7. Методологія теорії держави і права.

Методологія теорії держави і права – система загальних підходів, принципів, методів, способів і засобів пізнання права і держави, реалізованих на основі знань про закономірності їхнього існування за допомогою сукупності юридичних понять і категорій, а також вчення про теоретичні основи їхнього пізнавального використання.

Структурні елементи методології:

• Загальний підхід – виражає зв'язок із суспільною практикою, з іншими науками (філософією, політологією,соціологією), здійснює їхні можливості. Розглянемо деякі загальні підходи – філософські підходи:

• Матеріалістичний – ґрунтується на категорії економічного базису;

• Метафізичний – полягає у вивченні праводержавних явищ і процесів у статиці, в усуненні будь-якого впливу на них;

• Синергетичний – передбачає самоорганізацію через постійну зміну хаосу і порядку у складних соціальних системах;

• Системний – передбачає розгляд праводержавного об’єкта як складного, різнобічного, багатоякісного явища, що складається з елементів і зв’язків між ними, котрі утворюють його незмінну структуру і забезпечують його цілісність;

• Аксіологічний (ідеологічний) – спирається на ідеї, цінності і дає можливість зясувати якості та властивості праводержавних явищ і процесів, здатних задовольнити потреби окремої особи і певного суспільства, а також ідеї та спонукання у вигляді норми й ідеалу;

• Феноменологічний – ґрунтується на первинному досвіді, досвіді пізнавальної свідомості;

• Герменевтичний – ґрунтується на вченні про способи тлумачення правових текстів, первинний смисл яких є неясним через їх давність або багатозначність;

• Антропологічний – забезпечує пізнання праводержавних явищ і процесів у їх людському вимірі;

• Комунікативний – ґрунтується на розумінні права і держави як засобів взаємодії осіб, що виражається через певні поняття й існує в системі форм права і держави.

суспільно-наукові підходи:

• Функціонально-інструментальний – ґрунтується на характеристиці взаємовпливу права, держави та інших соціальних явищ;

• Діяльнісний – бере за основу категорію предметної діяльності людини, де діяльність – форма правової активності, що характеризує здатність людини чи пов’язаних з нею систем бути причиною змін у праводержавному бутті;

• Інформаційний – ґрунтується на розумінні інформації як основи і змісту практично всіх праводержавних явищ і процесів;

• Соціокультурний – полягає в розгляді права і держави одночасно як соціальних і культурних феноменів, що є відтворенням їх соціальної природи.

Зазвичай застосовують різні підходи, якщо вони не заперечують один одного.

• Принцип – слугує загальноприйнятою нормою-ідеєю і виступає основною засадою здійснення пізнання саме за такими, а не за іншими законами, тобто за законами зв’язку, єдності, сполучення, системності відповідних способів пізнання між собою (принцип єдності логічного й історичного, емпіричного і теоретичного, конкретного і абстрактного та ін..).

• Принцип методологічного плюралізму закріплює можливість існування різних теоретичних, концептуальних підходів до вивчення державних і правових явищ, навіть таких, що обстоюють протилежні погляди.

• Принцип єдності історичного і логічного допомагає відтворити об'єкт пізнання в сутнісних, закономірних зв'язках, де логічне є справжньою сутністю, а історичне - його формою, котра визначена конкретним змістом. Якщо історичний метод дає змогу дослідити правові і державні явища в усій їх повноті - з усіма випадковостями, зиґзаґами, подробицями, що нерідко спотворюють об'єктивну логіку розвитку, то логічний метод допомагає відсторонитися від окремих фактів, особливостей, усього неістотного, визначити зміст правових суджень і простежити зв'язок між різними елементами права і держа­ви тощо.

• Принцип поєднання теорії (доктринального) і практи­ки (прикладного) виражається в тому, що вивчення праводержавних явищ на теоретичному рівні та вироблення концепцій (теорій, доктрин) щодо функціонування цих явищ ґрунтується на накопиче­ному практичному матеріалі і його обробці на емпіричному рівні, узагальненні теоретичних і емпіричних знань. Завдяки аналізу прак­тики теорія поглиблює розробку концепцій, вдосконалює понятійно- категоріальний апарат, виявляє напрямки свого розвитку. Водночас теорія здатна надати імпульс для розвитку практики, підвищення її ефективності.

• Принцип соціального детермінізму спрямовує на розгляд ціліс­них соціальних ситуацій, дій людей, на виявлення закономірнос­тей при дослідженні праводержавних явищ і процесів, при опорі на причинне мислення в усіх суспільних процесах.

• Метод.