Загальні положення про лікування орві

Діагноз ОРВІ без уточнення провідної локалізації процесу, як було вказано вище, правомочний за відсутності чіткого переважання симптоматики який-небудь з клінічних форм ОРЗ. Цей термін, природно, має на увазі, що вірогідність бактерійної етіології захворювання незначна. При виявленні протягом подальших 2–3 днів тієї або іншої клінічної форми ОРЗ або при появі симптомів бактерійної інфекції (навіть при її неявній локалізації) діагноз ОРВІ міняється відповідно.

Симптоматичне лікування значною мірою служить задоволенню потреби батьків допомогти дитині. Цього можено досягти за допомогою недорогого і нетоксичного засобу: навіть не дуже ефективне, воно відвертає батьків від пошуків «дієвіших», але потенційно небезпечних ліків (в основному – антибактеріальних). Треба завжди пам'ятати, що ОРВІ – найчастіший привід для медикаментозної терапії і основне джерело ятрогенних захворювань.

Постільний режим або обмеження рухливості необхідні лише в періоді гострих проявів захворювання. Температура в приміщенні повинна бути не вище 20°С і на 3–4°С нижче під час сну дитини. Живлення не повинне відрізнятися від звичайного, при відмові дитини від їжі годувати його насильно не слідує, краще запропонувати йому улюблені блюда. При збереженні звичайного повноцінного раціону призначення вітамінів зайве. Дитину треба рясно поїти: морсы, соки, солодкий чай добре всмоктуються.

Жарознижуючі – парацетамол, ібупрофен – призначають при температурі вище 39,0–39,5°С (див. розділ 8.3). За відсутності ефекту внутрішньом'язовий вводять Анальгін. Аспірин категорично протипоказаний (изза небезпеки розвитку синдрому Рея).

Противірусні препарати, використовувані при

ОРВІ описані в розділі 8.1.

При гострому перебігу респіраторних захворювань верхніх дихальних шляхів системні антибіотики не запобігають бактерійній суперінфекції і навіть

можуть сприяти її розвитку із-за придушення нормальної флори дихальних шляхів. Виправданим є застосування що діє місцево антибіотика фюзафюнжина (Біопарокс) з метою придушення розмноження при ОРВІ пневмококів і гемофільної палички.

Протівогистамінниє засоби при ОРВІ, як правило, не показані. Призначення протизапального засобу фенспирида (Ереспал) може зменшити вы-

раженность запалення (див. розділ 8.3.).

Гострий риніт

Гострий риніт – запалення слизистої оболонки носової порожнини, що спостерігається при більшості ОРВІ ізольовано або у поєднанні з іншими синдромами. Симптоматика. Чхання, відділення слизу з носа, порушення носового дихання (яке може утруднити годування дітей перших місяців життя). Відтік слизу по

задній стінці глотки викликає кашель, особливо вночі; йому сприяє і сухість слизистої оболонки глотки при диханні через рот. Збереження відокремлюваного (зазвичай слизово-гнійного) після закінчення 10–14 днів хвороби може указувати на розвиток синуситу.

Лікування ринітів симптоматичне, воно може включати:

• промивання носа фізіологічним розчином на-

трия хлориду;

• використання судинозвужувальних крапель і спреев;

• використання препаратів, що приймаються всередину.

Промивання носа фізіологічним розчином проводиться в положенні дитини лежачи на спині із закиненою головою, що забезпечує зрошування всіх трьох носових ходів, зведення носоглотки і аденоїдної вегетації. Фізіологічний розчин вводять без тиску по декілька піпеток в кожну ніздрю з початку хвороби або ж після періоду лікування судинозвужувальними краплями. Судинозвужувальні краплі призначаються при вираженому утрудненні носового дихання. Їх концентрація не повинна перевищувати 0,01% для дітей перших 2 років життя, 0,025% для дітей до 6 років і 0,05% для молодших школярів, краплі для дорослих (0,1%) повинні розлучатися водою або фізіологічним розчином до потрібної концентрації. Краплі можна застосовувати 2–4 рази на день протягом 1–3 днів при тривалішому застосуванні вони можуть підсилювати нежить. Судинозвужувальні назальні спреи зручні у використанні, вони дозволяють при меншій дозі більш рівномірно розподілити препарат. З метою розрідження густого і в'язкого носового секрету рекомендується введення Рінофлуїмуцила (N-ацетилцистеина). Із засобів, що приймаються всередину, дітям до 12 років слід призначати препарати, фенилпропаноламина, що не містять, і псевдоефедрину, які можуть викликати підвищення артеріального тиску.

