Тема 4: Формування етнокультурного простору українського життя в XIV-XVII cт.

1. Український Ренесанс: умови формування та специфіка.

2.Особистісний вимір культури Ренесансу (Ю.Дрогобич, П.Русин, С.Оріховський, Г.Смотрицький, Х.Філарет, П.Беринда, І.Вишенський)

3.Культурно-освітні осередки в Україні та їх роль в розвитку гуманістичного світогляду. 4.Мистецькі здобутки українського Відродження.

Література: [2, с. 46-54; 11, с. 197-207; 13, с. 259-273; 16, с. 120-201; 19, с. 70-105].

1. При вивченні першого питання варто звернути увагу на те, що ренесанс в українській культурі був своєрідним і як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським. Це пов’язано із роз'єднаністю українських земель, відсутністю єдиного політичного центру, спустошливими турецько-татарськими набігами, іноземнии гнітом, які спричинили складні процеси в розвитку української культури XIV— XVI ст. Монголо-татарська навала загальмувала на українських землях культурну еволюцію. Були знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта.

Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVIст. Відбулося формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI - початку XVII ст. полягала у прагненні звільнитись від польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.

Вплив ідей північного гуманізму в українській культурі ХVІ-ХVІІ ст. відбився у підвищеному інтересі до релігійної тематики, в прагненні поєднати філософсько-етичні ідеї з ідеями релігійними. В творчості українських мислителів не помітно особливого інтересу до природного світу, українські гуманісти не намагались вивчати тілесну природу людини. Гуманістичний рух в Україні був пов'язаний також з процесами самоствердження національної свідомості. Загалом, можна говорити про типологічну спорідненість гуманістично-реформаційного руху в Україні з північноєвропейською Реформацією, хоча про механічне запозичення ідей європейської Реформації не йдеться. Домінантним на українських землях в ХV-ХVІІ ст. був вплив православ'я і православної церкви. Реформаційні та гуманістичні ідеї в Україні розроблялись на ґрунті східнослов’янських форм духовності, греко-руської культури. В результаті гуманістичний світогляд та реформаційна ідеологія розвивалися на Україні як синтез західноєвропейських ідей та таких форм духовності, які були створені давньоруською книжною культурою. Українські книжники, не сприйнявши Реформацію в західноєвропейському варіанті використовували її надбання в першу чергу для відродження східного християнства.В кінці ХVІ- на початку ХVІІ ст. на Україні виникла своєрідна східнослов'янська версія реформаційної та гуманістичної ідеології.

2. Вивчаючи особистісний вимір українського ренесансу варто проаналізувати низку постатей та розглянути їх внесок до скарбниці української культури.

Ю. Дрогобич (Котермак) народився у Дрогобичі. Отримав ступінь магістра в Краківському та ступінь доктора у Болонському університеті. Як ректор Болонського університету склав іспит на звання доктора медицини. Він є першим вітчизняним автором друкованої книги. Його наукова діяльність була відомою в багатьох країнах Європи, а праці зберігаються в архівах Франції, Німеччини, Італії.

Інший український поет-гуманіст, педагог — П. Процелер (Русин) вчився і викладав у Краківському університеті, мав вчений ступінь магістра, який давав йому право очолювати кафедру римської літератури. Він здійснив видання творів хорватсько-угорського письменника Яна Паннонія, брав участь у роботі типографії Швайпольта Фіоля з видавництва кириличним шрифтом перших книг слов'янською мовою. Серед них був часословець для навчання дітей грамоті в Україні, Білорусії та Росії. Це його безпосередній внесок у розвиток освіти в Україні.

До видатних українських гуманістів належить і С. Оріховський-Роксолан. Переважна більшість вчених вважає саме його засновником полемічної літератури. У полеміці з католицьким теологом Яном Сакраном з Освенціма він став на захист православної віри. Найбільшу роль він надав патріотизму, котрий зводився до рангу вищої доброчесності.

Г. Смотрицький — перший ректор Острозької академії. Керував редакторською працею у процесі видання Острозької Біблії (1581), написав до неї віршований текст і обидві передмови. Відомий своїми полемічними творами, спрямованими проти католицизму й унії.

