4.4.7. Звільнення від відбування покарання на підставі актів амністії та помилування

Здійснення цього звільнення регламентується згідно зі статтями 85, 86 КК України, а також Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 2 червня 2011 року, який набув чинності з 1 січня 2012 року.

Відповідно до ст. 1 цього Закону амністія – це «повне або часткове звільнення від відбування (курсив мій. – В.К.) покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину...». У цьому й полягає кримінально-правова природа феномену амністії: вона є видом звільнення засудженої до певного покарання особи від відбування цього покарання, але не з підстав, визначених у Розділі ХІІ КК України, а, так би мовити, з ініціативи вищого законодавчого органу держави.

Згідно з ч. 3 ст. 92 Конституції України амністія оголошується законом України. Особливістю законів про амністію є те, що вони приймаються виключно Верховною Радою України і не можуть бути прийняті Всеукраїнським референдумом (ст. 74 Конституції України), а сама Верховна Рада України може приймати їх зазвичай не частіше одного разу протягом календарного року (ст. 6 Закону України «Про застосування амністії в Україні»). Виняток при цьому становлять закони про так звану умовну амністію, які можуть прийматися без зазначених вище кількісних обмежень. Поняття умовної амністії визначено в ч. 2 ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні». Такою є амністія, яка поширюється до певної дати після її оголошення, за умови обов’язкового виконання до цієї дати певних вимог, наприклад, сплати відповідних платежів, здавання певних заборонених предметів тощо.

Передумовою звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією є засудження особи за вчинення злочину. Підставою такого звільнення є набуття чинності черговим Законом України про амністію у зв’язку з певною подією в житті українського суспільства, яким передбачено можливість звільнення від покарання.

Закони про амністію можуть передбачати додаткові категорії осіб, до яких не застосовується амністія, доповнюючи перелік тих категорій, які визначено у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 2 червня 2011 року, який набув чинності з 1 січня 2012 року.

Інколи закони про амністію визначають лише ті категорії осіб, до яких вона застосовується, або ж пов’язують застосування амністії із засудженням особи лише до певного виду покарання чи з відбуттям особою певної частини призначеного їй покарання. Зазначені обставини можна вважати умовами звільнення від призначеного покарання за амністією.

Додаткових умов звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією законодавством України не передбачено. Жодних спеціальних вимог до поведінки осіб, звільнених від відбування покарання за амністією, у залежність від виконання яких ставилася б остаточність такого звільнення, не встановлено. Отже, таке звільнення є безумовним.

Оскільки суд зобов’язаний звільнити від відбування покарання кожну особу, на яку поширюється дія закону про амністію, таке звільнення фактично є обов’язковим, а не факультативним, хоча в ч. 2 ст. 86 КК України і вжито термін «можуть...».

Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією є винятково сприятливими для особи: стосовно неї достроково припиняється виконання покарання, вона визнається такою, яка не має судимості.

Ще одним видом звільнення від відбування покарання є звільнення від нього на підставі акта помилування. Як зазначалося в попередніх розділах, указом Президента України від 16 вересня 2010 року затверджено Положення про порядок здійснення помилування. Відповідно до ст. 2 цього Положення помилування засуджених здійснюється у тому числі й шляхом повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання.

Передумовою такого звільнення є засудження особи за вчинення злочину. Підставою – набуття чинності указом Президента України про помилування, яким передбачено звільнення від покарання. Таке звільнення є безумовним та факультативним з позиції суб’єкта видання указу про помилування, адже це право, а не обов’язок Президента України. Природно, що для суб’єкта, який виконує такий указ, тобто для відповідного органу виконання покарання, таке звільнення є обов’язковим.

Рекомендована література для самостійної роботи:

1. Куц В.М. Кримінально-правова природа звільнення від покарання та юридичний склад його здійснення / В.М. Куц // Протидія злочинності: теорія і практика: м-ли ІІІ міжвуз. наук.-практ. конф. – Київ–Луганськ, 2012. – 384 с. (с. 91–95).

2. Книженко О.О. Звільнення від відбування покарання з випробуванням за кримінальним правом України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / О.О. Книженко. – Х.: ХНУВС, 2003. – 20 с.

