Становлення і розвиток методики ознайомлення дітей з природою використання природи у вихованні дітей дошкільного віку в історії західної прогресивної педагогіки

Класики західноєвропейської прогресивної педагогіки вважали природу важливим фактором виховання дошкільників.

Видатний чеський педагог Я.А.Коменський (1592—1670) зро­бив великий внесок у розроблення питання про роль природи у вихованні дітей. Людина, на його думку, частина природи і повин­на розвиватися за законами природи. Правильне виховання, за Я. А. Коменським, має будуватися відповідно до природи дитини, її можливостей. В усьому потрібно наслідувати природу, послідов­но розвиваючи сили дитини.

Я. А. Коменський вважав, що вже з раннього віку слід давати дітям потрібні знання про природу, які є такими ж важливими для розумового розвитку дітей, як і знання мови, математики тощо. У творі «Материнська школа» Я. А. Коменський зробив спробу ви­значити обсяг знань, які повинні засвоїти діти в перші шість років життя. На його думку, дитина повинна ознайомитися з тим, що таке дощ, сніг, знати дерева, квіти, трави, звірів, які найбільш часто зустрічаються. Це було першою спробою в педагогіці окрес­лити коло знань про природу для дошкільників.

Виходячи у розумінні процесів пізнання з позицій матеріаліс­тичного сенсуалізму, Я. А. Коменський вважав, що пізнання приро­ди дитиною повинно починатися з реальних явищ і предметів. На­вчання треба починати «не з словесного тлумачення про речі, а з предметного над ними спостереження».

Наочність Я. А. Коменський називав «золотим правилом на­вчання». Засобами наочності, на його думку, повинні бути як ре­альні предмети, так і картини. У материнській школі Я. А. Ко­менський рекомендував використовувати в роботі з дітьми ілю­страції. В книгах, наголошував він, можуть бути намальовані го­ри, долини, дерева, птахи, риби тощо. Поряд із спостереженнями реальних предметів, розглядання ілюстрацій повинно допомагати дітям у пізнанні природи.

Під час навчання Я. А. Коменський рекомендував використову­вати різні аналізатори, щоб слух поєднувався з зором і слово — з діяльністю руки. Погляди Я. А. Коменського були прогресивними і мали великий вплив на розвиток світової педагогічної думки.

Цікаві погляди на роль природи у формуванні особистості дити­ни були висловлені видатним французьким мислителем Ж. Ж. Руссо (1712—1778).

Ж. Ж. Руссо був прихильником природного виховання, тобто такого, яке б відповідало особливостям дітей і було близьким до природи. За глибоким переконанням Ж. Ж. Руссо, перебування дітей серед природи, на повітрі зміцнює їх фізичні можливості, впливає на формування тіла. Він рішуче відмовлявся від вихован­ня дітей в умовах міст, вважаючи їх атмосферу нездоровою. Ж. Ж. Руссо вважав, що повноцінний фізичний розвиток можна здійснювати, лише виховуючи дітей серед природи, закликав по­силати дітей відновлювати серед полів силу, втрачену у нездоровій атмосфері надто густо заселеної місцевості.

Чудовими засобами фізичного розвитку Ж. Ж. Руссо вважав прогулянки на лоно природи, де діти мали змогу бігати, стрибати, задовольняючи природні потреби у рухах, а також різноманітні ігри з природними матеріалами — снігом, водою. Проте звертає на себе увагу своєрідність поглядів Ж. Ж. Руссо на питання керівни­цтва дітьми. Ось маленькі пустуни, що грають на снігу: вони поси­ніли, задубіли, ледве ворушать пальцями. Піти і нагрітися — це залежить від них, але вони цього не роблять; якщо ж їх примуси­ти до цього, жорстокість примусу вони відчують у сто разів силь­ніше жорстокості холоду. Безумовно, використання методу при­родних покарань щодо маленьких дітей не може бути сприйняте як гуманне.

Важливого значення надавав Ж. Ж. Руссо здійсненню розумо­вого виховання під час ознайомлення з природою, особливо таких розумових якостей, як допитливість і увага. У творі «Еміль, або про виховання» Ж. Ж. Руссо радив виховати у дітей увагу до явищ природи, тоді вони стануть допитливими. Основний шлях для цьо­го— прогулянки з дітьми на лоно природи, під час яких вихова­тель знайомить дітей лише з тими об'єктами, які самі привернуть увагу дитини. Розумовий розвиток, на думку Ж. Ж. Руссо, повинен основуватися на самодіяльності дитини, яка досліджує навколишні предмети. Завдання ж вихователя полягає у підтримці і розвитку у дитини інтересу до того, що її зацікавило. Під час оцінки цих рекомендацій у наш час слід відмітити їх важливість для побудови навчання на внутрішній активності дитини. Однак не можна пого­дитися з деяким приниженням Ж. Ж. Руссо ролі вихователя, з від­мовою від цілеспрямованого систематичного навчання.

Важливого значення під час ознайомлення дітей з природою Ж- Ж. Руссо надавав іграм з природними матеріалами. Він вважав, що маленькі гілки дерев з плодами і листками, маківки, в яких пересипаються зернята, солодковий корінь, який дитина може смоктати і жувати, будуть забавляти її такою ж мірою, як і пре­красні іграшки.

