Тема 2. Суб’єкти судово-експертної діяльності

1. Законодавство України про судову експертизу.

2. Система державних судово-експертних установ.

3. Система державних судово-експертних служб.

4. Особливості діяльності недержавних експертів.

Особливості діяльності недержавних експертів.

визнає судово-експертну діяльність у галузі криміналістич­ них, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз виключ­ ною компетенцією державних СЕУ та їх співробітників, які атес­ товані як судові експерти;

виключає підприємництво як форму здійснення СЕД (з усьо­ го тексту Закону в редакції 1994 року змінами від 9 вересня 2004 р. виключені терміни, які стосувались здійснення СЕД «на підприємницьких засадах» (ст. 7), «атестація судових експертів з числа підприємницьких структур» (ст, 9) тощо).

Інструкцією про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах

від 12.12.2011 Наказ МЮУ

3.1. Обов'язковою умовою здійснення судово-експертної діяльності судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих установах, є наявність свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Мін'юстом на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Мін'юсті, яким надається право на проведення конкретних видів експертиз.

3.2. Судовий експерт відповідно до статті 4 Закону України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ), статті 199 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05, ), статті 53 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) та статті 66 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) повинен мати відповідні умови для зберігання доказів та проведення експертних досліджень.

3.3. Судовий експерт при виконанні процесуальних дій повинен мати при собі і пред'являти на вимогу відповідних посадових осіб свідоцтво про присвоєння йому кваліфікації судового експерта.

3.4. У письмових висновках експерта, крім даних, передбачених чинним законодавством, обов'язково зазначаються номер, дата видачі і строк дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта. 3.5. Судовий експерт може здійснювати судово-експертну діяльність тільки з тих видів судових експертиз і експертних спеціальностей, які зазначені у свідоцтві про присвоєння кваліфікації судового експерта.

3.6. У разі закінчення терміну дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта експерт втрачає право на проведення судових експертиз до підтвердження ним кваліфікації судового експерта.

3.7. Кожний експерт зобов'язаний вести Журнал реєстрації судових експертиз та експертних досліджень, у якому реєструються постанови слідчих органів та ухвали суддів (судів) про призначення експертизи, заяви про проведення експертних досліджень, а також клопотання про надання додаткових матеріалів (даних), необхідних для їх проведення. Форма Журналу реєстрації судових експертиз та експертних досліджень (далі - Журнал) наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.

Судовий експерт повинен щороку до 1 лютого, наступного за звітним періодом, надсилати до Мін'юсту України Звіт за рік про кількість виконаних судових експертиз та експертних досліджень за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції.

3.8. У разі виявлення нестачі матеріалів та речових доказів або їх пошкодження судовий експерт письмово повідомляє орган (особу), що призначив (ла) експертизу. Матеріали та речові докази, що надійшли для проведення експертизи (дослідження), зберігаються у сейфах в умовах, що унеможливлюють їх пошкодження або втрату.

3.9. Залежно від характеру звернення за результатами його виконання відповідно до вимог процесуального законодавства та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 N 53/5 ( z0705-98 ), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.98 за N 705/3145 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 N 144/5) ( z0061-05 ), складаються такі підсумкові документи: "Висновок експерта", "Висновок експертного дослідження", "Повідомлення про неможливість надання висновку", які виготовляються у двох примірниках, один з яких залишається у судового експерта. Підсумковий документ та додатки до нього (схеми, картограми, фотографії тощо) мають бути підписані та затверджені печаткою виконавця, а в разі здійснення ним судово-експертної діяльності у складі юридичної особи - печаткою юридичної особи.

3.10. Після виконання експертизи (дослідження) підсумковий документ надсилається разом з матеріалами справи та іншими документами, що надійшли за клопотанням експерта, органу (особі), що призначив (ла) експертизу (дослідження).

3.11. Другі примірники підсумкових документів та копії додатків до них зберігаються у судового експерта протягом п'яти років у наглядових провадженнях. Наглядове провадження повинно містити документи, в яких фіксуються дії, пов'язані з призначенням та проведенням експертиз (досліджень), хід їх проведення, зокрема постанову (ухвалу) про призначення експертизи або заяву про проведення експертного дослідження, копії листів, клопотань до замовника, другі примірники підсумкових документів тощо.

4.1. Метою контролю за діяльністю судових експертів є перевірка дотримання ними вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності (далі - перевірка).

