Использование защитных приспособлений

Для предотвращения посягательству могут использоваться специальные приспособления , действующие в отсутствие лица , интересам которой наносится ущерб . Использование таких устройств возможно только в случаях , если исключается причинение вреда лицам, не осуществляют общественно опасных посягательств , а заподиена вред не выходит за рамки пределов необходимой обороны . Учитывая это , диапазон средств , которые можно использовать для предотвращения посягательства, включает в основном приспособления пассивной защиты : запоры , замки , двери , решетки , сигнальные устройства и т.д.

Недопустимо использование , например , капканов , которые устанавливаются в автомашинах , оставление яда в продуктах питания для предотвращения кражи из жилого помещения , обнаженных электрических проводов под напряжением и т.д. Подобные действия не признаются оправданными для необходимой обороны - лицо, установившее такие устройства , несет полную ответственность за причиненный ущерб.

3. Уявна оборона.

Мнимой обороной признается (ч. 1 ст . 37 УК Украины ) причинения вреда при обстоятельствах , когда реального общественно опасного посягательства нет да лицо , неправильно оценивая действия потерпевшего ( того , кто посягает ) , только ошибочно допускало наличие такого посягательства. Так , при мнимой обороне посягательство на самом деле нет , существует оно лишь в воображении лица, обороняющегося наносится лицу, по случайному стечению обстоятельств оказалась в определенное время в определенном месте и действовала определенным образом .

В п. 7 ППВС № 1 от 26 апреля 2002 г. указывается , что следует отличать необходимую оборону от мнимой обороны , под которой понимается причинение вреда при таких обстоятельствах , когда реального общественно опасного посягательства не было , но лицо , неправильно оценивая действия потерпевшего , ошибочно допускало наличие такого посягательства ( абз. 1 п. 7). При мнимой обороне уголовная ответственность за причиненный вред исключается только если сложившиеся обстоятельства , давали лицу основания считать , что имеется реальное посягательство , и оно не осознавало и не могла осознать ошибочность своего предположения . Вопрос о том , действительно ли у лица были основания для ошибочного вывода о наличии общественно опасного посягательства , решается , несмотря на конкретные обстоятельства дела .

Если же лицо при обстоятельствах , сложившихся не осознавала и не могло осознавать ошибочности своего предположения о реальности общественно опасного посягательства , но превысило пределы защиты , к которому следовало прибегнуть , его действия должны расцениваться как превышение пределов необходимой обороны . В таком случае уголовная ответственность возможна лишь за умышленное убийство при превышении пределов необходимой обороны ( ст. 118 УК Украины ) и за умышленные тяжкие телесные повреждения , причиненные при превышении пределов необходимой обороны ( ст. 124 УК Украины ) .

Если лицо не осознавало , но могло осознавать отсутствие реального посягательства, и должна была по сложившимся обстоятельствам , это осознавать , его действия следует квалифицировать как причинение вреда по неосторожности ( ст. 119 " Убийство по неосторожности" , ст. 128 " Неосторожное тяжкое или средней тяжести телесное повреждение " УК Украины ) .

Необходимо обратить внимание на тот факт , что , по смыслу ч. 2 ст . 37 УК Украины , ошибочно уверенность лица в угрозе посягательства не будет основанием исключения уголовной ответственности за причиненный вред , даже если лицо не осознавало и не могло осознавать ошибочности своего предположения . Уголовная ответственность исключена только в случаях , когда сложившиеся обстоятельства , давали лицу основания полагать , что реальное посягательство уже существует.

Стаття ККУ 37: 1. Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. 2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало ;місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. 3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. 4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільне небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність. 1. Стан уявної оборони виникає у випадках, коли реального посягання немає, але в особи під впливом дій іншої особи (осіб) та особливостей ситуації, в якій вчинено ці дії, виникає помилкове враження про вчинення (чи реальну загрозу вчинення) суспільне небезпечного посягання, внаслідок чого вона заподіює шкоду, вважаючи, що перебуває у стані необхідної оборони. 2. За загальним правилом заподіяння потерпілому шкоди в стані уявної оборони не виключає кримінальної відповідальності. Уявна оборона не тягне за собою кримінальної відповідальності за наявності двох ознак, вказаних у ч. 2 ст. 37, а саме, коли: 1) обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання; 2) особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. Питання про те, чи справді існували достатні підстави для помилкових висновків про наявність суспільне небезпечного посягання, має вирішуватись залежно від обставин конкретної справи виходячи із того, як звичайно сприймала б відповідну ситуацію інша особа. За наявності зазначених вище умов усі вчинені у стані уявної оборони дії оцінюються як вчинені у стані реальної необхідної оборони. 3. Якщо під час уявної оборони за обставин, передбачених ч. 2 ст. 37, особа допустила перевищення меж, встановлених ст. 36 для випадків необхідної оборони від реального суспільне небезпечного посягання, вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. Така відповідальність можлива лише у випадках, передбачених ст. ст. 118 і 124. 4. Ч. 4 ст. 37 встановлює, що у випадках, коли особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати факт відсутності реального суспільно небезпечного посягання, вона несе кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди через необережність. Це правило має застосовуватись лише для випадків, коли виникли певні обставини, які могли створити враження про наявність посягання, але особа проявила легковажність чи недбалість в оцінці ситуації і внаслідок цього помилково вжила заходів захисту від неіснуючого посягання. Якщо ж обставин, які хоча б частково виправдовували помилку, допущену особою в оцінці ситуації, не було і заподіяння шкоди зумовлене виключно надмірною уявою особи, то положення про уявну оборону щодо такої особи не застосовуються і вона має нести кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах. Література Постанова ПВС № 4 від 28 червня 1991 року “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільна небезпечних посягань” (п. 9).