2. Етапи виконання роботи

Графічна робота «Арковий портик у масах» виконується у чотири етапи:

1) безмасштабна побудова проекцій портика, яка виконується з метою опанування операцій з побудови, вивчення та закріплення теоретичних знань про структуру і складові частини портика, а також для визначення фізичних розмірів проекцій та основної вимірної одиниці – модуля.

2) перекомпозиція проекцій ескізу портика на формат 55 х 37,5 см та визначення нового розміру модуля, виконання побудови проекцій портика в ескізі на основі нового модуля, компонування та побудова шрифту основного напису роботи.

3) викреслювання проекцій портика і напису в олівці начисто на підрамнику з урахуванням зауважень керівників архітектурного проектування під час затвердження ескізу.

4) підготовка площини паперу, наклеєного (натягнутого) на підрамник до обведення тушшю, обведення рейсфедером проекцій та написів і підписів.

По завершенні роботи проводиться презентація та захист курсової роботи перед викладачами і студентами. Після цього курсові роботи виставляються для огляду всіма студентами та викладачами факультету. Після огляду роботи оцінюються за модульно-рейтинговою системою.

3. Загальні відомості про ордери

Арковий портик – це ордерна архітектурна композиція, яка складається з квадратного у плані ядра з прорізною аркою на кожній із чотирьох сторін та ордерних прибудов до планів. Ордерна композиція кожної сторони завершується трикутним фронтоном (рис. 3.1 а,б). Арковий портик застосовувався в античні часи для організації входу на територію парку або палацу як парадні ворота – пропілеї.

У побудові аркових портиків, як і в колонах, застосовувалися ордери чотирьох видів: тосканський, доричний, іонічний та корінфський (рис. 3.2 а,б). Рідко зустрічався ще й п'ятий, композитний, який був симбіозом іонічного та корінфського ордерів (рис. 3.3).

Кожен ордер мав три складові частини: вертикальну колону, антаблемент, який горизонтально лежав на двох (або більше) колонах, та п'єдестал, на який опиралася колона. Такий ордер вважався повним. У випадку, коли під колоною не було п'єдесталу, ордер називався неповним (рис. 3.4).

Колони, які застосовувалися у колонадах або портиках і ставилися на деякій відстані від стіни, називаються окремо стоячими. Колони, що ставилися впритул до стіни, називаються тричетвертними, або напівколонами, залежно від того, яка частина діаметра колони (3/4 або 1/2) виступає за межі стіни, до якої вона прилягає (рис. 3.5 а, б).

Рис. 3.1: а) – фасад аркового портику

Рис. 3.1: б) – аксонометричне зображення аркового портику

Рис. 3.2: а) – римські ордери в масах

Рис. 3.2: б) – римські ордери в масах (порівняльне зображення)

з однаковою величиною модуля

Рис. 3.3. Римські ордери в деталях

Рис. 3.4. Складові частини ордера

Рис. 3.5: а) – побудова бази колони та плінта портика неповного ордеру

Рис. 3.5: б) – побудова бази колони та плінта портика повного ордеру

У Стародавньому Римі, з метою спрощення побудови ордерів некваліфікованими будівельниками, була здійснена канонізація співвідношень окремих складових частин ордерів. Висота антаблемента приймалася рівною чверті висоти колони, а висота п'єдесталу – третині.

Для забезпечення співвимірності складових частин ордерів за одиницю вимірювання приймався модуль – нижній радіус колони. Модуль поділявся на дрібніші частини – парти. Модуль тосканського та доричного ордерів поділявся на 12 парт. В іонічному та корінфському ордерах застосовувалися дуже дрібні деталі, тому для точного їх вимірювання модуль цих ордерів поділявся на 18 парт. Колона кожного ордера не була циліндричною. Починаючи з 1/3 висоти від п'єдесталу, колона плавно звужувалася до верху на 1/6 частину свого радіуса. Лінія плавного звуження називалася ентазисом. Нижня, опорна частина колони, називалася базою, основою якої є квадратна плита (плінт), на якій лежала кругла частина (тор). Колона вгорі закінчувалася капітеллю. У тосканського та доричного ордерів вона мала висоту 1 модуль і складалася з трьох частин: верхньої квадратної плити – абака, середньої – ехіна, нижньої – шийки. По висоті вони були приблизно рівними і дорівнювали 1/3 модуля (додаток 1, 2).

Композиція капітелей іонічного та корінфського ордерів значно складніша. Головною частиною іонічної капітелі є волюта – спірально закручена форма (по головному фасаду), а також балюстра – на бічному (додаток 3 б).

Корінфська капітель складається з верхньої плити – абаки складного профілю, квадратної у плані з увігнутими сторонами, та циліндричного барабана, обвитого аканфовими листями. Наріжні частини абаки підпираються волютами, які виростають із маленьких колонок-факелів (додаток 4б).

Антаблементи всіх ордерів мають три складові частини: нижня – архітрав (головна балка), середня – фриз і верхня – карниз. Карниз, у свою чергу, ділиться на виносну (середню) частину, підтримуючу (нижню) частину та вінцеву (верхню) частину – симу. Побудову та розміри окремих частин антаблементів дивись у додатках 1(а,б), 2(а,б), 3(а,б), 4(а,б).