4.2. Контроль за дотриманням судовими експертами вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності здійснюється Міністерством юстиції України та його територіальними органами (головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління юстиції) або за їх дорученням районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними управліннями юстиції) із залученням спеціалістів науково-дослідних установ судових експертиз Мін'юсту України шляхом проведення перевірок.

4.3. Перевірка судових експертів може бути плановою, яка здійснюється не частіше одного разу на три роки, як правило, за один рік до закінчення терміну дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, та позаплановою, яка проводиться на підставі доручення Міністерства юстиції України.

4.4. Підставою для проведення планової перевірки судових експертів є графік проведення такої перевірки. 4.5. Графік проведення планових перевірок діяльності атестованих судових експертів, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, на рік складається за погодженням з керівником науково-дослідної установи судових експертиз Мін'юсту України (відповідно до зон регіонального обслуговування) та затверджується начальником відповідного головного управління юстиції за формою, наведеною у додатку 3 до цієї Інструкції. Зони регіонального обслуговування науково-дослідних установ судових експертиз Мін'юсту України наведені у додатку 4 до цієї Інструкції. Графік планових перевірок судових експертів складається у трьох примірниках, один з яких залишається в головному управлінні юстиції, другий - у науково-дослідній установі судових експертиз Мін'юсту України, третій надсилається до Міністерства юстиції України.

4.6. Про заплановану перевірку судовий експерт має бути попереджений за 10 календарних днів до початку її проведення. Термін проведення перевірки (з урахуванням терміну рецензування висновків) становить не більше 30 календарних днів. Якщо експерт працює у складі юридичної особи, у разі надходження повідомлення про проведення перевірки на адресу юридичної особи її керівник невідкладно доводить до відома судового експерта дату проведення перевірки.

4.7. Підставою для проведення позапланової перевірки є доручення Міністерства юстиції щодо перевірки фактів порушення судовими експертами вимог чинного законодавства з питань судово-експертної діяльності. Позапланова перевірка може бути проведена без попередження судового експерта, діяльність якого буде перевірятися. У разі якщо необхідність у проведенні позапланової перевірки виникла не пізніше ніж через 1,5 року після проведення планової перевірки, така перевірка проводиться лише в межах питань, зазначених у дорученні Міністерства юстиції України.

4.8. Під час проведення перевірки встановлюються: а) наявність матеріально-технічної бази (приміщення, сейфів, інструментального оснащення, спеціального обладнання, методичної літератури: довідників, посібників, типових нормативів тощо); б) відповідність терміну дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації терміну здійснення судово-експертної діяльності; в) наявність Журналу; г) наявність других примірників висновків проведених судових експертиз та експертних досліджень у наглядових провадженнях і відповідність їх реєстрації у Журналі; ґ) відповідність видів експертиз, проведених судовими експертами, експертним спеціальностям, зазначеним у свідоцтві про присвоєння кваліфікації судового експерта; д) відповідність висновків вимогам нормативно-правових актів щодо їх складання і оформлення та правильність застосування методів дослідження.

4.9. Перевірка відповідності висновків вимогам нормативно-правових актів та правильності застосування методів дослідження здійснюється шляхом рецензування висновків фахівцями науково-дослідних установ судових експертиз Мін'юсту. Термін проведення рецензування висновків не повинен перевищувати 14 календарних днів. Копії висновків для рецензування відбираються за період з моменту присвоєння (останнього підтвердження) кваліфікації судового експерта у кількості від 3 до 6 примірників (залежно від наявних експертних спеціальностей та стажу роботи експерта). На рецензування надаються оригінали або копії других примірників висновків, що знаходяться в наглядових провадженнях, які після рецензування повертаються експертові.

4.10. Якщо експерт працює на підставі договору з державною спеціалізованою установою, перевірка висновків, виконаних за її дорученням, здійснюється керівництвом (посадовими особами) цієї установи. Договір про співпрацю експерта з державною спеціалізованою установою обов'язково надається особам, що здійснюють перевірку, про що зазначається в акті перевірки. У цьому випадку перевірці підлягають організація діяльності експерта та висновки експерта (експертних досліджень), виконані ним поза межами державної спеціалізованої установи.

4.11. Під час зазначених перевірок особи, які перевіряють, мають право вимагати пояснення у судових експертів з приводу їх діяльності.