Системні антибіотики (всередину і парентеральний) при гострому риніті не показані, проте призначення назального аерозоля фюзафюнжина (Біопарокс) – місцевого бактеріостатичного антибіотика широкого спектру дії – гальмує зростання мікробної флори і перешкоджає інфікуванню параназальних синусів і порожнини

середнього вуха. При наполегливому риніті, як і при ідіопатичному (цілодобовому) алергічному риніті, показані спреи із стабілізаторами мембран огрядних кліток і стероїдами.

Запалення слизистої оболонки глотки (фарингіт), що часто поєднується з поразкою слизистої оболонки носа (назофарингіт) – найбільш частий синдром ОРВІ, викликаних різними респіраторними вірусами. Симптоматика. Характерні раптове виникнення відчуття першения, сухості, жару в глотці, поява хворобливості при ковтанні їжі або слини. Загальний стан зазвичай порушується мало, температура може не підвищуватися, але для грипозної інфекції характерні фебрильная температура і токсикоз. Течія сприятлива, одужання наступає через 5–7 днів.

Лікування. Щадний режим харчування, полоскання глотки лужними розчинами, відварами лікарських трав (шавлія, ромашка). Певний ефект надає фюзафюнжин (Біопарокс), що перешкоджає розвитку ускладнень фарингіту і що зменшує прояви запалення слизистої оболонки носоглотки. У старших

дітей використовують знеболюючі або місцевоанестезуючі пігулки (Себідин, Стрепсилс Плюс), пастили з екстрактами трав і/або антисептиками (Ларіпронт

Септолете, Дрілл біль в горлі).

Лікування ларингіту без стенозу проводиться пом'якшувальними засобами, місцевими антибактеріальними препаратами (Біопарокс), при нав'язливому кашлі призначають протикашельні засоби (бутамират, декстрометорфан – див. розділ 8.3.). Лікування крупу I ст. також симптоматичне: відволікаючі процедури (теплі ванни), слабкі седативные засоби (Піпольфен 1–2 міліграми/кг). Ефекту можна досягти як за допомогою інгаляцій теплої пари, так і від перебування на холодному повітрі. Дихати парою можна у ванною (удома), під тентом, в кисневому наметі, пара подається при температурі 30±2°. Діти з бронхіальною астмою, а також з гнійним трахеобронхітом іноді не переносять пару; їм призначають кисень і аерозолі. Ефект аерозолів эуфиллина, настоїв і відварів трав не доведений.

Може бути эфективным включення Рібомуніла в комплексну терапію ларингіту, у тому числі і ускладнених стенозом гортані I–II ступеня (Алферов в.П., 1999), що дозволяє прискорити реконвалесценцию і зменшити число ускладнень.

Основним лікувальним методом при крупі є введення стероїдних препаратів системно або місцево за допомогою дозованого інгалятора або небулайзера (див. розділ 8.3). Мета-аналіз даних літератури показав, що в/м або в/у введення 0,6 міліграм/кг дексаметазону так же ефективно запобігає прогресу стенозу гортані. При прогресі дихальних розладів показана назотрахеальна інтубація або трахеостомия

(див. розділ 5.4).

Системні антибіотики призначають тільки при ознаках бактерійної інфекції (гнійний ларинготрахеобронхит), а також дітям з тривалим стенозом.

