6. Монокорми

Технологія заготівлі монокормів

Деякі господарства уже застосовують безобмолотне збирання зернофуражних культур і приготування монокормів із цілих рослин, зібраних в оптимальні строки, коли вони мають найбільшу кількість поживних речовин і більш високий вміст білкових речовин. Для кукурудзи, вівса, ячменю - це фаза молочно-воскової і воскової стиглості зерна.

Як відомо, при комбайнуванні зернофуражних культур, за традиційною технологією втрати полови становлять 2-3 ц/га. Одночасно з половою втрачаються найбільш цінні листкові частини стебел, легке зерно, насіння бур'янів, а для збирання соломи додатково потрібний цілий комплекс машин і витрачається багато ручної праці.

Для годівлі тварин використовують не лише зерно, а й незернову частину врожаю - солому і полову. Збирають зернофуражні культури в повній стиглості, відділяють зерно від соломи і полови, щоб у зимовий період змішати їх разом і згодовувати тваринам. При цьому втрачається значна кількість кормів.

Досвід передових господарств показав, що вихід кормових одиниць і протеїну при збиранні цілої рослини зернофуражних культур (овес, ячмінь, кукурудза) у фазі молочної і воскової стиглості зерна буває в 1,5-2 рази більшим, ніж при їх збиранні на зерно у фазі технічної стиглості, витрата праці на збирання і скиртування соломи звичайно в 2-2,5 рази перевищує витрати на збирання зерна, при цьому майже повністю втрачається полова.

За новою технологією зернофуражні культури збирають незалежно від погодних умов, в оптимальні агротехнічні строки і з меншою напругою. Рілля звільняється під повторні посіви або для обробітку на зяб.

При безобмолотному способі збирання стебла, листя, обгортки качанів, стрижні і полову збирають разом із зерном і висушують на пневмобарабанних сушарках, подрібнюють і перетворюють у повнораціонні гранули або брикети так само, як і при виробництві трав’яного борошна або січки.

Рис. 9.1. Технологічна схема збирання зернофуражних культур безобмолотним способом

Подрібнення зернофуражних культур повинно бути на часточки не більше 20-30 мм. Для збирання застосовують ті ж збиральні машини, транспортні засоби і технологію заготівлі сировини, що і при збиранні трав на трав'яне борошно.

Для скошування з подрібненням і навантаженням зернофуражних культур у транспортні засоби застосовують косарки-подрібнювачі КУФ-1,8; КІК-1,4, або комбайни КС-1,8; Е-0,67. Якщо в господарстві є комбайн Е- 280, то враховуючи його високу пропускну здатність на підбиранні валків, для скошування раціонально застосувати зернозбиральний комбайн з валковою жаткою ЖВН-6.

Грубостебельні культури (кукурудза, сорго, соняшник) збирають силосозбиральними комбайнами, подрібнюючий апарат яких регулюють мінімальну довжину різки. Перед подачею до сушильного агрегату маса піддається додатковій обробці на подрібнювані "Волгар-5". Якщо додатково не подрібнювати крупностебельні культури, то можливе самозаймання маси в барабані. Крім того, вона висушується нерівномірно, із-за чого знижується пропускна здатність дробарки, багато стебел виходять із циклона без подрібнення. Січка зернофуражних культур має низьку вологість і малу об'ємну масу. Тому транспортні засоби для її перевезення повинні обов'язково мати збільшений об'єм кузова - не менше 4-5 м³/т вантажопідйомності.

Із-за низької вологості зернофуражних культур у фазі молочно-воскової стиглості штучне високотемпературне висушування при переробці на монокорми проводять при більш "м'якому" режимі: подача палива знижується, денце форсунки повинно мати отвір 0,8-1,0 мм, полум'я топки для попередження займання маси повинно бути коротким швидкість обертання сушильного барабану при висушуванні культур, зібраних у молочно-восковій стиглості, вибирають ближче до верхньої межі (5-9об/хв.). Продуктивність сушильних агрегатів на заготівлі монокормів на 30-50% вища, ніж при переробці зеленої маси трав. Поживна цінність і вихід монокормів із різних культур, зібраних у фазу молочно-воскової стиглості приведені в таблиці (табл.9.1).

