Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

Зародження системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні припадає на 90-ті роки XIX ст. Саме тоді були здійснені перші спроби щодо розроблення підходів та встановлення певних форм компенсування заподіяної шкоди здоров’ю працівників.

Проте після встановлення Радянської влади діяльність системи страхуван­ня була тимчасово припинена і поновлена лише у 1921 р. У 1933 р. всі питання щодо організації страхування перейшли у сферу ведення профспілок, які, що­правда, переважно займалися соціальною допомогою, аніж захистом праців­ників промислових підприємств та сільського господарства.

Нині Законом України «Про охорону праці» передбачена обов’язкова ком­пенсація шкоди, заподіяної внаслідок здійснення професійної діяльності як у разі виникнення негативних зрушень у стані здоров’я працівників, так і в разі їх смерті. Причому компенсація шкоди, заподіяної працівникові, яка призве­ла до погіршання стану його здоровя або зумовила виникнення смертельного випадку, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випад­ків на виробництві та професійних захворювань згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного ви­падку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Крім того, роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові виплати потерпілим та членам їх сімей відповідно до колективного або трудового договору.

За працівниками, що втратили працездатність у зв’язку з нещасним випад­ком на виробництві або внаслідок професійного захворювання, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата впродовж усього періоду від­новлення працездатності або до часу встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим трудової діяль­ності на попередньому місці роботи проводять його перенавчання та переквалі­фікацію, а також подальше працевлаштування.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або внаслідок професійного захворювання зараховується до загального стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи у шкід­ливих умовах праці, який дає право на призначення пенсії на пільгових умо­вах та у пільгових розмірах.

Крім того, у Законі України «Про охорону праці» сформульовано головні організаційно-фінансові принципи проведення соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, підкреслено, що у разі незабезпечення вимог щодо охорони праці власник відраховує кошти на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань за підвищеними тарифами, які періодично переглядаються залежно від рівня вироб­ничого травматизму і ступеня шкідливості умов праці.

В Україні щороку зростає кількість підприємств із різними формами власності, у тому числі недержавної, усе відчутнішими стають наслідки порушень законодавств про працю та охорону праці: на багатьох недержавних підпри­ємствах відсутні колективні договори та трудові угоди, не проводяться попере­дні та періодичні медичні огляди тощо.

Таке становище призводить до того, що багато важливих питань охорони праці своєчасно не розглядаються або зовсім не вирішуються, значно скоротився обсяг науково-дослідних робіт за означеною проблемою. З появою під­приємств із різними формами власності багато з них вийшли з-під фінансового захисту держави, унаслідок чого всі витрати, пов’язані з нещасними випадка­ми, має нести те підприємство, на якому трапилась трагічна подія, тобто тру­довий колектив залишається наодинці зі своєю проблемою, адже фінансові можливості невеликих підприємств незначні. Більше того, в окремих ситуаці­ях деякі підприємства ліквідуються і залишають напризволяще потерпілих та їх сім’ї.

У більшості розвинених країн державна соціальна політика ґрунтується на суспільній думці про те, що жертви військових дій або праці повинні мати пра­во на окремі особливі переваги у соціальному захисті. Відповідно, саме держа­ва, а не збанкрутіле або збідніле підприємство, має виконувати функції органі­затора профілактичних заходів як на регіональному, так і на галузевому рів­нях, здійснювати соціальне страхування працівників від нещасних випадків на виробництві тощо.

Травма — єдине, чого не можна запланувати у господарській діяльності, а на сьогодні більшість підприємств, бюджетних закладів та установ неспроможні акумулювати достатні страхові ресурси на випадок компенсації шкоди потерпілим працівникам. Тому необхідно досягти такого рівня державної під­тримки, коли на відповідному законодавчому підґрунті будуть відрегульовані взаємовідносини:

• потерпілих на виробництві, роботодавців та фахівців страхової сфери з питань компенсації шкоди, заподіяної життю і здоров’ю працівників під час виконання ними трудових обов’язків;

• роботодавців та фахівців страхової сфери з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Багаторічні клопотання Державного комітету з технічного нагляду, а згодом Державного комітету з нагляду за охороною праці зумовили прийняття Верховною Радою України таких законів, як Закон України «Про охорону праці» і Закон України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV від 23 вересня 1999 р. На підставі урахування прийнятих законів виникла низка постанов Кабінету Міністрів України, серед яких насамперед слід відзначити такі: «Порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загально­обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві» № 1423 від 13 вересня 2000 p.; «Порядок проведення витрат на похо­вання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або про­фесійного захворювання» № 826 від 11 липня 2001 р. та ін.

