Читаймо для розуміння

Західноукраїнські землі (тис. Осіб)

□ Одеса «Київ О Харків йУкраїнці ■ Росіяни □ Євреї □ Решта

> Про які модернізаційні процеси, на вашу думку, свідчать подані у діаграмах цифри?

У Буковині найвищою посадовою особою був крайовий президент, а в Гали­чині — намісник. Вони призначалися цісарем і мали широкі повноваження. Їм підпорядковувались повітові старости, яких призначав міністр внутрішніх справ. Повітові старости призначали війтів, які очолювали сільські громади. У Львові й Чернівцях діяли крайові сейми, що виконували функції органів місцевого само­врядування. Вони опікувалися проблемами торгівлі, освіти, санітарного стану в населених пунктах тощо.

Про які особливості економічного і соціального розвитку свідчать, на вашу думку, наведені дані?

Переважну більшість населення українських земель складало селянство. У Наддніпрянській Україні в сільській місцевості проживало 84% на­селення, в західноукраїнських землях — 85%.

Проте, на тлі процесів модернізації постійно зростала кількість міст. Їхнє на­селення, як і населення невеличких містечок і робітничих селищ, було багатона­ціональним.

Підросійські українські землі (тис. осіб)

2. Місце української економіки у господарському житті двох держав

На основі тексту складіть стислі, з двох-трьох речень характеристики, які визначали би місце української промисловості в господарському житті Російськоїімперіїта Австро-Угорськоїмонархії. Обґрунтуйте свою думку фактами з тексту.

Початок ХХ ст. позначився в українських землях розгортанням процесу індустріалізації, що передбачало подальший розвиток великої машинної індустрії та створення нової структури економіки. Найбільш потужно ці процеси розгортались у Наддніпрянській Україні, де частка промисловості в загальному обсязі продукції всього народного господарства становила 48,3% (у середньому по Російській імперії 40%). Тут працювало понад 8 тис. фабрик, заводів, шахт та інших промислових підприємств, більш ніж 800 тис. робітників.

Унаслідок індустріалізації поступово склалася певна спеціалізація промисло­вих районів: сформувалися три найпотужніші за обсягом промислового вироб­ництва регіони: Правобережжя, що давало 46,5% всього обсягу, Лівобережжя — 30,5%, Південь — 23%.

Південь став визначним центром базових галузей економіки: вугільної, залі­зорудної, металургійної, машинобудівної. На початку століття металургійна про­мисловість поставала у вигляді великих механізованих підприємств — заводів комбінованого типу — з доменними, мартенівськими печами та прокатними цеха­ми, з власною системою вугільних шахт і залізорудних копалень.

Темпи розвитку вугільної та металургійної промисловості (в млн пудів) Вид продукції	1900	1913	Збільшення (у рази)	Частка у виробництві всієї Росії, %
Вугілля	671,652	1544,8	2,3	69,5
Залізна руда	156,205	312,4	2	57,2
Чавун	91,6	183,2	2	51,8

> Прокоментуйте наведені у таблиці дані. Про що вони свідчать?

Правобережжя залишалося міцним осередком розвитку легкої, харчової про­мисловості. Лівобережна Україна була центром харчової та машинобудівної про­мисловості. З часом і ці осередки промислового виробництва набули загальноро- сійського значення.

Читаймо для розуміння

Активно розвивалась на той час транспортна система. Зокрема, загальна дов­жина залізничних колій сягала 8,5 тис. км і становила п'яту частину всієї мережі Росії. Вони з'єднували промислові центри з морськими портами. Потреби заліз­ниці забезпечували паровозобудівні заводи у Харкові й Луганську. На Мико­лаївському суднобудівному заводі будувались пароплави, які перевозили вантажі на річкових і морських комунікаціях імперії. На азово-чорноморські порти при­падала майже третина товарів, вивезених через європейські порти Росії.

> Про які явища в економіці Наддніпрянської України свідчать ці фото?

У межах загальноімперської економіки Україна виступала як головна вугіль­но-металургійна база, найпотужніший виробник цукру та провідний регіон то­варного зерна. До Першої світової війни українська промисловість становила 24,3% загальноімперської, даючи понад 70% продукції всієї видобувної проми­словості Росії в цілому.

А от частка українського виробництва в обробній промисловості Російської імперії становила лише 15%. Слабо розвивалися текстильна, хімічна, поліграфіч­на та ін. галузі легкої промисловості. Металообробні підприємства, розташовані в українських землях, не забезпечували найелементарніших потреб населення. На­віть дріт і цвяхи у Наддніпрянщину завозили з Росії.

На західноукраїнських землях промисловість розвивалась повільніше. На по­чатку ХХ ст. у Східній Галичині нараховувалося 700 промислових підприємств, де працювало 300 тис. робітників. Найбільш потужно тут розвивався видобуток нафти. У 1900 р. тут видобували понад 325 тис. тон нафти, а через три роки її видо­буток зріс у 6 разів, що становило 5% від світового видобутку. Але цісарська влада не заохочувала перероблення нафти на місцях. Вивізне мито на неперероблену нафту було нижчим, ніж на нафтопродукти. Тому на місцях видобутку перероб­лялася лише третина від загальної кількості сирої нафти, а решта відправлялась для перероблення до Австрії та інших провінцій монархії.