Будучи сенсуалістом, Ж- Ж. Руссо розглядав розвиток орга­нів чуттів як важливу передумову розумового розвитку, яке спи­рається на вивчення навколишнього світу. Тому Ж. Ж. Руссо високо цінував ознайомлення з природою в дошкільному віці для розвитку аналізаторів. Дитина, вказував він, хоче до всього до­торкнутися, взяти все в руки. Не слід перешкоджати цій допитли­вості, оскільки вона дає дитині перші найпотрібніші знання. Саме таким шляхом вона навчається відчувати тепло і холод, твердість і м'якість, легкість і важкість тіл, судити про їхні розміри і всі доступні відчуттю властивості за допомогою зору, дотику, через оцінку зором того відчуття, яке вона одержала за допомогою паль­ців.

Погляди Ж. Ж. Руссо на виховання дитини серед природи бу­ли прогресивними, але цінність від спілкування дітей з природою значною мірою знижувалася через відмову від цілеспрямованого систематичного навчання.

У педагогічних творах видатного швейцарського педагога Й. Г. Песталоцці (1746—1827) «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Лінгард і Гертруда», «Книга для матерів», «Метод. Пам'ятна за­писка Песталоцці» знайшла втілення ідея розвитку здібностей лю­дини відповідно до законів природи. Подібно до Ж. Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці наголошував на значенні ознайомлення з приро­дою для нагромадження чуттєвого досвіду дітей, на основі якого будується вся наступна робота над розвитком понять. Природа, вказував він,— це джерело, завдяки якому розум піднімається від неясних чуттєвих сприймань до чітких понять. Тому, на думку Й. Г. Песталоцці, дитину з ранніх етапів розвитку слід ввести у всю багатоманітність навколишньої природи. Єдиний, справжній фундамент людського пізнання — сприймання природи. Весь за­пас знань, яких набуває людина за допомогою відчуттів, є резуль­татом уважного ставлення до природи. Ознайомлення з предметом буде тим глибшим, чим більша кількість відчуттів візьме участь у його обстеженні.

Послідовним прихильником виховання дітей серед природи був видатний німецький педагог Ф. Фребель (1782—1852).

Засновник дитячих садків у Німеччині, Ф. Фребель, називаючи так дитячий заклад, мав на увазі, що діти більшу частину часу будуть проводити на відкритому повітрі, в саду, під безпосереднім впливом природи. З іншого боку, назва «дитячий садок» означала, що у виховному закладі буде забезпечено такий же догляд за діть­ми, як у хорошому саду за рослинами. Основні педагогічні ідеї

Ф. Фребеля знайшли відображення у книзі «Дитячий садок». Він вважав природу невичерпним джерелом для здійснення розумового, морального виховання. Догляд за рослинами, тваринами, вплив на природу формують дух і пізнання дитини, її характер і почуття, є джерелом для внутрішнього морального вдосконалення.

Ф. Фребель важливого значення надавав ранньому залученню дітей до праці. На його думку, людина повинна бути підготовле­ною до майбутньої сумлінної і продуктивної праці. Він розробив детальні рекомендації для створення городів у дитячих садках і організації праці дітей на них. Деякі з його методичних розробок і понині використовуються у дошкільних закладах.

Виключно важливого значення надавав Ф. Фребель розвитку пізнання дітей, рекомендуючи проводити екскурсії у мальовничі околиці рідних осель. Враження від спілкування з природою по­винні відбиватися в іграх. Він розробив систему рухливих ігор, побудованих на наслідуванні явища природи, тварин (ігри у ме­телика, в квіти, лисиця ходить навколо, кіт і миші). Всі ці ігри супроводжувалися пісеньками.

Цікавими у спадщині Ф. Фребеля були рекомендації щодо про­ведення свят у природі (свято першої квітки, свято колоска тощо).

У педагогічній спадщині Марії Монтессорі (1870—1952), її праці «Метод наукової педагогіки, що застосовується до дитячого виховання в будинках дитини» важливе місце відводилося природі як засобу розумового, морального розвитку і зміцнення фізичних сил дитини.

Природа, особливо в дитячому віці, підкреслювала М. Монтес­сорі, потрібна для розвитку розуму і тіла, для формування людини, оскільки вона належить природі. Найкращий спосіб зміцнити ди­тину — організувати її спілкування з природою.

Для психічного життя дитини потрібно збагачувати її вражен­нями від природи. Основними засобами для досягнення цього є організація праці на землі, вирощування рослин і тварин, спосте­реження за природою.

М. Монтессорі наголошувала на створенні в будинках дитини невеликих городів, де діти з чотирирічного віку мали б змогу пра­цювати на клаптиках землі, утримувати курей, голубів. Вона під­креслювала, що ніщо так не розвиває почуття природи, як піклу­вання про живих істот. У дітей збільшується інтерес до спостере­жень, розвивається відповідальність за життя живих істот. Однак, за спостереженнями Є. І. Тихєєвої, яка вивчала практику роботи з дітьми у будинках дитини у Римі, природа мало використовува­лася у роботі з дітьми. Діти були зайняті в основному штучними дидактичними матеріалами.