2.3 Установи фізкультурно-спортивної реабілітації

Фізична реабілітація передбачає відновлення та/або компенсацію втрачених функцій організму, досягнення фізичної самостійності та активності, покращення фізичного стану життєдіяльності інваліда, дитини-інваліда.

Фізична реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до індивідуальної програми реабілітації, яка розробляється на підставі фізичного обстеження та визначає комплекс фізичних вправ і рекомендацій інвалідам, дітям-інвалідам стосовно їх послідовності, дозованості, тривалості тощо, спрямованих на поліпшення діяльності організму і координації вправності рухів, відновлення фізичної дієздатності, підтримання нормального рівня життєдіяльності.

Фізкультурно-спортивна реабілітація спрямовується на підвищення рухової активності, оздоровлення, формування компенсаторних функцій організму і позитивної мотивації в інвалідів, дітей-інвалідів до суспільної адаптації.

Фізкультурно-спортивну реабілітацію, проведення з інвалідами, дітьми-інвалідами фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів організовують центральний орган виконавчої влади у справах молоді та спорту, Національний комітет спорту інвалідів України, центральний орган виконавчої влади у галузі освіти.

Інвалідам, дітям-інвалідам послуги з фізкультурно-спортивної реабілітації реабілітаційними установами державної і комунальної форм власності надаються безоплатно.

Фізкультурно-спортивна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та супроводжується медичним спостереженням за ними.

Загалом, фізкультурно-спортивні реабілітаційні послуги можуть надаватись спортивними школами, тренувальними залами, спорт центрами, та іншими спортивними організаціями, в яких наявні відповідні фахівці.

3. Діяльність реабілітаційних установ

Реабілітаційні установи в Україні створюються на основі державної, комунальної і приватної власності, а також шляхом об'єднання майна різних форм власності.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації реабілітаційних установ встановлюється законом.

Потреба в державних реабілітаційних установах визначається відповідно до соціально-економічних і демографічних потреб України та її регіонів центральними органами виконавчої влади в межах своїх повноважень. Рішення про їх створення приймаються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, потребу в комунальних реабілітаційних установах визначають місцеві органи виконавчої влади, а рішення про їх створення приймаються органами місцевого самоврядування.

Реабілітаційні установи можуть мати змішаний тип.

Засновані на приватній власності (в тому числі власності громадських організацій) реабілітаційні установи можуть надавати реабілітаційні послуги на професійній основі за рахунок власних коштів, залучених коштів або коштів державного чи місцевих бюджетів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реабілітаційні установи незалежно від свого статусу і відомчої підпорядкованості забезпечують якість реабілітації (абілітації) відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації, критеріїв і вимог до реабілітаційних заходів.

Відомості про реабілітаційні установи незалежно від їх форми власності та відомчої підпорядкованості центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики вносить до Реєстру установ.

Реабілітаційна установа змішаного типу для інвалідів та дітей-інвалідів з розумовою відсталістю і психічними захворюваннями (далі - Установа) є установою, цільовим призначенням якої є здійснення заходів, спрямованих на надання реабілітаційних послуг особам з розумовою відсталістю та психічними захворюваннями. [9]

Установа може утворюватися на основі державної, комунальної і приватної форм власності, не маючи на меті отримання прибутку.

Установа державної або комунальної форм власності утворюється, реорганізується та ліквідується на підставі рішення відповідного місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Установа приватної форми власності утворюється, реорганізується та ліквідується її засновником відповідно до чинного законодавства.

На підставі Типового положення про реабілітаційну установу, установа розробляє власне положення, що затверджується її засновником.

Види діяльності, що потребують ліцензування, здійснюються установою після отримання в установленому порядку відповідної ліцензії.

Така установа розміщується на територіях зі спеціально побудованими або пристосованими приміщеннями, що відповідають безбар'єрній архітектурі, санітарно-гігієнічним, протипожежним вимогам, техніці безпеки, мають усі види комунального благоустрою з урахуванням специфіки захворювань осіб, що відвідують установу.

У своїй діяльності установа керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці, МОЗ, іншими нормативно-правовими актами з питань реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів, а також Типовим положенням.

