарів і послуг, прав на інтелектуальну власність, розрахунки за які здійснюються на умовах без відстрочки платежу і не передбачають представлення або залучення позикових коштів в іноземній валюті; * переказ за кордон дивідендів від інвестицій в економіку України; * здійснення поточних платежів з виплати процентів і основного боргу із залучених позикових коштів і т. д. V. Відкриття в уповноваженому банку спеціального рахунку клієнта. Спеціальні рахунки слугують для обліку іноземної валюти, купленої для клієнтів на валютній біржі і відкриваються в уповноважених банках, що отримали доручення клієнта на купівлю іноземної валюти. Уповноважений банк здійснює контроль за цільовим використанням коштів, що знаходяться на вказаному рахунку, враховує надходження і списання фінансових ресурсів при пред'явленні клієнтам відповідних документів. У разі, якщо іноземна валюта куплена на валютній біржі з пред'явленням відповідних документів, її необхідно використати клієнтом протягом двох місяців від дати її зарахування на спеціальний рахунок. А якщо валюта куплена без наявності відповідних документів, вона повинна бути реалізована протягом 15 робочих днів від дати її зарахування на вказаний рахунок. Після закінчення терміну зберігання невикористану валюту клієнта уповноважений банк зобов'язаний продати на валютній біржі на чергових торгах. VI. Заявка учасника торгів на купівлю-продаж іноземної валюти. Для участі в купівлі-продажу іноземної валюти перед початком торгів її учасники представляють курсовому маклеру, який веде біржовий торг, попередню заявку і відомості про наявність коштів на їх кореспондентських рахунках в банках, що їх обслуговують. Кожна валютна біржа може рекомендувати учасникам торгів відкрити кореспондентські рахунки в конкретних банках. Існує два види попередніх заявок: * на особисту участь в торгах; * на заочну участь в торгах. У заявці учасника торгів вказується сума купівлі або продажу іноземної валюти, а також її курс, за яким він бажає купити або продати валюту. Сума купівлі або продажу іноземної валюти вказується в доларах США. У 1998 р. мінімальна сума купівлі або продажу іноземної валюти складала 10 тис. дол. США. Протягом усього біржового дня його учасники через своїх представників можуть подавати додаткові заявки, змінювати суму купівлі або продажу, а також курс раніше поданих заявок.  Попередні заявки повинні бути представлені учасниками торгів не пізніше як за годину до початку аукціону. VII. Біржовий торг на валютній біржі проводиться у формі аукціону, який проводить курсовий маклер. У його обов'язки входить також визначення поточного курсу іноземної валюти до гривні. При проведенні аукціону важливо встановити початковий курс валюти, з якого починається аукціон. Як початковий курс можуть використовуватися: * курс, зафіксований на попередніх торгах даної валютної біржі; * останній курс МВБ; * офіційний курс Національного банку України. Який із вказаних курсів приймати за початковий курс, встановлює Біржова рада конкретної біржі. Перед початком торгів курсовий маклер оголошує суму заявок на продаж і купівлю валюти. Заявки на продаж складають пропозицію, на купівлю - попит. Обов'язок маклера полягає у встановленні балансу між попитом і пропозицією, тобто він повинен домогтися фіксингу. Фіксинг - це стан торгів, при якому обсяг заявок на продаж іноземної валюти дорівнює обсягу заявок на її купівлю. Момент досягнення фіксингу є моментом завершення торгів (аукціону). Фіксинг характеризується певним курсом іноземної валюти до національної, який стає єдиним курсом укладення угод і здійснення розрахунків по них на торгах. Фіксинг не досягається автоматично. Існують певні правила, що сприяють його встановленню. 1. Якщо пропозиція перевищує попит, то маклер знижує курс валюти; при перевищенні попиту над пропозицією маклер, навпаки, підвищує курс іноземної валюти щодо національної. 2. Не допускається зміна напряму руху курсу іноземної валюти до національної після першої зміни початкового (стартового) курсу. 3. Одиниця зміни курсу іноземної валюти до національної у процесі торгів визначається курсовим маклером. Залежно від різниці між попитом і пропозицією вона може встановлюватися від 0,1 до 10 одиниць. 4. Додаткові заявки щодо зміни суми купівлі або продажу подаються учасниками торгів через своїх дилерів. 5. Корегування додаткової заявки, яка змінює співвідношення попиту і пропозиції на зворотне, укладається у виконанні її частини в тому обсязі, якого не вистачає для її задоволення. При корегуванні заявок використовуються такі їх види: * що додає валюту на продаж; * що знімає валюту з продажу; * що збільшує обсяг купівлі валюти; * що зменшує обсяг купівлі валюти. При одночасному надходженні однієї із заявок від різних дилерів пріоритет має та заявка, яка більша за величиною. Виходячи з правил досягнення фіксингу можливі два альтернативних варіанти встановлення біржового курсу. Варіант перший. Згідно заявок, що надійшли на біржу до початку торгів, курсовий маклер (офіційна особа біржі) встановлює верхню і нижню межу ("курсову таксу"), в рамках якої буде зафіксований остаточний курс торгів, наприклад, за 1 дол. США - 5.105 - 5.155 грн.; 5.155 грн. -курс продавця (за цим курсом представлена найбільша кількість заявок на продаж), 5.155 грн - курс покупця (за цим курсом поступила найбільша кількість заявок на купівлю). Розглянемо дії курсового маклера та учасників торгів. Дії курсового маклера. Кожні 3 хв. курсовий маклер змінює курс гривні у напрямку підвищення (якщо попит перевищує пропозицію) або зниження (якщо пропозиція перевищує попит). Курсовий маклер (його помічник) фіксує у процесі торгів всі зміни, внесені їх учасниками відносно кількості заявленої валюти і умов її продажу. Дії учасників торгів. Після оголошення "курсової такси" учасники торгів подають нові заявки або відкликають раніше подані через дилерів, які знаходяться у біржовому залі, з якими вони підтримують зв'язок по телефону. Подання нових заявок або відкликання старих здійснюється періодично (з інтервалом 3 хв.) із зміною валютного курсу. Подання нових і відкликання старих заявок залежить від співвідношення попиту і пропозиції. При перевищенні попиту над пропозицією: * продавці валюти можуть лише збільшити кількість валюти, що пропонується, а також змінити умови раніше поданих заявок у напрямку підвищення курсу гривні з метою балансування попиту і пропозиції; * покупці валюти можуть лише зменшити кількість валюти, що купується, а також змінити умови раніше поданих заявок у напрямку зниження курсу валюти щодо гривні. При перевищенні пропозиції над попитом: * продавці валюти, як правило, зменшують кількість валюти, що продається, а також змінюють умови раніше поданих заявок у напрямку підвищення курсу гривні; * покупці валюти, як правило, збільшують кількість валюти, що купується, а також змінюють умови раніше поданих заявок у напрямку зниження курсу валюти щодо гривні. При здійсненні фіксингу курсовий маклер прагне до того, щоб задовольнити максимально можливу кількість заявок за єдиним курсом. Варіант другий Аукціон починається із стартового курсу. Врегулювання попиту і пропозиції відбувається у межах різниці між попитом і пропозицією. У момент, коли попит і пропозиція урівноважуються або розрив між ними змінюється на протилежний, відбувається фіксинг, і торги закінчуються. VIII. Реєстрація операцій з купівлі-продажу. Усі операції учасників торгів з купівлі-продажу іноземної валюти щотижня реєструються на валютній біржі із зазначенням: * обсягів купівлі і продажу іноземної валюти (із зазначенням операцій, що проводяться за свій рахунок і за дорученням клієнтів); * обсягів продажу іноземної валюти із спеціальних рахунків; * валютного курсу з укладених угод; * клієнтів, що здійснюють купівлю і продаж іноземної валюти; * цілей купівлі клієнтами іноземної валюти. Однак потрібно зазначити, що у відповідності із законодавством України така інформація про учасників торгів є комерційною таємницею і розголошенню не підлягає. IX. Розрахунок по операції. Після закінчення біржових торгів укладені угоди оформляються біржовими свідоцтвами, що мають силу договору. Вони виписуються у двох примірниках, підписуються курсовим маклером і учасниками торгів. Розрахунки учасників торгів з угод, що укладені на валютній біржі, здійснюються на основі біржових свідоцтв, відповідно до встановленого порядку розрахунків, що визначають: 1) банк, який відкриває рахунки для учасників торгів і бере участь у розрахунках; 2) терміни здійснення розрахунків з укладених угод; 3) відповідальність учасників торгів і валютної біржі за порушення порядку і терміну проведення розрахунків.

 

