Чому відбулося повернення до громади

Ідея громади (спільноти) останнім часом була висунута як відповідь на проблеми сучасного суспільства й свідчить, на думку вчених, про кризу сучасної держави [7, 8]. Це універсальна й гло­бальна тенденція. Всюди в світі - у капіталістичних країнах Західної Європи й Північної Америки, колишніх комуністичних країнах Європи та Азії, у країнах Тихоокеанського регіону, що бурхливо розвиваються, у менш розвинених країнах Африки, Азії та Латинсь­кої Америки - спостерігаються схожі тенденції, схожі ознаки кризи державності, схожі кроки у децентралізації управління соціальною сферою. Національні держави більше не сприймають як утворення, здатні задовольнити всі потреби своїх громадян. Життя стає індиві-дуалізованішим; найважливіші сторони життєдіяльності людини реалізуються не у великих організаціях, а в малих групах, які най­більше відповідають конкретним потребам цієї людини, зокрема духовним та пізнавальним. Більше того, скрізь у світі вкорінюється переконання, що робота централізованих державних установ відрізняється високим ступенем бюрократизму та низькою ефектив­ністю, а їхнє фінансування не забезпечує належної якості обслугову­вання. Організацію діяльності на рівні громади вважають за прий­нятнішу, ефективнішу та менш обтяжливу для державного бюджету.

Відомо, якщо в людини є можливість вибору, вона воліє, аби допомогу їй надавали вдома й бажано близькі люди. Громада у цьому випадку виконує функцію упорядкування соціальних відно­син та є проміжною ланкою між макросистемою громади в ціло­му та мікросистемою родинної та особистої підтримки.

Громада як рівень соціальної роботи є привабливою й з огля­ду на можливість поєднувати формальні та неформальні види на­дання допомоги. Так, у Великобританії є спеціальний закон, що регулює взаємовідносини у наданні допомоги в громаді, згідно з яким можна залучати недержавні організації до надання послуг, які повинні надавати державні організації (на підставі так званого соціального контракту).

Ще один момент, який впливає на розвиток у світі роботи в громаді, це процес тотальної глобалізації, пов'язаний з техніч­ним прогресом, що, як це не дивно, породило новий тип мислення і потребу в самоідентифікації, відчуття приналежності до якоїсь конкретної групи, якоїсь громади, а не «глобального селища». Ці соціальні та економічні моменти призвели до поступової переорі­єнтації поглядів - від державного соціального догляду до роботи в громаді.

Щодо України, то поштовхом до розвитку роботи в громаді є, очевидно, кілька чинників: погіршення матеріального та психоло­гічного становища соціальне вразливих груп населення, а відтак зростання необхідності в нових соціальних послугах та програ­мах; неспроможність державних, передусім стаціонарних/інтернат­них закладів соціального захисту задовольнити потреби людей, зокрема потребу бути інтегрованим у соціальне середовище; ста­новлення соціальної роботи як професії, поява фахівців, які мають уявлення про можливості та переваги організації роботи за місцем проживання чи в громадах за інтересами.

Специфіка соціальної роботи в громаді

Є кілька теоретичних моделей роботи в громаді. В 60-80-х ро­ках XX століття були розроблені концепції Росса, Ротмана, Гуль-бенкіана, Йорка. Ці теоретичні моделі спиралися на практику соці­альної роботи в різних громадах і стали підґрунтям для ухвален­ня політичних рішень щодо трансформації державного соціального догляду, зокрема за людьми похилого віку та людьми, котрі мають проблеми психічного здоров'я, - відмова від великих стаці­онарних закладів та універсальних технологій соціальної допо­моги й перехід до організації центрів у громаді та залучення доб­ровільних і приватних організацій.

У принципі процес розвитку роботи в громаді подібний до процесу індивідуальної соціальної роботи. Мова йде про контак­ти, аналіз, планування, роботу з групами у громаді, вихід за межі громади, залучення засобів масової інформації тощо.

Сучасна робота у громаді зазнала кілька фаз у своєму розвитку:

1. організація служб у громаді;

1. розвиток професіоналізму й компетентності у членів грома­ ди (співробітників та добровольців служб);

2. боротьба за зміни (зокрема за зміни у соціальній політиці, що стосуються певних соціальне вразливих груп).

