Зовнішнє застосування лікарських засобів

Цей шлях застосування лікарських речовин зазвичай ви­користовується з метою лікування різних уражень шкіри та слизо­вих оболонок. При застосуванні лікарської речовини на шкіру вона, природно, діє насамперед на місце її прикладання, тобто справляє місцеву дію. Проте оскільки шкіра має густу сітку нервів і кровоносних судин, то прикладені до неї ліки, всмоктуючись, справляють не лише місцевий, але й за­гальний вплив на організм. Отже, лікувальні процедури на шкірі можна з успіхом застосувати не тільки при захворю­ваннях шкіри, але й при захворюваннях інших органів та систем організму.

• Пасти — це суміші порошків і жирів у рівних кількостях. Для приготування пасти найчастіше користуються окисом цинку, тальком, крохмалем, а з жирів — ланоліном і ва­зеліном. Паста просочує поверхневий роговий шар шкіри, зберігаючи її еластичність. Пасту набирають з банки чистою дерев'яною (металевою) пластинкою, лопаткою (шпателем). Тонким шаром пасти змащують ділянку шкіри і зверху припудрюють. Пов'язку можна не накладати. В інших випад­ках пасту накладають на складену в кілька разів марлю і накривають нею уражену ділянку шкіри.

• Мазі — це лікарські речовини на жировій основі. Вони створюють на шкірі суцільний непроникаючий шар. Жири затримують випаровування води, закупорюють вивідні про­токи сальних і потових залоз. Затримка води, поту і сала в шкірі та на її поверхні під шаром мазі спричиняє роз­м'якшення роговою шару, що посилює вбирання лікарської речовини шкірою. Отже, ліки, що входять до складу мазі, проникають у шкіру глибше, ніж у вигляді пасти. Застосо­вують мазь так само, як і пасту, але зверху на мазь на­кладають пов'язку. Щоб мазь глибше проникла в тканини, її втирають або зверху накладають компрес.

• Пластирі — густої консистенції липка мазева основа, що покрита марлею. В мазевій основі містяться активні лікарські засоби. Пластир справляє ще сильнішу дію, ніж мазь. Застосо­вують його для розсмоктування глибоких обмежених ущіль­нень шкіри. Перед накладанням пластиру шкіру знезаражують спиртом а волосся голять. Ножицями вирізають необхідних розмірів пластир (він має бути трохи більшим, ніж уражена ділянка), знімають захисну плівку і накладають на шкіру, розгладжуючи пальцями. Через 1-2 дні пластир знімають. Щоб полегшити знімання пластиру, краї його відмочують спиртом.

• Мазеві пов'язки призначають за необхідності тривалого впливу лікарських засобів на шкіру. Невелику кількість мазі накладають шпателем або витискують із туби на марлеву серветку, яку накладають на уражену ділянку. Зверху марлеву серветку прикривають компресним папером, а потім негігроскопічною ватою. Пов'язку фіксують сітчастим бинтом. Таку пов'язку можна тримати 12-24 години.

•Змащування — це нанесення мазей, паст на уражені ділянки шкіри. Ватний або марлевий тампон змочують у необхідному розчині і наносять його на шкіру хворого. Можна накласти мазь на шкіру за допомогою шпателя. При наявності волосся змащують за напрямом його росту. При гнійничкових захворюваннях шкіру змащують навколо вогнища ураження в напрямі від периферії до центру.

• Втирання — метод введення в шкіру лікарських засобів у вигляді рідини або мазі. Найчастіше здійснюють на згинальній поверхні передпліч, задній поверхні стегон, бокових поверхнях грудної клітки і живота (там, де шкіра тонка і немає волосся). Чисто вимитими руками на попередньо вимиту не покриту волоссям шкіру наносять необхідну кількість мазі, а потім поздовжніми або коловими рухами втирають до того часу, поки шкіра стане сухою. Протипоказанням до втирання є зах­ворювання шкіри (екзема, дерматит). Таким способом втирають баян­ам при мігрені.

• Припудрювання та присипання. Присипка або пудра — це суміш порошків. Вони мають висушувальну дію, вбирають тепло й охолоджують шкіру. Цим самим порошки і пудра діють протизапально і змен­шують неприємні відчуття — печію, біль, свербіння. При­сипки застосовують при різних запальних станах шкіри, які не супроводжуються мокрінням (початкова стадія гострої екземи, дерматити), а також у дітей і дорослих при опрілостях шкіри в складках. Складки шкіри присипають міне­ральними порошками (окис цинку, тальк та ін.). Додавання до присипок речовин, що вбивають мікроби (наприклад, борна кислота), надає їм дезинфікуючої дії. При користу­ванні присипкою в кришці коробки роблять маленькі отвори, крізь які посипають шкіру, або коробку з присипкою, знявши кришку, закривають марлею, крізь яку порошок просіюють на шкіру.

• Бовтанки Збовтуючі суміші («бовтанки») це суміші порошків і рідин у рівних кількостях. При нанесенні бовтанки на шкіру її рідкий компонент швидко випаровується, а порошки зали­шаються. Це спричиняє значне охолодження, а також вису­шування тканин. Для приготування бовтанок використову­ють такі самі порошки, що й для присипок, додаючи до них гліцерин, спирт або олію. Можна додавати також різні лікарські речовини. Перед вживанням суміш збовтують, по­тім ватним тампоном або м'яким пензлем наносять бовтанку на шкіру. На мокнучі поверхні шкіри бовтанку наносити не можна, бо утвориться кірка, а спирт спричинятиме печію. При надмірній сухості шкіри присипок і бовтушок застосо­вувати теж не можна. Не слід їх застосовувати і на волосисті місця шкіри.

