2. Похід Чінгісхана на захід. Перетворення монгольської держави на світову імперію

Свій похід на Захід Чінгісхан почав з війни проти кара-киданів. У 1211 році ними правив принц з племені найманів Кучлук. Він, прийнявши буддизм, почав терор проти мусульманського населення. Цим вирішив скористатися Джебе, який очолював монгольське військо. Він заявив, що не переслідуватиме жодну з релігій, яку сповідує населення підкорених земель. Так він привернув на свій бік мусульман, невдоволених кривавим правлінням Кучлука. Вони повстали, захопили у полон свого правителя та видали його Джебе. Внаслідок цього увесь басейн ріки Тарим та Семиріччя опинився під владою монголів.

Наступною жертвою завойовників став Хорезм. В той час як Чінгісхан підкоряв одне за одним сусідні держави, хорезмшах Мухамед також продовжував створювати власну імперію, порівнюючи себе з легендарним Іскандаром Дворогим (Олександром Македонським). Хорезм по праву вважався однією з наймогутніших держав мусульманського Сходу. Природно, що рано чи пізно дві великі держави мали зіткнутися у смертельному двобої.

Перші відомості про блискучі перемоги Чінгісхана дійшли до Хорезму у 1215 році. Намагаючись спростувати чутки, що ширилися країною, а також з метою зібрати докладні свідчення про монгольську державу, хорезмшах у 1215 році відправив до Монголії дипломатичну місію. У відповідь, Чінгісхан теж направив своїх послів до Хорезму. Очолили монгольське посольство три мусульманина – Махмуд з Ургенчу, Алі Ходжа з Бухари та Йусуф Кенка з Отрару.

Навесні 1218 року Мухамед прийняв послів. У своєму листі до хорезмшаха Чінгісхан повідомив про свої завоювання та запропонував укласти мир між двома державами з гарантіями безпеки для купців, задіяних у торгівлі між країнами. Мухамед погодився з пропозицією монгольського володаря.

Маючи надію поповнити свій бюджет за рахунок відновлення торгівлі на Великому Шовковому Шляху, Чінгісхан відправив до Хорезму великий караван на чолі з Омар-Ходжай Отарі, Джамалом Марагі, Фах Рад-діном Бухарі та Аміном ад-діном Хараві. Караван складався з п’ятисот верблюдів, які везли золото, срібло, шовк, хутро, індійську мідь, китайський фарфор. Його супроводжували 450 чоловік, серед яких були і монгольські шпигуни. Можливе саме це пізніше і спровокувало військовий конфлікт між двома державами.

У середині 1218 року караван прибув до хорезмського міста Отрар на правому березі ріки Сирдар’я. Там всі купці були вбиті, а скарби, привезені з Монголії, присвоїв собі правитель міста Гаїр-хан. Причини цього достеменно невідомі. Деякі сходознавці вважають, що це трапилося через те, що лист, який Чінгісхан послав разом із караваном був написаний в образливому тоні. Серед іншого в ньому зазначалося: „Ми наказали, щоб віднині між усіма країнами запанував мир, щоб купці йшли в усі землі”. Вірогідно, що саме слова „Ми наказали” і було приводом до загострення конфлікту.

Є й інша точка зору, яку виклав у своїй роботі „Чінгісхан та Чінгісіди. Доля та влада”, російський вчений Т. І. Султанов. Він вважає, що інцидент викликаний „шпигунським скандалом”. Монгольські купці, замість того, щоб поважно сидіти на ринках та торгувати крамом, почали збирати необхідну військову інформацію для Чінгісхана. Така, неприродна для торговців, поведінка і викликала підозри у Гаїр-хана. З відома хорезмшаха, а можливо і за власною ініціативою він наказав затримати „купців”, а потім і вбити їх. Вдалося втекти тільки одному з них. Він і повідомив Чінгісхану про отрарську різанину.

Проте монгольський хан не поспішав вдаватися до радикальних заходів. У нього вистачало проблем з тангутами та чжурчженями, тому він зробив ще одну спробу примиритися з Мухамедом. До Хорезму було відрядили нове посольство на чолі з Ібн Кафрадж Богра. Чінгісхан вимагав видати йому Гаїр-хана, обіцяючи за це зберегти мир між країнами. Проте хорезмшах не тільки не виконав цю умову, але й наказав стратити Ібн Кафрадж Богра. Іншим послам він звелів відрізати бороди та відправити їх назад зі словами: „Я йду на тебе, хоча ти був на краю землі, для того, щоб помститися”.

