4. Джерела права та головні риси права козацького.

Особливим джерелом права були гетьманські (Військові) артикули, які видавались у Великому князівстві Литовському, а згодом у Речі Посполитій; вони були першими збірниками військово-судового і військово-кримінального права.

Важливе значення в українських землях мало звичаєве козацьке право – сукупність правових звичаїв козацтва; його визнавав польський уряд і навіть після приєднання України до Росії царська грамота 1654 р. надала Запорізькому війську право судитись за власним давнім правом. Норми звичаєвого права Запорізької Січі закріплювали військово-адміністративну організацію козацтва, деякі правила воєнних дій, порядок діяльності судових органів, порядок землекористування, укладення окремих договорів, види злочинів і покарань.

До джерел права належало і канонічне (церковне) право. Козаки велику у вагу і шану віддавали православній вірі.

Як і при обранні старшини, в судах і в питаннях визначення винуватості чи злочинності, виду злочину й покарання, а також його міри та способу виконання, запорожці керувалися не писаними законами, а стародавніми військовими звичаями, словесним правом і здоровим глуздом.

Суддями в запорозьких козаків була вся військова старшина: кошовий отаман, суддя, писар, осавул. Окрім того, судові функції в межах своїх повноважень виконували курінні отамани та паланко­вий полковник, а в особливо важливих випадках - безпосередньо весь кіш.

Верховним суддею вважався кошовий отаман, якому належало остаточне вирішення чи затвердження вироку, вибір виду та міри покарання правопорушника. Та найчастіше отаман виконував роль вищої апеляційної інстанції, хоча, залежно від ситуації та характеру правопорушника, він міг розглядати справу безпосередньо.

Офіційним же суддею на Запоріжжі був військовий суддя. Він розглядав кримінальні й цивільні справи, чинив суд над злочин­цями, давав поради сторонам у конфлікті. Однак, найбільш складні справи, разом зі своїми пропозиціями, він передавав для остаточ­ного затвердження кошовому отаманові чи Військовій раді.

Записи судових справ, які дійшли до нас, свідчать, що в запорож­ців визнавалося право першої позички, право договору між товаришами, право давності володіння. Визнавався звичай умов­ляння злочинців облишити негідні справи та жити чесно. Практи­кувалося попереднє поміщення злочинців у військову в'язницю, чи пушкарню та суворий суд або тортури. Була й порука всього війська та духовних осіб за злочинців, особливо, якщо останні проявили себе з доброго боку чи були потрібні товариству.

Зі злочинів цивільного судочинства найважливішими вва­жалися справи щодо невірної грошової претензії, несплаченого боргу, обопільних чвар, різноманітних шкод або потрав, пере­вищення норм продажу товарів, визначеної в Січі, тощо.

Із кримінальних злочинів найтяжчими вважалися: вбивство козаком товариша; побої, завдані козаком козакові у тверезому чи сп'янілому стані; крадіжка чогось козаком у товариша та при­ховування ним краденої речі; зв'язок з жінками й содомський гріх, з огляду на заборону січовикам брати шлюб; образа жінки, коли козак "ославить жінку не по пристойності"; зухвалість проти начальства; насилля в Запоріжжі чи в християнських селищах; дезертирство; гайдамацтво, тобто крадіжка коней, худоби та майна в мирних поселенців; привід у Січ жінки; пиятика під час походів.

Покарання в запорожців були різноманітними, залежно від характеру злочинів, і загалом, дуже суворими. Ця суворість на думку дослідників пояснювалася такими причинами:

• на Січ приходили люди із сумнівним минулим і перевихову­вати їх не було часу;

• постійні війни вимагали підтримувати дисципліну та поря­док у війську, а для цього потрібні були суворі закони;

• козаки вели аскетичне життя, (без жінок) і не відчували їхнього пом'якшувального впливу.

Основними видами покарань у козаків були:

1) прив'язування до гармати на площі (за образу начальства й, особливо, за грошовий борг);

2) шмагання нагайками під шибеницею (за злодійство та гайда­мацтво);

3) конфіскація майна (за перевищення такси на продаж товарів і продуктів);

4) переламування ноги чи руки (за поранення ножем);

5) побиття різками;

6) страта (через повішання, забиття киями, закопування жив­цем у землю).

Для виконання страт у запорожців не існувало спеціального ката. Коли була потреба стратити якогось злочинця, то наказували це зробити іншому злочинцеві. Якщо ж на той час був лише один злочинець, то його залишали у в'язниці до того часу, доки не з'явиться інший. Тоді новий злочинець страчував старішого.