9.8. ВАЛЮТНІ КУРСИ Оскільки валютний курс - це відносна вартість (національна вартість іноземної валюти), то економісти, передбачаючи і пояснюючи його зміни, повинні брати до уваги як національну економіку, так і економіку інших країн. Ієна, наприклад, може зростати щодо долара США, оскільки в США були знижені процентні ставки, хоча в самій Японії нічого не змінилося. Поведінка валютних курсів більше схожа на поведінку цін на ринках фінансових коштів, а не на поведінку цін на ринках товарів і послуг. Ціна валюти, характеризується нестабільністю, як і курси акцій та інших цінних паперів. Це означає, що сьогоднішній валютний курс розрахований на можливі завтрашні зміни. Ось чому так важко передбачити валютний курс. Валютний курс однаковою мірою змінюється залежно від того, що люди думають про поточну та можливу ситуацію і що вони роблять у конкретній ситуації. Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни, при угоді купівлі-продажу. Така ціна може встановлюватися виходячи із співвідношення попиту і пропозиції на певну валюту в умовах вільного ринку або ж бути суворо регламентованою рішенням уряду чи його головним фінансово-кредитним органом, як правило, центральним (національним) банком. Вартість валют визначається в основному через взаємодію сил вільного ринку при певному впливі керівних фінансово-кредитних органів, з метою уникнення надмірного завищення або заниження валютного курсу. Таку форму формування курсів іноді називають "брудним плаванням". Встановлення курсу іноземних валют у національній називається котируванням валют. У практиці банків різних країн застосовуються два види котирування: пряме і зворотне. При прямому котируванні певна фіксована кількість іноземної валюти виражається у національних грошових одиницях. Рідше застосовується зворотне котирування. Його основою є тверда сума національної валюти. Зворотне котирування - це величина, зворотна прямому котируванню. Вона поширена в основному в Англії. Це пояснюється тим, що до 1971 р. в грошово-кредитній сфері Англії була відсутня десятинна система, тому зворотне котирування було легше використати на практиці, її зберегли і після введення десятинної системи. Котирування виглядає таким чином: 1 ф.с. дорівнює 1,8260 дол. США. У внутрішньому обороті США зворотне котирування використовується частково. Банки, що здійснюють валютні операції, продають і купують валюту за різними курсами. Курс, за яким банки продають іноземну валюту (платіжні документи в іноземній валюті), називається курсом продавця, а за яким купують - курсом покупця. Різниця між ними становить прибуток банківської установи з валютних операцій. За видами платіжних документів розрізняють валютний курс телеграфного переказу, поштового переказу, валютний курс векселів, чеків, банкнот. Раніше, коли основним платіжним документом у міжнародних розрахунках виступав переказний вексель (тратта), валютний курс називався вексельним і являв собою ціну переказного векселя в іноземній валюті, що виражена у національній валюті будь-якої країни. Нині практично всі валютні розрахунки проводяться через банки, шляхом телеграфного переказу. Валютні курси розрізнюються і залежно від того, здійснюється купівля чи продаж валюти. 1. Банк купує валюту за курсом покупця. Наприклад, курс 72,5305 швейцарського франка за 100 голландських гульденів означає, що банк бажає купити 100 гульденів, запропонувавши 72,5305 швейцарських франків. Таким чином, за одиницю іноземної валюти пропонується певна кількість національної валюти, величина якої постійно змінюється. 2. Банк продає валюту за курсом продавця. Наприклад, курс продавця 72,5505 швейцарського франка за 100 гульденів означає, що банк бажає продати 100 голландських гульденів за 72,5505 швейцарських франків. Точно встановленої величини цієї різниці, що іменується маржею, немає. Для кожної конкретної валютної операції вона залежить від часу і місця її здійснення. В останні роки різниця між курсами покупця і продавця з основних валют скоротилася. Витрати, пов'язані із здійсненням валютних операцій, знизилися за рахунок впровадження комп'ютерної техніки і значного зростання оборотів цієї торгівлі. 3. Для визначення середнього арифметичного між курсами покупця і продавця використовують середній курс, призначений для економічних співставлень за тривалі проміжки часу. Такого курсу насправді не існує, однак його величина щодня повідомляється у засобах масової інформації. 4. Значного поширення при поведінці валютних операцій отримали крос-курси, що являють собою котирування двох іноземних валют, при цьому жодна з них не є національною валютою учасника операції, що встановлює курс. Крос-курси - це співвідношення між двома валютами, яке витікає з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Так, якщо Лондонський банк здійснює купівлю або продаж марок ФРН за долари США, то очевидно, що він використовує крос-курси. У будь-який момент крос-курс можна легко отримати шляхом розрахунку курсів іноземних валют до національної. При операціях на світовому ринку часто використовуються крос-курси з доларом США, оскільки долар є не тільки основною резервною валютою, але й валютою угод в більшості валютних операцій. Наприклад, для покупця французьких франків за марки ФРН легше спочатку придбати французькі франки за долари, а потім купити долари за марки ФРН, ніж намагатися знайти відповідну котировку франка і марки. Цілком зрозуміло, що існують банки, які встановлюють курси французького франка до німецької марки (або навпаки) у Парижі або Франкфурті. Але в умовах обмеженого ринку за такі спеціальні послуги банки включають у свою котировку велику маржу. Звичайно, якщо покупець французьких франків може здійснити за німецькі марки купівлю без посередництва долара США і ця операція не спричинить додаткових витрат, було б недоцільно відмовлятися від неї. Йому не тільки вдасться зекономити завдяки тому, що він здійснить одну операцію замість двох, але й уникнути можливого ризику, оскільки практично неможливо синхронізувати дві конверсійні операції з різними партнерами. Крім того, існує небезпека, що курси зміняться до моменту укладання угоди, і для одного з партнерів вартість угоди може виявитися досить високою, а для продавця виникає необхідність проведення трьох, чотирьох операцій. 9.8.1. Валютний арбітраж Курси однієї і тієї ж валюти на ринках різних країн розрізнюються, але не дуже, оскільки відбувається їх постійне вирівнювання на основі валютного арбітражу. Валютний арбітраж- це операція з метою вилучення прибутку за рахунок різниці, що існує в даний момент у курсах однієї і тієї ж валюти на різних валютних ринках. Розрізняють простий і складний валютний арбітраж. При простому валютному арбітражі арбітражер використовує різницю, що зафіксована на валютних ринках двох країн. Наприклад, якщо курс долара США в Нью-Йорку складає 140,5 японської ієни, а в Парижі - 140,75 ієни, то японському арбітражеру вигідно купити 1 млн. дол. в Нью-Йорку за 140,5 млн. ієн і одночасно продати його в Парижі за 140,75 млн. ієн. Отриманий прибуток становитиме 25 тис. ієн. При складному валютному арбітражі операції проводяться одночасно з декількома валютами на різних її ринках. Здійснення валютного арбітражу передбачає наявність у арбітражера розвиненої системи комунікацій з усіма міжнародними фінансовими центрами, складної обчислювальної техніки, що дає можливість оперативно розраховувати очікувані результати найбільш складних операцій, а також великих валютних фондів. Валютний арбітраж сприяє вирівнюванню курсів валют на окремих національних ринках. При сучасному рівні розвитку фінансових комунікаційних систем відмінності між курсами валют не перевищують сотих процента. Невеликий процент прибутку з окремої арбітражної операції компенсується великими розмірами таких операцій і високою швидкістю обороту капіталу. Залежно від валютних операцій розрізняють такі види курсів: * при готівкових (касових) операціях - курс "спот"; * при строкових операціях - курс "форвард". Курс, що використовується в касових угодах, називається касовим курсом. Курс "спот" - це поточний валютний курс для врегулювання угоди в два бізнес-дні (на противагу форвардному курсу). Інформація про його котирування з'являється на банківських екранах і в пресі. Курс "форвард" - це курс, за яким контракт на іноземну валюту здійснюється сьогодні для остаточного врегулювання в певний день у майбутньому. Форвардний курс відрізняється від курсу "спот" на величину премії або знижки (дисконту) залежно від того, як оцінюються перспективи динаміки валютних курсів. До початку 70-х років офіційною основою для визначення валютних курсів був фіксований золотий вміст валют. Нині валютний (золотий) паритет - це співвідношення грошових одиниць за їх металевим вмістом - втратив реальне економічне значення. На зміну фіксованим валютним курсам у міжнародній валютно-фінансовій системі прийшли "плаваючі" валютні курси, які можуть здійснювати значні коливання під впливом зміни попиту і пропозиції на валютних ринках.

 

.9. КОТИРУВАННЯ Різні контракти мають різні угоди про ціни. Розглянемо декілька прикладів. * Облігаційні контракти До них належать американські казначейські папери і надійні цінні папери, гарантія яких надається за допомогою купона і які оцінюються так само, як і на ринку торгових угод із сплатою готівкою, -у вигляді процентів від номінальної ціни. Кожний процентний пункт поділяється на 32 частини, або очка. 1/32 частина - це мінімальний рух ціни, або відмітка. Ціна 95,25 означає не 95 1/4%, а 95 25/32%. Якщо ж ціна падає з 95,05 до 94,30 (візьмемо для прикладу "довгий" надійний цінний папір), це означає, що втрата готівки на контракт складає: 95 5/32-94 30/32 = 7/32. Вартість відмітки = 50 000 ф. ст./ 3200 = 15,625 ф. ст.; 7 відміток * 15,625 ф. ст. = 109,38 ф. ст. Однак японські або німецькі урядові облігаційні контракти оцінюються в 1/100 частинах;  * Короткострокові контракти за нормами процента Ці контракти оцінюються по-різному, залежно від ринку торгових операцій зі сплатою готівкою. Внаслідок того, що задіяні (короткострокові) цінні папери ринку торгових операцій зі сплатою у готівці випускаються в обіг нижче номінальної ціни, що відображає норму процента, яку необхідно досягти, ціни приводяться за умовами відповідної норми, наприклад 7,50. Це означає, що ціна цінного паперу встановлюється нижче номінальної ціни, яка буде забезпечувати щорічний процентний прибуток 7,5%. Якщо ж ціни на цінні папери з фіксованим прибутком змінюються в протилежному напрямі щодо процентних прибутків, а квота змінюється з 7,50 до 7,52, то ціна фактично знижується. Однак котирування на облігаційних ринках встановлюється за умовами ціни облігації так, що коли квота змінюється з 95,30 до 96,02, то ціна підвищується. З метою підтримки стабільності Міжнародний валютний ринок, на якому здійснюється торгівля контрактами основного грошового ринку, ухвалив рішення визначати "короткі" контракти за нормами процента у вигляді процентів від номінальної ціни. Така ціна завжди рівна 100 мінус щорічний процентний прибуток. На відміну від "довгих" контрактів з норм процента знак після десятичного знака є десятичним з розміром відмітки 1/100. Таким чином, на ринку строкових угод з тримісячними казначейськими векселями ціна 91,25 дійсно означає 91 1/4%, а зміна ціни з 91,25 до 91,30 буде означати зміну суми готівки: 1 000 000 дол. х 91,30 - 91,25% + 4 = 125 дол. США. Цим пояснюється той факт, що на ринках строкових угод знижується номінальна ціна короткострокових норм процента нижче за 9%, в той час як ціни на строкові угоди з короткострокових норм процента становлять, скажімо, 91,05. * Фондові арбітражні операції (спред) Хоча торговцям на ринках строкових операцій не доводиться оголошувати двосторонні ціни, завжди є краща пропозиція і краща ціна, які знаходяться, як правило, набагато ближче одна до одної, ніж на інших ринках (виключення складає ринок валютних строкових операцій). Фактично, за винятком випадків, коли на ринках спокійні обставини, фондова арбітражна операція, як правило, складає одну відмітку, іншими словами, мінімально можливу фондову арбітражну операцію. Це призводить до значного здешевлення входження в ринок і виходу з нього, купівлі і продажу в швидкій послідовності, що стимулює надзвичайно високий оборот і ліквідність ринків строкових операцій загалом. * Щоденні цінові обмеження Певні контракти на деяких біржах підлягають обмеженню (що встановлюється біржею) в обсязі, в якому ціна може змінитися навіть за один день. Наприклад, казначейський облігаційний контракт у Чиказькій торговій палаті не може змінитися більше, ніж на три повних процентних пункти (втрата прибутку становить 3000 дол. США на контракт). Якщо ціна порушує обмеження, то ринок за цим контрактом припиняє функціонування і не відкривається до наступного дня. Це здійснюється з метою підтримки цілісності угоди, що укладається, а також системи різниць. Обмеження, в цілому, змінюються відповідно до правил, що визначаються біржею. * Укладання угод і вимоги різниці (маржі) Всі операції з строкових угод укладаються на щоденній основі за допомогою механізму різниці (залишкового механізму). Кожний член біржі строкових угод, що бере участь в операції з строкових угод, повинен внести (депонувати) на біржу суму, відому як початкова різниця (залишок). Вимоги щодо різниці відрізняються залежно від біржі. Наприклад, на Лондонській міжнародній біржі фінансових ф'ючерсів вимоги щодо різниці змінюються від 500 дол. США (0,05%) для євродоларового контракту на 1 млн. дол. США до 2000 дол. США (2%) для казначейського облігаційного контракту на 100 000 дол. США, і 2500 ф. ст. (біля 5%) для контракту ФТФБ - 100 (вартістю близько 50 000 ф. ст. на рівні 200 000 станом на квітень 1989 p.). Сума підраховується таким чином, що при встановлених обмеженнях на зміну ціни у будь-якій з укладених угод дня (або аналогічні максимальні зміни, де відсутні обмеження), торговець не може втратити набагато більше депонованої суми (при наявності такої). Після закінчення щоденної торгівлі кожна позиція відмічається біржею на ринку, вона оцінюється за курсом на момент закриття біржі, а прибуток або втрата на даний день заносяться на рахунок з різницею (маржею). Особи, які заробили гроші, можуть зняти надлишок, але на початок наступного дня торговці, що втратили гроші, повинні вкласти (депонувати) свіжі фонди (відомі під назвою "змінна різниця"), щоб повернути свою різницю на встановлений рівень. Якщо вони цього не зроблять, то біржа закриє їх позицію з рівної і протилежної операцій і стягуватиме різницю. Однак це відбувається рідко, а в Чиказькій торговій палаті з 1925 p., коли була введена система різниць, не було випадку, щоб торговці не виконали своїх зобов'язань.