При рецидивуючому крупі швидке введення стероїдів здатне обірвати розвиток стенозу гортані і часто є життєво необхідним заходом. Батьків таких хворих слід навчити введенню стероїдів при перших ознаках хвороби: у вигляді дозованого аерозоля або, краще, системно (наприклад, преднізолон 20 міліграм всередину або 30 міліграм в/м, дексаметазон 0,6 міліграм/кг в/м). Ефективний і адреналін п/к 0,01 мл/кг 0,1% р-ра, але не більше 0,3 мл.

Бактерійні ускладнення ОРВІ і їх лікування

Гострий синусит – запалення додаткових пазух носа (частіше – верхньощелепних), ОРЗ, що діагностується в пізні терміни. Випот в синусах або потовщення їх слизової оболонки

оболонки обнаруживаюся при дослідженні додаткових пазух на 1-му тижні ОРВІ в 70% випадків і через 10–15 днів мимоволі зникають, причому антибіотики і фізіотерапевтичні процедури не впливають на їх тривалість. У розвитку гострого синуситу основну роль грають S. pneumoniae і бескапсульные (нетипируемые) форми H. influenzae, а у хворих, що отримували антибіотики можна виявити стійкі форми цих збудників, а також M. catarrhalis. Гнійний синусит зазвичай викликають стафілококи, рідше пневмококи. Симптоматика.

Ознаками синуситу, що потребує антибактеріального лікування, є:

 порушення носового дихання, слизово-гнійне відокремлюване протягом 10–14 днів після початку ОРВІ;

 збереження рентгенологічних (або ультразвукових) змін в пазухах в ці терміни;

 болі або відчуття тиску в області пазух;

 збереження лихоманки, що не має видимих причин.

Гострий гнійний синусит виникає частіше у дітей раннього віку, розвивається бурхливо, протікає з набряком і почервонінням м'яких тканин особи, хворобливістю, фе-

брильной температурою, токсикозом. Лікування бактерійного синуситу проводять антибіотиками згідно алгоритму, представленому на мал. 3. Вибір препаратів при лікуванні першого епізоду синуситу враховує як переважаючу етіологію, так і збереження чутливості гемофільної палички до аминопенициллинам і, у меншій мірі, азитромицину (але не до еритроміцину і інших макролідів!). Як додаткова терапія при синуситі можливе застосування фюзафюнжина (Біопарокс), судинозвужувальних крапель, введення в ніс гіпертонічного (2–3%) розчину натрію хлориду, краще в комбінації з дренажем пазух положенням або за допомогою відсмоктування. У випадках недостатньої ефективності вказаних заходів проводять пункції пазух з промиванням. Доцільне введення в пазухи муколитиков, одним з яких є флуимуцил-антибиотик (N-ацетилцисте-

ин + тиамфеникологлицинат). При гнійному синуситі призначають противостафилокок-

ковую терапію (оксациллин, линкомицин, цефамизин), проводять розтин уражених пазух. Для лікування рецидиву синуситу у зв'язку з можливою стійкістю флори використовують цефалоспорины 2–3 покоління, амоксициллин/клавуланат (Аугментін).

Гострий середній отит (ОСО) – запалення в порожнині середнього вуха, яке виникає, як правило, на тлі гострої респіраторно-вірусної інфекції. Розрізняють катаральний і гнійний (в т.ч. перфоративный) отит. Етіологія. У вмісті середнього вуха при ОСО в 15–20% випадків виявляються тільки віруси, найбільш частим бактерійним збудником є пневмокок, другим по частоті (20–30%) – бескапсульная (нетипируемая) H. influenzae. При отитах з перфорацією барабанної перетинки висіваються пневмокок і, рідше, бетагемолитический стрептокок гр. А. Прі повторних отитах у лікованих раніше антибіотиками хворих як этиологичеких чинники виступають резистентні H. influenzae, M. catarrhalis, стафілокок, синегнойная паличка. Мікоплазма викликає бульозне запалення ба-

рабанною перетинки (мірингіт).

