Система розвивального навчання л.В. Занкова

Система навчання Л.В. Занкова виникла в ході міждисциплінарного дослідження співвідношення навчання і розвитку. Міждисциплінарний характер висловився, по-перше, в інтеграції здобутків кількох наук, які займаються вивченням дитини: фізіологів, дефектологів, психологів і педагогів, по-друге, в інтеграції експерименту, теорії і практики. Вперше результати наукового дослідження через психолого-педагогічний експеримент знайшли вид цілісної педагогічної системи і, таким чином, були доведені до практичної їх реалізації.

Висновок з проблеми дослідження: розвиток відбувається як складний процес взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, тобто індивідуальних, глибинних якостей дитини. Такому розумінню співвідношення навчання і розвитку відповідає особливий тип навчання, при якому, з одного боку, приділяється виняткова увага побудови навчання, його змісту, принципам, методам та ін. як відображає соціальний досвід, соціальне замовлення, з іншого - настільки ж виняткову увагу приділяється внутрішнього світу дитини: його індивідуальним і віковим особливостям, його потребам та інтересам.

Загальний розвиток Л.В. Занков розуміє як цілісне рух психіки, коли кожне новоутворення виникає в результаті взаємодії його розуму, волі, почуттів. При цьому особливе значення надається моральному, естетичному розвитку. Мова йде про єдність і рівнозначності у розвитку інтелектуального і емоційного, вольового і морального.

В даний час пріоритетами освіти визнані ідеали розвивального навчання: вміння вчитися, предметні та універсальні (загальнонавчальні) способи дій, індивідуальний прогрес дитини в емоційній, соціальної, пізнавальної сферах. Для реалізації цих пріоритетів необхідна науково обгрунтована, перевірена часом розвиває педагогічна система. Такою є система Л.В. Занкова, яку характеризують цілісність і взаємозумовленість наступних її частин.

Мета навчання - оптимальне загальний розвиток кожної дитини.

Завдання навчання - представити учням цілісну широку картину світу засобами науки, літератури, мистецтва і безпосереднього пізнання.

Дидактичні принципи - провідна роль теоретичних знань; усвідомлення процесу навчання; швидкий темп проходження навчального матеріалу, робота над розвитком кожної дитини, в тому числі і слабкого.

Типові властивості методичної системи - багатогранність, процесуальність, колізії, варіантність.

Виховання людини, що відповідає сучасним вимогам суспільства, можливо тільки в тому випадку, якщо, за відомим висловом Л.С. Виготського, навчання буде забігати вперед розвитку дитини, тобто воно буде здійснюватися в зоні найближчого розвитку, а не на актуальному, вже досягнутому рівні. Це базове для сучасної школи психологічне становище осмислено Л.В. Занкова як дидактичний принцип: «навчання на високому рівні труднощів з дотриманням заходів труднощів». Обов'язковою умовою його правильної реалізації є знання особливостей вихованців, знання актуального рівня їх розвитку. Постійне вивчення дитини, починаючи з його вступу до школи, дозволяє досить точно визначити граничний для кожного учня рівень труднощів пропонованого змісту і методів його засвоєння.

Зміст дидактичної системи Л. В. Занкова:

в єдності інтелектуального та емоційного у дитини молодшого шкільного віку акцент робиться на емоційне, яке і дає поштовх інтелектуальному, моральному, творчого початку (методичне властивість багатогранності).

Імпульсом до пошукової діяльності можуть бути колізії. Вони виникають тоді, коли:

- Дитина стикається з браком (надлишком) інформації чи способів діяльності для вирішення поставленої проблеми;

- Він опиняється в ситуації вибору думки, підходу, варіанти рішення тощо;

- Він стикається з новими умовами використання вже наявних знань.

У таких ситуаціях навчання йде не від простого до складного, а, скоріше, від складного до простого: від якоїсь незнайомої, несподіваної ситуації через колективний пошук (під керівництвом вчителя) до її дозволу.

Реалізація дидактичного принципу «навчання на високому рівні труднощів з дотриманням заходів труднощів» вимагає так відбирати та структурувати зміст, щоб при роботі з ним учні відчували максимальну розумову напругу. Міра труднощі варіюється в залежності від можливостей кожного школяра, аж до прямої допомоги. Але спочатку школяр повинен мати справу з пізнанням труднощами, яка і викликає емоції, що стимулюють пошукову діяльність учня, класу.

Молодшим школярам властивий синкретизм (злитість, нерозчленованість) мислення, досить низький рівень розвитку аналізу і синтезу. Ми виходимо із загального уявлення про розвиток як процесі переходу від низьких стадій, для яких характерні злиті, синкретичного форми, до все більш розчленованим і впорядкованим формам, які характерні високих рівнів. Психологи називають такий перехід законом диференціації. Йому підпорядковується психічний розвиток в цілому і розумовий розвиток зокрема. Отже, на початковому етапі навчання слід надавати дитині широку цілісну картину світу, яку створюють інтегровані курси. Так збудовані курси в найбільшою мірою відповідають віковим особливостям молодших школярів та особливостям сучасного інформаційного потоку, який не ділиться на окремі галузі знання.

Відповідно з цими особливостями всі навчальні курси побудовані на інтегрованій основі.

Л.В. Занков рішуче відмовився від практики, коли кожен відрізок навчального курсу розглядається як самостійна і закінчена одиниця, коли можна переходити до нового відрізку лише після того, як буде «грунтовно» засвоєний попередній. «Справжнє пізнання кожного елементу, - пише Л.В. Занков, - весь час прогресує по мірі оволодіння іншими, наступними елементами предмета і усвідомлення відповідного цілого аж до всього учбового курсу і його продовження в наступних класах ». Так забезпечується дієвість дидактичного принципу «швидкий темп проходження навчального матеріалу». Цей принцип вимагає постійного руху вперед. Безперервне збагачення розуму школяра різностороннім змістом створює сприятливі умови для все більше його глибокого осмислення, оскільки воно включається в широко розгорнуту систему.