Відповідно до основних положень прийнятих документів було створено Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, який є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі стандартів та основних положень, затверджених його правлін­ням.

Упродовж багатьох років становлення Фонд набув чіткої структури і відпрацював певну стратегію побудови управління, в основі якої знаходиться ба­гато положень та офіційних матеріалів, серед яких варто назвати: «Положення про службу страхових експертів з охорони праці, профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань», «Про сплату страхо­вих внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку суб’єктами підприємницької діяльності, що працюють за спрощеною системою оподаткування», «Положення про забезпечення інвалі­дів внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання путівками для санаторно-курортного лікування та обліку, збереження, розподілу і видачі путівок» тощо.

До провідних принципів організації діяльності Фонду слід віднести:

• забезпечення обов’язковості страхування всіх працівників, учнів та сту­дентів протягом періоду здобуття професійних навичок і умінь та безпосеред­нього здійснення професійної діяльності;

• добровільність страхування для осіб, які забезпечують себе роботою са­мостійно;

• оплата страхових внесків тільки роботодавцями;

• формування стратегії витрачання страхових коштів на солідарній ос­нові;

• управління страхуванням представниками працівників, роботодавців та державних органів на паритетних засадах під наглядом держави на основі соціального партнерства;

• економічна зацікавленість суб’єктів страхування у процесі реального поліпшення умов та безпеки праці;

• надання державних гарантій у сфері забезпечення страхування.

Управління Фондом на державному рівні здійснюють його правління та ди­рекція (схема 1).

INCLUDEPICTURE "d:\\Documents\\Зоя\\ПРОЦЕНКО Л М\\media\\image5.png" \* MERGEFORMATINET

До складу правління, як правило, включають представників державних органів, від застрахованих працівників і роботодавців — усього по 15 осіб від трьох представницьких сторін. Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, інші дві сторони представників делегують або обира­ють об’єднання профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Члени правління обираються на шестирічний термін і виконують свої обов’яз­ки на громадських засадах.

Провідними функціями Фонду є страхування працівників та реєстрація підприємств.

Для страхування працівника від нещасних випадків на виробництві його згода або заява не потрібні, тобто страхування здійснюється у знеособленій (безособовій) формі. Сам факт прийняття на роботу або вступу до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована, і це не залежить від того, сплатив чи не сплатив роботодавець відповідні страхові внески. Проте у будь-якому разі застрахованій особі має видаватися відповідне свідоцтво за встановленою формою. Фонд також проводить обов’язкову реєстрацію роботодавців (підприємств, закладів, установ) незалежно від форм власності, адже саме така реєстрація дає можливість визначити основні потоки фінансових надходжень до його казни. За законом кожний роботодавець має здійсни­ти реєстрацію свого підприємства, закладу, установи в районному або місько­му відділенні Фонду.

Тому, реалізуючи державну політику в галузі соціального захисту людей, які працюють, Фонд:

• повністю компенсує шкоду (схема 2), заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, виплачує йому або членам його сім’ї одно­разову допомогу, втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності, пен­сію при частковій втраті працездатності або у разі смерті потерпілого, органі­зовує поховання померлого, оплачуючи усі пов’язані з цим витрати;

• організовує лікування потерпілих та, у разі потреби, їх перекваліфіка­цію, здійснює працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

• надає допомогу інвалідам у вирішенні соціально-побутових питань, ор­ганізовує їх участь у громадському житті тощо. Слід зазначити, що надання соціальних послуг та виплат потерпілим або особам, котрі перебувають на їх утриманні, не залежить від того, зареєстроване підприємство, на якому трапився страховий випадок, у Фонді чи не зареєстроване. Якщо потерпілий або члени його сім’ї за станом здоров’я або з будь-яких інших причин неспроможні самі одержати та подати до районного або міського відділення Фонду необхідні документи для призначення страхових виплат, то їх одержує і подає відпові­дальний страховий експерт Фонду. Дія закону поширюється також на осіб, які потерпіли у минулі роки та мають право на відповідні виплати або соціальні послуги. Зрозуміло, що для реалізації такого великого обсягу соціальних по­слуг необхідні реальні кошти. Тому з метою створення таких можливостей Фонд має автономну, незалежну від будь-якої іншої державної або недержав­ної структури, систему фінансування.