 

9.10. КОМІСІЙНІ ТА ПОСТАВКА НА ВАЛЮТНІЙ БІРЖІ Комісійні проценти при укладанні угод з валютою, як правило, дуже низькі. Однак було б помилково порівнювати комісійні з номінальною ціною контракту, в той час як насправді їх потрібно порівнювати з величиною ризику, що страхується. Комісійні певним чином впливають на ефективність страхування від втрат (хеджування). Брокери, як правило, визначають комісійні у вигляді доларів США за оборот на контракт, тобто на компенсаційні купівлю і продаж. Ціни можуть змінюватися приблизно з 8 дол. США для основних клієнтів, які укладають великі угоди, до 100 дол. США для дрібних клієнтів, які діють через брокерів, послуги яких коштують значно більше. Розрахунок за фінансові контракти з строкових угод здійснюється готівкою, відповідно не виникає питання про фізичну поставку. Розрахунок готівкою означає, що одна сторона повинна сплатити іншій різницю готівкою між ціною, за якою контракт був куплений, і ціною розрахунку за поставку на біржу. Ціна розрахунку за поставку на біржу є останньою ціною, яка приймається перед закінченням операцій за контрактом, і залежно від типу контракту більшою або меншою мірою є аналогічною ціні ринку торгових операцій зі сплатою готівкою. Фізична передача власності, як правило, стосується лише контрактів за нормами процента, де товаром, що поставляється є облігації, білети, векселі. Складність, яка виникає при укладенні стандартного контракту, що визначає поставку урядових облігацій, які мають купони, викликана тим, що в якийсь момент у кожній країні частина державних облігацій знаходиться в емісії, кожний новий випуск державних облігацій здійснюється у різний час при різній економічній кон'юнктурі, з різними купонами і різними термінами погашення. Тому не слід вимагати поставки облігацій з єдиними, заздалегідь встановленими терміном погашення і купоном. У цьому полягає їх відмінність від контрактів із строкових операцій для короткострокових векселів, виданих нижче номінальної ціни, де один вексель з тримісячним запасом використання аналогічний будь-якому іншому, хоча вони могли видаватися у різний час. Проблема посилюється укладанням контракту на основі фіктивних і умовних облігації з певним купоном і часом до терміну погашення. Поточний контракт з "довгих" надійних паперів, наприклад травень 1990 p., грунтується на умовному цінному папері з 9%-м купоном і 20-ма роками терміну погашення. Продавцям контракту дозволяється поставити будь-які облігації з періодом дії між 15 і 25 роками загальною вартістю 50 000 ф. ст. на контракт. Не всі укладені контракти завершуються поставкою. Однак якщо ціни на строкові операції починають виділятися у порівнянні з цінами ринку готівки, то покупці цінних паперів швидко скористаються цим відхиленням, здійснять купівлю або продаж і (при необхідності) доведуть контракт до поставки.

 

Питання для самоконтролю: 1. Розкрийте сутність міжнародної валютної системи. 2. Яке значення валютних бірж на міжнародній арені? 3. Що входить в поняття валютної операції? 4. Які ви знаєте види валютних операцій? 5. Дайте визначення касових операцій. 6. Яке значення строкових і фондових арбітражних (спред) операцій на біржах? 7. Що таке валютний курс? 8. Яка роль крос-курсів? 9. Обгрунтуйте необхідність котирування на біржах. 10. Дайте характеристику котируванню валют. 11. Розкрийте зміст валютного арбітражу. 12. Що входить в поняття "комісійні"?  13. Що входить в поняття "поставки"?

 

Розділ 10 БІРЖІ ПРАЦІ 10.1. РИНОК ПРАЦІ Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів та ін. -складова частини економіки. На ньому, як зазначають експерти Міжнародної організації праці (МОП), "підприємці і наймані працівники разом ведуть переговори, колективні або індивідуальні щодо заробітної плати і умов праці." Ринок праці, як економічна категорія, тривалий час розглядався у нас як явище, притаманне тільки капіталістичному суспільству, а безробіття - як чисто соціальне явище, результат антагоністичних суперечностей між працею і капіталом, і що тільки завдяки наполегливій боротьбі трудящих вдалося вирвати у монополістичного капіталу уступки у вигляді системи допомоги безробітним: матеріальної- із фондів по безробіттю, і організаційної - у працевлаштуванні завдяки службам зайнятості. Дійсно, з розвитком капіталізму, переходом його в монополістичну стадію ускладнилися економічні зв'язки й економічні відносини. Істотних змін зазнав і ринок робочої сили. Змінилося ставлення до робочої сили і в підприємців. Розвиток сучасного виробництва пред'явив підвищені вимоги до якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальної освітньої підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості роботи. Бізнес активно включився у професійну підготовку кадрів. Скорочення потреб у робочій силі в певні періоди, яке раніше призводило до зростання безробіття, стало нині певною мірою регульованим процесом. Цьому сприяють не тільки соціально-економічні, а й політичні фактори. Ринок праці сформувався як система суспільних відносин, які відображають рівень розвитку і досягнутий на цей період баланс інтересів між тими силами, які беруть участь на ринку: підприємцями, найманими працівниками і державою. Організаційною формою вираження таких інтересів на ринку праці є асоціації підприємців, з одного боку, і профспілок - з іншого. Держава ж виступає як роботодавець на державних підприємствах і інвестор, фінансуючи великі проекти і програми розвитку. Однак головна його функція полягає у визначенні правил регулювання інтересів партнерів і сил, які цьому протистоять. У вузькому розумінні механізм регулювання ринку - це зведення нормативних, законодавчих або колективно-договірних актів, якими керуються партнери при реалізації політики зайнятості. У широкому контексті механізм регулювання охоплює цілий спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних факторів, що визначають функціонування ринку праці. Воно здійснюється через систему працевлаштування, державні програми допомоги в набутті професійних знань і працевлаштуванні незайнятому, але бажаючому працювати населенню та ін. Перехід до ринкової економіки загострює проблему зайнятості і додає до неї нові, пов'язані з структурною перебудовою нашого народного господарства і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. Згідно з Законом України "Про зайнятість" від 01. 03. 1991 p., держава у разі неможливості надати відповідну роботу безробітному, може запропонувати пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Розроблено основні принципи державної політики зайнятості населення. Держава сприяє також незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм різні види компенсацій.

 

10.2. СУБ'ЄКТИ РИНКУ ПРАЦІ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ Проблема зайнятості населення в умовах становлення і розвитку ринкових відносин є актуальною. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій, для допомоги безробітним громадянам у пошуках роботи та працевлаштуванні на всій території України створюються біржі праці або служби чи центри зайнятості. Що стосується біржі праці, то це установа, яка здійснює посередництво між найманими працівниками і підприємцями при укладенні угоди купівлі-продажу робочої сили. Біржа праці виконує посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають змінити місце роботи, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про спеціалістів, які потрібні на ринку праці. Біржа праці веде облік безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю. Для цього узагальнюється інформація про наявність робочих місць, організовується підготовка спеціалістів тощо. Діяльність інститутів ринку праці здійснюється в межах державної політики про зайнятість населення і гарантує громадянам країни реалізувати своє право на працю відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Цей Закон визначає правові економічні й організаційні основи зайнятості населення України, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Реалізують цю програму і контролюють хід виконання цього законодавства служби зайнятості, створені в їх складі інспекції та комерційні центри, що мають відповідний дозвіл. Державна служба зайнятості виконує такі функції: * аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; * консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до неї, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії тощо; * веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; * організовує, за потребою, професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх для навчання, сприяє підприємствам у розвитку та визначенні курсів навчання та підвищення кваліфікації (Закон України "Про зайнятість населення", ст.19). Фінансування заходів з реалізації державної програми зайнятості здійснюється через Державний фонд сприяння зайнятості населення, який є самостійною фінансовою системою, утворюється на державному та місцевому рівнях і формується за рахунок: * асигнувань у розмірі не менше 3 % від обсягів державного і місцевого бюджетів; * обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій (які займаються комерційною діяльністю), кооператорів; * добровільних внесків громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень; * коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам та організаціям. Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є Державна служба зайнятості. Контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється державними адміністраціями, інспекціями служби зайнятості та професійними спілками. З метою поліпшення державної політики зайнятості, суб'єкти ринку праці повинні займатися вирішенням проблем, пов'язаних з прогнозуванням сукупної робочої сили залежно від попиту і під впливом зміни відносин власності, цін, політики доходів, а також заходів державного регулювання розвитку виробничих галузей та сфери, що обслуговує населення, особливо охорони здоров'я, освіти, науки і наукового обслуговування. Все це разом взяте дозволить інститутам ринку праці оцінити очікувані зміни, спрогнозувати демографічну і міграційну поведінку, економічну активність населення, і тим самим впливати на рівень безробітних. Питання для самоконтролю: 1. Що означає в широкому і вузькому розумінні ринок праці? 2. В чому сутність біржі праці як елементу інфраструктури ринку? 3. Назвіть основні функції' державної служби зайнятості. 4. Що є джерелом фінансування виплат по безробіттю? 5. Які перспективи розвитку ринку праці в Україні?

 

Розділ 11 ОРГАНІЗАЦІЯ Ф'ЮЧЕРСНОЇ ТОРГІВЛІ 11.1. ЗМІСТ Ф'ЮЧЕРСНОЇ ТОРГІВЛІ Еволюція біржової торгівлі реальним товаром обумовила можливість та потребу у використанні угод без поставки реального товару, основними видами яких є ф'ючерсні контракти та опціони. Ф'ючерсний контракт - це стандартний біржовий договір на поставку товару у вказаний в договорі термін за ціною, що визначена сторонами при укладенні угоди. Ф'ючерсні угоди, на відміну від угод на реальний біржовий товар, не передбачають зобов'язання сторін поставити або прийняти реальний товар у строк, обумовлений контрактом. Це взаємопередача (купівля-продаж) прав на стандартизований контракт поставки певного біржового товару. Ф'ючерсні угоди укладаються не з метою купівлі-продажу реального товару, а для його страхування від можливих несприятливих змін цін. Такі угоди укладаються за стандартизованими умовами на основі біржових типових контрактів по кожному виду товару. Об'єктом ф'ючерсної угоди може бути тільки один вид продукції визначеної якісної характеристики. Ф'ючерсні угоди укладаються не на обсяги товару, а тільки на певну кількість контрактів. Сумарні обсяги певного виду товару по ф'ючерсних угодах визначаються кількістю контрактів, а обсяги певного виду товару в кожному контракті стандартизовані. Основними ознаками ф'ючерсної торгівлі є: * фіктивний характер угод; * зв'язок з ринком реального товару через страхування (хеджування), а не через поставку товару; * заздалегідь чітко визначена й уніфікована, позбавлена будь-яких індивідуальних особливостей споживча вартість товару, узгоджена кількість якого міститься в біржовому контракті, який стає об'єктом торгівлі і являє собою право на товар; * повна уніфікація умов поставки товару; * знеособленість угод і замінність їх контрагентів, що забезпечується Розрахунковою палатою біржі. Отже, ф'ючерсний контракт, будучи максимально стандартизованим, відображає конкретні вимоги продавців і покупців до товару. Крім цього, у ф'ючерсному контракті всі параметри стандартизовані і регламентуються Правилами біржової торгівлі. Погоджуються в контракті тільки дві умови: ціна і позиція, тобто строк поставки товару. Однак на товарних біржах, як правило, позиція (строк поставки) по основному асортименту біржового товару також регламентована, тому практично у типовому контракті погоджується тільки ціна. Стандартизація ф'ючерсного контракту включає уніфікацію таких основних показників: споживча вартість товару, його кількість і ринкові умови обігу, вид товару, його базисна кількість і розміри доплат за відхилення від нього, розміри партії товару, умови і терміни поставки, форма сплати, санкції за порушення умов контракту, порядок арбітражу тощо. У ф'ючерсній торгівлі мають значення лише вид товару, на який укладається контракт, кількість таких контрактів, місяць поставки і, головне, ціна даного товару, що визначається контрактом. Важливою особливістю ф'ючерсної торгівлі, що витікає з її стандартизації, як уже зазначалося, є знеособленість контракту. Сторонами у ф'ючерсному контракті виступають не продавець і покупець, а продавець і Розрахункова палата або покупець і Розрахункова палата біржі. Це дозволяє продавцеві і покупцеві діяти незалежно один від одного, тобто ліквідувати свої зобов'язання за раніше оформленим контрактом шляхом здійснення зворотної операції з Розрахунковою палатою біржі. Коло об'єктів ф'ючерсної торгівлі дуже широке. Оскільки торгівля ф'ючерсними контрактами - це лише біржова угода з біржовими договорами, а не з самими товарами, то їх основою може бути не тільки товар як деяке матеріальне благо, а взагалі будь-який об'єкт торгівлі, наприклад, цінні папери у всіх своїх різновидах. Але оскільки об'єктом торгівлі є контракти, то можна торгувати і контрактами на контракти, контрактами на групи контрактів і т. д. Однак зазначимо, що природним обмежувачем вказаного процесу є зв'язок з ринком реального товару, реального капіталу і т. д.