Таблиця 9.1

Поживна цінність і вихід монокормів із різних культур, зібраних у фазу молочно-воскової стиглості (за даними Донського СП)

Культура	Вміст 1 кг корму (в перерахунку на суху речовину)
	Кормових одиниць	Перетравного протеїну, г	Каротину, мг	Вихід монокорму із сировини, %	Потреба в сировині для отримання 1 т монокорму, т
Ячмінь	0,86	96	77	18,3	5,4
Овес з горохом	0,70	81	94	23,5	4,2
Кукурудза	0,76	39	63	25,2	4,0
Кукурудза з горохом	0,84	89	45	27,9	3,6
Люцерна під час цвітіння	0,74	109	187	26,7	3,7
Еспарцет під час цвітіння	0,83	96	180	23,3	4,3

Дані таблиці свідчать, що монокорм із зернофуражних культур має високі кормові якості, але за вмістом протеїну і каротину дещо поступається трав'яному борошну, виготовленому із люцерни, конюшини, еспарцету та інших бобових культур. Виходячи з цього, виробництво його можна вважати раціональним лише в тому разі, коли відсутня високоякісна зелена маса для виробництва борошна.

Висушування коренеплодів та гички

На високотемпературних сушарках типу АВМ або СБ-1,5 можна готувати не тільки борошно із різних видів трав, але й борошно із картоплі, буряків, моркви та їх гички. Технологія сушіння коренебульбоплодів має свої особливості.

Встановлено, що оптимальна температура відпрацьованого сушильного агента повинна знаходитися в межах 130-135°С. При температурному режимі відпрацьованого теплоносія в інтервалі від 110- 120°С картопля не висихає і її шматочки чорніють.

Швидкість обертання барабану сушарки теж повинна бути суворо витримана. В агрегаті АВМ наприклад, шматочки картоплі не прилипають до внутрішніх стінок барабану при швидкості обертання 5-5,5 об./хв. При швидкості обертання сушильного барабану 6-7 об/хв. шматочки картоплі злипаються між собою, утворюючи грудки. При швидкості обертання 3-4 об/хв. шматочки картоплі прилипають до стінок і барабану, висихають і навіть займаються.

Для сушіння картоплі розроблена технологічна лінія. Вона складається із картопле-сортувального пункту КСП-1,5Б, машини для миття бульб МРК-5, каміння відділювача К-5, бункера - накопичувача - дозатора, подрібнювана і агрегату АВМ. Для одночасного подрібнені миття та видалення каміння застосовують агрегат ІКМ-5.

Технологія сушіння моркви і цукрових буряків аналогічна сушінню картоплі і відрізняється лише температурним режимом. Моркву і цукрові буряки перед висушуванням звичайно подрібнюють на стовпчики з поперечним перетином 15x20 мм² будь-якої довжини, для чого плескаті ножі подрібнювача замінюють на ножі трикутного перетину.

При сушінні моркви швидкість (частота) обертання сушильного (барабану 5-5,5об./хв., а температура відпрацьованого газу (сушильного агенту) - 120-125°С. Середня продуктивність агрегату 180 кг/год ( борошна, або 1,3 т/год моркви. Середня витрата палива - 360 кг/т.

Цукрові буряки, нарізані на стовпчики, потрібно висушувати при швидкості обертання барабану 4 об/хв. і температурі відпрацьованого носія 110°С. Продуктивність агрегату - 270-350 гк/год борошна, витрата палива - 270-350 кг/т.

Розвиток сушильної індустрії дозволяє ефективно утилізувати і деякі відходи рослинництва - гичку цукрових буряків, гудиння картоплі, відходи овочівництва. Виготовлене із гички борошно - досить ціни кормовий продукт. В одному кілограмі гички цукрових буряків вміщується 0,7 к.о. і 120 г перетравного протеїну, 100-120 мг каротину і велика кількість мікроелементів; в 1 кг сухого гудиння картоплі - 0,4 к.о.230 г протеїну, а в 1 кг борошна 106,8 мг каротину, 110,2 г перетравного протеїну, 12 г кальцію і 2,05 г фосфору.

Дослідження свідчать, що гудиння картоплі без шкоди для бульбоутворення можливо скошувати завчасно. Для різних зон країни і різних умов вирощування ці строки різні:

- на півдні - за 10-12 днів до збирання;

- на півночі і в зонах достатнього зволоженні - за 20-25 днів;

- на поливі може бути подвійне скошування.