INCLUDEPICTURE "d:\\Documents\\Зоя\\ПРОЦЕНКО Л М\\media\\image6.png" \* MERGEFORMATINET

Фінансування Фонду здійснюється переважно за рахунок внесків роботодавців:

• для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробництва;

• для бюджетних установ та організацій — із асигнувань, що виділені на їх утримання.

Працівники не несуть ніяких витрат, пов’язаних зі страхуванням від нещасних випадків. Водночас слід зазначити, що кошти Фонду не включаються до складу названого або місцевих бюджетів і використовуються виключно за призначенням.

Не можна не підкреслити і той факт, що визначення розмірів і порядку від­рахувань підприємствами та установами до Фонду поки що здійснюється досить складно та напружено і навіть має свою історію.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці підприємств» № 838 від 7 жовтня 1993 р. було визначено, що формування фондів охо­рони праці здійснюється шляхом відрахувань коштів підприємствами у роз­мірі 1 % від обсягу реалізованої ними продукції (робіт, послуг тощо). Однак зазначені відрахування підприємства відносили на валові витрати виробни­цтва і відповідно внаслідок цього собівартість продукції у країні зросла на 1 %.

Тому Верховна Рада України 18 лютого 1997 р. внесла зміни до Закону України «Про систему оподаткування», згідно з якими фонди охорони праці у

подальшому мали формуватися з урахуванням прибутку та ще й на добровіль­них засадах. Таким чином, обов’язкові платежі на охорону праці було скасова­но, проте процес забезпечення надходження коштів до Фонду залишався не відрегульованим.

У зв’язку з цим Кабінет Міністрів України Постановою «Порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загаль­нообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві» № 1423 від 13 вересня 2000 р. встановив новий порядок розрахунків суми стра­хового внеску для кожного підприємства. Далі ці питання знайшли своє відо­браження у Законі України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 2272-ІІІ від 22 лютого 2001 р.

Отже, фактично Фонд отримав реальну та відчутну підтримку держави, а потерпілі працівники промислових підприємств і сільського господарства — більш відчутну та гарантовану соціальну підтримку.

Зміст названих законів та постанов є досить вагомим і складним, однак під час їх поглибленого вивчення стають зрозумілими основні принципи здійснен­ня відрахувань з балансу промислових підприємств різних форм власності на користь Фонду, зокрема принципи диференціації та поетапності.

Відповідно до них, по-перше, здійснюється розподіл галузей економіки (видів трудової діяльності) за умовними класами професійного розвитку виробництва. Так, визначено 67 таких класів, за якими встановлені так звані страхові тарифи.

По-друге, робочі органи виконавчої дирекції Фонду на кожному підприєм­стві, ураховуючи рівень травматизму, професійної захворюваності та стан охо­рони праці, визначають знижку з галузевого тарифу (у разі хорошого стану охорони праці) або надбавку до галузевого тарифу (у разі поганого стану охоро­ни праці). Такий підхід дуже ефективний для поліпшення умов та безпеки праці на підприємствах. При цьому діяльність з питань охорони праці є більш економічною, і роботодавцю невигідно порушувати існуючі вимоги з охорони праці.

Залишки сум від можливого перевищення доходів над видатками Фонду, за результатами фінансового року, можуть використовуватися для зменшення розміру внесків підприємств. На ці самі цілі можуть бути використані і прибутки від утримання Фондом тимчасово вільних коштів на депозитних рахун­ках.

За діяльністю Фонду здійснюється безпосередній контроль як наглядовою радою, що складається з представників держави, застрахованих працівників і роботодавців, так і уповноваженими органами виконавчої влади, роботою яких керує Кабінет Міністрів України. Як свідчить світовий досвід, саме така модель страхування найбільш ефективна і доцільна.

Не менш важливою є роль Фонду у справі запобігання нещасним випадкам на виробництві, безпосереднє усунення загрози здоров’ю працівників. Саме з цією метою мають бути здійснені:

• надання допомоги підприємствам і організаціям у створенні та реаліза­ції ефективної системи управління охороною праці;

• перевірка стану профілактичної роботи з питань охорони праці на під­приємствах і установах;

• участь у розслідуванні нещасних випадків і професійних захворювань;

• розробка та реалізація національної і галузевих програм щодо поліп­шення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища;

• здійснення наукових досліджень у галузі медицини та охорони праці;

• організація процесу розробки та виробництва засобів індивідуального захисту працівників.