4.12. За результатами перевірки складається акт у трьох примірниках, що підписується особами, які брали участь у перевірці, а також судовим експертом. Один примірник акта залишається у судового експерта, другий - у головному управлінні юстиції, третій протягом 10 календарних днів з дати підписання надсилається до Мін'юсту України та приєднується до матеріалів особової справи судового експерта. У разі ухилення експерта від проведення перевірки або створення будь-яких перешкод у її проведенні особами, що здійснюють перевірку, складається відповідний акт та направляється до Мін'юсту України. 4.13. У разі виявлення недоліків організаційного характеру головне управління юстиції вказує на це судовому експерту та надає строк для їх усунення. Строк, який надається судовому експерту для усунення виявлених під час перевірки недоліків, визначається у кожному випадку окремо, але не більше одного місяця з дня складання акта. Після закінчення строку, установленого для усунення виявлених недоліків організаційного характеру, судовий експерт зобов'язаний письмово повідомити про заходи, які були вжиті ним для усунення цих недоліків, або надати письмові пояснення щодо неможливості їх усунення. Головне управління юстиції може провести повторну перевірку щодо усунених судовим експертом недоліків.

4.14. При виявленні недоліків методичного характеру або порушень нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності Мін'юст України направляє судовому експерту повідомлення про необхідність усунення недоліків або відповідно до статті 14 Закону України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ) виносить на розгляд Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у порядку, передбаченому Положенням про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.08.2005 N 86/5 ( z0882-05 ), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.08.2005 за N 882/11162 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 07.11.2007 N 1054/5) ( z1250-07 ).

4.15. Ухилення судового експерта від проведення перевірки та створення будь-яких перешкод у її проведенні є підставою для порушення питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

4.16. Судовий експерт на підставах і в порядку, передбачених законодавством, може бути притягнутий до матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

1. Система державних судово-експертних установ.

2. Система державних судово-експертних служб.

Судово-експертпну діяльність здійснюють державні спеціа­лізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначе­них цим Законом, судові експерти, які не є працівниками за­значених установ [1],

Подальший поділ державних структур, що здійснюють СЕД з правом проведення судових експертиз, на експертні установи та експертні служби проведено у Законі за принципом їх належно­сті до сфери управління «цивільних» (Міністерство юстиції Украї­ни, Міністерство охорони здоров'я України) або «воєнізованих» (Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служ­ба України) відомств. Такий поділ має рацію з огляду на різницю у функціональній спрямованості цивільних СЕУ і воєнізованих експертних служб, а також на особливості соціального та мате­ріального забезпечення їх штатних співробітників — цивільних чи військовослужбовців (див. коментар до ст. 18).

науково-дослідні установи судових експертиз Міністер­ства юстиції України [2.1];

Систему СЕУ, які належать до сфери управління Мініс­терства юстиції України, складають науково-дослідні інститути судових експертиз та їх відділення (Київський НДІСЕ та його Він­ницьке, Тернопільське, Черкаське та Чернігівське відділення; Хар­ківський НДІСЕ та його Сумське, Севастопольське та Полтавське відділення; Одеський НДІСЕ та його Миколаївське, Кіровоград­ське та Херсонське відділення; Львівський НДІСЕ та його Волин­ське відділення; Донецький НДІСЕ, Дніпропетровський НДІСЕ та Кримський НДІСЕ? Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності.).

Полтавська, Сумська, Харківська області та м. Севастополь.

Вони являють собою багатопрофільні СЕУ, які здійснюють найважливіші функції СЕД: наукову розробку теоретичних засад і методик судово-експертного дослідження ре­чових доказів, підготовку і атестацію судових експертів по про­філю діяльності установ, проведення широкого кола судових екс­пертиз — по дев'яти основних видах (класах) з 60 експертних спеціальностей: криміналістичних, матеріалів, речовин та виро­бів з них; судово-біологічних; інженерно-технічних; економічних; товарознавчих; об'єктів прав інтелектуальної власності; психо­логічних; мистецтвознавчих. Безпосереднє управління системою НДІСЕ здійснює Департамент експертного забезпечення право­суддя Міністерства юстиції України. При Міністерстві юстиції України створені також міжвідомча Координаційна рада з про­блем судової експертизи, Центральна експертно-кваліфікаційна комісія, Науково-консультативна та методична рада з проблем судової експертизи.

Основні відомчі нормативно-правові акти, які регулюють про­ведення судових експертиз в СЕУ Міністерства юстиції Украї­ни, — Інструкція «Про призначення та проведення судових екс пертиз» та «Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз» від 8 жовтня 1998 р.

[2.2] Спеціалізовані СЕУ, які належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України, складають дві окремі системи: судово-медичної та судово-психіатричної експертизи.