Нерідко виникає небезпека наявності в картопляному гудинні соланіну. Але, як свідчать дослідження багатьох авторів, введення в комбікорм борошна із сухого гудиння в кількості 10% не виявляє негативної дії на тварин.

Збирання і висушування гички коренеплодів звичайно проводиться в період, коли повністю використані трави і сезон збирання завершується. Це дозволяє розширити строки виготовлення вітамінних кормів і більш раціонально використати гичку.

Зелену масу збирають косаркою-подрібнювачем КІК-1,4, число обертів сушильного барабану - 5 об/хв., температура теплоносія на вході в барабан - 630-650°С, на виході із барабану - 105-110°С.

Вітамінне борошно із деревної зелені

Наукою і практикою встановлено, що не тільки трави, а й деревна зелень є цінним кормовим продуктом. Свіжозібрана хвоя (шпилька), листя деревних порід у вигляді вітамінного борошна можуть бути з успіхом використані у вигляді цінної добавки до кормів тварин та птиці. В 1 кг хвойного борошна вміщується 1225 мг кальцію, 320 мг заліза, 103 мг фосфору, 102 мг марганцю, біля 5,0 мг цинку, 2,5 мг міді і 0,6 мг кобальту, 0,4 к.о. і 37 г перетравного протеїну.

Вітамінне борошно з деревної зелені використовується при виробництві комбінованих кормів, а також для безпосереднього введення у вигляді вітамінної добавки в раціони сільськогосподарських тварин і птиці. Норма введення хвойного борошна в корми для всіх видів і вікових груп тварин і птиці до 3%, за винятком молочних корів, великої рогатої худоби на відгодівлі.

В 1 кг борошна із листя деревних порід міститься 0,35 к.о. і 37 г перетравного протеїну. Вітамінне борошно із деревної зелені залежно від деревної породи, виготовляють декілька видів: борошно хвойно-вітамінне (деревної зелені ялини, сосни, кедра, піхти сибірської); борошно листяно-вітамінне (із деревної зелені берези, осики, сірої вільхи, верби).

Для виготовлення вітамінного борошна використовують свіжу деревну зелень, не забруднену сторонніми домішками, а також деревну зелень сосни і піхти, оброблену водяною парою, відходи ефірно олійного виробництва.

Заготовлена деревна зелень залежно від її стану повинна бути пе- рероблена у вітамінне борошно в певні строки (табл. 9.2).

Таблиця 9.2

Строки зберігання деревної зелені, діб не більше

	Хвойні породи		Листяні породи
	При температурі в місці зберігання
	плюсовій	мінусовій		плюсовій
Зелень на гілках складених у кучі	7	30		3
Зелень відділена від гілок	3	15		1
Зелень сосни і піхти, оброблена водяною парою	1	2		–

Вітамінне борошно із деревної зелені хвойних порід крім сосни можна виробляти потягом року, із деревної зелені листяних порід -влітку, від моменту повного розпускання листя до початку їх по жовтіння і опадання.

Технологія виробництва борошна із деревної зелені була розроблена в 1955 році. В даний час є механізми як для відділення і сепарації так і для транспортування деревної зелені. Серійно випускається відділювач зелені ОДЗ-12, призначений для зняття дрібних пагонів хвойної лапки і листя. Відділювач ОДЗ-12 складається з елеватора, барабана-відділювача, подаючого і вихідного вальців. На основній рамі встановлені направляючі елеватори, привідні і натяжні пристрої.

Тяговим органом є два втулочно-роликових ланцюги з металевими траверсами. Боковини і днище під траверсами створюють закриту з трьох боків камеру, через яку проходять сучки. Подаючий і вихідний вальці забезпечують рівномірне проходження сучків через відділював. Барабан, встановлений над елеватором, обертаючись протилежно напрямку подачі, за допомогою гнучких штифтів збиває деревну зелень, яка під дією відцентрової сили викидається лопастями вентилятора через вивідну трубу. При необхідності деревна зелень сортується в пнемосепараторі, потім надходить у дробарку сушарки.

Існує декілька проектів установок для виробництва вітамінного борошна із деревної зелені. Найкращі показники за якістю і собівартістю досягаються в цехах, де встановлені 5 агрегатів: відділювач деревної зелені, прес для нарізання та ущільнення очищених від деревної зелені сучків, подрібнювач деревної зелені і сушильний агрегат.