Установа забезпечує:

реалізацію завдань, визначених Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про реабілітацію інвалідів в Україні", "Про соціальні послуги", "Про психіатричну допомогу", Концепцією соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року N 619-р, а також постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року N 716 "Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року", щодо забезпечення прав інвалідів та дітей-інвалідів на отримання реабілітаційних послуг;

експертну оцінку стану інваліда або дитини-інваліда;

пріоритетність реабілітаційних заходів, а також установлення наступності реабілітаційного процесу;

систему комплексної абілітації, реабілітації та догляду відповідно до індивідуальної програми реабілітації;

сприяння у встановленні опіки чи піклування у випадку визнання інваліда недієздатним;

сприяння у забезпеченні тимчасового цілодобового догляду за інвалідом та (або) дитиною-інвалідом з розумовою відсталістю (у випадку тимчасової складної життєвої ситуації у законного представника інваліда - на весь період перебігу цієї ситуації).

Основними структурними підрозділами такої установи є:

- кімната долікарського огляду.

- кімната соціально-педагогічної корекції.

- кабінет психокорекції та психотерапії.

- кабінет лікувальної фізкультури та фізичної реабілітації.

- відділення соціальної реабілітації.

- відділення психологічної реабілітації.

- відділення трудової реабілітації.

- відділення медичного супроводу.

- методичний кабінет.

- комплекс господарського обслуговування.

- служба соціального патронату. [2]

До установи приймаються діти-інваліди до 18 років та повнолітні інваліди I - III групи з розумовою відсталістю або з психічними захворюваннями відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 N 80 "Про затвердження Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг".

Показаннями для зарахування до установи є розумова відсталість будь-якого ступеня, психічні захворювання, за винятком випадків, коли особа, внаслідок наявності в неї тяжкого психічного розладу, вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.

В установі утворюється реабілітаційна комісія, до якої входять фахівці цього закладу.

На засідання реабілітаційної комісії залучаються представники місцевих органів охорони здоров'я, освіти і науки, а також праці та соціального захисту населення.

Реабілітаційна комісія установи здійснює:

складання індивідуального плану реабілітації;

контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда та дитини-інваліда;

визначення строків і тривалості проходження реабілітації інвалідом або дитиною-інвалідом відповідно до індивідуальної програми реабілітації;

забезпечення послідовності, комплексності і безперервності виконання реабілітаційних заходів, оцінку їх результатів та ефективності.

Персональний склад реабілітаційної комісії і положення про неї затверджує керівник Установи.

На підставі індивідуальної програми реабілітації інваліда та (або) дитини-інваліда фахівці Установи розробляють індивідуальний план реабілітації, що включає комплекс реабілітаційних заходів та враховує діагноз інваліда та (або) дитини-інваліда, їх психофізичний стан, індивідуальні особливості та можливості, відносини між членами сім'ї.

Індивідуальний план реабілітації затверджується керівником Установи.

До установи зараховуються інваліди або діти-інваліди за рішенням реабілітаційної комісії.

Здебільшого, в установах наявне відділення соціального патронату, яке є підрозділом установи і призначене для надання соціально-побутової допомоги інвалідам та дітям-інвалідам з розумовою відсталістю та з психічними захворюваннями.

Відділення створюється за наявності не менше 50 осіб, які потребують соціально-побутової допомоги вдома.

У складі відділень можуть створюватись спеціалізовані бригади соціальних працівників для надання певних видів послуг для інвалідів та дітей-інвалідів з розумовою відсталістю та з психічними захворюваннями.

Якщо в населеному пункті виявлено менше ніж 50 осіб, інвалідів та дітей-інвалідів з розумовою відсталістю та з психічними захворюваннями, які потребують соціально-побутової допомоги вдома, обслуговування може бути організовано по договору з інвалідом або законним представником інваліда або дитини-інваліда.

Заходи з соціальної реабілітації складаються з:

навчання інваліда або дитини-інваліда побутовим операціям для задоволення власних фізіологічних потреб;

опанування навичок захисту власних прав та інтересів;

забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідною підтримкою.

Заходи з психологічної реабілітації складаються з:

проведення психологічної діагностики особистості інваліда або дитини-інваліда, визначення форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції;

навчання прийомам та методам саморегуляції, самовиховання, самонавчання, формування мотивації до праці;

проведення індивідуальної психокорекційної роботи.

Заходи з психолого-педагогічної реабілітації:

створення умов для всебічного розвитку, засвоєння інвалідом або дитиною-інвалідом знань, умінь і навичок з метою їх адаптації у соціумі.

Проведення корекційно-розвиткової роботи, а саме:

- розвиток здорового сприймання;

- корекція пізнавальної діяльності;

- формування навичок соціально-побутової орієнтації;

- розвиток комунікативної діяльності.

Заходи з трудової реабілітації складаються з:

навчання найпростішим трудовим навичкам, дотриманню техніки безпеки;

сприяння ефективному працевлаштуванню інвалідів.

