Питання для самоконтролю знань

1. Пріоритетні напрями державної політики щодо розвит­ку вищої освіти в Україні.

2. Заходи з реформування системи освіти в Україні.

3. Комплекс нормативних документів щодо розроблення складових системи стандартів вищої освіти в Україні.

4. Європейський простір вищої освіти.

5. Особливості систем вищої освіти у країнах Європи, у США та Японії.

6. Історичні етапи розвитку Болонського процесу.

7. Болонська декларація міністрів освіти європейських кра­їн.

8. Розвиток Болонського процесу.

9. Причини запровадження Болонського процесу.

10. Мета Болонського процесу.

11. Принципи Болонського процесу.

12. Основні етапи входження України до Болонського про­цесу.

13. Відмінності національної системи освіти від Європей­ської.

14. Зміст Європейської кредитно-трансферної системи (ЕСТ8).

15. Адаптація вищої освіти України в Європейський освіт­ній простір.

16. Основні положення кредитно-модульної системи та наслідки її впровадження.

Тема 2. Дидактичні основи педагогічного процесу. План.

1. Поняття дидактичної системи.

2. Структура вищої освіти в Україні.

3. Педагогічна теорія, концепція, техногія, методика, метод – самостійно.

4. Ступневість вищої освіти.

1. Основні дидактичні концепції навчання

В дидактиці педагогічні поняття концепція навчання і дидактична система є тотожними за змістом, тому у літературі використовується як перше поняття, так і друге. В. Оконь і П. Підласий дають таке визначення дидактичній системі (концепції): це комплекс внутрішньо узгоджених тверджень, що базуються на єдності цілей, змісту та дидактичних принципів, котрі стосуються способів організації роботи вчителя та учнів. П. Підласий виділяє три дидактичні системи, які відрізняються одна від одної.

Отже ми можемо виділити три класичні групи концепцій навчання:

• Традиційна, У традиційній системі навчання домінантну роль відіграє викладання –діяльність педагога.

• Педоцентристська. У педоцетристській концепції головний акцент робиться на вивчанні –діяльності того, що вчиться. В основі цієї концепції – педоцентризм Дж. Дьюї.

• Сучасна. Сучасна дидактична система виходить із того, що викладання і вивчання становлять процес навчання, а їх різноманітні та змістовні відношення в структурі цього процесу є предметом дидактики.

Традиційна дидактика. Традиційна дидактика або пояснювально-ілюстративний вид навчання заснований більшою частиною на думці Й. Ф. Гербарта. Ця дидактична система характеризується такими поняттями:

. управління;

. регламентація;

. правила;

. розпорядження;

. керівна роль педагога.

За мету ставилось формування і розвиток інтелектуальних вмінь, уявлень,

понять, теоретичних знань. Гербарт визначив етапи навчання: ясність –

асоціація – система – метод.

Ці ступені визначають хід навчального процесу. Навчальний процес плавно переходить від уявлень до понять, від понять до умінь теоретичного характеру. Логіка навчання визначалася такими діями: пояснення – осмислення – узагальнення – використання на практиці. Ця система була недосконалою, її часто критикували. Вважали, що ця система не задовольняє потреби і інтереси тих, що вчаться. Ця система не сприяла активізації розумових дій учня, пригнічувала його самостійність, ініціативність і творчість. “За сучасними оцінками ... саме ця система поширювала думку про те, що метою навчання є передавання готових знань, що підлягають заучуванню; активним в навчальному процесі на сам перед повинен бути педагог, учням відводиться пасивна роль, вони мусять виконувати розпорядження викладачів ”*.

Педагог дотримувався методичних наставлень, не повинен був потурати учням, пристосовувати програму до їхніх вимог і інтересів. Критики виділили такі недоліки цієї системи:

> поверхове виховання, що грунтувалося на дисциплінарних заходах;

> “книжність” навчання, яке позбавлено зв’язку з життям;

> передавання учням готових знань, застосування пасивних методів навчання, спрямованих на запам’ятовування навчального матеріалу;

> недостатнє врахування інтересів, потреб учнів;

> відрив змісту навчання від суспільних потреб;

> недостатня увага до розвитку здібностей учнів.

Але дидактика Гербарта є основою і подальшим поштовхом розвитку сучасної педагогічної теорії та практики.

Педоценристська система. На початку ХХ ст. з’явилися нові концепції навчання які були протилежністю традиційних дидактичних концепцій. Найяскравішою з них була концепція педоцентризму Джона Дьюї. ЇЇ ще називали прогресивістською, реформаторською, навчання через роблення. Дж. Дьюї обгрунтував концепцію “повного акту мислення”. Він виділив такі етапи:

> відчуття труднощів;

> їх виявлення та визначення;

> висування замислу їх вирішення (формулювання гіпотези);

> формулювання висновків, які грунтуються на передбаченому вирішенні (логічна перевірка гіпотези);

> подальше спостереження і експерименти, що допоможуть спростувати чи прийняти гіпотезу.

Педоцентристська система виступила повною протилежністю “книжковому учінню”. В ній все направлено на розвиток здібностей учня, його активної пізнавальної діяльності, розвиток мислення, уміння вирішувати проблеми.

Педагог стає помічником для учня, який звертається до нього по допомогу для вирішення тої чи іншої проблеми. Ця система направлена на розвиток творчих якостей тих, що вчаться. Але недоліком цієї системи є те, що навчання може стати несистематичним, супроводжуватися спонтанною діяльністю учнів, а викладач стане лише консультантом який не може керувати навчальним процесом.

Перед дидактикою постає проблема обрання вірної системи, в якій необхідно поєднати подання теоретичного матеріалу систематично, притому всебічно розвивати корисні якості в учнях.