З погляду методології соціальні працівники, котрі займаються організацією громад, мають більше спільного з представниками інших царин, приміром, з профспілковими лідерами, політичними діячами, фахівцями з міського та сільського планування, ніж з соці­альними працівниками, котрі надають так звані прямі послуги ок­ремим особам, сім'ям, невеликим групам. Ці розбіжності в методах роботи впродовж десятиліть були причиною напруги в професійно­му середовищі західних країн.

Крім полеміки щодо характеру діяльності, існували істотні розбіжності у баченні головної мети практичної соціальної ро­боти в громаді. Що ж це має бути - здатність до побудови та інтеграції громади чи розвиток програм, спрямованих на соціа­льні зміни?

60-і роки стали поворотним моментом у спробах окреслити межу практичної соціальної роботи з організації громади в рам­ках соціальної роботи. Ключ до вирішення проблеми був знайде­ний у загальному визначенні соціальної роботи, яке дала Амери­канська національна асоціація соціальних працівників. Згідно з ним головною характеристикою соціальної роботи є система ціннос­тей, цілей, санкцій, знань та методів. Було також заявлено, що зав­дання роботи із соціального планування та організації громад спираються на цінності практичної соціальної роботи й сприяють ре­алізації загальних цілей соціальної роботи [9].

Дж. Ротман визначив (1968) три основні напрями соціальної роботи в громаді:

1. розвиток населеного пункту (проекти розвитку громади, розвиток груп самодопомоги тощо);

2. соціальне планування (програмний розвиток),

3. соціальну дію (реформи на користь клієнтів з малозабезпе­ чених прошарків громади) [10].

Узагальнюючи західний досвід, можна стверджувати, що фор­ми роботи в громаді включають цілу низку як загальних для соці­альної роботи, так і специфічних для цього напряму видів діяль­ності: надання послуг, вивчення проблеми, підготовку експертних висновків, звернення за субсидіями, роботу із засобами масової інформації, переговори, угоди, проведення конференцій, страйків, бойкотів, публічних/громадських слухань, акцій громадянської непокори, представництво інтересів громади, вжиття заходів через законодавчі або виконавчі органи.

В Україні, на думку голови правління благодійного товари­ства допомоги інвалідам та особам з інтелектуальною недостатні­стю «Джерела» Р. Кравченко, поки що немає такої системи соці­альних служб у громаді, яка б протидіяла соціальному виключен­ню, так само як і відповідних законодавчих гарантій [11].

Проте деякі програми та служби все ж розвиваються. Наведе­мо приклад тих же «Джерел», які від недільного клубу для 15 ро­дин, де виховували дітей із розумовою відсталістю, виросли до потужної організації, що об'єднала родини всього Києва, на базі якої функціонують муніципальні служби, де послуги надають ква­ліфіковані соціальні працівники, й яка була ініціатором створен­ня й ухвалення концепції комплексної системи реабілітації розу-мово відсталих осіб, тобто боролася за зміни в політиці. Як бачи­мо, фази розвитку в громаді спостерігаються в цьому українсько­му прикладі доволі виразно.

Або поглянемо на систему хеседів - єврейських благодійних фондів, що нині діють в усіх областях України. Вони теж розпочи­налися з діяльності при синагогах невеличких груп волонтерів, які доглядали відомих їм самотніх людей похилого віку, та розподілу посилок. Тепер же хеседи - це професійні соціальні служби єврейсь­кої громади, які надають послуги не тільки людям літнього віку, але й впроваджують різноманітні общинні програми, поступово перетворюючись на общинні центри, інтегруючи громаду й розви­ваючи почуття приналежності до неї. На думку керівників хеседів України, висловлену на семінарі у жовтні 1999 року, критеріями успішної роботи в громаді є:

• розробка та впровадження таких програм, які б відповідали різноманітним потребам різних груп у громаді;

• залучення волонтерів усіх вікових та соціальних груп;

• взаємодія різних структур у громаді між собою;

• відродження різних аспектів духовності та культури;

• посилення значущості громади в житті міста;

• перспективи подальшої реалізації програми як життєдіяльної моделі життя громади.