Симптоматика. Початок захворювання звичайний гостре з підвищенням температури, болями в юшці «стріляючого», нападоподібного характеру, у маленьких дітей – з от-

казом від їжі, невмотивованим неспокої і криком, порушенням сну. Висока температура у відсутність лікування може зберігатися до перфорації барабанної перетинки, після якої гнійний вміст знаходить шлях відтоку. Запалення з середнього вуха може розповсюджуватися на сосковидний відросток (мастоїдит) і оболонки мозку (отогенний менінгіт). Лікування. Необхідно створити піднесене положення в ліжку (для поліпшення відтоку эсскудата з барабанної порожнини). Використовують місцеве зігрівання (вологий компрес на вухо – змочена горілкою марля в 6 шарів і плівку зверху накладаються, обходячи вушну раковину, поверх – шар вати і бинтування або хустка). Краплі у вухо з антибіотиками при цілій барабанній перетинці ефекту не надають, протизапальна дія крапель із стероїдами також сумнівно. Знеболюючою дією володіють краплі з лидокаи- ном (Отіпакс). За наявності перфорації вводити краплі у вухо небезпечно.

Не дивлячись на вірусну етіологію частини випадків ОСО, застосування антибіотиків, проте, необхідно щоб уникнути розвитку мастоїдита і внутрічерепних ускладнень (мал. 4). Антибіотик вибору при середньому отиті – амоксициллин, тривалість терапії – 10 днів у дітей до 2 років і 5–7 днів – у більш старших. Цей препарат, при прийомі per os, всмоктується в кишечнику майже повністю, що зменшує його негативну дію на кишкову флору (у 5–10 разів в порівнянні з ампіциліном) і дозволяє застосовувати менші дози. При непереносимості лактамных препаратів призначають азитромицин. Оспен і інші пенициллины («не-гемофилюсные») активні відносно переважаючих при отиті пневмо– і стрептококів і можуть використовуватися за умови строгої оцінки їх ефективності в 1–2 доби лікування. За відсутності ефекту від вказаних препаратів (із-за стійкості флори) і у раніше лікованих антибіотиками дітей рекомендується використовувати амоксициллин/клавуланат, цефуроксим аксетил або цефтриаксон. Висока температура, виражена інтоксикація, вибухання барабанної перетинки є свідченнями до парацентезу. Критеріями одужання дитини вважаються: поліпшення загального стану, нормалізація отоскопічної картини і поліпшення слуху.

• Вибір противірусних хіміопрепаратів, вживаних в педіатричній практиці, обмежений. Це пов'язано з тим, що їх побічні ефекти у дітей вивчені недостатньо і в більшості випадків при ОРВІ в їх застосуванні немає необхідності. Крім противірусних хіміопрепаратів застосовують індуктори інтерферону, а також власне препарати інтерферону (рекомбинантные і нативні).

• При неускладнених ОРВІ системні антибіотики в переважній більшості випадків не показані. Виключеннями є: рецидивуючий отит в анамнезі, несприятливий преморбідний фон (виражена гіпотрофія, вроджені вади розвитку), наявність клінічних ознак імунодефіциту.

• Вибір антибіотика проводиться емпірично з урахуванням вірогідної етіології і лікарської чутливості передбачуваного збудника. Монотерапія завжди переважна. У випадку, якщо зміна антибіотика за відсутності ефекту чревата розвитком ускладнень, ис-пользуются комбінації препаратів для розширення антибактеріального спектру. При ОРЗ у дітей переважний оральний шлях введення препаратів як найменш травматичный.

• Застосування системних антибіотиків для профілактики бактерійних ускладнень ОРВІ не тільки не ефективно, але і небезпечно, оскільки пригнічує захисну умовно-патогенну аутофлору. • В педіатричній практиці не повинні використовуватися як жарознижуючі засоби амідопірин, антипірин, фенацетин, ацетилсаліцилова кислота (Аспірин). • Протикашельні засоби центральної і периферичної дії показані тільки у випадках, коли захворювання супроводжується непродуктивним, болісним, хворобливим кашлем, що приводить до порушення сну, апетиту і загальному виснаженню дитини. Вони протипоказані при вологому кашлі з рясною мокротою, легеневих кровотечах, порушенні

функції миготливого епітелію.