Вихідною сировиною для виробництва вітамінного борошна із деревної зелені є гілля дерев, що у великій кількості накопичується при їх валці (зрізанні). В більшості випадків обов'язковою умовою їх промислового використання є відділення деревної зелені. Оголені гілки подрібнюють і пресують, а деревну зелень використовують для виробництва вітамінного борошна, пасти та інших продуктів.

У деяких господарствах для виготовлення вітамінного борошна використовують зелену масу із вегетуючих дерев. Для обрізки гілля з дерев застосовують раму від стогокладу СШ-0,56 або СНУ-0,5 , на яку встановлюють дискову поперечну пилку, що має ремінний привід від редуктора і вала відбору потужності трактора "Бєларусь".

Для подрібнення хвойної шпильки можна використовувати косарки-подрібнювачі КІК-1,4, Є-280. Більш мілке подрібнення маси досягають на дробарці ДКУ-2М з решетами, що мають діаметр вічок 8 - 10 мм, або на універсальному подрібнювачі кормів "Волгар-5".

Вітамінне борошно із деревної зелені пакують в паперові не просочені мішки або тканинні мішки не нижче 3 категорії. Мішки повинні бути чистими, сухими без сторонніх запахів і не заражені шкідниками хлібних запасів. Якість борошна, запакованого в тканинні мішки, гарантується протягом одного місяця, запакованого в паперові мішки – протягом 4 місяців з часу відвантаження.

Зберігати вітамінне борошно із деревної зелені потрібно в тих же умовах, що і трав'яне вітамінне борошно.

7. сіно та сінаж

Мета: освоїти способи заготівлі сіна, визначити сінокісні культури для даної грунтово-кліматичної зони і оптимальні строки їх збирання. Навчитись проводити облік заготовлених грубих кормів (сіна і соломи) в полі — скиртах і стіжках, використовуючи прості вимірювальні засоби.

Завдання: законспектувати основні положення теми. Рішити задачі свого варіанту.

Технологія заготівлі сіна

В раціонах дійних корів сіно складає в середньому 10—12%. Для забезпечення такої потреби в ньому необхідно заготовляти його в середньому по 0,8—1,0 т на 1 голову. В період сушки сіна можливі великі втрати поживних речовин (в першу чергу вуглеводів, жиру, вітамінів), а внаслідок втрат найбільш цінних частин рослин — листків — також протеїну. Менші втрати листків у злакових і більше у бобових рослин, тому та технологія ліпша, при якій менше втрачається листя. Особливо великі втрати при заготівлі розсипного сіна природної сушки трав на повітрі. Втрати різко скорочують при заготівлі з досушуванням підігрітим повітрям (рис. 10.1).

Можна заготовляти і подрібнене сіно з вологістю більше 20% з послідуючим зберіганням його в сітчастих баштах. В степових районах заготовляти сіно (люцерни) можна пошарово, складаючи в скирти прив'ялену масу і солому.

При збиранні трав у вологу погоду, якість сіна погіршується через вимивання поживних речовин, а в суху внаслідок швидкої втрати листя. Для збереження листя, масу трав плющать. Плющені стебла сохнуть в 1,5—2 рази швидше. Але цей прийом малоефективний в дощову погоду.

На малопродуктивних степових луках траву ліпше скошувати у валки, в Поліссі — залишають в покосах і, якщо необхідно, ворушать.

Ефективно досушувати сіно в приміщеннях, під навісами або скиртах підігрітим повітрям. Це дозволяє складати сіно з вологістю близько 40%. Вентилятори краще встановлювати з двох сторін скирти, а скирту роблять довжиною до 50 м з тим, щоб забезпечувати безперервність скиртування. Для цього можна закладати одночасно по декілька скирт.

Для вентилювання скирти роблять горизонтальні та вертикальні канали з душниками. Таким способом можна сушити майже свіжоскошену траву люцерни, але в невеликих об'ємах. Сінне борошно, приготовлене з цього сіна, по якості подібне до трав'яного борошна, але значно дешевше.

Рис. 10.1. Схема заготівлі сіна з досушуванням активним вентилюванням.

