2.6. Правові відносини

Нормативно-правові акти регулюють (охороняють) право­ві відносини, які постійно виникають, змінюються чи припи­няються. Правовідносини — це врегульовані нормами пра­ва суспільні відносини, учасники яких виступають як но­сії взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Основні ознаки правовідносин: а) вони виникають на ос­нові норм права; б) характеризуються наявністю сторін, які мають взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки; в) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, організацій і спільностей; г) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Групувати правовідносини можна за такими підставами: залежно від кількості суб'єктів (прості та складні); за пред­метом правового регулювання (адміністративні, цивільні, зе­мельні, кримінальні, фінансові, трудові та ін.); за дією в часі (довго- й короткотривалі); за методом правового регулюван­ня (договірні та керівні); за змістом поведінки зобов'язаної сторони (пасивні та активні); залежно від функціонального призначення (регулятивні та охоронні).

Правовідносини мають складну будову і охоплюють: суб'єкти; об'єкти; зміст правовідносин. Підставами виникнення, зміни чи припинення правовід­носин є юридичні факти.

Суб'єктами правовідносин вважають тих учасників, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єк­ти правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громадські організації; різні спільності (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного ре­гіону та ін.); громадянське суспільство.

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб’єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здій­снювати їх від свого імені та нести юридичну відповідаль­ність за свої дії.

Правоздатність — це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями на­бувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і викону­вати юридичні обов'язки, її поділяють на угодо- і деліктоздатність.

Угодоздатність — це здатність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-пра­вові угоди.

Деліктоздатність — це здатність суб'єктів правовідно­син нести відповідальність (юридичну) за скоєне правопору­шення.

Фізичні особи як суб'єкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства, їх також можна поділити на приватних осіб, посадових осіб і спеціальні суб'єкти.

Юридичними особами визнаються організації, що мають особисте майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов'язки, бути позивачами в загальному, арбітражному чи третейському су­ді, а також нести юридичну відповідальність за свої дії.

Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиня­ються суб'єктивні права та юридичні обов'язки, їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої діяльності.

Зміст правовідносин характеризується синтезом фак­тичного і юридичного.

Юридичний зміст — це суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливість певних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів.

Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридич­ні обов'язки сторін.

Зміст суб'єктивного права криє в собі такі можливості, як діяти відповідно до свого бажання; вимагати певних дій від обов'язкової сторони: користуватися соціальним благом, що закріплене суб'єктивним правом; звернутися до компетент­ного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Юридичні обов'язки — це закріплена нормами права мі­ра необхідної, найбільш розумної та доцільної, поведінки особи (суб'єкта), спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності здій­снювати певні дії; утримуватися від дій, що суперечать інте­ресам інших осіб; вимагати здійснення або нездійснення пев­них дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, пе­редбачені гіпотезою правової норми, що спричиняють виник­нення, зміну чи припинення правовідносин. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів: за юридич­ними наслідками — правотворчі, правозмінні, правоскасувальні; залежно від форми їх прояву — позитивні й негатив­ні; за характером дії — одноразової чи неперервної дії (при­міром, одноразової дії — договір дарування; неперервної дії — перебування у шлюбі).

Вирізняють також юри­дичні події, тобто життєві обставини, що виникають, розви­ваються і припиняються незалежно від волі суб'єктів право­відносин.

Юридичні дії, своєю чергою, поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірні юридичні дії поділяють на юри­дичні акти — таку правомірну поведінку, що здійснюється з метою породити юридичні наслідки (скажімо, постанова слідчого про припинення кримінальної справи, визнання лю­дини безвісно відсутньою чи померлою та ін.). А ще виок­ремлюють правомірні юридичні вчинки — такі дії, що не мають на меті спричинити юридичні наслідки.

Неправомірні юридичні дії — це правові аномалії, зловжи­вання правом, що не є правопорушенням, і правопорушення. До правопорушень відносять злочини і різні проступки.

До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу та інші події, з якими норма права зв'язує виникнення, зміну чи припинення правовід­носин.

Отже, юридичні факти як життєві обставини, що передбачаються нормами права, мають велике теоре­тичне і практичне значення. Засвоївши знання з тео­рії правовідносин, юрист зможе аналізувати конкрет­ні життєві ситуації, правильно використовувати юридичні норми.