• Муколітичні препарати показані при захворюваннях органів дихання, що супроводжуються продуктивним кашлем з густою, в'язкою, трудноотделяющейся мокротою. Їх не можна комбінувати з протикашельними засобами із-за опасно-

сти переповнювання дихальних шляхів рідкою мокротою при пригнобленні кашельного рефлексу.

• Бронхолітічеськие препарати застосовуються при обструктивних формах бронхіту. Перевага віддається симпатомиметикам – .2-агонистам у вигляді аерозоля. Застосування эуфиллина менш бажано із-за його побічних дій.

• Застосування антигістамінних препаратів виправдане в тих випадках, коли ОРЗ сопровождапроявлений. Препарати другого покоління не володіють седативным дією.

1 Противірусні засоби

Хіміотерапія

Вибір противірусних хіміопрепаратів, прийнятних в педіатричній практиці, обмежений. Для лікування грипу (особливо типу А2) використовують ремантадин (Ремантадин), який є похідним адамантану. Його противірусна дія заснована на здатності інгібірувати специфічну репродукцію вірусу на ранній стадії після проникнення в клітку і до початку транскрипції РНК.

Для профілактики і лікування среднетяжелых і важких форм грипу Ремантадин призначають по 50 міліграм 2 рази на добу дітям 7–10 років і 3 рази на добу дітям старше 10

років. Дітям у віці 3–7 років Ремантадин дають в дозі 1,5 міліграм/кг в добу в 2 прийоми. Курс лікування – 5 днів. Для дітей раннього віку Ремантадин використовується в суміші з альгінатом – Альгирем (0,2%) сироп. Він застосовується у дітей 1–3 років по 10 мл, 3–7 років – по 15 мл: 1-й день 3 рази, 2–3-й дні – 2 рази, 4-й – 1 раз на день (Ремантадину не більше 5 мг/кг/сут).

Арбідол – противірусний препарат, по механізму дії і свідченням схожий з попереднім; крім цього є індуктором інтерферону. Призначається дітям 6–12 років по 0,1, старше 12 років – по 0,2 4 рази на добу. При неускладнених формах грипу і ОРВІ курс лікування складає – 3 дні, при ускладнених формах – 5 днів, потім по 1 разу на тиждень протягом 4 тижнів.

Анаферон містить афінні очищені антитіла до до інтерферону джи людини. Стимулює гуморальну і клітинну імунну відповідь, підвищує продукцію антитіл, включаючи імуноглобулін А, активізує функції Т-еффекторов, Т-хелперов, нормалізує їх співвідношення. підвищує функціональний резерв Т-хелперов і інших кліток, що беруть участь в імунній відповіді.

Аміксин застосовують у дітей старше 7 років всередину після їжі по 0,06 1 раз на день на 1, 2 і 4 дні від початку лікування. Є дані про те, що і Ремантадин, і Арбідол скорочують гарячковий період не тільки при грипі, але і при змішаних інфекціях, і при негрипозних ОРВІ (Дріневський в.П. з соавт., 1998).

Рібавірін (нуклеотидный аналог гуанозина) використовується при РС-ВІРУСНИХ бронхіолітах у найбільш важких хворих в дозі до 20 мг/кг/сут у вигляді аерозоля через інгалятор СПАР-2 протягом 3–7 днів. Із-за високої ціни і частих побічних явищ (анемія і ін.) в Європі практично не застосовується. У США використовується пали- визумаб (Синаджіз) – моноклональні антитіла до F- протину РС-вірусу, з його допомогою вдається швидко зменшити кількість вірусів в дихальних шляхах. Інгібітори нейраминидазы (занамивир – Реленца – інгаляції по 10 міліграм 2 рази на день, озельтамивир – Таміф- лю – 2 міліграми/кг 2 рази на день всередину) дозволені в США соот-

ветственно з віку 5 років і 1 року. Таміфлю дозволений в Росії з віку 12 років. Ці препарати укорочують тривалість лихоманки і інших симптомів грипу на

24–36 годин, вони володіють і профілактичною дією (ефективність при застосуванні протягом 36 годин після контакту з хворим грипом складає близько 80%).