Технологія заготівлі сіна в рулонах більше підходить до злаково-бобових травостоїв, ніж до бобових. Вона передбачає підбирання сіна з валків та наступне змотування валка у рулони діаметром до 1,5 м з такою ж висотою та автоматичним перев'язуванням рулону шпагатом. Маса такого рулона до 5 ц. Їх зберігають під навісом або в поліетиленових чохлах. При згодовуванні такого сіна його подрібнюють на спеціальних установках.

Оптимальні строки скошування багаторічних бобових трав — період бутонізації — початок цвітіння; злакових — початок викидання волоті — колосіння; однорічних бобово-злакових сумішок — у фазу цвітіння бобових, а злакових — не пізніше виколошування. Збирання трав продовжується не більше 10 днів.

Висота скошування багаторічних трав 7—8 см, що забезпечує відростання пазушних бруньок. Однорічні трави (не отавні) скошують на мінімальній висоті (4—5 см). Для скошування трав використовують жатки різних марок (КС-2,1; КСП-2,1А та ін.), з плющенням — КЕМ-2,1 з плющилкою ПТП-2А або жатку-плющилку Е-301 та ін.

Ворушіння або згрібання трав проводять гребкою ГВК-6,0; ГБУ-6,0; гребками-ворошилками виробництва Німеччини Е-247/249 та ін. Заготівля пресованого сіна проводиться прес-підбирачами ППВ-1,6; ПСБ-1,6; КАС-442 та ін.

Для підбирання тюків використовують спеціальні візки-підбирачі (ГУТ-2,5А або різні пристрої, які дозволяють підбирати і навантажувати тюки в причепи).

Розсипне сіно заготовляють за схемою згрібання — підбирання — копнування. Копи можна транспортувати різними способами: волокушами з універсальним причепом ВУ-400, копновозом КУР-10 і навіть тросовими волокушами. Навантаження на транспортні засоби або укладання в скирти проводиться навантажувачем ПФ-0,5, стогокопнувачем.

При приготуванні сіна методом активного вентилювання використовують установки активного вентилювання типу УВС-10; УДС-300 та ін.

Сіно в рулонах і тюках транспортується в укриття — сараї, горище, де для них може бути влаштоване вентилювання (примусове або природне).

При скиртуванні розсипного сіна бажано накривати його поліетиленовою плівкою для запобігання від намокання під час дощів в процесі закладання. При тривалих дощах траву охолоджують за допомогою вентиляторів, щоб сіно (яке призначене для просушування) не зігрівалося. В приміщеннях і під навісами рекомендується застосовувати вентилятори МЦ-10; МЦ-12; У-2 та ін., які є економічними і мають високий коефіцієнт корисної дії.

Вимоги до сировини та фізіологічні основи виготовлення сінажу

Сінаж – це прісний консервований корм, в якому поживні речовини зберігаються завдяки фізіологічній сухості вихідної сировини (вологість 45-55%) без доступу кисню. За поживність сінаж наближається до вихідної зеленої маси: в 1 кг його міститься 0,3-0,4 к. од. і 50-70 г перетравного протеїну, 40 мг каротину.

Високоякісний сінаж отримують з конюшини, люцерни, тимофіївки, вівсяниці лучної, грястиці збірної, костреця безостого, бобово-злакових сумішей, вики, гороху, гороховівсяних сумішей. Для сінажування придатні всі види як злакових, так і бобових трав незалежно від їх цукрового мінімуму, але найбільш доцільно сінаж виготовляти з бобових трав, оскільки вони погано силосуються, а при заготівлі сіна втрачають велику кількість листя і суцвіть.

Консервуючим фактором під час виготовлення сінажу є не актуальна кислотність, а фізіологічна сухість середовища. При цьому діяльність бактерій значно знижується внаслідок того, що вода пров’ялених рослин недоступна їм. Сисна сила бактерій становить 50-52 атм. і вони мають всі умови для життя на свіжоскошеній траві. У пров’яленої трави з вологістю 40-60% клітини витримують клітинний сік з силою, рівною 55-60 атм. Межею є водоутримуюча сила клітин, і трави (в більшості випадків) висушують не більше ніж до 45-55%. Подальше висушування підвищує небезпечність самозігрівання корму, зростають втрати сухої речовини і каротину, знижується перетравність білків.