 

11.2. ЕВОЛЮЦІЙНИЙ РОЗВИТОК Ф'ЮЧЕРСНОЇ ТОРГІВЛІ Ф'ючерсна торгівля виникла з біржової торгівлі реальним товаром. Спочатку біржа була просто місцем, де укладалися великооптові товарні угоди з реальним біржовим товаром, з поставкою покупцеві негайно або в найближчий термін. Паралельно цьому процесу відбувався розвиток торгівлі товарами або їх зразками, що виставлялися на біржу, з поставкою їх через певний термін. В останньому випадку товар був або вже виготовлений, або його ще тільки необхідно було виготовити. На відміну від торгівлі товаром з негайною поставкою, торгівля з поставкою через певний термін вимагає, щоб сторони вирішили певні питання щодо якості майбутнього товару та розміру партії. Угоди, укладені з терміном поставки на майбутнє, на відміну від контрактів з негайною поставкою товарів вимагають більш чіткої стандартизації і гарантування їх виконання. Інакше кажучи, з розвитком великої промисловості виникла необхідність розробки відповідної стандартизації товарних угод, з одного боку, і гарантування їх виконання - з іншого. Якщо стандартизація угод полегшує їх укладення, а значить, веде до збільшення торгового обороту, то гарантування вимагає наявності певної організації, яка бере на себе зазначене завдання. Це завдання успішно виконують біржі, які проводять велику роботу щодо стандартизації умов угод, що укладаються, і виступають гарантами їх виконання. Система гарантування виконання угод розвивалася у двох напрямах. З одного боку, біржі створювали страхові, гарантійні запаси біржових товарів, а з іншого - широкий розвиток отримав механізм перепродажу раніше укладених біржових контрактів, що дозволяв продавцеві або покупцеві замість відмови від виконання біржового договору (внаслідок певних економічних умов) продати своє договірне зобов'язання або купити нове. Остання обставина шляхом еволюції сприяла розробці стандартних біржових договорів з поставкою товару на термін і їх обігом як самостійних об'єктів біржової торгівлі. Основна причина і необхідність розвитку ф'ючерсної торгівлі полягають у тому, що остання забезпечує зняття тих обмежень, які має торгівля безпосередньо біржовим товаром. Сам товар як матеріальне благо несе в собі обмеження для розвитку біржової торгівлі. Позбутися їх можна шляхом організації торгівлі не самим товаром, а лише правами на товар, тобто ф'ючерсними контрактами. Купівля-продаж товарів на біржі поступається місцем біржовому обороту ф'ючерсних контрактів, зв'язок яких з ринком реального товару носить в основному непрямий характер, оскільки лише декілька процентів від загальної кількості контрактів закінчуються реальною поставкою товару. Непрямий зв'язок полягає в тому, що власники контрактів постійно продають і купують їх відповідно до впливу ринкової кон'юнктури, що постійно змінюється. Ф'ючерсна торгівля зародилася у другій половині XIX ст. її виникнення і розвиток пов'язані з тим, що вона дозволила знизити ризик несприятливих коливань цін на обіг капіталу, зменшити розмір резервного капіталу, необхідного на випадок несприятливої кон'юнктури, прискорити повернення в грошовій формі авансованого капіталу, здешевити кредитну торгівлю, знизити витрати обігу. Торгівлю на ф'ючерсній біржі в порівнянні з біржею реального товару відрізняють переважно фіктивний характер угод (лише декілька процентів операцій завершуються поставкою товару, а інші -виплатою різниці в цінах); в основному непрямий зв'язок з ринком реального товару через хеджування; повна уніфікація всіх умов контрактів, крім ціни і терміну поставки; знеособленість угод, оскільки вони реєструються не між окремим покупцем і продавцем, а між ними і розрахунковою палатою. Угоди на ф'ючерсній біржі укладаються як на товар, так і на валюти, індекси акцій, процентні ставки і т. д. Обсяг операцій на ф'ючерсній біржі, як правило, значно перевищує розміри торгівлі реальними товарами. Основними товарами, угоди з якими укладаються на ф'ючерсних біржах, є зернові, нафта і нафтопродукти, дорогоцінні і кольорові метали, бавовна, цукор, кава, какао, боби, жива худоба. Світова практика укладення ф'ючерсних контрактів як найбільш поширеного типу термінової угоди на поставку товару у майбутньому започаткована при біржовій торгівлі агропродукцією. В подальшому базовим активом термінових угод стали як реальні товари (агропродукція, енергоносії, метали тощо), так і інструменти фінансового фондового ринку. Досвід успішного функціонування ф'ючерсної торгівлі надзвичайно корисний і для нашої країни. Так, торгівлю ф'ючерсними контрактами започатковано в Україні у 1995 р. Загалом було укладено 50 угод на суму 2205 млн. крб., що складало 0,4 % до вартості загального біржового обороту в Україні. У 1996 р. кількість укладених ф'ючерсних угод зросла і становила у вартості біржового обороту майже 5 %. В основному це контракти на продаж палива, які складають 87 % до всіх ф'ючерсних угод. Вартим уваги є те, що ф'ючерсні угоди в біржовому обороті палива товарів становлять близько 95 %. З 1996 р. укладаються ф'ючерсні угоди на сільськогосподарську продукцію, питома вага яких на ф'ючерсному ринку дорівнює близько 11%. З квітня 1996 р. на Київській універсальній біржі щоденно відбуваються торги по ф'ючерсних контрактах на долар США зі строками виконання до 6 місяців. Найближчим часом передбачається розпочати торгівлю ф'ючерсними контрактами на більш широкий асортимент товарної продукції, однак цьому має передувати значна організаційна робота. Така продукція повинна відповідати певним обов'язковим умовам, і лише тоді вона може бути визнана базовим активом такої угоди. Перш за все це: * обов'язкова передбаченість ринку даного виду товару на найближчу перспективу; * наявність самого товару або передбаченість його виробництва, що обумовлює можливість його поставки при виконанні контракту; * регулярність пропозиції даного товару для біржової торгівлі та інші умови. Для України в сучасних умовах становлення ринкових відносин поки що таким базовим активом термінових угод є курс долара США щодо національної валюти. Валютні ф'ючерсні контракти на курс долара США у світовій практиці є звичайним явищем, питома вага яких у світовій торгівлі терміновими угодами різних активів суттєва і є важливим чинником регулювання міжнаціональних валютних ринків. Перспективним, з огляду на перелічені вище обов'язкові умови для ф'ючерсних угод, є створення та функціонування ф'ючерсних секцій на біржах, або ж власне таких бірж. Такий висновок випливає із кон'юнктури біржової торгівлі вітчизняною продукцією, і перш за все зерновими культурами, цукром, олією, продукцією харчової та легкої промисловості. Певний досвід, який необхідно вивчати і застосовувати у розвитку ф'ючерсного ринку продукцією, має Росія. В останні роки на її товарних біржах зростають обсяги ф'ючерсної торгівлі. У структурі біржового обороту питома вага угод купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів збільшилась від 1 % до 9%. Відомо, що становлення процесу ф'ючерсної торгівлі вимагає суттєвої еволюції в біржовій діяльності. Рівень торгівлі ф'ючерсними контрактами в Україні знаходиться на первинній стадії, і питання про перспективи її розвитку дискусійні. Ф'ючерсна торгівля може стати реальною у випадку, коли буде на практиці відпрацьована організація укладення угод з реальним товаром, досягнута їх масштабність, відпрацьований механізм вільного встановлення рівноважної біржової ціни та достатній рівень законодавчо-правового поля. Труднощі становлення ф'ючерсного ринку в умовах формування ринкових відносин пов'язані з відсутністю інфраструктури ф'ючерсної торгівлі, і перш за все механізму банківського обслуговування цього процесу.

 

11.3. ЦІЛІ Ф'ЮЧЕРСНОЇ ТОРГІВЛІ Цілі ф'ючерсної торгівлі потрібно розглядати з позиції біржі і з точки зору господарства загалом. З позиції біржі ф'ючерсна торгівля - це результат природної еволюції розвитку біржової торгівлі в умовах ринкового господарства, тобто це процеси постійної конкурентної боротьби різних типів ринкових посередницьких структур. Завдяки великим перевагам перед торгівлею реальним товаром, ф'ючерсна торгівля дозволила біржам вижити в умовах становлення ринкової економіки, заробляти і нагромаджувати капітали для свого існування і розвитку. Інакше кажучи, мета, яку переслідували біржі, розвиваючи ф'ючерсну торгівлю, полягає в отриманні прибутків у розмірах, необхідних для існування в ринковому середовищі.  Це завдання біржа могла реалізувати тільки в тому випадку, якщо вона відповідала певним потребам ринкового господарства загалом на конкретних етапах його розвитку. З точки зору ринкового господарства метою ф'ючерсної торгівлі є задоволення інтересів широких кіл підприємців у страхуванні можливих змін цін на ринку реального товару, в їх прогнозуванні на важливі сировинні і паливні товари, а зрештою - в отриманні прибутку від біржової торгівлі. Можливість прогнозування цін у ринковій економіці витікає з високого рівня розвитку й усуспільнення виробництва, його міжнародної інтеграції. Ф'ючерсна біржова торгівля, базуючись на вказаних передумовах, створює такий механізм ринкового прогнозування цін. Товар ще не створений (не вирощений, не вироблений), а ціни на нього через купівлю-продаж ф'ючерсних контрактів вже є й існують реальним життям, підпадаючи під вплив усіх процесів, що мають місце у навколишньому світі. Можливість страхування змін цін на ринку реального товару виникає завдяки тому, що ф'ючерсний ринок відособлений від ринку реальних товарів. Ці ринки відрізняються складом учасників, місцем торгівлі, рівнем і динамікою цін тощо.