Мережу установ судово-медичної експертизи складають Голов­не бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здо­ров'я України, Республіканське бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я АР Крим, бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних державних ад­міністрацій. До складу Республіканського та обласних бюро судо­во-медичної експертизи входять також міські (міст обласного під­порядкування) та районні (міжрайонні) відділення. Бюро судово-медичної експертизи проводять узагальнення судово-експертної практики, атестацію судово-медичних експертів і здійснюють та­кі основні види судово-медичної експертизи: експертизу трупів, експертизу потерпілих та обвинувачених, експертизу речових до­казів (методами судово-медичної криміналістики, гістології, іму­нології, токсикології, цитології).

Науково-методичне керівництво системою здійснює Головне бюро судово-медичної експертизи, начальник якого обіймає та­кож посаду Головного судово-медичного експерта Міністерства охорони здоров'я України.

Основні відомчі нормативно-правові акти, якими керуються у своїй діяльності бюро судово-медичної експертизи, об'єднані на­казом Міністерства охорони здоров'я України «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17 січня 1995 р. № 6 (додатковий наказ від 14 серпня 2001 р.) і складають «пакет» з двадцяти інструкцій, правил та положень.

Систему судово-психіатричних установ складають Україн­ський науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та психології (в якому є відділ судово-психіатричних експертиз), центри судово-психіатричних експертиз (у Києві та Донецьку), відділення амбулаторних і стаціонарних судово-психіатричних експертиз, які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень або диспансерів. Судово-психіатричні заклади, у свою чергу, підрозділяються на заклади із звичайним, посиленим та суворим наглядом. Єдиний науково-методичний центр у мережі судово-психіатричних установ відсутній. Обов'яз­ки Головного судово-психіатричного експерта Міністерства охо­рони здоров'я України «за сумісництвом» покладено на керівника Київського міського центру судово-психіатричних експертиз. Екс-

пертизу в експертній установі (підрозділі) виконує лікар — судо­во-психіатричний експерт одноособове або у складі амбулатор­них чи стаціонарних судово-психіатричних експертних комісій. Склад комісій затверджується наказом керівника експертної установи. Основними відомчими нормативно-правовими акта­ми щодо проведення судово-психіатричних експертиз є Порядок проведення судово-психіатричної експертизи та Порядок прове­дення стаціонарної судово-психіатричної експертизи в психіат­ричних закладах осіб, які утримуються під вартою, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 8 жовтня 2001р. №397.

Згідно з Законом СЕД здійснюють також експертні служ­би Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборо­ни України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України.

Експертну службу Міністерства внутрішніх справ України складають Державний науково-дослідний експертно-криміналіс­тичний центр Міністерства внутрішніх справ України та науко­во-дослідні експертно-криміналістичні центри головних управ­лінь та управлінь Міністерства внутрішніх справ обласних і мі­ських держадміністрацій.

Названі підрозділи є багатопрофільними експертними установа­ми, які проводять експертні дослідження у кримінальних, адміні­стративних, цивільних та господарських справах по таких основ­них видах судових експертиз: криміналістичні; матеріалів, речовин та виробів з них; судово-біологічні (у тому числі молекулярно-гене­тичні}; інженерно-технічні (пожежно-технічні, вибухово-технічні, автотехнічні); судово-бухгалтерські; товарознавчі тощо.

Функцію науково-методичного центру здійснює Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр, безпосе­редньо підпорядкований Міністру внутрішніх справ України.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють ді­яльність експертних служб Міністерства внутрішніх справ Украї­ни, є Положення про експертну службу Міністерства внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 988 та настанова «Про діяльність експертно-криміналістичної служби Міністерства внутрішніх справ Украї­ни», затверджена наказом Міністра внутрішніх справ України від ЗО серпня 1999 р. № 682.

Експертна служба Міністерства оборони України включає Центр судових експертиз Міністерства оборони України (головна устано­ва, що здійснює науково-методичні функції) та судово-медичні ла-

20

лораторії по напрямах Оперативного командування Збройних Сил України. Основними видами судових експертиз, які проводяться в експертних службах Міністерства оборони України, є судово-ме­дичні, криміналістичні та судово-автотехнічні.

Відомчими нормативно-правовими актами, що регулюють СЕД служби, є Інструкція з організації судової експертизи у Збройних Силах України від 1 лютого 2002 р. та Положення про Центр судо­вих експертиз Міністерства оборони України і Положення про судо­во-медичні лабораторії Оперативного командування Збройних Сил України.