Другою важливою умовою недопущення втрат є надійна герметизація корму. При доступі повітря пров’ялена трава легко пліснявіє і може стати непридатною для використання. Безповітряне середовище не дає можливості розвиватися плісеням. Втрати за рахунок бродіння та гниття в сінажі незначні і набагато менші, ніж під час силосування або приготування сіна з сушінням та скиртуванням у полі. Консервований корм з пров’ялених трав значно прісні ший від силосу, показник рН у нього становить 4,4-5,2.

При закладанні сінажуємої маси в башти довжина січки повинна бути не більше 2-3 см, в траншеї – до 7 см. Тривалість закладання в траншеї – не більше 4 днів, в башти – не більше 3-4 днів. Температура сінажної маси не повинна перевищувати 37^оС. При її підвищенні слід прискорити закладання, посилити трамбування.

Об’ємна маса сінажу при вологості 50 %, в траншеї – 450-550 кг/м³, в баштах – 350-400 кг/м³ .

Сховища для зберігання та підготовчі роботи до закладання сінажу

Найпридатнішими для сінажу є спеціальні герметичні сховища баштового типу з верхнім розвантаженням. Башти з верхнім розвантажуванням надійніші. Під час розвантаження вуглекислий газ, що утворюється внаслідок біохімічних процесів у період консервування, не витікає з них. Коли ж нижнє розвантаження – можлива втрата вуглекислоти. Із сховища і надходження повітря, яке створює сприятливі умови для життєдіяльності аеробної мікрофлори, що може призвести до псування корму. Для закладання сінажу використовуються башти самих різних конструкцій, які будують з залізобетону і металу, передбачається використання для їх будівництва пластику та інших полімерів.

За способом розвантаження сінажу башти поділяють на три основні групи: з нижнім, верхнім і комбінованим розвантаженням.

Найбільш поширеною для використання при зберіганні сінажу є башта вітчизняного виробництва БС-9,15. Пройшли виробниче випробування башти чеського (^,,Вітковіце^,,) і німецького виробництва (НС-09, НС-25 та ін..). Як показали наслідки багаторічних випробувань, одним з головних недоліків башт „Вітковіце” з нижнім розвантаженням є низька потужність їх при розвантаженні (до 0,9 т/ч) і втрати корму по вище наведеній причині, тому в господарствах вони використовуються для зберігання гранульованих кормів і зерна на корм. Оскільки башти з нижнім розвантаженням відрізняються підвищеними вимогами до ступеня подрібнення корму то вони можуть бути використані на невеликих фермах.

Слід зазначити, що до експлуатації сінажних башт допускаються робітники, які пройшли медичну комісію і мають посвідчення на право виконання робіт, оскільки можливе отруєння обслуговуючого персоналу двоокисом вуглецю і двоокисом азоту – газами, що не мають запаху і забарвлення. При наявності у повітрі 3-5% вуглекислого газу у людини спочатку з’являється слабкість, головокружіння, а потім настає втрата свідомості. При вдиханні повітря з вмістом 25-30% вуглекислого газу людина майже миттєво втрачає свідомість і гине. При завантаженні і розвантаженні кормів баштові сховища необхідно ретельно провітрювати.

Для зберігання сінажу ще досить широко використовуються звичайні силосні траншеї, хоча в траншеях важче герметизувати корм ніж у баштах, а втрати його значно більші. Для закладання сінажу використовують переважно наземні траншеї з місткістю, яка б дозволяла заповнити її сінажною масою за 3-4 дні.

До підготовчих робіт для закладання сінажу належать: підготовка полів до збирання трав на сінаж, підготовка сховищ та їх обладнання.

Попадання металевих предметів і каміння в обладнання сінажних башт, особливо в розвантажувач, а також при скошуванні трав в косарки–плющилки, а при підбиранні валків і подрібненні трави в підбирач-подрібнювач викликають поламки, які часто повністю порушують технологію закладання сінажу. Тому весною до відростання трави, проводять ретельне очищення полів від сторонніх предметів.

Підготовка сховищ полягає в їх провітрюванні, очищенні стін від залишків сінажу і при необхідності в ремонті штукатурки, піднятті і ревізії розвантажувача під дах (купол) і герметизації люків поліетиленовою плівкою.

Основні технологічні операції з виготовлення сінажу

З врахуванням зональних умов технологія приготування сінажу складається з таких операцій: скошування у валки або прокоси (з плющенням маси або без плющення), ворошіння, згрібання у валки, підбирання з подрібненням і завантаження в транспортні засоби, транспортування і розвантаження у сховища, розрівнювання, трамбування і герметизація.