 

11.4. МЕХАНІЗМ БІРЖОВОЇ Ф'ЮЧЕРСНОЇ ТОРГІВЛІ Основними елементами механізму біржової ф'ючерсної торгівлі * організація біржової торгівлі ф'ючерсними контрактами; * порядок розрахунків і порядок ліквідації ф'ючерсних контрактів; * організація виконання ф'ючерсних контрактів. Торгівля ф'ючерсним контрактом починається з подання клієнтом заявки представнику брокерської фірми, яка проводить торги на біржі. Форма заявки може бути письмовою або усною залежно від того, клієнт на даній фірмі є постійним чи разовим і чи існує договір між клієнтом і фірмою щодо надання йому біржових послуг. Заявка містить дані про товар, термін поставки, кількість контрактів і ціну. Щодо ціни, то клієнт оговорює її граничні значення, або дає наказ купити (продати) контракти за поточною біржовою ціною. Представник брокерської фірми передає заявку (як правило, за телефоном) безпосередньо в біржовий зал брокеру, який представляє інтереси даної фірми, або в свій інформаційний центр, якщо робочий час на біржі вже закінчився. Біржовий брокер під час торгів викрикує своє замовлення на купівлю (продаж) контрактів, ціну, яку пропонує він, і їх кількість. У свою чергу, інші брокери, які отримали замовлення на продаж (купівлю) цього ж виду контрактів, пропонують свою ціну. При збігу ціни купівлі і ціни продажу угода вважається укладеною і одразу ж реєструється біржовими системами. Після закінчення біржових торгів брокери перевіряють реквізити укладених угод, потім ця інформація по ланцюжку в зворотному напрямі надходить до клієнтів. Порядок розрахунків у ф'ючерсній торгівлі має досить складний характер. Матеріальною базою, серцевиною усіх розрахунків за ф'ючерсними контрактами виступає Розрахункова палата або Розрахунковий центр, що є важливою технічною ланкою в організації ф'ючерсної торгівлі. Розрахункова палата покликана забезпечувати фінансову стабільність ринку ф'ючерсних контрактів, захист інтересів клієнтів, контроль за біржовими угодами. Розрахункова палата виступає як третя сторона в угодах за всіма контрактами, тобто покупці і продавці беруть на себе фінансові зобов'язання не один перед одним, а перед Розрахунковою палатою. Будучи учасником будь-якої угоди, вона бере на себе відповідальність гаранта. Розрахункова палата: * реєструє угоди, що укладаються на біржових торгах; * визначає і справляє заставні суми за укладеними ф'ючерсними контрактами; * визначає і переказує суми виграшів і програшів членів Розрахункової палати при відхиленні поточної біржової ціни від контрактної, при цьому виграш одного клієнта є програшем іншого клієнта у такому ж розмірі; * здійснює ліквідацію контрактів, які взаємо погашаються, і розрахунки за них; * організовує виконання ф'ючерсних контрактів; * гарантує виконання ф'ючерсних контрактів. Члени Розрахункової палати - це, як правило, брокерські фірми, що здійснюють торги на біржі. Якщо брокерська фірма за певної причини не є членом Розрахункової палати, то її розрахунки за біржовими угодами з Розрахунковою палатою може здійснювати тільки її представник за договором на обслуговування з цією брокерською фірмою. Розрахункова палата, як правило, являє собою структурний підрозділ біржі або ж самостійну комерційну організацію, що заснована біржею або групою бірж. Як правило, вона здійснює розрахунки за ф'ючерсними контрактами відразу декількох бірж, оскільки в цьому випадку зростає кількість її клієнтів - брокерських фірм - членів палати, а значить, зростають і обороти, прибутки, резервні і страхові фонди, підвищується стійкість цін у ф'ючерсній торгівлі окремими видами контрактів при несприятливих змінах ринкової кон'юнктури. Всі члени Розрахункової палати відкривають в ній свої рахунки, завдяки яким здійснюють миттєві розрахунки між брокерською фірмою і біржею, між брокерською фірмою і Розрахунковою палатою, між брокерськими фірмами з приводу купівлі-продажу контрактів. Прибуток біржі, як правило, формується із збору, що стягується за кожний проданий (куплений) контракт в абсолютній величині (наприклад, 1 грн. за 1 контракт) незалежно від вартості товару, що продається за контрактом. Оскільки кількість контрактів, що знаходиться в обігу, складає мільйони, а інколи і десятки мільйонів, то й прибутки біржі вимірюються мільйонами. Розрахункова палата реєструє укладений на торгах ф'ючерсний контракт як подвійне зобов'язання: а) продавця поставити товар біржі; б) покупця прийняти товар від біржі і сплатити за нього. При реєстрації контракту кожна із сторін угоди вносить на спеціальний рахунок Розрахункової палати заставну суму зі свого розрахункового рахунку, розмір якої встановлюється біржею з урахуванням ринкових характеристик товару, на який укладений ф'ючерсний контракт. У свою чергу, брокерські фірми стягують зі своїх клієнтів вказані заставні суми в порядку, що передбачений їх договорами з клієнтами на обслуговування. Кожного наступного дня біржової торгівлі розмір заставних сум може змінюватися при умові, що ціна укладеного контракту починає відхилятися від біржової ціни на момент закінчення торгів. У цьому випадку Розрахункова палата здійснює перерахунок заставних сум своїх членів, а вони в свою чергу здійснюють перерахунок з їх клієнтами. Власник контракту, який виявив бажання відмовитися від виконання своїх зобов'язань по ньому до закінчення терміну дії контракту, повинен здійснити протилежну операцію: купити контракт, якщо до цього він його продав, або продати контракт, якщо до цього він його купив, сплативши або отримавши при цьому різницю між цінами контрактів. Біржові торги ф'ючерсними контрактами з поставкою товару на певну дату припиняються за декілька днів до настання терміну поставки. У цьому випадку кожна із сторін контракту зобов'язана виконати всі умови укладеної угоди, тобто обопільне виконання контракту є обов'язковим і контролюється біржовими правилами. Постачальник згідно біржового контракту зобов'язаний поставити товар (якщо мова йде про товарний ф'ючерс) споживачеві, який визначається відповідним органом біржі зі складу учасників ф'ючерсної торгівлі з протилежною позицією. Вказаний споживач зобов'язаний сплатити поставку відповідно до ціни, що зареєстрована у ф'ючерсному контракті. Порушення зобов'язань по ф'ючерсній торгівлі однією із сторін спричиняє великі штрафні санкції, а виконання зобов'язань гарантується біржею за рахунок її страхових запасів або фондів. Біржа здійснює торги відразу декількома (іноді десятками) видами товарів на основі укладення ф'ючерсних контрактів. Для кожного товару відводиться своє місце і час. Укладення угод на біржових торгах в умовах стабільної ринкової економіки полегшується тим, що розрив між ціною продажу і ціною купівлі складає десяті долі процента. Угода, укладена під час біржових торгів, тут же фіксується спеціальними службовцями біржі і з'являється на електронному табло, потім вона проходить процедуру реєстрації і надходить в розрахункову систему. Порядок реєстрації угод на кожній біржі організований відповідно до норм і правил конкретної біржі і може відрізнятися від документообігу інших бірж. При обробці документації велике значення має рівень її комп'ютеризації, чим він вищий, тим менший паперовий документообіг. Однією з кращих вважається така організація документообігу, завдяки якій співробітники біржі реєструють контракт відразу в комп'ютері, а брокери - продавці і покупці - заносять в його пам'ять необхідні реквізити угоди і просто перевіряють правильність первинних даних. Доповнення реквізитами первинних (взятих з біржових торгів) даних про угоду і означає її підтвердження кожною із сторін. У ряді випадків біржі різних регіонів або навіть країн співробітничають між собою, узгоджуючи час проведення торгів. Момент закінчення біржового торгу однієї біржі є його початком на іншій біржі, забезпечуючи безперервність проведення торгівлі. Брокери, які працюють у біржовому залі, як правило, поділяються на дві групи. Перші укладають угоди за дорученням клієнтів: продають і купують для них ф'ючерсні контракти. Комісійну винагороду клієнти сплачують за договором брокерській фірмі, що їх обслуговує. Друга група брокерів укладає угоди для своїх брокерських фірм, тобто працює як дилери. Користуючись безпосередньою присутністю в біржовому залі (місці торгів) під час торгів, вони мають тимчасову перевагу перед клієнтами біржі, які знаходяться за її межами. Дилери купують або продають контракти від свого імені і тримають їх протягом декількох хвилин або навіть секунд, використовуючи будь-які, навіть невеликі коливання цін для отримання щоденних прибутків. Хоча переважна частина ф'ючерсних контрактів ліквідується до моменту їх виконання, в чому, власне, і полягає суть ф'ючерсної торгівлі, спрямованої на отримання прибутку від угод за ф'ючерсними контрактами, деяка їх частина підлягає виконанню (як правило, декілька процентів від загальної кількості укладених контрактів). Механізм виконання ф'ючерсного контракту суворо регламентується біржею і певною мірою відбивається в самому ж ф'ючерсному контракті. Місцем поставки товару за ф'ючерсним контрактом (або місцем отримання), як правило, є складські потужності відповідного типу (наприклад, елеватор), з якими у біржі укладені договори, що передбачають виконання всіх вимог завершального етапу ф'ючерсної торгівлі. Самі по собі умови поставки товарів по суті аналогічні правилам поставки продукції, що застосовуються в нашій країні. Розрахунки за поставку товарів можуть проводитися безпосередньо між продавцем і покупцем, без втручання Розрахункової палати. Форми розрахунків залежать від їх використання в даній країні. Як правило, це розрахунки чеками. Біржі дуже прискіпливо ставляться до вибору місця поставки (отримання) товару, оскільки це є гарантією виконання ф'ючерсного контракту. Велика увага приділяється місцезнаходженню складських потужностей, їх фінансовому становищу, рівню розцінок за послуги, якості їх виконання, чіткості роботи персоналу і т. д.

