6.2. Виробнича стратегія як основа проектування та створення операційної системи організації

Розвиток будь-якого підприємства і рівень його конкурентоспроможності в значній мірі залежать від того, наскільки зважено, логічно, обґрунтовано та ефективно з точки зору забезпечення стійких конкурентних переваг організована його виробнича діяльність. Прямим свідченням справедливості цього твердження є концепція “Нової конкуренції”, стрижневою ідеєю якої є підприємство, що “з гори до низу організоване для безперервного вдосконалення методів виробництва, продукції та виробничих процесів; ці пошуки постійного вдосконалення і є виробничо-орієнтованою стратегією”².

Виробнича стратегія – це одна з функціональних стратегій організації, що являє собою комплекс взаємопов`язаних рішень відносно того, як з технологічної, економічної, організаційної та ресурсної точок зору має бути впорядкованою виробнича діяльність підприємства з метою досягнення ним стратегічних конкурентних переваг.

Виробнича стратегія є частиною загальної стратегії організації. Загальна стратегія підприємства визначає основні напрямки його діяльності та охоплює все підприємство в цілому; виробнича ж стратегія стосується перш за все виробничого аспекту діяльності (продукція, процеси, методи та ресурси виробництва, якість та ціни, терміни виготовлення та графіки робіт). Для того щоб виробнича стратегія була дійсно ефективною, необхідно забезпечити її чітку взаємодію з основною стратегією, тобто – ці дві стратегії не повинні розроблятися ізольовано одна від одної. Навпаки, загальна стратегія повинна враховувати сильні та слабкі сторони виробництва, підсилюючи перші і, за можливістю, нівелюючи останні. У свою чергу, виробнича стратегія повинна бути узгодженою з загальною та формулюватися таким чином, щоб відповідати цілям та завданням організації.

Також виробнича стратегія складно взаємозалежна з усіма іншими функціональними стратегіями організаціями (інноваційною, фінансовою, маркетинговою, кадровою і т.д.). А крім того, стратегія розвитку виробництва зав`язана і на безліч чинників зовнішнього середовища організації. З цього випливає, що кінцева ефективність виробничої стратегії зумовлена не лише її власним змістом, але й тим, наскільки комплексно й органічно вона взаємоув’язана з усіма іншими спеціалізованими стратегіями організації, наскільки вони є комплементарними одна по відношенню до одної і всі разом – по відношенню до загальної стратегії підприємства.

Типологія виробничих стратегій за критеріями “Тип виробничої технології” та “Характер та обсяги випуску продукції” (рис. 8.1) дозволяє виділити наступні різновиди виробничих стратегій, характерні для доіндустріальної та індустріальної стадій розвитку економіки:

• реміснича стратегія, на базі якої побудоване ремісниче виробництво. Ремісниче виробництво являє собою виробничу систему, в якій працівники-універсали вручну, або використовуючи прості, багатофункціональні інструменти, виробляють невеличкі за обсягами партії (або – одиниці) виробів відповідно до індивідуальних вимог замовників. Характерною особливістю цієї виробничої стратегії є по-перше те, що застосовувалася вона найширше у доіндустріальний період, а по-друге те, що виробнича діяльність будувалася в залежності від можливостей працівника з його вміннями, розумовими та фізичними здібностями, оскільки машинна технологія на початковому етапі розвитку промислового виробництва широкого розповсюдження ще не отримала;

• стратегія масового виробництва – її реалізація призводить до створення великомасштабного виробництва, спеціалізованого на випуску великих кількостей однорідних за призначенням та конструктивно-технологічних ознаками виробів, що передбачає максимальну стандартизацію та уніфікацію їх вузлів та деталей. Масовому виробництву притаманний високий ступінь комплексної механізації та автоматизації всіх основних технологічних процесів. Найчастіше ця стратегія застосовується підприємствами з випуску автомобілів, сільськогосподарської техніки, побутових товарів широкого вжитку тощо. Характерною особливістю цієї стратегії, а також стратегій серійного та одиничного виробництва є по-перше те, що свого широкого розповсюдження вони набули в індустріальний період розвитку економіки, а по-друге те, що вся увага операційного менеджменту зосереджена не на працівникові, а на техніці та технології виробництва, тоді як людина, з організаційної точки зору, виступає всього-на-всього як “додаток” до машини, механізму, технології, як спеціаліст з приведення в дію необхідних інструментів та технічних засобів;

• стратегія великосерійного виробництва – виробництво, що за своєю формою може розглядатися як перехідне до масового; випуск виробів здійснюється великими партіями протягом тривалого періоду; підприємства спеціалізуються на випуску окремих виробів чи їх комплектів за предметним принципом;