Специфічний протигрипозний гамма–глобулин знятий з виробництва, випробування полівалентного грипозно-стафілококового імуноглобуліну, що отримується від активно імунізованих донорів, показали високу ефективність цього препарату, що виражається в зменшенні тривалості лихоманки.

Використовувані місцево (у ніс, в очі) Флореналь 0,5%, Оксоліновая мазь 1–2%, Бонафтон, Локферон і ін. препарати показані, наприклад, при аденовирусной інфекції, але їх реальний ефект оцінити важко. Вікові обмеження застосування хіміопрепаратів обумовлені недостатньою вивченою їх ефектів у дітей раннього віку.

Інтерферони і їх індуктори

Інтерферони – це білки, що синтезуються лейкоцитами, володіють властивостями цитокинов. В даний час відомо 3 види інтерферонів – ., . і ., які можуть бути отримані природним або хімічним шляхом (рекомбинантные). Найширше в терапії гострих респіраторних інфекцій у дітей застосовується людський .-интерферон, що є сумішшю різних підтипів даного виду натурального інтерферону людини. Противірусна активність обумовлена в основному підвищенням резистентності кліток, ще не інфікованих вірусом, до його можливої дії. Зв'язуючись соспецифическими рецепторами на поверхні клітинної мембрани .-интерферон змінює її властивості, стимулює специфічні ферменти, блокуючи реплікацію

вірусною РНК. Крім того, препарат активує макрофаги і NK-клетки. Для лікування грипу і інших ОРВІ використовують нативний лейкоцитарний інтерферон (1000 ед/мл). Його введення 4–6 разів на день в ніс в загальній дозі 2 мл в 1–2-й день хвороби може обірвати перебіг грипу і ряду інших ОРВІ. Активніший (10 000 ед/мл) рекомбинантный интерферон- .(Реаферон, Роферон) застосовують в перший годинник захворювання интраназально: у кожен носовий хід по 3–4 краплі кожні 15–20 хвилин протягом 3–4 годин, потім 4–5 разів на добу на протязі ще 3–4 днів. Болєєдлітельно на слизовою оболонкою носа затримується Гріппферон, до складу якого введений загусник: його вводять дітям 1–3 років по 2 краплі 3 рази на день (разова доза 2 000 ед, добова 6 000 ед), старшим – по 2 краплі 4 рази на день (8 000 ед/сут) протягом 5 днів З побічних ефектів можливі алергічні реакції; тривале (понад 10 днів) застосування .-интерферона може привести до сухості і субатрофії слизистої оболонки. Доведена ефективність ректального використання .2-интерферона (Реаферон у поєднанні з вітамінами Е і З) при грипі і ОРВІ, зараз аналогічний комбінований препарат (Віферон) (Реаферон у поєднанні з вітамінами Е і З) випускається у вигляді ректальних суппозиториев на основі масла какао, він тривало циркулює в крові, зниження його рівня в сироватці крові починається лише через 12 годин. Його призначають по 150–500 тисяч МЕ 2 рази на добу на 5 днів; при хламидийной і микоплазменной інфекціях можливі 2–3 та- ких курсу з перервами між ними до 5 днів. Єдине протипоказання – підвищена чутливість до масла какао. Лікування індукторами інтерферону засноване на стимуляції його вироблення організмом. До них відносяться препарати Циклоферон і Неовір (Кріданімод) – низькомолекулярні речовини, сприяючі синтезу ендогенних ., . і .-интерферонов. При їх застосуванні титри інтерферонів в сироватці крові досягають 60–80 Ед/мл і вище з максимальною активністю через 2–4 години. Виводиться 99% прийнятої дози в незмінному вигляді нирками протягом 24 годин. Для лікування грипу, інших респіраторних інфекцій Циклоферон призначають дітям парентеральний в дозі 6 міліграм/кг 1 раз на добу, але не більше 250 міліграма, протягом 2 днів підряд, потім через день; курс – 5 ін'єкцій. Випадків передозування і побічних ефектів не зареєстровано.