3. Письменський Є.О. Звільнення від покарання та його відбування: коментар до кримінального законодавства та практики його застосування / Є.О. Письменський. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2012. – 216 с.

4. Шоломєєв Є. Формування інституту звільнення від покарання у кримінальному праві України… / Є. Шоломєєв // Право України 2002. – № 11. – С. 135–138.

Запитання для самоконтролю:

1. Як визначається поняття «звільнення від покарання»?

2. Які види звільнення від покарання передбачені у КК України?

3. Як визначається поняття «звільнення від відбування призначеного покарання»?

4. У чому відмінність між звільненням від покарання та звільненням від відбування призначеного покарання?

5. Які види звільнення від відбування призначеного покарання передбачені у КК України?

6. Які підстави та умови звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням?

7. Які підстави та умови умовно-дострокового звільнення від відбування призначеного покарання?

8. У чому відмінність підстав умовно-дострокового звільнення від відбування призначеного покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким?

9. Як визначається поняття амністії в Законі України «Про застосування амністії в Україні»?

10. Чи допускається звільнення від відбування покарання за актом помилування?

РОЗДІЛ 5

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

5.1. Проблемні аспекти загальної кримінально-правової характеристики звільнення від кримінальної відповідальності

5.1.1. Поняття та правова природа звільнення від кримінальної відповідальності

В арсеналі сучасного кримінального права, як зазначалося вище, є не лише кримінальна відповідальність, а й інші заходи кримінально-правового характеру. Це знаходить своє відображення і в чинному КК України. Прикладом цього є поява в ньому самостійного розділу, присвяченого іншим заходам. Але їх можна знайти і в інших розділах кодексу. Одним із них є Розділ ІХ «Звільнення від кримінальної відповідальності». Оскільки правову природу цього явища до кінця не з’ясовано, а також з огляду на те, що дехто із фахівців включає таке звільнення до змісту самої кримінальної відповідальності, є підстави для розгляду цієї проблеми в спецкурсі, якому присвячено цей навчальний посібник.

Щодо поняття звільнення від кримінальної відповідальності слід зазначити, що в офіційному обігу використовується визначення, наведене в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12. Це – відмова держави від застосування щодо особи, яка вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених у Кримінальному кодексі України, у порядку, встановленому у Кримінально-процесуальному кодексі України.

Щодо юридичної природи звільнення від кримінальної відповідальності існує безліч думок – від визнання його формою реалізації кримінальної відповідальності до ототожнення з юридичним фактом, що припиняє кримінальне провадження. Останнє положення закріплене в названій вище постанові Пленуму Верховного Суду України.

Наведене визначення звільнення від кримінальної відповідальності не відповідає сучасним теоретичним уявленням про феномен власне кримінальної відповідальності як передбаченого законом та здійсненого судом засудження особи за вчинений злочин з визначенням виду та міри обмежень прав і свобод засудженого, установлених законом, індивідуалізованих судом та здійснюваних кримінально-виконавчими органами держави. Звільнитися від відповідальності означає позбутися реально існуючих обтяжень, вже покладених на суб’єкта. Тому те, що названо у чинному законодавстві звільненням, насправді не є таким, адже відповідальність у випадках, передбачених Розділом ІХ КК України та іншими його положеннями, ще не визначено, тому і звільняти суб’єкта немає від чого. Звільненням від кримінальної відповідальності фактично є те, що в чинному законодавстві названо звільненням від відбування покарання. Це справді звільнення від визначеної судом і вже покладеної на суб’єкта кримінальної відповідальності. Але звільнення не в повному її обсязі, а лише частково, адже від засудження суб’єкт при цьому не звільняється. З огляду на сутність і зміст кримінальної відповідальності, викладені в попередніх розділах, повністю звільнитися від неї, мабуть, взагалі неможливо. Єдиним випадком повного звільнення від застосованої до суб’єкта кримінальної відповідальності є хіба що його повна реабілітація.