Заходи з медичного супроводу включають у себе:

визначення фізичної, сомато-фізіологічної, сенсорної та психічної спроможності дитини-інваліда за даними індивідуальної програми реабілітації та результатів обстеження лікарями установи, надання рекомендацій стосовно подальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації;

розробку рекомендацій з дозування фізичних та психологічних навантажень, створення стереотипів поведінки, які відповідають фізичним та розумовим можливостям дитини-інваліда;

визначення адекватності та послідовності заходів лікувально-профілактичного характеру;

здійснення постійного нагляду та контролю за фізичним, соматичним та психічним станом дітей-інвалідів;

організацію та контроль виконання в установі санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та профілактичних заходів, здійснення санітарно-просвітницької роботи.

Установу очолює керівник, який призначається і звільняється із займаної посади засновником у порядку, передбаченому законодавством, який:

представляє установу в органах державної влади, установах, організаціях, закладах, на підприємствах, розпоряджається в установленому порядку її майном і коштами, приймає рішення про утворення структурних підрозділів без права юридичної особи;

видає накази, затверджує функціональні обов'язки працівників, вирішує питання добору і розстановки кадрів, вживає заохочувальних та дисциплінарних заходів;

затверджує правила внутрішнього розпорядку; відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подає в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність.

Працівники установи проходять атестацію відповідно до законодавства незалежно від форми реєстрації, власності та відомчого підпорядкування Установи.

Фінансове забезпечення установи здійснюється за рахунок коштів засновника.

Висновки

Підсумовуючи все вищевикладене, можна сказати, що сьогодні в Україні діє дуже розгалужена система реабілітаційних установ. За своїм спрямуванням такі установи є медико-соціальні, професійно-трудові, фізкультурно-спортивні, але такий поділ є відносним, оскільки більшість установ надають цілий комплекс реабілітаційних послуг різного спрямування.

На законодавчому рівні визначено права і повноваження суб’єктів реабілітаційного процесу. Разом з тим, у випадку, коли установа є приватною власністю, то засновнику надано право у засновницьких документах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, деталізувати деякі повноваження і можливості.

Реабілітаційні послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство, надаються інваліду або дитині-інваліду відповідно до індивідуальної програми реабілітації.

З метою визначення усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи, призначення реабілітаційних заходів, - проводиться медико-соціальна експертиза.

На основі висновку медико-соціальної експертизи і розробляється індивідуальна програма реабілітації інваліда.

Усе це свідчить про те, що проблеми життєдіяльності людей з особливими потребами не залишаються поза увагою, але ще багато питань залишаються невирішеними. Зокрема, існують значні проблеми щодо зайнятості інвалідів, забезпечення безпосереднього доступу інвалідів до об’єктів соціальної інфраструктури, потребує суттєвого вдосконалення та покращання робота медико-соціальних експертних комісій по встановленню інвалідності та інші.

Список використаних джерел

Конституція України, 1996 року // zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»// zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»// zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

Закон України «Про соціальні послуги». zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

Указ Президента України «Про Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів» від 23 травня 2001 року № 335/2001// zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83// zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

Державної типової програми реабілітації інвалідів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2006 року № 1686 // zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

Порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 80 // zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 757 // zakon.rada.gov/cgi-bin/laws/main.cgi?user=a#Find

Батыгин К.С. Право социального обеспечения. Общая часть: Учебн. пособие. М., 1998.

Бойко М.Д. Право соціального забезпечення (перевидання). Навч. Посіб. :-К.: Олан, 2004.

Буянова М.О., Кондратьева 3.А., Кобзева С.И. Право социального обеспечения: Учебн. пособие. М., 1997.

Захаров М.Л., Тучкова Є.Г. Право соціального обеспечения России: Учебник. – М., 2001.

Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения: Учебн. пособие. М., 1998.

Мачульская Е.Е. Практикум по праву социального обеспечения. М., 1998.

Право соціального забезпечення: Навч. посіб. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів./П.Д.Пилипенко, В.Я.Бурак, С.М.Симчук та інші/ За ред. П.Д. Пилипнка.-К.: Видавничий Дім «Ін юре», 2006.

Право социального обеспечения: Учебн. пособие / Под ред. К. Н. Гусова. М., 1999.

Сирота І.М. Право соціального забезпечення в Україні. – Харків, 2001.

Сташків Б. Право соціального забезпечення як наука // Право України, № 9, 2002, с.18.

Стичинський Б. Право соціального забезпечення: проблеми становлення і розвитку // Право України, № 6, 2002, с. 85.