Враховуючи, що технологія сінажування у баштах порівняно з траншейною в більшій мірі залежить від організації робіт, то є необхідність у розробці операційних технологічних карт (за формою табл.11.2). Схематично технологію заготівлі сінажу зображено на рис.11.1, а склад агрегатів, які можливо використовувати, наведено у табл.11.1 (при впровадженні нових машин їх перелік може доповнюватись або змінюватись).

Таблиця 11.1

Комплекс машин для виготовлення сінажу (за Г.І.Орманджи, О.Ю.Барабашом, 1981)

Операція	Склад агрегату
Скошування трав	КТП-6+Т-40 (МТЗ:ДТ-75, Т-74); КДП-4+Г-40 (МТЗ); КДП-4Т+Т-40АН (МТЗ-82Н)
Скошування з плющенням	Е-301(ГДР); КПВ-3+МТЗ (ЮМЗ-6)
Згрібання, ворошіння	ГВК-6+Т-25(Т-40; МТЗ;ЮМЗ-6); Е-247+Т-40(МТЗ)
Підбір з подрібненням	КУФ-1,8+МТЗ (ЮМЗ;ДТ-75;Т-74); Е-280 (ГДР); КСК-100; КС-1,8+МТЗ (Т-74, ДТ-75)
Транспортування зеленої маси	ПСЕ-12,5+МТЗ (Т-74, ДТ-75); 2-ПТС-4-8875+Т-40 (МТЗ, ЮМЗ-6); ГАЗ-САЗ-53Б; САЗ-3502; ЗИЛ-ММЗ-554; ЗИЛ-ММ3555 (з нарощеними бортами)
Ущільнення маси в траншеях	Т-130, Т-4-А, Т-74, ДТ-75, Т-150
Завантаження сінажної башти: змішення маси подача маси на транспортер завантаження маси в башту розподіл маси у башті	ВС-9,15 ПЕ-О,8+МТЗ (ЮМЗ), Д-607, Д-535 ПЕК-30 ТЕБ-30 РМБ-9,15

Трави слід скошувати своєчасно, оскільки затримання збирання призводить до значного зниження кормової цінності сінажу, хоча сухої речовини збільшується. Особливо швидко втрачають поживні речовини злакові трави. Своєчасність збирання трав створює також передумову для збільшення укосів з однієї площі. Окрім наведених у табл.11.1 косарок, скошують і плющать масу також косарками КПС-5Г, КПРН-3.

Перед початком роботи тракторист обкошує поле по периметру для створення розворот них смуг. Скошувати можна човниковим способом, а також у кругову.

При відсутності валкових косарок - плющилок скошування трави можна виконувати іншими косарками з наступним згрібанням маси з прокосів у валки.

Рис.11.1. Схематичне відображення заготівлі сінажу:

1- скошування трав з плющенням (КПС-5Г); 2- ворошіння і згрібання маси у валки (ГВК-6); 3- підбирання з подрібненням і завантаження маси у транспортні засоби (КСК-100); 4 – сінажна башта (БС-9,15);

5 – завантаження маси у башту або траншею; 6 – розрівнював РВС-9,15; 7-центральний розвантажувальний канал; 8– розвантажувальний транспортер; 9 – троси підвіски; 10 – трамбування маси трактором в траншеї .

Залежно від виду трав, їх урожайності, погоди і наявності необхідних машин сінажну масу заготовляють двома способами.

Перший полягає у тому, що скошування, плющення і вкладання у валок здійснює одна машина за один прохід після висихання роси. Потім траву підбирають, подрібнюють і завантажують у транспортні засоби. Цей спосіб більш простий, вимагає менше витрат і забезпечує краще зберігання у масі поживних речовин, знижує витрати корму. Його використовують у основному в південних районах країни за сухої, сонячної і вітряної погоди, невеликій урожайності бобових трав або при збиранні злакових трав (злакові трави також можна збирати без плющення). Окрім того, в степових районах для скошування у валки доцільно використовувати зернові – ЖВН-6, ЖРС-4,9, зернобобові – ЖРБ-4,2 і ЖБА -3,5, рисову – ЖНУ-4 жатки.

