2.4. Аналіз використання земель несільськогосподарського призначення

В ході аналізу вказати, які землі відносяться до земель несільськогосподарського призначення, назвати основних власників землі та землекористувачів на цих землях в районі, вказати їх кількість, які площі займають, які угіддя переважають на їх територіях, площу одного землекористувача. Слід також відмітити, які землекористувачі на землях несільськогосподарського призначення переважають, яких найменше.

Аналіз виконати за даними табл. 2.4, для заповнення якої використати таблицю вихідних даних (076-113, додаток А).

Площі земель, наданих громадянам для несільськогосподарських потреб, визначити як різницю між загальними площами земельних угідь, наданих громадянам у власність або в користування (рядок 17), і відповідними значеннями площ земельних угідь, які надані громадянам і віднесені до земель сільськогосподарського призначення, а саме: для ведення фермерських господарств (рядок 18), приватних товарних господарств (рядок 20), особистих селянських господарств (рядок 21), колективного та індивідуального садівництва (рядок 23).

По інших категоріях власників землі та землекористувачів на землях несільськогосподарського призначення значення кількості власників землі та землекористувачів, а також площ земельних угідь виписати із відповідних граф таблиці вихідних даних:

• по закладах, установах, організаціях – з рядка 41;

• по промислових та інших підприємствах – з рядка 59;

• по підприємствах та організаціях транспорту та зв’язку – з рядка 66;

• по підприємствах, організаціях та установах оборони – з рядка 75;

• по підприємствах, організаціях та установах природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення – з рядка 83;

• по лісогосподарських підприємствах – з рядка 88;

• по водогосподарських підприємствах – з рядка 90.

До інших земель несільськогосподарського призначення (графа 9 табл. 2.4) віднести землі спільних підприємств (рядок 91), підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам (рядок 92), а також землі запасу та землі, не надані у власність та постійне користування в межах населених пунктів (рядок 93). Тобто в табл. 2.4 необхідно заносити суми відповідних значень зазначених рядків таблиці вихідних даних.

Підсумкова графа табл. 2.4 дорівнює сумі по стовпцях основних граф таблиці. За даними табл. 2.4 побудувати діаграму „Характеристика земель несільськогосподарського призначення” (рис. 2.4).

Розділ 3. Якісна характеристика сільськогосподарських угідь

Якісну характеристику сільськогосподарських угідь виконати за вихідними даними, приведеними в таблиці вихідних даних кадастрового обліку якості земель (076-113, додаток Б). В даній таблиці числові значення по сільськогосподарських угіддях приведені у відсотках від загальної площі відповідного угіддя. Для виконання аналізу ці значення необхідно перерахувати в абсолютні величини, використовуючи площі сільськогосподарських угідь. Результати перерахунку занести в табл. 3.1.

Основними показниками, за якими виконується якісна характеристика сільськогосподарських угідь, є: ухили, механічний склад, змитість, дефльованість, засоленість, кам’янистість, кислотність, заболоченість, перезволоженість.

В ході аналізу якісного стану сільськогосподарських угідь зробити висновки про їх екологічну придатність для використання в сільськогосподарському виробництві, про обґрунтованість існуючої структури сільськогосподарських угідь, а також про необхідність і доцільність внесення необхідних змін шляхом проведення трансформації угідь.

За результатами виконаного аналізу запропонувати заходи з покращення показників якісного стану сільськогосподарських угідь (протиерозійні заходи, промивка на фоні дренажу та хімічні меліорації засолених земель, культуртехнічні меліорації, збирання каміння, вапнування кислих та гіпсування лужних грунтів, гідротехнічні меліорації).

За ухилами виділяють такі технологічні групи земель: 0-3° – землі, придатні для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур (проектуються польові сівозміни); 3-7° – землі, непридатні для вирощування просапних культур (проектуються ґрунтозахисні сівозміни); 7-12° – землі, непридатні для використання у сівозмінах, відводяться під суцільне залуження (проектуються сінокосо- та пасовищезміни); >12° – землі, непридатні для розміщення сільськогосподарських угідь, підлягають суцільному залісненню.

Механічний склад впливає на водно-повітряний режим грунтів. Найоптимальнішими за механічним складом є суглинисті грунти, найгіршими – піщані. Піщані грунти не рекомендують використовувати під ріллю. Найкращий спосіб їх використання – суцільне заліснення.

Змитість грунтів в результаті дії водної ерозії значною мірою залежить від двох факторів: від крутизни схилу (природний фактор) і від способу використання та агротехнічних прийомів обробітку грунту (антропогенний фактор). Тому навіть на невеликих схилах можуть бути змиті грунти. Водна ерозія може бути площинною, внаслідок чого утворюються слабо-, середньо- та сильнозмиті грунти, та лінійною, при якій утворюються промоїни та яри.

Вітрова ерозія розвивається, як правило, на відкритих рівнинних територіях. Найбільше грунту видувається на полях, не захищених рослинністю, а також зайнятих зябом чи погано розкущеними озимими. Влітку вітрова ерозія може проявлятися на парових полях. Дефляційно небезпечними є території, на яких ще не розвинулась вітрова ерозія, але, якщо не змінювати умов господарювання, то є небезпека її виникнення.

Для припинення або запобігання ерозійних процесів необхідно передбачати комплекс протиерозійних заходів, який включає організаційно-господарські, агротехнічні, лісомеліоративні та гідротехнічні заходи. Сильноеродовані землі доцільно заліснити.

Засолення виникає внаслідок дії як природних, так і антропогенних чинників. Антропогенними чинниками є надмірне і неконтрольоване зрошення земель мінералізованою водою. Методом зниження рівня засоленості грунтів є їх зрошення прісною водою за умови зниження рівня ґрунтових вод нижче родючого шару грунту (промивка на фоні дренажу). В протилежному випадку виникне вторинне засолення.

На кам’янистих грунтах потрібно проводити культуртехнічні меліорації (збирання каміння).

На кислих чи лужних грунтах потрібно проводити хімічні меліорації (гіпсування, вапнування). Якщо грунти кислі, то для нейтралізації кислої реакції на них потрібно проводити вапнування (кальцифікацію). На лужних грунтах слід проводити гіпсування.

На заболочених та перезволожених сільськогосподарських угіддях для підвищення ефективності їх використання потрібно передбачати проведення гідротехнічних меліорацій (осушення), за умови обгрунтування доцільності здійснення таких заходів. Заболочені торфові грунти, а також перезволожені грунти в заплавах осушувати не доцільно. При цьому використання таких земель під ріллю чи багаторічні насадження не повинно допускатись.

За даними табл. 3.1. побудувати діаграму за одним із показників якісного стану сільськогосподарських угідь (за вказівкою викладача).