Терпінню монголів, які вважали вбивство посла найтяжчим гріхом, настав кінець, і у 1219 році Чінгісхан проголосив початок походу на Хорезм. Армія Чінгісхана, яку він кинув на підкорення „Заходу” становила 150 – 200 тисяч чоловік, в той час, як армія Мухамеда налічувала близько 400 тисяч чоловік. Проте, незважаючи на перевагу, хорезмшах не наважився дати ворогу відкритий бій. Він вирішив дозволити монголам пройти вглиб Хорезму, сподіваючись, що вони знесиляться, захоплюючи міста та фортеці. В цьому й була його головна стратегічна помилка.

У вересні 1219 року Чінгісхан почав вторгнення у Хорезм. Він розділив своє військо на чотири частини. Перша група, яку очолили Чагадай та Угедей почала облогу Отрара. Друга – під командуванням Джучі, почала похід на місто Дженд. Третя, під керівництвом Улак-нойона та Сюкетю-чербі наступала на міста Ходжент та Бенкет. І нарешті остання група, яку очолили сам Чінгісхан, а також Джебе та Субудай почала наступ на Бухару та Самарканд.

У лютому 1220 року був захоплений Отрар.

До міста монголи підійшли ще восени 1219 року. П’ять місяців тривала облога. Правитель Отрару, Гаір-хан, знав, що йому нічого чекати пощади, тому оборонявся до останнього. Проте його зрадив близький соратник Караджа-хаджиб, який здався монголам разом зі своїм десятитисячним загоном. Сам зрадник загинув від руки ката. Чагатай та Угедей наказали стратити його, вважаючи, що людина, яка один раз відвернулася від свого господаря, зробить це ще раз.

Ослаблені сили міста більше не могли стримувати монголів. Після того, як місто було захоплене, Чінгісхан наказав розплавити срібло та залити ним вуха та очі Гаір-хану.

10 лютого 1220 року було захоплено Бухару. Усіх жителів вигнали з міста: жінок монголи поділили між собою, а чоловіків погнали на облогу Самарканда. 17 березня 1220 року місто теж було захоплено.

Мешканці міста чинили активний спротив завойовникам. Не бажаючи витрачати сили на штурм, монголи вдалися до військової хитрості. Вони відступили від міста, вдали видимість паніки. Проте, коли жителі Самарканду вийшли за місто, то з засідки на них напали вороги та перебили всіх. Після цього місто було вщент зруйноване. 30 тисяч самаркандських ремісників стали рабами Чінгісхана.

Протягом весни 1220 року також були захоплені міста Сигнак, Дженд, Бенкет. Строката імперія хорезмшаха була близька до загибелі. Чінгісхан наказав захопити у полон Мухамеда. Той, облишивши надію зупинити монголів, відступив до південних берегів Каспійського моря та сховався на острові Ашур-Ада. Там у грудні 1220 року невдаха, що прагнув слав Олександра Македонського, помер. Пізніше, його син – Джелал-ад-дін, вивіз тіло батька у фортецю Арлахан. Вже після смерті Чінгісхана, монголи захопивши цю фортецю, викопали останки хорезмшаха, привезли їх до Монголії і там спалили.

В цей час монголи підійшли до столиці Хорезму – міста Ургенч. Сам Чінгісхан не брав участі у облозі міста, проте це не врятувало столицю від захоплення та розорення. На відміну від інших міст, Ургенч тримався протягом семи місяців. Можливо, це пояснюється тим, що у його стінах переховувалися гарем, діти і мати померлого хорезмшаха Теркен-хатун.

Врешті-решт монголам вдалося взяти місто. Намагаючись врятуватися родина Мухамеда спробувала сховатися у фортеці Ілал, але потрапила в полон. Діти хорезмшаха були перебиті, дружини розподілені між монгольськими сановниками, а Теркен-хатум Чінгісхан наказав доставити у свій табір як військовий трофей.

Доля захопленого міста була жахливою. У Монголію було відправлено 100 тисяч ремісників. Решту населення монголи вирізали. Щоб не залишилося навіть згадки про велике місто хорезмшахів, Чінгісхан наказав відкрити греблю на Амудар’ї та затопити Ургенч.

