Класифікація методів планування

Класифікаційна ознака	Метод планування
1. Вихідна позиція для розроблення плану	ресурсний (від можливостей); цільовий (за потребою)
2. Принципи визначення планового показника	екстраполяційний (від досягнутого рівня); інтерполяційний (від майбутнього кінцевого результату)
3. Спосіб розрахунку планового показника	статистичний; факторний; нормативний; економіко-математичний
4. Варіантність розроблення плану	одноваріантний; багатоваріантний
5. Форма подання планових розрахунків	текстовий; табличний; графічний; логіко-структурний (сітьовий)

У залежності від мети, періоду, змісту планування, а також за іншими класифікаційними ознаками виділяють такі різновиди планування (табл. 5.2):

Таблиця 5.2

Класифікація видів виробничого планування

Класифікаційна ознака	Вид планування
1. Мета планування	стратегічне (цілі); тактичне (засоби); оперативне (шляхи реалізації)
2. Період планування	довгострокове; середньострокове; короткострокове
3. Зміст планування	продуктово-тематичне; ресурсне; календарне
4. Характер планування	дискретне; безперервне
5. Стабільність планового горизонту	планування з постійним плановим горизонтом; планування зі змінним плановим горизонтом
6. Рівень планування	планування діяльності операційної системи в цілому; планування діяльності окремого підрозділу; планування діяльності окремого виконавця

У процесі стратегічного планування здійснюється визначення головних цілей підприємства та формування стратегії їх досягнення, формулювання ключових завдань розвитку, з’ясування потреб у ресурсах, необхідних для реалізації обраної стратегії, розподіл ресурсів за стратегічними напрямками. У ході тактичного планування визначаються засоби досягнення стратегічних цілей; тактичні плани, що розробляються на рівні операційної системи, включають рішення щодо річних обсягів виробництва продукції, матеріально-технічного забезпечення виробництва, рівня запасів та ступеню залучення субпідряду тощо. Основним призначенням оперативного планування є визначення конкретних шляхів реалізації тактичних планів; оперативні плани завжди мають вузьку спрямованість, розробляються з високим ступенем деталізації, характеризуються великим розмаїттям застосовуваних прийомів та методів.

Довгострокове планування має на меті розробку планів, що охоплюють відносно великі проміжки часу (до п’яти років, а інколи і більше); середньострокові плани, як правило, розробляються у розрахунку на один рік, хоча в залежності від специфіки виду діяльності фірми та її розмірів вони можуть охоплювати період від 6 до 18 місяців; короткострокове планування передбачає розробку планів, термін реалізації яких не перевищує одного року, при цьому найбільш розповсюдженими є плани на період від одного до десяти робочих днів.

Хоча одним з основних принципів планування є принцип безперервності, тим не менше на практиці достатньо часто застосовується дискретний підхід, згідно якого процес планування носить переривчастий характер. За для наочності розглянемо дискретне планування на такому прикладі: перед плановим відділом підприємства поставлено завдання розробити план з виробництва продукції на наступний календарний рік з поквартальною розбивкою. Процес розробки плану буде розпочатим чітко у визначений термін (наприклад, у третьому кварталі поточного року). Завершиться він також у точно визначений термін (наприклад, наприкінці четвертого кварталу поточного року). І власне на цьому планова робота припиняється. Розроблений план буде мати директивний характер; він не буде переглядатися чи корегуватися жодним чином протягом періоду, на який розрахована його реалізація. Поновлення планового процесу відбудеться аж через рік, коли постане питання щодо розробки плану на наступний період. Графічна інтерпретація ситуації представлена на рис. 5.1.

Дискретне планування має свої переваги, і першу чергу це – економія на коштах, що їх потребує організація планової роботи у безперервному режимі. Але є і дуже великий мінус – якщо цей підхід буде застосовувати організація, що функціонує у турбулентному зовнішньому середовищі, то великим є ризик припинення її існування взагалі. І це цілком природно, оскільки динаміка зовнішніх змін достатньо швидко (можливо у четвертому кварталі, а може й раніше – у третьому чи другому, ба навіть у першому кварталі) перетворить розроблений план, за яким вже здійснює роботу операційна система, на красиву, але абсолютно нереалістичну конструкцію, яка не відповідає вимогам ситуації і яку лишається тільки відправити до сміттєвого кошика. А оскільки планову роботу за дискретним підходом буде поновлено лише для розробки плану на наступний період, весь залишок часу нинішнього року організація буде працювати не за планом, а просто навмання, що не є припустимим.

Безперервний підхід до організації процесу планування гарантує постійну наявність актуальних та реалістичних планів. При цьому безперервність аж ніяк не означає, що плановий процес триває день і ніч, не зупиняючись а ні на хвилину, а плановий відділ весь час видає все нові та найновіші плани, які відміняють усі попередні. Ні! Це абсолютно не так! Безперервність процесу планування передбачає дещо інше.

За для наочності розглянемо безперервне планування на такому прикладі: перед плановим відділом підприємства поставлено завдання розробити план з виробництва продукції на наступний календарний рік з поквартальною розбивкою. Процес розробки плану буде розпочатим чітко у визначений термін (наприклад, у третьому кварталі поточного року).

Завершиться він також у чітко визначений термін (наприклад, наприкінці четвертого кварталу поточного року). План виробничої діяльності на наступний рік з розбивкою на I-й, II-й, III-й та IV-й квартали буде розроблений.

Але на цьому плановий процес не припиниться. Вже у середині першого кварталу буде розроблятися нова версія плану з дотриманням все того ж планового горизонту в 1 рік та з тією самою розбивкою по кварталах; але розроблюваний план буде охоплювати вже II-й, III-й та IV-й квартали року, що триває, уточнюючи попередній варіант плану, а також I-й квартал майбутнього календарного року. А у середині другого кварталу буде розроблятися третя версія плану з дотриманням все того ж планового горизонту в 1 рік та з розбивкою по кварталах; ця версія плану буде вже охоплювати III-й та IV-й квартали року, що триває, та I-й та II-й квартали майбутнього календарного року.

Таким чином плановий горизонт тривалістю у 1 рік весь час буде зберігатися, плавно зсуваючись весь час уперед. Саме це дало підстави назвати зазначений підхід ковзним плануванням. Організація буде працювати постійно керуючись актуальними та реалістичними планами, що враховують усі зміни, які відбуваються у зовнішньому та внутрішньому середовищі її функціонування, а плановий процес набуває дійсно безперервного характеру. Графічна інтерпретація ситуації представлена на рис. 5.2.

Постійність планового горизонту означає, що весь час здійснюється розробка планів на один і той самий за тривалістю період. Графічна ілюстрація планування з постійним плановим горизонтом, який складає у наведених вище прикладах один рік, представлена на рис. 5.1 та 5.2.

Планування зі змінним плановим горизонтом зорієнтоване на розробку планів кожен раз на різні проміжки часу. Найрозповсюдженішим випадком тут є залишкове планування, яке застосовується при плануванні комплексів робіт із чітко визначеними термінами завершення, тобто – при плануванні проектів. Залишкове планування є різновидом ковзного планування, але плановий горизонт тут є не постійним, а весь час скорочуваним (див. рис. 5.3).