• стратегія серійного виробництва – характерним є випуск виробів великими партіями (серіями), повторюваними через певні проміжки часу, можливо - з подальшою модернізацією виробів; підприємства можуть бути спеціалізованими на виробництві продукції відносно вузької номенклатури (верстатобудівництво, виробництво прокату чорних металів тощо);

• стратегія дрібносерійного виробництва – виробництво, що за своєю формою може розглядатися як перехідне від одиничного до серійного; випуск виробів одного типу, розміру чи найменування здійснюється невеличкими партіями (серіями);

• стратегія одиничного виробництва – виробництво різних видів продукції в одному або декількох примірниках або ж дрібними серіями; застосовується широка номенклатура матеріалів, універсальні технології; найчастіше ця стратегія застосовується підприємствами галузі важкого машинобудування (виробництво устаткування металургійних заводів, хімічних підприємств, унікальні верстати та устаткування) та підприємствами, що спеціалізуються на виготовленні виробів за індивідуальними замовленнями організацій та населення.

Технологія		Характер продукції та обсяги її випуску
Тип	Ключовий Ресурс	Нестандартна; одиничний випуск	Нестандартна; малі партії	Стандартна; середні партії	Стандартна; великі партії	Стандартна; масовий випуск
Ручна	людина	Реміснича стратегія
Машинна	м ашини та механізми	С тратегія одиничного виробництва
			Стратегія дрібносерійного виробництва
				Стратегія серійного виробництва
					Стратегія великосерійного виробництва
						Стратегія масового виробництва
Інформаційна	інформація	Стратегії, засновані на факторах якості та/або часу, зокрема стратегія масового виробництва на замовлення та CALS-стратегія

Умовні позначення:

- традиційні виробничі стратегії

- нові виробничі стратегії

Рис. 6.1. Траєкторія розвитку виробничих стратегій

Перехід суспільства до постіндустріальної стадії розвитку характеризувався численними змінами в економічному та виробничому житті, і зокрема – появою великої кількості нових виробничих стратегій. Це:

• стратегії, ключовим пріоритетом яких є якість – вони сфокусовані на задоволенні вимог замовника, вводячи показник якості на всіх стадіях виробництва. При цьому критерії якості застосовуються не тільки до кінцевого продукту чи послуги, наданої споживачу, але також до усіх відповідних процесів – розробки, проектування, виробництва, післяпродажного обслуговування;

• стратегії, ключовим пріоритетом яких є час – базовим пріоритетом є скорочення термінів виконання різних операцій (наприклад, розробки і збуту нових виробів чи послуг, реагування на зміну споживчого попиту, постачання виробу чи надання послуг). Основна ідея полягає в тому, що при скороченні часу витрати звичайно знижуються, продуктивність підвищується, нові вироби швидше з`являються на ринку й обслуговування споживача в цілому поліпшується. Таким чином, підприємство прагне підвищити якість обслуговування споживача й одержати конкурентну перевагу перед суперниками, яким потрібно більше часу на виконання тих же самих завдань.

Кожна конкретна виробнича стратегія на сьогодні, як правило, в фокусі своєї уваги тримає всі зазначені пріоритети одночасно, що засвідчує безальтернативність складових тріади “ціна – якість – час”.

Як видно з наведеної типології – ключовий елемент виробничої стратегії, так само як і будь-якої іншої, це її особливі стратегічні цілі. Загальна мета виробничої стратегії на сучасному етапі економічного, технологічного, суспільного розвитку полягає у забезпеченні його стійкого конкурентного положення підприємства шляхом раціонального прийняття, оптимального сполучення та ефективної реалізації технологічних, ресурсних, організаційних та структурних рішень у сфері виробничої діяльності підприємства.

Узагальнено для промислового підприємства є характерною така система цілей – забезпечення чіткого виконання плану випуску продукції встановленої якості за кількістю кожної номенклатурної позиції і в заданий час на основі раціонального використання виробничих ресурсів, а також за допомогою виявлення і мобілізації внутрішніх виробничих резервів.

Для кожного конкретного підприємства в залежності від галузі промисловості, до якої воно належить, специфіки продукції, що виробляється та послуг, що надаються, стадії життєвого циклу продукції, технології та самого підприємства, його положення на ринку ресурсів та специфіки ринку товару тощо, виробнича стратегія являє собою унікальну комбінацію технологічних, ресурсних та організаційних рішень, що формується під впливом безлічі зовнішніх та внутрішніх чинників та об’єктивних та суб’єктивних обставин.