 

11.5. БІРЖОВЕ ХЕДЖУВАННЯ ТА СПЕКУЛЯЦІЯ У практиці біржової торгівлі розділяють хеджування і спекуляцію. Хеджування - це спосіб отримання прибутку завдяки біржовій ф'ючерсній торгівлі, що грунтується на відмінностях у динаміці цін реальних товарів і цін ф'ючерсних контрактів на цей же товар. Біржова спекуляція - це спосіб отримання прибутку в процесі біржової ф'ючерсної торгівлі, що базується на відмінностях у динаміці цін ф'ючерсних контрактів у часі, просторі і на різні види товарів. У політико-економічному значенні як хеджування, так і біржова спекуляція являють собою просту спекуляцію, тобто спосіб отримання прибутку, що грунтується не на виробництві, а на різниці в цінах. Хеджування і біржова спекуляція - дві форми спекуляції на біржі, що співіснують і доповнюють одна одну, але водночас і відрізняються між собою. Це дві сторони однієї медалі. Хеджування неможливе без біржової спекуляції, і навпаки. Хеджування на біржі здійснюють, як правило, підприємства, організації, приватні особи, які одночасно є учасниками ринку реальних товарів: виробники, переробники, торговці. Біржовою спекуляцією, як правило, займаються члени біржі і всі бажаючі (зазвичай приватні особи) зіграти на різниці в динаміці цін ф'ючерсних контрактів. На практиці немає чіткого розмежування між суб'єктами, що займаються хеджуванням, і суб'єктами, діяльність яких пов'язана з біржовою спекуляцією, оскільки учасники ринку реальних товарів також беруть участь в біржових спекуляціях, і в ринковому господарстві головне - отримання прибутку, незалежно від того, завдяки яким біржовим операціям ця мета досягається.  Мета хеджування - отримання додаткового прибутку в порівнянні з прибутком від реалізації на ринку реального товару. Для всіх організацій і осіб, які не є членами біржі, хеджування являє собою особливу форму комерційної діяльності на біржі з постійною метою - отримання найбільшого прибутку нарівні з іншими наявними формами комерції. Хеджування, у зв'язку з подвійним характером, тобто одночасною опорою на ціну реального товару і на ціну ф'ючерсного контракту на цей же товар, має важливе практичне значення. Воно забезпечує непрямий зв'язок біржового ринку ф'ючерсних контрактів з ринком реального товару. Хеджування виконує функцію біржового страхування від цінових втрат на ринку реального товару і забезпечує компенсацію певних витрат (зокрема, на зберігання товарів). Саме від цієї функції і веде своє походження сам термін "хеджування". Техніка хеджування полягає в наступному. Продавець реального товару, прагнучи застрахувати себе від передбачуваного зниження ціни, продає на біржі ф'ючерсний контракт на даний товар (хеджування продажем). У разі зниження цін він викупляє ф'ючерсний контракт, ціна на який також впала, і отримує прибуток на ф'ючерсному ринку, який повинен компенсувати недоотриману ним виручку на ринку реального товару (табл. 5). Згідно з умовним прикладом №1 продавець в кінцевому результаті отримав від продажу товару (70 одиниць) і від ф'ючерсного ринку (20), тобто ту суму виручки, яку він розраховував отримати станом на 1 травня (90 одиниць). 

Покупець наявного товару зацікавлений у тому, щоб не потерпіти збитків від підвищення цін на товар. Тому, передбачаючи, що ціни будуть зростати, він купує ф'ючерсний контракт на даний товар (хеджування купівлею). У випадку, якщо тенденція щодо зростання ціни має місце, покупець продає свій ф'ючерсний контракт, ціна якого також зросла в зв'язку із зростанням цін на ринку реального товару, і тим самим компенсує свої додаткові витрати з купівлі наявного товару (табл. 6). 

Отже, виходячи з умовного прикладу №2, витрати покупця на ринку реального товару (110 одиниць) завдяки отриманому прибутку від ф'ючерсної торгівлі (20) не перевищили суми витрат, що плануються ним станом на 1 травня (100 одиниць). Обидва наведених приклади розкривають суть страхової функції хеджування. Використання механізму ф'ючерсної торгівлі, яка випливає з наведених умовних прикладів, дозволяє продавцям запланувати свою виручку, а значить, і прибуток, а покупцям - витрати. На практиці важко передбачити зміну цін на тривалий термін. Динаміка цін ринків реального товару і ф'ючерсного не співпадає, тому, як правило, хеджування не охоплює всього потоку вироблених біржових товарів. Існують різні форми (способи) хеджування залежно від того, хто є його учасником і з якою метою воно здійснюється. Хеджування може проводитися на весь реальний товар або на його частину; на реальний товар або товар, відсутній в момент укладення ф'ючерсного контракту; на комбінацію різних дат поставки реального товару і виконання ф'ючерсного контракту.  Хеджування сприяє отриманню і додаткового прибутку. Середня різниця між ціною наявного товару і ф'ючерсного контракту на відповідний місяць поставки являє собою "базис" і залежить від витрат на зберігання та інших важкопрогнозованих чинників. При хеджуванні продавець товару, що бажає отримати додатковий прибуток, прагне продати ф'ючерсний контракт на свій товар за ціною, що перевищує існуючу ринкову ціну реального товару на величину базису. Якщо надалі базис буде зменшуватись, то хеджер (тобто той, хто здійснює хеджування) виграє, оскільки зростання цін на ф'ючерсному ринку відстає від зростання цін на реальному ринку, або зниження цін на ф'ючерсному ринку випереджає зниження цін на реальному ринку. У разі збільшення базису хеджер-продавець програє. Покупець товару, який бажає отримати додатковий прибуток, спирається в своїх прогнозах на інші зміни базису, тобто при його зростанні хеджер виграє, а при зменшенні базису - програє. У вказаних варіантах кінцева ціна для хеджера рівна його цільовій ціні плюс зміна базису. Кц = Цц + 36, де Кц - кінцева ціна для хеджера; Цц - цільова ціна для хеджера; 36 - зміна базису. Якщо хеджер продавець, то він буде мати додатковий прибуток у випадку, коли кінцева ціна виявиться вище цільової. Це можливо при зменшенні базису. Покажемо це на умовному прикладі (табл. 7). 

Отже, цільова ціна для продавця згідно умови становила 90 одиниць, зміна базису - 10 (20 - 10), кінцева ціна - 100 одиниць (90 + 10), тобто в порівнянні з хеджуванням в умовному прикладі №1 хеджер отримав додатковий прибуток, рівний 10 одиницям (100 - 90). Якщо хеджер покупець, то додатковий прибуток він одержить при умові, коли кінцева ціна виявиться нижче цільової, тобто при зростанні базису. Проілюструємо це на умовному прикладі (табл. 8).

Цільова ціна для покупця за умовою - 90 одиниць, зміна базису склала мінус 10 (20 - 30), кінцева ціна рівна 80 одиницям (90 - 10), тобто в порівнянні з хеджуванням в прикладі №2 хеджер отримав додатковий прибуток, що рівний 10 одиницям (90 - 80).

 

 

11.6. ОПЦІОНИ З Ф'ЮЧЕРСНИМИ КОНТРАКТАМИ Опціони (угоди з премією) - це контракти на покупку права або продажу зобов'язання укладати біржовий контракт за заданою ціною протягом зазначеного в ньому строку. Механізм функціонування опціону полягає в тому, що за відносно невелику суму (премію), яка є ціною опціону, продавець бере на себе зобов'язання продати або купити, а покупець, виплативши її, одержує право купити або продати товар на взаємовигідних умовах протягом визначеного ними строку. Отже, опціон забезпечує тому, хто його придбав, право вибору, але не зобов'язання.  Опціонні угоди можуть укладатися як на реальний товар, так і на ф'ючерсний контракт. Однак, оскільки опціон є логічним продовженням ф'ючерсної угоди, то угоди практично здійснюються виключно по цих контрактах. Ціною опціону виступає розмір премії. При опціоні ф'ючерсних угод це єдина змінна в контракті, яка визначається на біржовій долівці біржі. Рівень премії (часто ціна опціону) прямо залежить від: * зміни різниці між поточною біржовою ціною ф'ючерсного контракту та його ціною, що зафіксована в опціоні; * кон'юнктури ринку на даний опціон; * періоду дії премії та строку до ліквідації ф'ючерсного контракту; * рівня банківського процента. На товарних біржах розрізняють: Прості опціони, які забезпечують для його покупця право вимагати від продавця опціону виконання його зобов'язань або він може відступитися від угоди. Розглянемо механізм формування опціонної угоди на прикладі реального товару. Наприклад, на біржовій сесії торгують реальним товаром -пшеницею III кл., сумарна вартість якої 12 000 грн. Покупець опціону пропонує власнику товару премію в розмірі 1200 грн. за право придбати цю партію пшениці через 3 місяці. Протягом трьох місяців власник товару не має права продати його. Якщо ж за період, обумовлений в опціонному контракті, вартість партії знизиться і буде складати на біржовому ринку, наприклад, 9600 грн., то покупець має право відмовитися від покупки, втративши премію в розмірі 1200 грн. У випадку, коли ціна на товар зросла і сумарна вартість складає, наприклад, 14 400 грн., покупець опціону приймає товар згідно укладеної раніше угоди, вартість якого складає 13 200 грн. (12000+1200 ), а на біржовому ринку - 14 400 грн. Прості опціони функціонують у двох видах: опціон продавця і опціон покупця. Опціон покупця. Покупець опціону, заплативши премію, набуває (бере на себе) право купити реальний товар чи певну кількість ф'ючерсних контрактів за ціною, встановленою на момент укладання такої угоди протягом обумовленого періоду. Продавець може в будь-який момент, тобто з його точки зору прийнятний час, протягом встановленого в межах даного опціону строку, купити товар. Однак це його право, а не зобов'язання здійснювати таке право, тобто покупець не зобов'язаний на кінець обумовленого опціоном строку здійснювати купівлю за встановленою ціною. Ризик покупця у випадку відмови від закупок по опціону незначний, в межах виплаченої суми премії та її банківського процента. Власним прибутком покупець не ризикує. Опціон продавця. Продавець опціону, одержавши премію, зобов'язаний впродовж обумовленого в опціонній угоді строку та за визначеною ціною здійснити продаж або купівлю, незважаючи на те, як змінюється кон'юнктура біржового ринку. У випадку нестійкої кон'юнктури та бажанні покупця використати своє право, продавець опціону може зазнати великих збитків, а прибуток буде складатися з суми премії і банківського процента на неї. Слід зазначити, що механізм торгівлі опціонами покупця суттєво відрізняється від торгівлі опціонами продавця. Ціна, за якою покупець "опціону покупця" має право придбати ф'ючерсний контракт, а покупець "опціону продавця" має право продати ф'ючерсний контракт, називається "ціною зіткнення" або "ціною угоди". 2. Подвійний опціон. При купівлі подвійного опціону покупець одержує право вибору між позицією покупця і позицією продавця на товар чи ф'ючерсний контракт, а також право взагалі відмовитися від угоди. Ціна подвійного опціону вдвічі вища, однак розширює можливості для діяльності. При подвійному опціоні права покупця опціону стають значно ширшими порівняно з рівнем прав при простому опціоні. 3. Кратний опціон. Придбання такого опціону дає змогу покупцеві одержати право кратно збільшувати покупку необхідної кількості ф'ючерсних контрактів. Механізм ліквідації зобов'язань по біржовому опціону такий, як і при ф'ючерсних угодах, і передбачає можливість для будь-якого контрагента завершити угоду в будь-який момент її дії через укладання зустрічної (протилежної) угоди.  Так, якщо власник володіє опціоном на покупку, то необхідно продати такий же опціон на покупку з урегульованою біржею різницею у цінах і преміях на дату ліквідації зобов'язань порівняно з датою її укладення. Опціони за своєю економічною сутністю виконують дві основні функції: 1) Страхування від нестійкої цінової кон'юнктури. При опціоні як на покупку, так і на продаж страхувальником (хеджером) є покупець, оскільки: * придбавши опціон, він уже до певної міри мінімізує свої втрати; * якщо при цьому він спирається на достовірний прогноз чи сам вірно передбачив тенденцію у зміні цін, то може одержати суттєвий додатковий дохід. Продавець опціону може одержати додатковий дохід виключно від торгівлі власне опціоном, який обмежений вартістю премії, тоді як збиток може бути в необмежених обсягах. 2) Одержання додаткового прибутку від біржової діяльності. Учасники біржової торгівлі можуть організовувати і здійснювати свою діяльність відразу в багатьох напрямках. При цьому відбувається обіг ф'ючерсних контрактів та опціонів, який дає значні прибутки від хеджування не тільки контрагентам, але й спекулянтам, межа між сутністю в діяльності яких практично стирається.