Х. Філалет — православний мислитель з чітко вираженою реформаційною спрямованістю, схилявся до об’єднання православних і протестантів у боротьбі з католицькою експансією. Xристофор Філалет закладає підґрунтя для формування, щоправда у релігійній формі, принципу загального громадянського права.

І. Вишенський — письменник-полеміст, прихильник плекання старослов’янської мови як мови православної релігії. Негативно ставився до просякнутої світським духом, зовнішньої щодо православ’я і витвореної дискурсивним розумом античної й сучасної йому гуманістичної вченості, а надто збурювався проти католицької теологічної системи. Заперечуючи цінність світських наук, обстоює обмеження шкільних навчальних програм вивченням Біблії та творами східної патристики.

Творчість П. Беринди відзначена аналізом злободенних проблем тогочасного життя, насамперед національної боротьби українського і білоруського народів, обстоювання їхніх релігійних прав і традицій; використовує у своїй творчості тогочасну українську мову майже без церковнослов’янізмів.

Діяльність українських гуманістів означеного періоду залишила помітний слід в історії української культури, сприяла розвитку патріотичних почуттів, пробудженню національної свідомості, поширенню наукових знань в Україні.

3. На межі XVI—XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які ґрунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду.

Князь Костянтин Острозький заснував 1576 р. у м.Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня. Це по суті була перша вища школа європейського зразка в українських землях. Найвагомішою культурною пам'яткою Острозької академії було видання повної художньо ілюстрованої Біблії слов'янською мовою в 1581 р.

Острозький культурно-освітній центр був одним з відомих осередків розвитку ренесансно-гуманістичного світогляду в Україні. В його межах відбувалася поступова переорієнтація від теоцентризму до антропоцентризму, становлення ідей єдності земного і небесного світів, духовного та тілесного начал.

Вагомий внесок у розвиток української культури внесли церковні братства. Першу братську школу було засновано в 1568 р. у Львові при Успенському братстві. У програму школи входило вивчення курсу "семи вільних наук", церковнослов'янська, грецька польська та слов'янська мови. Вважається, що саме братські школи започаткували музичну освіту в Україні. У цілому в кінці XVI — на початку XVII ст. в Україні діяло близько тридцяти братських шкіл: у Перемишлі, Луцьку, Кременці, Кам'янці-Подільському, Городку тощо.

Основним змістом педагогічної діяльності в братських школах було усвідомлення цінності особистості, суспільної значимості освіти й виховання.

4. Ведучи мову про мистецькі здобутки українського Ренесансу можна зауважити, що вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закладаються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль та ін. Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне для Львова і Кам'янця-Подільського.

На 70-90-ті роки XVI ст. припадає найбільший розквіт громадянського та культового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль будинків на площі Ринок, перлиною якого вважається "Чорна кам'яниця" (1588-1589, архітектор П. Римлянин та ін.), Успенська церква (архітектори П. Римлянин, А. Прихильний), вежа Корнякта архітектор П. Бар-бон), каплиця Трьох Святителів (архітектор П. Красовський). В цей час на українських землях працюює Павло Щасливий (з Північної Італії).

Найхарактернішим прикладом гармонійного поєднання архі­тектури, скульптури, орнаментів з каменю, де сполучаються ренесансні та українські народні мотиви, є львівські усипальниці - каплиця Кампіанів та каплиця Боїмів (обидві - початок XVII ст., архітектори і скульптори П. Рим­лянин, А. Бемер, Г. Горст та ін.).

Надгробний пам'ятник в усипальниці королів, магнатів, багатих городян стає одним з характерних зразків реалістичної ренесансної скульптури як в Італії, так згодом і в Україні. До кращих зразків такої скульптури належать надгробки князів Синявських з церкви-усипальниці м. Бережани (70-80-ті роки XVI ст., скульптор Й. Пфістер та Г. Горст), князя К.Острозького (1579), що знаходився в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

У другій половині XVI ст. ренесансні впливи стають відчутними і в українському малярстві. У цей час основними його видами залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд з ними виникають нові жанри -портрет, історичний живопис, в іконах і фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду. В жанрі іконопису працювали Лаврентій Пухало і Федор Сенькович.