Це означає, що і системи цілей виробничої стратегії стосовно різних підприємств будуть суттєво різнитися одна від одної. Але можна виділити і спільні моменти у цільових орієнтирах виробничих стратегій підприємств, до яких слід віднести такі:

• формування товарного асортименту;

• визначення обсягів виробництва продукції;

• забезпечення відповідності обсягів виробництва продукції (надання послуг) змінам споживчого попиту;

• оптимізація структури та рівня завантаження виробничих потужностей;

• підвищення якості продукції та виробничих процесів;

• зниження (чи утримання на певному рівні) витрат на виробництво продукції;

• підвищення продуктивності використання матеріально-сировинних, технічних, трудових, інформаційних, просторових і т.ін. ресурсів;

• скорочення непродуктивних витрат часу;

• забезпечення дотримання термінів відвантаження продукції замовникові;

• комплектація промислово-виробничого персоналу підприємства кваліфікованими кадрами;

• розробка та впровадження нових форм та методів організації виробництва та праці;

• розробка та постановка на виробництво нових видів продукції;

• прискорення освоєння нових виробничих та організаційно-управлінських технологій тощо.

У процесі еволюції операційних пріоритетів – головних виробничих цілей бізнесової організації – спостерігається декілька стадій (рис.8.2). Для першої стадії є характерною розробка бізнес-стратегії без будь-якого врахування можливостей виробництва; пріоритетами виробничої діяльності виступають виключно витрати на робочу силу та операційна продуктивність. При цьому саме операційних менеджерів вважають винуватцями того, що не досягаються стратегічні цілі компанії, хоча в процесі формулювання стратегії можливості виробничих підрозділів навіть не приймалися до уваги.

Друга стадія – представники виробничих підрозділів вже залучаються до постановки стратегічних цілей у відповідності до прийнятої в галузі практики. Організація намагається крокувати в ногу з сучасними прийомами стратегічного та операційного менеджменту і розглядає капіталовкладення, контроль якості або управління запасами як виробничі пріоритети і як засоби підтримки конкурентоспроможності.

Для третьої стадії характерне зростання активності операційних менеджерів компанії у процесі стратегічного планування. Виробнича стратегія сполучається із загальною стратегією, операційний відділ розробляє спрямовані на підвищення конкурентоспроможності нові підходи та виробничі технології. Наприклад, використання комп’ютерно-інтегрованих виробничих систем та автоматизація трудових процесів дозволяють поліпшити координацію зусиль, спрямованих на долання функціональних та географічних меж та вузьких місць, відмовитися від застарілих процедур, що уповільнюють перебіг виробничих процесів та сприяють зростанню витрат.

		Стадія 1		Стадія 2		Стадія 3		Стадія 4
Взаємини бізнес- та виробничої стратегії		Відсутність залучення		Практика, типова для галузі		Організаційно підтримувана		Досягнення конкурентних переваг
		Відсутність позитивного внеску в формулювання стратегії		Поставлені цілі відповідають практиці галузі		Слідкуван-ня в руслі конкурентної стратегії організації		Викорис-тання перспективних можливостей, суттєвий внесок у стратегічний процес
Операційні пріоритети		Пріоритети: Витрати Продуктив-ність праці		Пріоритети: Капітало-вкладення Контроль якості Управління запасами Виробничі потужності		Пріоритети: Передові технології виробничих процесів Нові заводи Соціальна відповідаль-ність		Пріоритети: Нова продукція Нові послуги Нові технології Міжнародні інтереси

Рис.6.2. Основні стадії розвитку операційних пріоритетів

Досягнення найвищого рівня (четверта стадія) означає, що операційні менеджери приймають на себе відповідальність за розробку та впровадження нових технологій, націлених на найбільш ефективні поставки продукції та надання послуг, а виробництво набуває характеру основного джерела набуття конкурентних переваг підприємством. Виробничі підрозділи генерують ідеї нових видів продукції та процесів, що безпосередньо впливають на стратегію організації і самостійно розробляють нові стратегічні концепції, перетворюючись на основну силу планування загальних напрямків розвитку компанії.

Організації, що перейшли до третьої та четвертої стадій, виявляються набагато конкурентоспособнішими, ніж компанії, що покладаються переважно на маркетинг та фінансові стратегії, оскільки споживачів приваблюють в першу чергу найкращі ціни, якість, експлуатаційні характеристики товарів, умови поставок або прагнення підприємства щонайкраще виконати всі висунуті клієнтами вимоги.