 

11.7. МЕХАНІЗМ УГОД З КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ Ф'ЮЧЕРСНИХ КОНТРАКТІВ Кожна біржа, що організовує купівлю-продаж ф'ючерсних контрактів, має право встановлювати свій порядок їх укладання і виконання згідно з біржовим законодавством конкретної біржі. Для укладення ф'ючерсної угоди передусім визначаються його учасники. До них належать. 1. Клієнти, що бажають взяти участь у процесі торгівлі. Ними можуть бути члени будь-якої біржі, постійні або разові її відвідувачі, будь-які інші фізичні або юридичні особи. Безпосередньої участі у торгівлі ф'ючерсними контрактами вони не беруть, а діють через посередників, які перебувають на розрахунковому обслуговуванні в Розрахунковій палаті. 2. Посередницька фірма - це юридична або фізична особа, яка самостійно або за дорученням клієнта бере участь у процесі біржових торгів або укладає угоди поза ними і здійснює всі розрахунки по них з клієнтами і членами Розрахункової палати у відповідності з Правилами біржової торгівлі. 3. Розрахункова палата (РП) - це організація, яка у відповідності з договором між біржею і посередницькими фірмами через членів РП здійснює реєстрацію угод з ф'ючерсними контрактами і всі розрахунки по них. 4. Члени Розрахункової палати, тобто юридичні особи, що її організували виконують завдання клієнтів щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів і проведення всіх необхідних розрахунків, пов'язаних із нею. 5. Біржа, яка організовує торгівлю ф'ючерсами і контролює весь процес торгівлі. Процес купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів можна умовно поділити на ряд послідовних етапів. Порядок укладання і виконання угод з ф'ючерсними контрактами представлений схемою (схема 16). 1. Рішення клієнта. Клієнт оцінює ліквідність ринку ф'ючерсних контрактів, тобто їх вільну і швидку купівлю-продаж, визначає витрати, пов'язані із здійсненням купівлі-продажу, а саме внесення маржі, комісійних зборів, що стягуються за укладення угод і їх реєстрацію, та податки. Після цього клієнт приймає рішення про купівлю-продаж ф'ючерсних контрактів, тобто про участь у ф'ючерсних торгах. 

2. Укладення договору на брокерське обслуговування. Клієнт встановлює договірні відносини з фірмою, яка є посередником на ф'ючерсному ринку. Між ними укладається договір щодо брокерського обслуговування. Відповідно до договору клієнт довіряє посередницькій фірмі: * укладати угоди на купівлю-продаж ф'ючерсних контрактів від імені і за кошти клієнта (або в іншій дозволеній законом формі); * здійснювати через члена Розрахункової палати всі розрахунки, пов'язані з купівлею-продажем ф'ючерсних контрактів за кошти клієнта; * оформляти від імені клієнта всі необхідні документи на ф'ючерсному ринку. Згідно з договором обслуговування сторони підтверджують свою обізнаність щодо ризику, з чим пов'язана діяльність на ф'ючерсному ринку, і не будуть мати претензій одна до одної у разі можливих збитків. Згідно світової практики клієнт підписує спеціальний документ "Повідомлення про ризик", в якому він бере на себе ризик втрати суми, виділеної ним на ф'ючерсну торгівлю при несприятливій для нього зміні цін на об'єкт контракту. Договором також визначаються права і обов'язки сторін, тобто клієнта і посередницької фірми, термін дії договору і умови його припинення, порядок виконання доручень клієнта, здійснення розрахунків, відповідальність сторін і порядок розгляду спорів, а також вказуються реквізити обох сторін. 3. Укладення договору на обслуговування з членом РП. Посередницька фірма встановлює договірні відносини з членом РП (банком) шляхом укладення відповідного договору. Зазвичай посередницька фірма має договір з членом РП і не переукладає його для кожного нового клієнта. 4. Кошти резервування ф'ючерсної торгівлі. Клієнт вносить кошти, необхідні для здійснення ф'ючерсних операцій, які є "коштами резервування ф'ючерсної торгівлі". Клієнт надає кошти члену РП через посередницьку фірму. Кошти резервування ф'ючерсної торгівлі повинні бути достатніми для покриття первинної маржі, комісійних зборів і послуг РП. 5. Замовлення клієнта. Для того щоб біржовий посередник виконав завдання клієнта, останній повинен надати йому заявку на виконання певних угод протягом біржових торгів. У практиці біржової торгівлі такі заявки називаються торговими дорученнями. Вони повинні містити точні вказівки, що стосуються виду угоди (купівля або продаж), кількості контрактів, терміну і форми поставки, форми сплати, дати і кількостей торгів та умов щодо ціни. Рівень ціни, як правило, не встановлюється, а дається лише вказівка, відповідно до якої ціну встановлює брокер під час біржових торгів. При виконанні торгових доручень брокер повинен керуватися Правилами біржової торгівлі, що діють на даній біржі. У світовій практиці використовуються різноманітні види торгових доручень. При організації ф'ючерсних торгів найбільше поширення мають такі види торгових доручень: * купити або продати за біржовою (ринковою) ціною. На бланку заявки ціна не ставиться; * купити або продати за "найкращою ціною дня" - виконується за найнижчою для купівлі і найвищою для продажу ціною за результатами сесій біржового дня (як правило, після завершення біржових торгів); * купити або продати за певною ціною. Виконується брокером відразу ж після отримання або в той момент, коли ціна досягне певного рівня. 6. Виконання замовлення. Замовлення виконується в процесі торгів на біржі або між біржовими сесіями. У першому випадку ціна впливає на ціну закриття, а у другому - вона не враховується при котируванні. 7. Відомості про минулі торги. Біржа передає відомості про укладені ф'ючерсні угоди у відповідні інформаційні системи, які розповсюджують котирування цін на весь світ. 8. Розрахунки по угодах. Вказані розрахунки здійснюються Розрахунковою палатою, механізм функціонування якої був розглянутий вище. 9. Перерахунок маржі. Відомості про зміну маржі повідомляються до кінця біржового дня, а після його закінчення починають діяти нові ставки маржі. Термін їх дії - до чергової зміни ставок маржі, її перерахунок грунтується на основі ставок первинної маржі. 10. Довнесення коштів згідно розрахунків з РП. На основі перерахунків маржі і встановлення дії нових її ставок клієнт зобов'язаний довнести через посередницьку фірму і члена РП на кліринговий рахунок певну суму для забезпечення подальшої роботи на ринку ф'ючерсних контрактів. Ця сума називається змінною маржею. 11. Поставка за ф'ючерсним контрактом. Незважаючи на фіктивний характер угод ф'ючерсної торгівлі, іноді за ф'ючерсними контрактами все ж відбувається поставка товару. Світова практика біржової торгівлі розрізняє два типи поставки товару: первинну і повторну. Первинна поставка - це поставка товару на склад біржі або отримання товару з біржового складу. Повторна поставка має місце в тих випадках, коли одна і та ж партія товару без вилучення зі складу біржі знову поставляється за біржовим контрактом протягом того ж місяця. Частка такої поставки становить на біржах 20-40%. На більшості бірж продавець може поставити тільки той товар, що знаходяться на її офіційних складах, в сейфах зареєстрованих банків, із заводів, що отримали відповідний сертифікат. Якість такого товару повинна бути засвідчена спеціальним сертифікатом і відповідати вимогам, що встановлені біржовим контрактом. До поставки дозволена, як правило, лише частина сортів товару, що поступають у сферу міжнародної торгівлі. Крім того, продавець повинен представити відомості про партію товару, що поставляється, а саме: * вид транспорту, яким буде доставлено товар; * країна походження; * кількість мішків, коробок і т. д.; * затверджений біржею склад зберігання товару; * дата поставки товару на склад; * загальна вага партії; * дата переважування; * номер варанта; * дата взяття зразків і т. д. Продавець повинен також надіслати покупцеві через РП нотіс. У кожному нотесі повідомляється ціна, дата контракту, час отримання нотесу РП і час його видачі покупцеві біржового контракту. Після пред'явлення нотесу в РП його вже не можна ні вилучити, ні замінити без згоди покупця або прийняття рішення Арбітражного комітету. Всі нотеси, що пройшли РП, в обов'язковому порядку приймаються покупцями до виконання. Після цього одержувач зобов'язаний протягом певного часу сплатити товар готівкою в повному обсязі. При внесенні платежу в РП покупець отримує варант, або складське свідоцтво, документ, що дає право власності на товар на певному складі. Продавець повинен сплатити всі витрати, передбачені умовами поставки протягом певного періоду часу з дати виставлення нотесу. Питання для самоконтролю: 1. Дайте визначення ф'ючерсної торгівлі. 2. В чому відмінність ф'ючерсної біржі від біржі реального товару? 3. Назвіть ознаки ф'ючерсної торгівлі. 4. В чому сутність хеджування і біржової спекуляції на ф'ючерсних торгах? 5. Коли виник і які особливості функціонування ф'ючерсного ринку в Україні?

