План лекції

1. Санітарно-протиепідемічний режим: мета, завдання, засоби забезпечення.

2. Внутрішньолікарняної інфекції: проблеми, способи передачі. Групи ризику. Фактори, що впливають на можливість інфікування.

3. Інфекційний контроль у лікувально-профілактичних закладах. Оброблення рук до і після виконання маніпуляції. Оброблення рук і слизових оболонок в разі контакту з біологічними рідинами.

4. Значення дезінфекції та стерилізації виробів медичного призначення в профілактиці внутрішньолікарняної інфекції.

5. Види, методи та режими дезінфекції в лікувально-профілактичних закладах.

6. Приготування і використання дезінфекційних розчинів: 10 %, 1 %, 0,5 % хлорного вапна, 0,5 % 1 %, 3 %, 5 % розчинів хлораміну. Правила зберігання хлоровмісних розчинів. Правила техніки безпеки при роботі з хлоровмісними розчинами. Характеристика сучасних засобів дезінфекції (АХД-2000, бонадерм, дезактин, кутасепт, сайдекс, стериліум, сульфохлорантин, хлорантоїн тощо).

7. Дезінфекція предметів догляду за пацієнтом.

8. Загальні висновки по основним розділам лекції.

9. Усний інструктаж по самопідготовці за темою лекції

Внутрішньолікарняні інфекції

Інфекція - стан зараження орга­нізму патогенними мікробами, при якому відбувається взаємодія між збудниками захворювання і макроорганізмом.

Інфекційний процес - це складний комплекс специфічних біохіміч­них, морфологічних та імунологічних змін, що виникають в організмі при попаданні патогенного агента в організм. Ці зміни залежать від виду збудника.

Інфекційні захворювання існують завдяки контагіозності, під якою розуміють можливість передачі збудника від носія до здорової людини.

Внутрішньолікарняною інфекцією вважають будь-яке клінічно ви­ражене захворювання (вірусного, бактеріального, грибкового) походжен­ня, що виникає внаслідок інфікування при обстеженні, лікуванні чи пе­ребуванні в стаціонарі і після виписування з лікувального закладу впро­довж місяця.

При підозрі на внутрішньолікарняне інфіку­вання у виписаного хворого необхідно провести спеціальне епідеміологіч­не розслідування. Внутрішньолікарняні інфекції можуть вражати також і медичний персонал при здійсненні їхної фахової діяльності.

Відомості про частоту внутрішньолікарняних інфекцій неоднакові в різних стаціонарах, тому що реєстрація їх неповна. За опублікованими даними, ці інфекції уражають від 6-8 до 10 % госпіталізованих хворих, вони мають різноманітні клінічні форми, виявляються у вигляді спора­дичних захворювань або спалахів.

Етіологія. Причиною внутрішньолікарняних інфекцій можуть стати збудники відомих і поширених інфекційних хвороб. Для дитячих лікарень актуальні внутрішньолікарняні спалахи інфекцій із краплинним механізмом передачі (наприклад, вітряна віспа та ін.), для всіх стаціонарів - гострі респіраторні вірусні інфекції. Гострі кишкові інфекції при харчовому шляху передачі збудників можуть виявлятися у вигляді спалахів серед хворих усіх відділень лікарні. Зареєстровано зараження в стаціонарах вірусним гепатитом В, інфекцією ВІЛ тощо. Поряд із безумовними збудниками інфекційних хвороб причинами внутрішньолікарняних інфекцій можуть бути умовно-патогенні агенти, які спроможні викликати хворобу в ослаблених хворих або людей похилого віку. До таких збудників належать стафілококи, стрептококи, синьогнійна паличка, протей, кишкова паличка, сальмонели, ентеробактерії, ентерококи й інші мікроорганізми.

У лікарняних умовах в ослаблених і осіб, які протягом тривалого терміну одержують променеву терапію або антибіотики, може відбутися бурхливе розмноження непатогенної флори - постійних мешканців шкіри і слизових оболонок. Внутрішньолікарняні інфекції можуть бути екзогенного й ендогенного походження.

Стосовно до мікроорганізмів - збудників внутрішньолікарняних інфекцій - часто застосовують термін "госпітальний штам". Звичайно, при цьому мають на увазі культури, що викликали в стаціонарі епідемічний процес і відрізняються рядом характерних ознак, серед яких - підвищена токсичність, що поєднується з резистентністю до антибіотиків і дезінфектантів. Важливою і особливою рисою їх є невибагливість до умов середовища перебування і великі можливості розмноження.

