Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Інтелектуальна власність.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
139 Кб
Скачать
☆

3)Проприєтарна теорія

Представники проприєтарної теорії ототожнюють права авторів та інших осіб на продукти творчої діяльності з правом власності на матеріальні об’єкти. Перед ними одразу постала проблема визначення змісту правомочностей власника, способів охорони цієї власності, правових форм передачі цієї власності іншим особам. Отже, будь-який винахід чи відкриття було проголошено власністю його автора, а згодом постало питання про поширення облігаторного підходу і на твори літератури, мистецтва і науки. За суб’єктом права власності на «нетілесні» об’єкти було визнано ті ж правомочності, які належали власникам «тілесних об’єктів»: право володіння, право користування і право розпорядження.

Пропрієтарна теорія: право ІВ – це різновид права власності. Пропрієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширення набула в 19ст. Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася гострій критиці. На певному етапі ця теорія себе вичерпала, тому домінуючою зараз є теорія виключних (інтелектуальних) прав: право ІВ – це самостійний цивільно-правовий інститут, зокрема по відношенню до права власності.

4)Теорія виключних прав

«Теорія виключних прав», полягає в тому, що права авторів результатів творчої діяльності розуміються як виключні права, котрі не є правами власника.Теорія виключних прав полягає в тому, що автор твору, винахідник або інша особа, творчою працею якої створено корисну модель чи інші об’єкти, має виключне право користуватися і розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності. Тобто в теорії виключних прав відсутня така правомочність власника, як володіння об’єктом П.ІВ Це видається обґрунтованим, оскільки дані об’єкти не належать до матеріального світу, їх не можна фізично утримувати у себе, їх існування опосередковується у певних носіях, але володіння останніми не можна вважати володінням власне об’єктом П.ІВ, насамперед про це свідчить можливість тиражування (наприклад компакт-дисків з аудіо-візуальними творами). Отже, виключне право дозволяє заборонити використання цього права будь-якій третій особі.

Виключні права характеризуються такими специфічними ознаками: 1) усі права на об’єкти ІВ, які є результатом творчої праці, виникають незалежно від волі третіх осіб; 2) усі треті особи є пасивними суб’єктами права. Вони зобов’язані утримуватися від неправомірних дій стосовно нетілесних, нематеріальних результатів творчої праці (творів, винаходів, торговельних марок, знаків для товарів і послуг тощо), так само як стосовно тілесних, матеріальних речей, які є об’єктами права ІВ; 3) до кожного з пасивних суб’єктів права у разі, якщо їхні дії будуть протиправними щодо суб’єктів, яким належать права ІВ, можна подати відповідні позови. Відповідно до такого підходу право на об’єкти ІВ складається з двох правомочностей: права забороняти та/чи дозволяти їх використання всім третім особам.

Теорія виключних прав переважно ґрунтується на використанні категорії «привілею». Привілей розглядається як особлива перевага, що надається законом певним особам, групам осіб або певному станові, а отже, майнові права автора розглядаються прихильниками цієї теорії як різновид привілею. На думку В. Дозорцева, виключне право є абсолютно новим видом прав, які можна назвати «послабленими абсолютними правами», або квазіабсолютними правами.

На відміну від правового поля ІВ будь-якої іншої країни, на якому діють норми права лише однієї з існуючих теорій, на правовому полі ІВ України одночасно діють два ці інститути права. На думку відомого адвоката професора Віктора Жукова, наявність такого суперечливого правового поля нагадує дорогу, на якій одночасно діють правила лівостороннього і правостороннього руху. Звісно, що при такому рухові неминучі аварії й жертви.