Другий спосіб хоча і більш працеємкий, однак є приємним для північної частини країни. При другому способі трави скошують рано вранці у покоси. При підв’ялені листя у бобових трав до вологості 65-70% починають згрібати масу в валки. У валках масу витримують до вологості 60% і починають підбирання, подрібнення та відправку до місця завантаження у башти або траншеї.

Для підбирання маси з валків, подрібнення і завантаження у транспортні засоби, окрім вказаної в табл..11.1 техніки, використовують також косарки - подрібнювачи КПКУ-75, КПІ-2,4, КУФ-1,8. Головною вимогою при виконанні цієї операції є забезпечення необхідної довжини різки маси, що сінажується (особливо для закладання в башти).

Розробка операційної технології і виконання необхідних розрахунків, пов’язаних з виготовленням сінажу

Технологічні процеси закладання сінажу з різних культур відрізняються мало. Різниця в строках збирання, урожайності, площах посівів. Вихід сінажу з 1 га за врожайністю зеленої маси можна визначити за формулою:

К=

де К – вихід сінажу з 1 га, т; В_зм – вологість зеленої маси, %; В_см – вологість сінажної маси, %; У – урожайність зеленої маси, ц/га.

Необхідну для заготівлі об’ємну сінажу площу розраховують за формулою:

П=

де П – необхідна площа, га; О_заг – об’єм заготівлі корму, ц; В_п – вологість продукції, %; В_зм – вологість зеленої маси, %; У – урожайність зеленої маси, ц/га.

Важливо також розрахувати правильне співвідношення між збиральними машинами і транспортними засобами, щоб забезпечити постійний потік сировини, уникнути зупинок агрегатів або транспортних засобів.

Продуктивність косарки - плющилки за зміну (у тонах) розраховують за формулою:

Р_к = 0,1 · Ш · С · У · Т · Ч

де Р_к – продуктивність косарки, т; Ш – ширина агрегату, м; С – швидкість, км/год; У – урожайність зеленої маси, ц/га; Т – коефіцієнт використання робочого часу; Ч – час роботи, годин.

Продуктивність агрегату на транспортуванні зеленої маси можна розрахувати за формулою:

П_а=

де П_а – продуктивність транспортного агрегату, т; М – вантажопідємність транспорту, т; Р_к – продуктивність збирального агрегату, ц/га; Л- відстань перевезень, км; С – швидкість, км/год; Т_з – тривалість зміни, годин.

Потребу у транспортних засобах можна визначити за формулою:

К_а =

де К_а – необхідна кількість транспортних засобів; Т_д – час транспортної одиниці у дорозі, під завантаженням і розвантаженням, хв.; Т_в – час перебування транспортної одиниці під завантаженням, хв..

Завдання: Користуючись схемою (рис.11.1) і даними табл.11.1, розробіть операційну технологію приготування сінажу і подайте її у вигляді табл. 11.2.

Таблиця 11.2

План закладання сінажу в ____________________________(господарство)

__________________________ району ______________________області

Технологічна операція

Культура

Тривалість виконання

Склад агрегату

Денний виробіток, га

Нормо-змін

Вихідні данні: Необхідно приготувати X т сінажу з злакових трав, врожайність зеленої маси яких планується Y ц/га; вологість зеленої маси становить W %; планується використання вітчизняного кормозбирального комбайна КСК-100 з робочою швидкістю руху 10 км/г; тривалість робочого дня становитиме 10 годин; коефіцієнт використання робочого часу комбайном становить 0,8; для транспортування зеленої маси планується використання самоскидів ГАЗ-САЗ-53 з вантажопідємністю 4 т і швидкістю руху 30 км/г; відстань перевезень становить Z км; витрати часу на розвантаження 3 хвилини.

Варіант	Кількість сінажу, X, т	Врожайність зеленої маси, Y, ц	Вологість зеленої маси, W, %	Відстань перевезень, Z, км
1	110	90	61	1,0
2	120	100	62	1,5
3	130	110	63	2,0
4	140	120	64	2,5
5	150	130	65	3,0
6	160	140	66	3,5
7	170	150	67	4,0
8	180	140	68	4,5
9	190	130	69	5,0
10	200	120	70	5,5
11	210	110	69	6,0
12	220	100	68	6,5
13	230	90	67	7,0
14	240	80	66	6,5
15	250	70	65	6,0
16	260	60	64	5,5
17	270	70	63	5,0
18	280	80	62	4,5