Таким чином, збільшується кількість збудників, кількість хворих, поширюється захворюваність. У цьому і вбачають сутність епідемічного процесу, основною

Джерела збудників внутрішньолікарняних інфекцій. Ними можуть бути самі хворі, які знаходяться в інкубаційному періоді захворювання кір, вітряна віспа, епідемічний паротит тощо) або при нерозпізнаному, «правильно діагностованому захворюванні. Часто таким джерелом є здорові бактеріоносії, наприклад носії сальмонел, стафілококів, пневмоцист.

Певну небезпеку становлять матері (носії збудників або нерозпізнані хворі з легкими атиповими формами) в акушерських стаціонарах і відділеннях для дітей раннього віку. Джерелом інфекції може бути медичний персонал при наявності нерозпізнаної хвороби, а також носійстві патогенних або умовно-патогенних збудників. Так, у пологових будинках і будинках дитини носії пневмоцист - практично здорові медичні рацівники, ставали джерелами інфекції для дітей. У зв'язку з тривалим інкубаційним періодом (до 30-45 днів) захворювання у дітей, що вникали після виписування з пологового будинку, не завжди пов'язували із їх перебуванням у стаціонарі.

Механізм передачі збудників внутрішньолікарняног інфекції вклю­чає множинні й різноманітні шляхи і чинники, відповідно до різноманіт­ності збудників, профілю стаціонару, контингенту хворих, які знаходяться на лікуванні, обсягу лікувально-діагностичних процедур і маніпуляцій. Водночас є ряд загальних чинників, що сприяють або перешкоджають поширенню збудників. Насамперед, це планування лікарняних приміщень, розміщення хворих, санітарно-гігієнічні умови в стаціонарі, процедурних і діагностичних кабінетах. У сучасних багатоповерхових корпусах безсум­нівною зручністю є компактне розташування діагностичних і допоміжних відділень. Водночас концентрація в них великого числа хворих і персона­лу сприяє повітряно-крапельному і повітряно-пиловому поширенню збуд­ників. Цьому сприяють течії повітря, що у короткий термін переміщають аерозолі, які містять збудники, коридорами і сходами.

Важливу роль у поширенні або припиненні шляху передачі інфекції через повітря виконує вентиляція. Надійну гарантію створюють окремі вентиляційні ходи для різних палат і боксів. Добрими засобами очищен­ня і знезаражування повітря є повітроочисні пристрої (ВОПЕ-155, ВОПР-0,9), які варто використовувати в перев'язувальних і процедурних кабі­нетах. Кондиціонери, створюючи заданий мікроклімат, рекомендуються як надійний і безпечний засіб очищення повітря. Але при використанні їх варто контролювати чистоту води, що застосовується для зволожен­ня повітря.

Раціональний режим прибирання (регулярність, вологе прибиран­ня, пиловсмоктувач) зменшує небезпеку повітряно-крапельного шляху передачі. Варто мати на увазі, що постільна білизна — матраци, ковд­ри, подушки — також можуть стати чинниками передачі стафілококів, грибків та інших збудників.

Контактно-побутовий шлях передачі через руки медичного персо­налу, білизну, предмети догляду за хворими, а також медичний ін­струментарій і апаратуру сприяє поширенню псевдомонад і клебсієл, наприклад, в опікових і дитячих відділеннях лікарень.

Харчовий шлях передачі збудників реалізується при порушеннях роботи харчоблоку, технології готування або збереження харчових про­дуктів і готових страв, і наявності нерозпізнаних носіїв інфекції серед працівників харчоблоку. Так, можуть виникати спалахи кишкових ін­фекцій у стаціонарі, санаторії.

Парентеральна передача збудників можлива при використанні не-знезаражених шприців і голок, при введенні інфікованих препаратів крові (вірусний гепатит, інфекція ВІЛ, стафілококи, малярія й ін.). У цілому, як правило, виявляються різноманітні шляхи і чинники переда­чі збудників при порушенні режиму

стерилізації і дезінфекції медично­го інструментарію, приладів і апаратів, невиконанні персоналом правил асептики, антисептики, особистої гігієни, режиму прибирання і дезінфекції.

Групи підвищеного ризику.