Такий варіант вирішення означеної проблеми дає змогу відповісти ще на два складні запитання: 1) чи є суб’єкт, якого звільняють від кримінальної відповідальності, винним у вчиненні злочину; 2) чи можна вважати діяння, від відповідальності за яке звільнили, злочином. Такі запитання заганяли в глухий кут представників багатьох галузей права, і все через те, що поняттю «звільнення» було надано неточне офіційне визначення. Те, про що йдеться в Розділі IX КК України, є звільненням не від самої відповідальності, а від притягнення до неї. Означене породжує ще одне проблемне питання: що таке притягнення до кримінальної відповідальності? Це явище часто ототожнюють із застосуванням відповідальності, її реалізацією. Насправді «притягнення» є лише процесом встановлення причетності суб’єкта до факту кримінального правопорушення та збору доказів його винуватості у його вчиненні. Саму винуватість встановлює лише суд. При цьому суб’єкти, які здійснюють притягнення до відповідальності, можуть вважати підозрюваного чи обвинувачуваного винуватим у вчиненні правопорушення, але їхня думка є лише фактом внутрішнього переконання і не має юридичного значення. Це – своєрідна передвинуватість, презумпція винуватості, яка конкурує з іншою презумпцією – невинуватості – до кінцевого вирішення цього питання судом.

Ця неточність спричиняє низку недоречностей, навколо яких точаться запеклі дискусії. У Розділі IX КК України, де йдеться про звільнення від кримінальної відповідальності, законодавець оперує поняттям «особа, яка вчинила злочин», не замислюючись над тим, що суд її такою особою ще не визнавав. Однак, аби це сталося, то звільняти від відповідальності у тому значенні цього слова, якого дотримується законодавець, таку особу було б уже запізно, оскільки визнання її судом винною у злочині – це вже є покладанням на неї кримінальної відповідальності.

Негативна відповідь на запитання, чи звільняється від кримінальної відповідальності у нинішньому значенні цього слова винуватий у злочині, логічно призводить до відповіді, чи є злочином діяння, у зв’язку із вчиненням якого особу звільняють від кримінальної відповідальності. Таке діяння – ще не злочин. Воно залишається діянням, яке лише містить ознаки злочину і може «перетворитися» у злочин обвинувальним вироком суду, а може і не «перетворитися».

Зазначені питання можна усунути лише в один спосіб – уточнивши назву різних видів звільнення в кримінальному законодавстві. Те, що нині називається звільненням від кримінальної відповідальності, слід назвати звільненням від притягнення до неї, або відмовою від застосування кримінальної відповідальності. Те, що сьогодні названо звільненням від відбування покарання, слід вважати не формою існування кримінальної відповідальності, а різновидами звільнення від неї або формою її припинення. В подальшому викладі матеріалу використовується перший термін – «звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності».

Проблемним питанням лишається визначення порядку такого звільнення та законодавча регламентація його здійснення. На нашу думку, поняттям «порядок звільнення» охоплюється лише процедура його здійснення. Процес і результат встановлення підстав та умов звільнення доцільно виносити за межі поняття «порядок» і назвати іншим терміном, наприклад, встановлення складу звільнення, можливо, інакше.

З огляду на те, що порядок – це певна процедура, вона повинна регламентуватися процесуальним, а не матеріально-правовим законом. Отже, у кримінальному законі, мабуть, взагалі недоцільно згадувати про порядок звільнення, або зазначити, що порядок звільнення визначається КПК України.

Позитивне вирішення зазначеного питання потребує відповідного вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. На сьогодні воно в частині регламентації цього порядку поки що недосконале. Зокрема, у ньому варто відповідно до кримінального законодавства чітко, окремо визначити порядок загального та спеціального звільнення особи від притягнення до кримінальної відповідальності.

Щодо складу звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності слід зазначити, що єдиною його складовою, яка є загальною для всіх видів і різновидів такого звільнення, можна вважати передумову звільнення. Такою є вчинення суб’єктом суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України. Єдиної підстави для звільнення загалом, а також для окремих його видів (загальне, спеціальне) немає. Отже, кожен випадок загального чи спеціального звільнення має свій юридичний склад. Обов’язковими його елементами є: 1) передумова звільнення, якою є факт вчинення діяння, передбаченого Особливою частиною КК України; 2) підстава звільнення, тобто передбачена кримінальним законом визначальна обставина, що є причиною можливого звільнення; 3) умови звільнення, тобто факультативні елементи складу звільнення визначені щодо окремих його різновидів, певні обставини формального характеру, скажімо, тяжкість діяння, відсутність його множинності тощо.