Схожим механізмом дії володіють і інші індуктори інтерферону – Полудан і Аміксин (телорон). Перший з них показаний при аденовирусных і герпетичних поразках очей, очні краплі вводять в кон'юнктивальний мішок 6–8 разів на добу, у міру поліпшення стану число інстилляцій скорочують до 3–4 в добу або вводять препарат під кон'юнктиву по 100 мкг (0,5 мл) щодня або через день. Курс лікування – 15–20 ін'єкцій. Інтерферон-індуцирующая активність деяких бактерійних вакцин, зокрема Рібомуніла, дозволяє активно застосовувати їх в лікувальній меті при грипі і ОРВІ. У гострій стадії респіраторного захворювання Рібомуніл може бути застосований по короткій схемі (по 1 пакетику 0,75 міліграм або 3 пігулки по 0,25 міліграм вранці натщесерце протягом перших 4 днів). Це дозволяє зменшити тривалість гарячкового синдрому і швидше купірувати інтоксикацію у дітей з атопічними захворюваннями.

Свідчення до антибактеріальної терапії при ОРЗ

Доцільність терапії. Антибіотики ефективні тільки при бактерійних інфекціях; на жаль, в30–50% випадків педіатри призначають їх дітям з неускладненими ОРВІ. Місцева антибактеріальна терапія сприяє профілактиці бактерійних ускладнень ОРВІ без риски розвитку бактерійної стійкості і системних побічних ефектів.

При неускладнених ОРВІ системні антибіотики не показані, навіть якщо захворювання супроводжується вказаними в табл. 12 синдромами, симптомами або об-

щими порушеннями в перших 10–14 днів хвороби.

Розглянути питання про призначення антибіотика дитині з неускладненою ОРВІ, тобто що не має ознак бактерійного захворювання, слідує:  при рецидивуючому отиті в анамнезі;  у дітей у віці до 6 мес з несприятливим преморбідним фоном (виражена гіпотрофія, рахіт, порок розвитку і ін.);  за наявності клінічних ознак імунодефіциту.

Системне антибактеріальне лікування дітям з ОРЗ показане за наявності у них:

• гнійних ускладнень (гнійний синусит, гнійний лімфаденіт, паратонзиллярный абсцес, низхідний ларинготрахеїт);

• стрептококового (групи А) тонзиліту;

• анаеробної ангіни;

• гострого середнього отиту;

• синуситу (при збереженні клінічних і рентгенологічних змін в пазухах через 10–14 днів від початку ОРВІ);

• респіраторного мікоплазмозу і хламидиоза (бронхіт, атипова пневмонія);

• бактерійній пневмонії.

Крім явних осередків бактерійної інфекції (табл. 13), що вимагають призначення антибіотика, таке ж лікування може бути призначене за наявності симптомів, підозрілих на наявність бактерійної інфекції (табл. 14). Одночасне застосування антибіотика і коротких курсів імуномодуляторів бактерійного походження (Рібомуніла) може скорочувати тривалість і вираженість гарячкового стану в порівнянні з ізольованою антибактеріальною терапією. Даний ефект пов'язаний з активацією адгезивних, хемотаксических і міграційних властивостей полинуклеаров. Показано, що зменшення тривалості антибактеріальної терапії в даному випадку веде до зниження частоти побічних ефектів антибіотиків.

Якщо антибіотик призначений при неповній упевненості в бактерійній природі хвороби, важливо уточнити це питання, і якщо первинна підозра не підтвердиться, необхідно відразу припинити лікування антибіотиком