Виділяють пацієнтів з підвищеною чутливістю до збудників внутрі-шньолікарняних інфекцій. До них входять:

• новонароджені, головним чином, недоношені діти;

• хворі після оперативних втручань;

• хворі, яким проводили інвазивні лікувальні й діагностичні процеду­- ри (ін'єкція, інтубація, ендоскопія, катетеризація, взяття крові);

• пацієнти зі зниженою резистентністю: хворі на діабет; хворі, які одер- жують променеву терапію, імунодепресанти; "опікові" хво­рі; особи особи літнього віку; хворі, яким проведена нераціональна антибіотикотерапія.

Гнійно-запальні або гнійно-септичні внутрішньолікарняні інфек­ції виникають при зараженні внаслідок операцій, ін'єкцій, пологів і абор­тів, у зв'язку з переливанням крові, гемодіалізом, катетеризацією су­дин та інших процедур.

Етіологія гнійно-запальних інфекцій різноманітна. Найчастішими збуд­никами цих захворювань є стафілококи, пневмококи, ентеробактерії, грибки. Носіями стафілококів можуть бути 20-70 % і більше медичних працівників пологових будинків і стаціонарів. Серед різних категорій носіїв постійні мають найбільшу епідеміологічну небезпеку. Локалізація стафілококів у носоглот­ці і на шкірі визначає найбільш типові шляхи передачі - повітряно-крапель­ний і контактно-побутовий (через руки, предмети і навіть медичний ін­струментарій). У новонароджених і породіль стафілококи — найчастіша причина гнійно-септичних інфекцій. У травматологічних і опікових відді­леннях значну частку становить синьогнійна інфекція. Джерелом заражен­ня стають хворі з гнійно-септичним процесом і носії серед персоналу. Пере­дача збудників відбувається повітряно-крапельним (від персоналу), пило­вим (від об'єктів навколишнього середовища) і контактно-побутовим шляхом (через апаратуру, інструментарій, білизну).

В урологічних стаціонарах зараження може відбуватися під час ци­стоскопії і катетеризації сечовивідних шляхів.

У відділеннях для новонароджених і в дитячих лікарнях відомі вну­трішньолікарняні спалахи і спорадичні захворювання на сальмонельоз, викликані "госпітальними" штамами, стійкими в зовнішньому середо­вищі до дезінфектантів. Під час перебування хворого в стаціонарі зрос­тає роль контактно-побутового механізму передачі. Для дитячих стаціонарів актуальним є інфікування ентеропатогенними кишковими палич­ками через руки персоналу, заражені предмети. Є епідеміологічні саостереження про зараження через повітря (крапельним або пиловим шляхом), оскільки бактерії виявляли в носі й глотці пацієнтів, в пилюці.

Епідеміологічний нагляд за внутрішньолікарняною інфекцією вклю­чає облік, реєстрацію захворювань, розшифровування етіологічної стру­ктури, вивчення циркуляції патогенних і умовно-патогенних мікроорга­нізмів. У цю роботу входить контроль за здоров'ям медичного персоналу (захворюваність і носійство епідеміологічно небезпечних мікроорганіз­мів). Складовою частиною епідеміологічного нагляду є контроль за до­триманням санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режимів у ліку­вально-профілактичних закладах.

У кожній лікувально-профілактичній установі 1 раз на місяць про­водять аналіз захворюваності на внутрішньолікарняні інфекції і роз­робляють конкретні рекомендації з виконання профілактичних і про­тиепідемічних заходів. Найбільш поширеними нозологічними форма­ми, які підлягають реєстрації, є генералізовані форми (сепсис, менінгіт, остеомієліт), пневмонії (у пологових

закладах, відділеннях новонароджених і недоношених, у дитячих стаціонарах, у реаніма­ційних відділеннях лікарень), захворювання шкіри і підшкірної осно­ви (піодермія, абсцес, флегмона), омфаліт, кон'юнктивіт, отит, мас­тит, ендометрит, ранова післяопераційна інфекція, гострі кишкові захворювання встановленої і невстановленої етіології, уретрит, цис­тит, пієлонефрит.

Звичайно, епідеміологічне обстеження проводиться епідеміологом за участю завідувача відділення і заступника головного лікаря лікарні при наявності трьох і більше випадків внутрішньолікарняних інфек­цій і кожного випадку сепсису.

В інших випадках обстеження виконують заступник головного ліка­ря за участю лікаря і куратора. На кожне внутрішньолікарняне інфек­ційне захворювання заповнюють "екстрене повідомлення", яке пере­дають в санепідемстанцію. Виявленого інфекційного хворого перево­дять в окрему палату (ізолятор), а потім в інфекційну лікарню. Хворі з гнійно-септичними інфекціями повинні бути переведені в спеціалізова­не відділення гнійної хірургії.