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа.- М.: Финансы и статистика, 1981.- 210 с. 2. Баскакова М. А. Толковый юридический словарь бизнесмена (русско-английский, английско-русский).-6-е изд., перераб. и доп.- М.: Финансы и статистика, 1994.- 640 с. 3. Биржевая деятельность. Учебник/Под ред. проф. А. Г. Грязновой, проф. Р. В. Корнеевой, проф. В. А. Галанова.- М.: Финансы и статистика, 1995.- 240 с. 4. Биржи в СССР: первый год работы.- М., 1991.- 240 с. 5. Бланк И. А. Торгово-посредническое предпринимательство. Экономические основы биржевой торговли.- К., 1992.- 230 с. 6. Бородулин В. Рынки ценных бумаг США.- М.: Московская центральная фондовая биржа, 1992.- 320 с. 7. Брокер и дилер - биржевые дельцы. Руководство по биржевой деятельности.- Частное право, 1991.- 92 с. 8. Буренин А. Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки.- М.: Тривола, 1995.- 240с. 9. Быков А.В. и др. Биржевая торговля. Что это такое? - Красноярск: 1991.- 463с. 10. Васильев Г. А., Каменева Н. Г. Организация и техника биржевой торговли / ВЗФЭИ. - М.: Экономическое образование, 1995.- 324 с. 11. Васильев Г. А., Каменева Н. Г. Товарные биржи. - М.: Высшая школа, 1991.-112с. 12. Герчикова И. Н. Маркетинг и международное коммерческое дело.- М.: Внешторгиздат, 1990.- 263 с. 13. ГолубовичА. Д., Миримская О. М. Биржевая торговля и инвестирование в США.- М.: МЕНАТЕП-ИНФОРМ, 1991.-184 с. 14. Гольцберг М. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. - К.: Текст, 1992.- 94 с. 15. Гудков Ф. В. Инвестиции и ценные бумаги. Руководство по работе с долговыми обязательствами.- М.: ИНФРА-М, 1996.- 160 с. 16. Дебора Дж. Блек. Успіх та невдача ф'ючерсних контрактів: Теорія і практика. Матеріали компанії "Кемонікс". 1995.- 45 с. 17. Дегтярева О.И., Кандинская О.А. Биржевое дело - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.-184с. 18. Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютою 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" // Відомості ВР України, 1993, № 17. 19. Драчев С. Н. Фондовые рынки США. Основные понятия, механизмы, терминология.- М.: Церих-ПЭЛ, 1989.- 184 с. 20. Економічний словник-довідник: За ред. д-ра. екон. наук, проф. С.В. Мочерного.- К.: Феміна,1995.- 386с. 21. Ермошенко Н. Н., Скворцов Н. Н., Назимова Н. К. Словарь предпринимателя.-К.: УкрИНТЗИ, 1992.- 143 с. 22. Закон України "Про товарну біржу", відЮ грудня 1991 року // Відомості ВР 1992, № 10. 23. Закон України "Про банкрутство" від 14 травня 1992 року//Відомості ВР України, 1992, №31. 24. Закон України "Про цінні напери та фондову біржу" від 18 червня 1991 року //Відомості ВР України ,1991, №38. Із змінами та доповненнями //Галицькі контракти, 1996, № 42. 25. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року // Відомості ВР України, 1991, № 49. Із змінами та доповненнями //Галицькі контракти, 1996, №42. 26. Закон України "ГІро банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 року // Відомості ВР України, 1991, № 25. Із змінами та доповненнями //Додаток до журналу "Вісник НБУ", 1996, № 1. 27. Закон України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року // Відомості ВР України, 1991, № 31. Із змінами та доповненнями // Голос України, 1997, 25 березня, № 52. 28. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 року //Голос України, 1996, 26 листопада № 221. 29. Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року // Відомості ВР України ,1991, №14. Із змінами та доповненнями //Галицькі контракти, 1996, №42. 30. Иванов А. Н. Обращение и регистрация ценных бумаг.- М.: ИНФРА-М, 1996.- 144 с. 31. Иванов К. Фьючерсы и опционы: механизм хеджирования.- М., 1993.- 168с. 32. Иванов К. А. Карманная книга брокера.- М.: Московский университет, 1991.-200с. 33. Иващенко А. А. Товарная биржа (за кулисами биржевой торговли).- М.: Международные отношения, 1991.- 272 с. 34. Инвестиционно-финансовый портфель.- М.: СОМИНТЕК, 1993.- 752 с. 35. Инкотермс 1990: Принятое в мировой практике толкование терминов, определяющих базис условия поставки товаров.- Белая Церковь, 1994.- 71 с. 36. Каратуев А. Г. Ценные бумаги: виды и разновидности. // Учебное пособие.- М.: Деловая литература, 1997.- 256 с. 37. Карлор Б. Деловая стратегия.- М.: Экономика, 1991.-239 с. 38. КлочкоА. Н., Выходцев В. Н. Оптовые ярмарки. Изд. 2-е, перераб.- М.: Экономика, 1977.-120 с. 39. Ковни Де. Ш., Такки К. Стратегия хеджирования.- М.: ИНФРА-М, 1996.- 186с. 40. Колб Роберт У. Финансовые деривативы// Учебник.- М.: Изд. "Филинъ", 1997.-360с.  41. Колесник В. В. Введение в рынок ценных бумаг- К.: А. Л. Д., 1995.-176 с. 42. Колесник В, В. Акционерный рынок в Украине.- К.: ИГП АН Украины, 1993. С. 3-5. 43. Колесник В. В. Ринок цінних паперів і принципи правового регулювання.- ІДП АН України, 1993. С.12. 44. Конституція України //Голос України, 1996, 18 липня, № 38. 45. Л.С.Сміян та ін. Ринок біржі: поняття та організація їх роботи. - К., 1994.-232с. 46. Левшин Ф. М. Внешнеторговые цены. М.: Внешторгиздат, 1990.-136 с. 47.Лисенков Ю. М., Ляшко В. П. Вексель у господарському обігу.- К.: Агенція "Прес-центр", 1994.-- 256 с. 48. Лисенков Ю. М., Фетюхіна Н. Б. Ринок цінних паперів: Основні поняття і терміни.- К.: Київський інститут банкірів банку "Україна", 1996.- 168 с. 49. Лысенков Ю. М., Фетюхина Н. В., Зельцер Е. Р. Международный фондовый рынок.- К.: Киевский институт банкиров банка "Украина", 1995.- 140с. 50. Маневич В. Функции товарной биржи и основные направления биржевой политики в условиях перехода к рынку // Вопросы экономики. 1991, № 10. 51. Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран.- М.: Финстатинформ, 1994.-248 с. 52. Машина М. В. Фондовая биржа.- М.: Международные отношения, 1993.-167с. 53. Международные товарные биржи и биржевые операции.- М.: Факт, 1991.-Вып. 1,2. 54. Международные товарные биржи. Структура товарных бирж. Техника биржевой операции // Методические рекомендации.- Санкт-Петербург, 1992.- 130с. 55 Менеджмент фермерського господарства. Вступ до сільськогосподарського хеджування. Робоча книга // Навчальний посібник.- К.: 1995.-36с. 56. Мертенс А. В. Инвестиции: курс лекций по современной финансовой теории.- К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997.- 416 с. 57. Механізм біржової торгівлі продукцією АПК - елемент ринкової інфраструктури / Під ред. Шпичака О. М.- К., 1995.- 86 с. 58. Мобиус М. Руководство для инвестора по развивающимся рынкам.- М.: Инвестиционная компания "Атон", 1995.- 84 с. 59. Мозговой О. Н. Профессионалы фондового рынка //Учебное пособие.- Киев, УАННП "Феникс", 1997.- 38 с. 60. Мозговой О. Н. Сделки на фондовом рынке//Учебное пособие.- Киев, УАННП "Феникс", 1997.- 34 с. 61. Мозговой О. Н. Стоимость ценных бумаг- Киев, УАННП "Феникс", 1998.- 49с. 62. Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины.- Киев, УАННП "Феникс", 1997.-276с. 63. Мозговой О. Н. Ценные бумаги // Учебное пособие.- Киев, УАННП "Феникс", 1997.- 35 с. 64. Мусатов В. Т. США: биржа и экономика.- М.: Наука, 1985.- 180 с. 65. Мусатов В., Шевцов А. Школа акционера и биржевика: Вторинний рынок ценных бумаг.- Экономика и жизнь. 1992. С. 10. 66. Кузнецова Н. С., Назарук I. Р. Ринок цінних паперів в Україні. Правові основи формування та функціонування. - К.: Юрінком Інтер, 1998.- 128 с. 67. О'БрайенДж., Шривастава С. Финансовый анализ и торговля ценными бумагами.- М.: Дело ЛТД, 1995.- 208 с. 68. Оскольський В. В. Міжнародні стандарти фондової торгівлі та український ринок цінних паперів.- К.: УФБ, 1994.- 96 с. 69. Основы внешнеэкономических знаний. Словарь-справочник /С. И. Долгов, В. В. Васильєв, С. П. Гончарова и др.-М.: Высшая школа, 1990.- 432 с. 70. Павлова Л. Н. Операции с корпоративными ценными бумагами.- М.: ЗАО "Бухгалтерский бюллетень", 1997.- 400 с. 71. Положення про валютну біржу Національного банку України. (Затверджена наказом по НБУ №55 від 25.08.1992 р. //Контракт, 1992, № 21. 72. Правова система України: теорія і практика //Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. Київ, 7-8 жовтня 1993 р.- К., 1993.- С.53-54. 73. Правовое регулирование рынка ценных бумаг в Российской Федерации.- М.: Де-Юре, 1994.- 96 с. 74. Практическое пособие дилеру биржевых и внебиржевых рынков.- М.: Азимут Плюс, 1995.- 78 с. 75. Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України. Інструкція № 7 Національного банку України. (Затверджено постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 року № 204) //Галицькі контракти, 1996, № 41. 76. Про затвердження Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій. (Наказ Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №2 від 9.01.1997р.). 77. Ринг "быков" и "медведей".- М.: Политиздат, 1982.- 128 с. 78. Товарні біржі в Україні: аналіз діяльності, законодавче поле, перспективи розвитку/За ред. Саблука П. Т., Шпичака О. М.- К., 1997.-424 с. 79. Роде Э. Банки, биржи, валюты современного капитализма. М., 1986.- 212с. 80. Рубцов Б. Б. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизм функционирования.- М.: ИНФРА-М, 1996.- 304 с. 81. Руководство по биржевому делу: товарные сделки, ценные бумаги / Пер. с англ. М. И. Сороко, А. С. Каменского; Под ред. А. А. Белозерцева.- М.: Агропромиздат, 1991.- 256 с. 82. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты / Под ред. В. С. Торкановского.- Спб.: АО "Комплекс", 1994.- 421 с. 83. Рынок ценных бумаг: учебник (под ред. В. А. Галанова и А. И. Басова.- М.: Финансы и статистика, 1996.- 352 с.  84. Рынок: Бизнес. Коммерция. Экономика. Толковый терминологический словарь /Сост. В. А. Калашников. Под. общей ред. Л. П. Дашкова.-М.: Информационно-внедренческий центр "Маркетинг", 1994.-136 с. 85. Рэдхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками.- М.: ИНФРА-М, 1996.-188с. 86. Сарычев А. М. Ведущие коммерческие банки в мировой экономике.- М.: Финансы и статистика, 1992.- 248 с. 87. Словарь коммерсанта: Толковый русско-английский и англо-русский / Сост. И. В. Липсиц. - М.: Машиностроение: ИНФРА-М, 1996.-204 с. 88. Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Зареєстровано Мінюстом України, 16 квітня 1996 року. 89. Товарная биржа: Как ее создать? Как организовать работу ? Как участвовать в биржевых торгах ? - М.: Экономика, 1991.-153 с. 90. Узун В. Я. Товарная биржа.- М.: Знание, сер. "Экономика", 1991, №9.-64 с. 91. Українська фондова біржа. Цінні папери. Сутність, біржові операції, обіг. (Збірник нормативних документів та методичних матеріалів). - К.: РВО "Поліграфкнига", 1992.- 172 с. 92. Улыбин К. А., Андрошина Й. С., Харисова Н. Л. Брокер и биржа // Пособие для брокеров и их клиентов.- М.: Информбизнес, 1991.- 240 с. 93. Фединский Ю. И., Юлдашев Р. Т, Биржа: вчера, сегодня и завтра.- М.: Знание, 1991.-64 с. 94. Фельдман А. Б. Основы рынка производных ценных бумаг // Учебно-практическое пособие.- М.: ИНФРА-М, 1996.- 96 с. 95. Фондовые рынки США. Основные понятия, механизмы, терминология.- М.: Церих-ПЭЛ, 1992.- 184 с. 96. Ціноутворення в умовах формування ринкових відносин в АПК / Під ред. П. Т. Саблука, О. М. Шпичака.- К.: Віпол, 1997. - 500 с. 97. Черников Г. П. Фондовая биржа: международный опыт.-М.: Междунар.отношения, 1991.- 192 с. 98. Чирков В. Г. Впереди рынок опционов.- К.: Журнал "Фондовый рынок", №39, 1997.-С. 39. 99. Шварц Ф. Биржевая деятельность Запада.- М.: Аи Кью, 1992. 100. Шерри Де Ковни, Кристиан Такки. Стратегии хеджирования.- М.: ИНФРА-М, 1996.-208с. 101. Эрлих Анна. Технический анализ товарных и финансовых рынков // Прикладное пособие. М.: 1996.- 330 с. 102. Эрлих Л. Технический анализ товарных и финансовых рынков.- М.: ИНФРА-М, 1996.-256с.