Література, лінгвістика Стародавньої Індії

Історію староіндійської літератури прийнято поділяти на кілька етапів: ведійський, епічний, період класичної санскритської літератури. Для перших двох етапів характерна перевага усній традиції передачі тексту. Справжніми енциклопедіями індійської життя є дві великі епічні поеми Стародавньої Індії "Махабхарата" і "Рамаяна". У них відображені всі сторони життя стародавніх індійців. Епос увібрав в себе матеріал, який, складаючись з усній поетичної традиції, набував дидактичний характер, включав в себе релігійно-філософські твори та ідеї. У наступні епохи багато визначні художники Індії, в числі яких був і знаменитий Калідаса, черпали своє натхнення з цих скарбів мудрості свого народу.  В епоху класичної санскритської літератури особливої ​​популярності набув збірник оповідань і притч «Панчатантра», заснований на фольклорі. Він був перекладений на багато мов, досить рано з ним познайомилися і в Росії.  З літератури, відносять до буддійської традиції, яскраво виділяється творчість поета і драматурга Пшвагхоша (1-2 століття н.е.). Написана ним поема «Буддхачаріта» була першим штучним епосом, що з'явилися в індійській літературі. Епоха Гуптів була часом розвитку давньоіндійського театру. З'явилися навіть спеціальні трактати з драматургії. Визначалися завдання театру, техніка гри акторів. Індійська театральна традиція передувала грецькій.  Високого рівня досягла в Стародавній Індії теорія літературної творчості, в тому числі і поезія. Докладно розроблялися правила віршування, трактати з теорії метрики і поетику. З'являється кілька шкіл «поетичної науки», ведуться суперечки про жанрах, про мету літератури і про художній мові.  Концепція божественного характеру мови вплинула на розвиток науки про мову. Вважалося, що мова лежить в основі наук та мистецтв. У граматиці Панин «Восьмікніжіе» аналіз мовного матеріалу проведено настільки глибоко й грунтовно, що сучасні вчені знаходять подібність між теорією стародавніх індійців і сучасної лінгвістикою. 

Веди - перший пам'ятник думки стародавніх індійців

Першим пам'ятником думки стародавніх індійців були "ВЕДИ", буквально означають у перекладі з санскриту "знання, ведення". ВЕДИ, виникнувши між другим і першим тисячоліттям до нашої ери, зіграли величезну, визначальну роль у розвитку духовної культури давньоіндійського суспільства, включаючи розвиток філософської думки.  ВЕДИ складаються з гімнів, молитов, заклинань, співів, жертовних формул, і так далі. У них вперше робиться спроба до філософського тлумачення людину довкілля. Хоча в них міститься напівзабобонне, напівміфічне, напіврелігійне пояснення довколишньої людини світу, тим не менше, їх розглядають як філософських, а точніше передфілософських, дофилософских джерел. Власне, перші літературні твори, в яких робляться спроби філософствування, тобто тлумачення довколишньої людини світу, за своїм змістом не могли бути іншими. В образній мові ВЕД виражено досить давнє релігійний світогляд, перше філософське уявлення про світ, людину, морального життя. ВЕДИ діляться на чотири групи (або частини). Найдавніша з них - Самхіти (гімни). Самхити, в свою чергу, складаються з чотирьох збірників. Найбільш ранній з них - Рігведа, збірник релігійних гімнів (близько півтори тисячі років до нашої ери). Друга частина ВЕД - Брахмани (збірник ритуальних текстів). На них спиралася релігія брахманізму, що панувала до виникнення буддизму. Третя частина ВЕД - Араньяки ("лісові книги", правила поведінки для пустельників). Четверта частина ВЕД - Упанішади, власне філософська частина, що виникла близько тисячі років до нашої ери.  Вже в цей час виникли перші елементи філософської свідомості, почалося формування перших філософських вчень (і релігійно-ідеалістичних і матеріалістичних).