Найбільш загальними завданнями психології у третьому тисячолітті

є:

• вивчення впливу суспільної дійсності на психіку людини та психологію різних людських спільнот. У цьому аспекті здійснюється психологічний аналіз діяльності, поведінки і вчинків людини, визначаються вимоги суспільної дійсності до її психіки тощо;

• розкриття психологічних закономірностей формування в людини готовності до діяльності та розроблення психологічних шляхів підвищення її ефективності;

• виявлення психологічних умов підвищення ефективності виховання громадян, механізмів розвитку та вияву мотивів їхньої поведінки;

• здійснення психологічного аналізу системи "людина - техніка", виявлення можливості людей щодо їхнього використання, проведення психологічного аналізу аварій, катастроф тощо;

• забезпечення саморегулювання людиною психічних станів, які виникають у небезпечних та інших (стресових) ситуаціях, а також визначення умов і засобів боротьби зі страхом та панікою, запобігання іншим психічним станам, які знижують ефективність діяльності, і їхнє подолання;

• підвищення ефективності управління в різних сферах суспільства, розкриття впливу особистості керівника та його стилю керівництва на психологію колективу, на його суспільну й виховну функції тощо;

• оптимізація всіх аспектів праці та життя людини в різних умовах;

• виявлення умов і чинників ефективної професіоналізації кожної людини з урахуванням реальних потреб і можливостей суспільства;

• психолого-педагогічне забезпечення розв'язання завдань освіти молодих;

• боротьба з тероризмом і злочинністю, бездуховністю, наркоманією, алкоголізмом тощо;

• підвищення ролі психології в підтриманні правопорядку, організованості й дисципліни, психічного здоров'я і добробуту громадян;

• дослідження психолого-педагогічних проблем сучасного стилю практичної діяльності кадрів, вироблення і впровадження рекомендацій з оволодіння продуктивними технологіями ефективної праці та життя;

• створення необхідних передумов і комфортних соціально-психологічних умов для продуктивної життєдіяльності, розкриття творчого потенціалу суб'єктів праці та життя;

Психологія і природознавство

У XX столітті психологія вступила в період створення наукових основ розробки її найважливіших проблем. В даний час психологія має свій особливий предмет вивчення, свої специфічні завдання, свої спеціальні методи дослідження; вона в своєму розпорядженні мережу психологічних установ (інститутів, лабораторій, навчальних закладів, які готують кадри психологів), журналами і спеціалізованими книжковими видавництвами. Систематично збираються міжнародні психологічні конгреси, психологи об'єднуються в наукові асоціації та товариства. Значення психології як однієї з найважливіших наук про людині в даний час усвідомлюється повсюдно.

Перетворенню психології в самостійну науку сприяв міцніючої союз її з природознавством, початок якому було покладено ще в другій половині XIX ст. Сюди відноситься впровадження в психологію експериментального методу (Г. Фехнер), особливо після виходу в світ книги І.М. Сєченова «Рефлекси головного мозку», в якій було показано, що психічні явища такі ж природні явища, як всі інші функції людського організму, що вони не можуть бути безпричинними, а суть результат рефлекторної відбивної діяльності нервової системи. Рефлекторна теорія І.М. Сеченова, що отримала подальший розвиток у вченні І.П. Павлова про умовних рефлекси, у працях учнів Павлова - Л.А. Орбели, П.К. Анохіна, К.М. Бикова, М.І. Красногорського, а також у роботах А.А. Ухтомського, Н.А. Бернштейна, І.С. Беріташвілі та ін, склала природничо-наукову основу психологічних знань. В даний час це природничо обгрунтування психологічної науки посилюється за рахунок поглибленого вивчення нейрофізіологічних механізмів мозкової діяльності, що здійснюється російськими і закордонними вченими. Таким чином, успіхи в дослідженні складної системи фізіологічних механізмів психічної діяльності стали конкретним результатом зв'язку психології з передовим природознавством.

Для з'ясування тієї ролі, яку відіграє психіка в поведінці людини, багато дали дослідження психологів-клініцистів (В. М. Бехтерєв, С.П. Боткін, С.С. Корсаков, А.Р. Лурія, В.Н. Мясищев та ін), що розробили основи медичної психології. Виникнувши на стику психології та медицини, медична психологія використовує досягнення психологічної науки в діагностиці та лікуванні хвороб, у розробці питань, пов'язаних з відновленням здоров'я і профілактикою захворювань. Та обставина, що розвиток хвороби, з одного боку, залежить від психічних факторів (апатія, тривожність, недовірливість і т.д.), інший ас-саме захворювання веде до виникнення особливих психічних станів, які можуть, наприклад, знижувати ефективність терапевтичного впливу, робить необхідним об'єднання зусиль лікаря і психолога. Разом з тим клініко-психологічні дослідження порушень психіки при ураженні деяких областей кори мозку, наприклад скроневих часток, дають нові дані для розуміння закономірностей сприйняття і пам'яті. Психолог-клініцист, з'ясувавши характер психологічних розладів усній або письмовій мові хворого, уточнює локалізацію осередку ураження в певному відділі великих півкуль головного мозку людини, допомагаючи тим самим нейрохірурга.

Таким чином, сучасна психологія у своєму розвитку як самостійна наука знаходить міцну природничо-наукову основу. Серйозне вивчення психології передбачає пізнання законів природознавства (загальною біології, фізіології, неврології, еволюційного вчення і т. д.). Ряд галузей психології, і перш за все порівняльна психологія, зоопсихологія, етологія, медична психологія, патопсихологія і деякі інші, є разом з тим розділами природознавства та медицини.

Ґрунтовне вивчення психології передбачає пізнання законів природознавства (загальної біології, фізіології, неврології, еволюційного вчення тощо). Низка галузей психології, і насамперед порівняльна психологія, зоопсихологія, етологія, медична психологія, патопсихологія і деякі інші, є водночас розділами природознавства і медицини. Але пояснити функціонування психіки з позицій природознавства не можна.

http://www.studentu.ru