• Інгаляції — це використання з лікувальною метою частинок лікар­ських речовин величиною 1-12 мкм при вдиханні їх. Перевагою методу є швидке надходження лікувальних речовин в організм, при цьому на них меншою мірою впливають процеси нейтралізації, а в системі мало­го кола кровообігу створюється висока концентрація лікарських засобів. Завдяки інгаляції підвищується активність миготливого епітелію і по­ліпшується евакуаторна функція слизової оболонки бронхів, що змен­шує затримку пилових частинок у легенях осіб, що зайняті у шкідливо­му виробництві. Проведення інгаляцій олійних розчинів запобігає розви­тку субатрофічного і атрофічного риніту.

Для лікування аерозолями лікарських речовин використовують спе­ціальні апарати: портативні, стаціонарні на 4-12 місць . На курс лікування призначають 15-20 процедур. Щоденно можна прово­дити 1-2 інгаляції. В інгаляторії повинна діяти примусово витяжна вен­тиляція, що забезпечує чотирикратний обмін повітря за годину. Правила проведення інгаляції: процедуру слід приймати в спокійному стані, не можна проводити її після їди чи фізичного напруження. При захворюваннях носа і придаткових пазух вдих роблять через ніс без напруження. При захворюваннях горла, трахеї, бронхів після вдиху ротом необхідно затримати дихання на 2 с, а потім зробити повний спокійний видих через ніс. Після інгаляції протягом 1 год не слід роз­мовляти палити, приймати їжу.

В домашніх умовах зручно користуватися парою з чайника, на носик якого одягають товсту гумову трубку або трубку із згорнутого щільного глянцевого паперу. В пароутворюючу рідину (найчастіше воду) додають натрію гідрокарбонат, рослинні олії, ментол (таблетки валідолу).

Хворі на бронхіальну астму часто користуються індивідуальним кишеньковим аерозольним інгалятором промислового виробництва. Ба­лончик повертають догори дном, струшують і знімають захисний ковпачок. Хворий тримає балончик у руці, а мундштук охоплює губами. Після глибокого видиху пацієнт натискує на дно балончика (в цей мо­мент викидається доза аерозолю) і одночасно здійснює глибокий вдих. Після короткочасної затримки дихання хворий витягає мундштук з рота і робить повільний видих. Після інгаляції на балончик надягають захисний ковпачок.

•Введення крапель в очі. Піпетку перед використанням треба проки­п'ятити, руки медичної сестри помити теплою водою з милом і протерти спиртом. Для кожного лікувального засобу використовують окрему пі­петку. Хворий сидить, трохи закинувши голову назад. Правою рукою медична сестра набирає в піпетку 2-3 краплі стерильних ліків для кожного ока. В ліву руку вона бере марлеву серветку і пальцями відтягує донизу нижню повіку. Хворому пропонують дивитися вгору. Піпетку тримають на відстані 1- 2 см від ока, не дотикаючись вій і закапують у кон'юнктивальну складку 1 краплю розчину, через короткий проміжок часу другу і просять хворого закрити очі. В кон'юнктивальному мішку вміщується лише 1 крапля, тому вводити більше ніж дві краплі немає потреби. Марлевою серветкою сестра знімає краплі, що витиснулися з ока на шкіру. Можна впускати краплі в ділянку верхньої зони краю рогівки при відтягуванні верхньої повіки і відведенні погляду вниз. При різкому блефароспазмі хворому, який лежить на спи­ні, після туалету шкіри навколо ока мо­жна закапати кілька крапель лікарського засобу в шкірну ямку біля внутрішнього кутка очної щілини, а потім, розсунувши пальцями повіки, пустити рідину в кон'юнктивальний мішок.

•Закладання мазі за повіку. Медична се­стра миє руки теплою водою з милом. Хво­рий сидить на стільці з відхиленою назад головою. На чисту скляну паличку медич­на сестра набирає мазі так, щоб вона при­крила лопатку і обережно закладає її за відтягнуту нижню повіку в напрямку від внутрішнього кутика ока. Хво­рий заплющує око. Легкими рухами руки медична сестра погладжує шкіру повік, щоб мазь рівномірно розподілилась. Ана­логічно можна закласти мазь з очного тю­бика, рухаючи його від внутрішнього до зовнішнього кутика ока і обережно витис­каючи мазь, щоб циліндрик її розмістився вздовж всієї повіки на її межі з очним яб­луком. Відпускають нижню повіку і мазь притискають до ока.

•Введення крапель у вухо. Перед про­цедурою краплі необхідно підігріти до тем­ператури тіла, оскільки холодні краплі можуть викликати у хворого запаморочен­ня, блювання. При необхідності зовнішній слуховий прохід очищають. Голову хворо­го повертають у протилежний бік. Лівою рукою відтягують вушну раковину назад і догори до випрямлення зовнішнього слухового проходу , а правою ру­кою піпеткою випускають у вухо призна­чену кількість крапель (3-8 у кожне вухо). Декілька хвилин хворий залишається у тому ж положенні, а потім повертається на другий бік.

•Закапують краплі в ніс також з ви­користанням піпетки. При цьому хворий сидить або лежить, його голова відхилена назад і повернута в той бік, в яку ніздрю будуть закапувати ліки. Це забезпечує зволожен­ня більшої поверхні слизової обо­лонки носа. Носові ходи очищають, звільняючи їх від кірочок. У кож­ну половину носа закапують 5-7 крапель. Закапавши кра­плі в один носовий прохід, чека­ють 1-2 хв і закапують їх у інший носовий прохід