Експертну службу Служби безпеки України складають Експерт­но-криміналістична служба Центрального управління Служби без­пеки України та експертно-криміналістичні групи в регіональних органах Служби безпеки України. Основні види судових експертиз, які проводять ці експертні підрозділи, — криміналістичні, експер­тиза спеціальних технічних засобів негласного одержання інфор­мації, судово-біологічні, вибухово-технічні, експертизи з питань збереження державної таємниці. Відомчі нормативно-правові ак­ти, що регулюють діяльність експертних служб Служби безпеки України, не опубліковані.

Експертна служба Державної прикордонної служби України почала формуватися лише з другої половини 2003 р. згідно із змінами, внесеними до Закону 3 квітня 2003 р. {набули чинності з 1 серпня 2003 p.). Основне завдання цієї експертної служби — криміналістична експертиза паспортних документів, передбаче­них статтями 331 та 332 КК.

Закон не визначив поняття «судово-експертна установа» та її головні функції, як це зробив Закон Російської Федерації «Про державну судово-експертну діяльність в Російській Федерації» (2001 р.) у статті 11.

Наведені у коментованій статті терміни («державні спеціалізо­вані установи», «установи судових експертиз», «експертні служби») дозволяють досить вільно тлумачити їх зміст. У першому випадку, стосовно судово-психіатричної експертизи, передбачено, що в од­ному закладі (психіатричній лікарні) фактично поєднані лікуваль­ні й судово-експертні функції, які здійснюють ті ж самі лікарі-психіатри (на що слушно звернув увагу В. Б. Первомайський¹).

У другому випадку із застосованих термінів випливає, що спів­робітники експертних служб «силових відомств» (Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України) поєднують

судово-експертні функції з функціями науково-технічного забез­печення оперативно-розшукової, розвідувальної та слідчої діяль­ності, що не узгоджується з головною метою СЕД як незалежного інституту правосуддя.

О. Р. Шляхов, видатний організатор СЕД, підкреслював, що всі без винятку функції експертної установи мають бути підпоряд­ковані її головній функції — виконанню судових експертиз¹. То­му доцільно, щоб Координаційна рада з проблем судової експер­тизи (див. коментар до ст. 8) у межах своїх повноважень роз­глянула питання про прийняття узгодженого Типового статуту державної спеціалізованої судово-експертної установи.

[3; 4], Нова редакція частин 3 і 4 коментованої статті вносить істотні зміни щодо компетенції суб'єктів СЕД і форм її здійснення.

Частина третя покладає здійснення СЕД, пов'язаної з прове­денням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіат­ричних експертиз, виключно на державні СЕУ.

Цей імператив логічно обумовив зміст четвертої частини, якою визнано можливість залучати до проведення інших видів експер­тиз також атестованих судових експертів, які не є працівниками СЕУ (див. ч. 1 даної статті), а також інших фахівців з відповідних галузей знань.

Таким чином, можна констатувати, що нова редакція комен­тованої статті:

а) визнає судово-експертну діяльність у галузі криміналістич­ них, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз виключ­ ною компетенцією державних СЕУ та їх співробітників, які атес­ товані як судові експерти;

б) відповідно обмежує сферу СЕД інших атестованих судових експертів, які не є співробітниками цих установ;

в) виключає підприємництво як форму здійснення СЕД (з усьо­ го тексту Закону в редакції 1994 року змінами від 9 вересня 2004 р. виключені терміни, які стосувались здійснення СЕД «на підприємницьких засадах» (ст. 7), «атестація судових експертів з числа підприємницьких структур» (ст, 9) тощо).

Слід, однак, зазначити, одо норми, викладені у частинах 3 та 4 коментованої статті, на даний час не узгоджуються з чинним процесуальним законодавством, яке не обмежує органи/осіб, які призначають експертизу, а також сторони процесу у виборі суб'єктів СЕД і конкретних фахівців для проведення будь-якої судової експертизи.

Практичний вихід з цієї правової колізії — у необхідних кон­кретних ситуаціях призначати комісійну експертизу, проведен­ня якої доручати СЕУ криміналістичного чи медичного профілю із залученням до неї того стороннього і, вочевидь, видатного фа­хівця, на участі якого наполягає заінтересована сторона процесу.

Законодавець слушно виключив підприємництво як форму здійснення СЕД, оскільки така форма не узгоджується ні з метою Закону («забезпечення правосуддя незалежною, об'єктивною і кваліфікованою експертизою), ні з метою підприємництва (отри­мання прибутку на основі комерційного ризику)¹. Тому СЕД не може здійснюватися на підприємницькій основі, як на під­приємницькій основі не можуть здійснюватися прокурорський нагляд за законністю і правопорядком, боротьба зі злочинністю і правосуддя.