Зрозуміло, що поява нових операційних пріоритетів при проходженні компанії від першої до останньої по визначених стадіях не відкидає і не робить неактуальними старі. На думку Т.Хілла, що викладена в його книзі “Виробнича стратегія”³ на сьогодні найважливішими є наступні операційні пріоритети:

1. Виробничі витрати. У будь-якій галузі промисловості, як правило, існує сегмент ринку, обсяг продажів на якому залежить винятково від того, наскільки низькими будуть витрати компанії, яка випускає продукцію. Щоб успішно конкурувати в такій ринковій ніші, фірма повинна бути виробником з найнижчим рівнем виробничих витрат, однак ця умова є необхідною, але не достатньою, її виконання зовсім не означає, що компанія обов’язково досягне високого рівня рентабельності і конкурентного успіху.

2. Якість і надійність продукції. Рівень якості кожного окремого виду продукції змінюється в залежності від того, для якого ринкового сегменту її призначено. Щоб забезпечити належний рівень якості продукції, необхідно поставити в главу кута вимоги конкретних споживачів. Якість процесу також має велике значення, оскільки вона пов`язана з надійністю продукції. Таким чином, основна мета забезпечення якості полягає у виробництві товарів без яких-небудь технологічних помилок чи недоробок. Вимоги до виготовлення тієї чи іншої продукції визначаються її технічними характеристиками, зазначеними в допусках і технічних умовах. Щоб забезпечити рівень надійності товару відповідно до його конкретного призначення, необхідно суворо дотримуватися цих технічних норм.

3. Термін виконання замовлення та надійність поставок. На деяких сегментах ринку основною умовою для досягнення конкурентної переваги є здатність компанії випускати зроблену нею продукцію чи забезпечувати послуги швидше, ніж усі інші фірми, що діють на тому ж ринку. Крім того даний операційний пріоритет пов`язаний і зі здатністю організації постачати товари або надавати послуги споживачам точно у визначений термін чи навіть раніше. Також, на сьогодні велика увага приділяється проблемі скорочення товарно-матеріальних запасів, що призводить до подальшого підвищення ролі надійності постачань як оціночного критерію при виборі компаніями постачальників сировинних ресурсів, матеріалів та комплектуючих.

4. Здатність реагувати на зміни попиту та гнучкість і швидкість освоєння нової продукції. Здатність компанії протягом швидко і адекватно реагувати на динаміку ринкового попиту (його підвищення та особливо - зниження) становиться важливим елементом її виробничої стратегії. Гнучкість зі стратегічної точки зору визначає спроможність компанії пропонувати своїм споживачам широкий вибір товарів; певною мірою ця спроможність залежить від часу, який потрібен фірмі на розробку нового виду продукції і перетворення існуючого виробництва для переходу на випуск нової продукції.

5. Інші критерії, що залежать від виду продукції. Всі описані вище пріоритети носять узагальнюючий характер, однак, у компанії нерідко виникає необхідність визначити пріоритети стосовно конкретних видів продукції чи окремих ситуацій. Слід звернути увагу ще й на те, що більшість специфічних пріоритетів, перелік яких наводиться нижче, за своєю природою носять переважно сервісний характер. Такі специфічні послуги нерідко пропонуються виробниками для збільшення обсягів продажів продукції, що випускається ними:

• технічна підтримка – компанії можуть очікувати від постачальника комплектуючих надання технічної допомоги в розробці продукції, особливо на ранніх стадіях конструкторських робіт і виробництва;

• прискорення випуску нового товару на ринку – іноді фірмі доводиться працювати разом з іншими компаніями, здійснюючи комплексний проект. У таких випадках до підготовки виробництва можна приступити, не очікуючи завершення періоду конструкторських розробок. Якщо різні фірми одночасно працюють над одним проектом і їхня робота строго координується, то загальний час на реалізацію даного проекту істотно скорочується;

• післяпродажна підтримка – найважливішим пріоритетом може стати здатність фірми забезпечувати технічну підтримку своєї продукції після її продажу. Вона полягає в постачанні запасних частин, іноді - в модифікації колишніх, старих комплектуючих і забезпеченні нового, більш високого, рівня ефективності виробу. Швидкість, з якою компанія реагує на післяпродажні потреби клієнтів, також нерідко має істотне значення.

У підсумку можна констатувати, що на даний момент лише незначна частка вітчизняних підприємств має систематизоване уявлення про стратегічні пріоритети свого бізнесу чи підприємницької діяльності, у той час як визначення операційних пріоритетів є основою формування виробничої стратегії підприємства, що діє в рамках конкретного економічного та конкурентного середовища.