2. Вплив культури київської русі на життя литовського князівства

У середині ХІV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров’я. Він полегшувався князівськими міжусобицями та занепадом Золотої Орди, яка розпалася на кілька улусів. У 1355–1356 рр. литовський князь Ольгерд (с.1,2) завоював чернігівсько-сіверські землі, пізніше захопив Київщину та Поділля. Литовське князівство стало великою феодальною державою, більшість населення якої становило руське населення. Порівняно з литовцями Київська Русь мала розвиненіші виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв’язки, високий рівень розвитку культури (писемність і літописання, бібліотеки і школи, монументальна культова архітектура, живопис і декоративно-прикладне мистецтво) сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм культурного розвитку. Литовці дотримувалися правила: “Ми старину не рушимо, а новини не вводимо”. Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі — автономію.

Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями; основою литовського судочинства стала “Руська правда”. Руська (українська) мова дістала статус державної, нею велась офіційна документація, урядування, складання грамот і законів, навчання у школах, відправлялася служба в церквах, нею говорили не лише народні маси, а й вища старшина і в королівському палаці. У Литовському князівстві здобуває популярності православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім’ї приймають православ’я (литовці переважно були язичниками) та споріднюються з українськими князями.

Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.

3.Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво характерні особливості архітектури хіvст. Іконопис хіv–хvі ст

Постійна загроза нападу ворогів і боротьба проти різних завойовників зумовили своєрідний архітектурний тип — будинок-фортецю, який згодом переріс у фортецю-замок. Для оборонних цілей використовувалися також господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева. Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості.

Феодальні замки нерідко виконували оборонну функцію . Величчю славився Лучеськ — Луцьк, окрасою якого вважався князівський замок . , (с.3,4) збудований князем Любартом-Дмитрієм (с.5) між 1337 і 1383 pp. З південно» сторони, де пагорб не омивала річка, був проритий рів, і потрапити до замку можна було лише за допомогою підйомного моста. Цей замок мав назву Великого, або Верхнього. Дещо збоку від нього стоїть замок, який називався Малим. Це широка кам'яна будівля з товстими стінами і вежею поряд.

Наприклад, у Кременці (с.6) високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця, наче сторож, охороняючи вхід на Волинську низину. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідних місцях. Найяскравішим зразком феодального замку можна назвати Хотинську фортецю: (с.7,8) 30–40-метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12–13-поверхового сучасного будинку, товщина їх — 5–6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли (с.7,8) , що нагадує народну вишивку.

В 1362 р. Ольгерд розбив на берегах ріки Сині Води (лівої притоки Південного Буга) трьох татарських князів, , які після цього втекли до Криму. Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові зводиться собор святого Юра ,(с.9)

Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам’яного будівництва ХІІ–ХІІІ ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев’яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд — вузькі вікна-бійниці, замість бань — оборонні башти. Найяскравіші зразки — монастир у Зимно (с.13) , Свято-Троїцький монастир у Межиріччі, біля Острога (с.14) , та церква-фортеця у Сутківцях (с.15) . Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах. Перебудовується вірменська церква , (с.10,11) що є єдиним пам'ятником, який дає уявлення про розвиток фрескового живопису на землях колишнього Галицько-Волинського князівства. Під час реставрації, проведеної на початку XIX ст., було відкрито фрагменти фресок XIV —XV ст (с.12) .Це, зокрема, зображення Іоанна Богослова з Прохором, Христа-Пантократора, а також портрет Акопа (Якова) з Кафи — ктитора, про якого згадують документи 1363 р.

4. ІКОНОПИС ХІV–ХVІ СТ Водночас із фресковим живописом на українських землях дедалі більшого поширення набувають Ікони, намальовані на дошках. Гуманістичні ідеї епохи Ренесансу мали вплив і на розвиток образотворчого мистецтва, що характеризувалося монументальністю, витонченістю колориту, гармонією пропорцій, яскравістю малюнка. В образотворчому мистецтві поступово утверджувався реалістичний напрям, особливістю якого є віра в людину, життя. Релігійні образи на полотнах художників поступово втрачали нерухомість і часто набували рис простих людей. До полотен необхідно віднести такі ікони: "Максимівська Богоматір" , "Ігоревська Богоматір" , "Микола з житієм" (Лемківщина, коло майстрів із сіл Ванівки і Здвижня, 2-га пол.XV ст.. Обличчя святих зображені реалістично, м'яко і просто, колоритно намальовано одяг. Ці іконописні твори переконливо засвідчують високий рівень мистецької культури Києва після татаро-монгольської навали.

Особливою популярністю користувалися образи воїнів-переможців, наприклад, ікона "Юрій Змієборець" (кінець XIV ст.), яка зберігається у церкві с.Станиля на Львівщині. На іконі зображений воїн у рицарському одязі, який на вороному коні зі списом у руках розтоптує змія. Червоний плащ воїна переможно майорить на вітрі, символізуючи його звитягу над драконом.

Митців цього періоду особливо хвилювала таємниця життя та смерті. З цією метою в Ікони вносилися побутові елементи. Яскравим свідченням є Ікона "Оплакування Христа" , що зберігається у храмі (с.Трушевичі).

Морально-етична проблематика відображена в Іконах, написаних на сюжети "Страшного Суду". Такі картини набули у цей час важливого соціального й антифеодального спрямування. Народна фантазія найвиразніше виявилася у зображенні раю та пекла.

. У ХІV–ХV ст. у Європі формуються гуманістичні тенденції, що значною мірою змінює світогляд людей. Україна активно реагує на ці зміни, запозичує набутий сусідами досвід. Яскраво це помітно у живопису. Традиційні релігійні сюжети трактуються як світська подія, у зображення вносяться живі натурні враження. Розписи оживають, стають динамічними, йдуть пошуки відбиття емоційного стану героя. Канонічні теми одержують досить вільне трактування. Утворюються осередки місцевих майстрів-живописців. Формується українська, досить своєрідна школа іконопису. Для неї характерний малюнок струнких, пропорційно складених фігур у сміливих і вільних рухах, з яскраво вираженим українським етнічним типом. Сюжети наближаються до народних розписів у хатах. Розширюється тематика сюжетів: з’являються теми страшного суду, сатиричні трактування. Нерідко художники вводять в ікону зображення турків, татар, євреїв у характерному вбранні, панів, королів у компанії з блудницями, які терплять пекельні муки. Під впливом народної творчості в іконопису менш помітний аскетизм, образи святих стають теплими, людяними. Палітра висвітлюється. Найпопулярнішими, особливо в козацькому середовищі, стають Розп’яття ,(с.16) святий Георгій , (с.17)Микола Чудотворець (с.18) та Богоматір із дитиною (с.19), Параскева П’ятниц (с.20) Архистратиг Михайло (с.21), Архангел Гавриїл (с.22), моління (с.23)

Отже, у живописі намітились і закріпились реалістичні тенденції, які невдовзі переросли у світське мистецтво.