Влітку та восени 1221 року монголи продовжили свій похід, захопивши міста Балх, Заузан, Мерв та Герат. Проте і Джелал-ад-Дін, на відміну від батька, людина більш рішуча та обдарована у військових справах, не збирався здаватися. Він розгромив завойовників біля фортеці Валін, а пізніше і біля міста Первана. Перемоги знову підняли бойовий дух жителів Хорезму. У деяких містах, що були вже захоплені монголами, почалися повстання. Чінгісхан був змушений особисто очолити похід проти Джелал-ад-Діна.

Проте сину Мухамеда не вдалося дати гідну відсіч „покорителю всесвіту”. У його таборі назрівав розкол. Частина його армії на чолі з тюркським командиром Сайф ад-Дін Халаджи, покинула військо Джелал ад-Діна і той був змушений відступити до ріки Інд. Там, 23 листопада 1221 року у вирішальній битві війська Хорезму були розгромлені. Сам Джелал-ад-Дін, втопивши у річці свій гарем, разом із чотирма тисячами воїнів, переплив Інд та сховався у Південно-Західній Індії.

Джелал-ад-Дін не склав зброї. Він повернувся до Ірану та воював проти монголів у Північному Ірані й на Кавказі. У 1230 – 1231 роках він намагався зупинити ворога в Азербайджані. Проте місцеві правителі не довіряли полководцеві і тому монголам вдалося перемогти його армію. У серпні 1231 року його було вбито.

У 1222 році Чінгісхан був змушений повернутися до Монголії. В його тилу знову почали підіймати голову тангути, які відмовилися воювати проти Хорезму. У 1224 році, тангутський володар вирішив укласти антимонгольський договір з чжурчженями, проте ті знову йому відмовили.

Перед поверненням Чінгісхан наказав Джучі завершити завоювання Середньої Азії, а Джебе та Субудаю-багатуру здійснити розвідувальний похід далі на захід.

30-ти тисячний корпус Джебе та Субудая-багатура з боями пройшов через Азербайджан, Грузію та вийшов до передгір’я Північного Кавказу. Тут вони розбили союзні війська половців та осетин. Далі вони, переслідуючи половців, дійшли до Криму, де розграбували місто Судак.

У цей час половецький князь Юрій Кончакович звернувся за допомогою до руських князів. Одночасно монголи самі направили до Києва посольство, яке мало завадити формуванню русько-половецького союзу. Посланці заявили, що намагаються розгромити половців і їх не цікавить лісиста Русь.

Але князі Києва, Галича, Волині, Чернігова, Переяслава все ж таки вирішили надати допомогу половцям, з ханами яких вони були в кровному родстві. Монгольське посольство було вирізане.

31 травня 1223 року відбулася битва між монголами та русько-половецьким військом на ріці Калка. Внаслідок того, що союзники діяли нескоординовано, антимонгольська коаліція зазнала поразки. Монголи кинули свої війська на Переяслав. Але в тил їм ударили волзські булгари і Джебе та Субудай-багатур змушені були повернутися на схід.

Восени 1225 року Чінгісхан повернувся до Монголії і розпочав нову війну проти Сі Ся. Він вимагав, щоб тангути здалися, а син їхнього володаря відправився до монгольського табору як заручник. Коли ті відмовилися, він почав похід, особисто очоливши його. Його помста за відмову виконувати умови попередніх договорів була жорсткою. Від різанини, до якої вдалися монголи, вціліло лише 1– 2% населення тангутської держави. У 1227 році монголи захопили столицю Сі Ся. У полон потрапили тангутський правитель та його дочка Гурбелджин-гоа, яку Чінгісхан забрав у свій гарем.

Саме тендітній тангутській принцесі випала доля покінчити з „повелителем всесвіту”. Коли її привели до хана на ніч, вона вихопила кинджал і важко поранила Чінгісхана, а після цього втопилася у Хуанхе. Над ранок хан помер у страшних муках.

Наступним ханом, обраним на курултаї у 1227 році, був син Чінгісхана - Угедей (1228 – 1241). Незважаючи на те, що новий правитель не мав талантів та рішучості свого батька, а також був схильний до випивки, монголи все ж таки продовжили „завоювання всесвіту”.