На початку ХХ ст. пожвавився розвиток більшості галузей харчової про­мисловості, насамперед цукрової, борошномельної, спиртогорілчаної тощо. Працювало п'ять полотняних фабрик, орієнтованих на потреби внутрішнього ринку.

Мал. 1. Юзівський металургійний завод. Початок ХХ ст.

Мал. 2. Миколаївський суднобудівний завод. 1900 р.

Мал. 3. Перший паровоз, виготовлений Луганським паровозобудівним заводом, який став найбільшим з усіх існуючих в Росії. 1900 р.

Щорічно в районі Карпат вирубували 10 млн куб. м деревини. Дві третини її у вигляді сировини або напівфабрикатів вивозилися для подальшого перероблен-

ня у промислово розвинені райони Австро-Угорщини, а решту переробляли на 100 місцевих невеликих лісопильних заводах (у середньому по 20 робітників).

У краї видобували 64% солі Австро-Угорської монархії. Одначе на неї було введено державну монополію і високу ціну. Внаслідок такої політики західноук­раїнське населення потерпало від «соляного голоду», а сіль вивозилася на продаж за кордон. У краї видобували також озокерит (гірський віск) для виготовлення мастил, церковних свічок, ізоляційних матеріалів в електротехніці, буре вугілля, основним споживачем якого була місцева залізниця. У Закарпатті видобували граніт, мармур, вапняк, гончарну та білу вогнетривку глину, що використовувала­ся для виготовлення фарфорового й фаянсового посуду.

У західні провінції Австро-Угорщини вивозилося з українських земель бага­то продукції тваринного походження, птахівництва, шкірсировини, масла, жири тощо. Значну частку експорту складала велика рогата худоба. За межі краю що­річно поставлялося 50 тис. голів великої рогатої худоби, 300 тис. голів свиней, значну кількість продукції вівчарства.

Загалом в експортній продукції західноукраїнських земель сировина стано­вила 90%. Водночас західноукраїнські землі були ринком збуту товарів, що виго­товлялися за її межами. Із західних провінцій Австро-Угорської монархії до Гали­чини, Буковини, Закарпаття завозилася дешева фабрично-заводська продукція, яка витісняла з ринку місцеві вироби.

Читаймо для розуміння

На це був орієнтований і розвиток транспорту. На початку ХХ ст. довжина за­лізничних колій у краї сягала понад 4 тис. км. Проте залізничне будівництво не викликало масштабного розвитку важкої індустрії (як це було в Росії), а лише сприяло пожвавленню виробництва промислової продукції, головно лісопере- робної та будівельної. Водночас залізниця розширила можливості Австро-Угор­щини у вивезенні із західноукраїнських земель сировини та завезенні в регіон то­варів із західних провінцій.

Підкресліть у тексті опорні слова або запишіть їх у зошит. Після закінчен­ня сформулюйте на основі цих слів короткий план тексту та перекажіть його суть.

На початку XX ст. визначальним для сільського господарства Наддніпрянської України було зростання товарного, підприємницького вироб­ництва. Найшвидше сільське господарство розвивалося на Півдні, де поміщицькі господарства перейшли на вдосконалену техніку і механізація охоплювала дедалі більше виробничих процесів у хліборобстві. Цьому сприяв розвиток виробництва вітчизняної сільгосптехніки. Поступово зростала кількість парових молотарок, жаток, сівалок, віялок, культиваторів, парових двигунів. Розширювались орні землі та посіви. Прогрес у рослинництві характеризувався переходом до

Як працюватимемо

Опорними словами тексту є ті, що передають його основний зміст, сенс. Їх може бути кілька у кожному абзаці, інколи вони пов'язані між собою як іменник і прикметник або дієслово тощо. Часто вони співвідносяться із значеннєвими частинами тексту. Їх ви- різнення полегшить вам не тільки розуміння, а й аналіз тексту.

багатопільної системи рільництва, розширенням площ озимини, застосуванням сівозмін із посівами кормових культур і травосіяння, використанням міне­ральних добрив. Одначе такі нововведення не набули масового характеру. Голов­ною системою рільництва залишалося трипілля, а в степовій частині зберігався переліг.

У цілому раціонально та інтенсивно розвивалася лише незначна частина гос­подарств — підприємницьких поміщицьких і селянських (близько 39,4% від за­гальної кількості господарств).

На Правобережжі та Лівобережжі України зміни відбувалися з розширенням посівів цукрового буряку. З використанням тогочасної сільськогосподарської техніки тут господарювала невелика кількість селянських господарств. Наприк­лад, на Лівобережжі 40% плугів іще були дерев'яними.

Провідним напрямом у розвитку сільського господарства було вирощування зернових культур, під які відводилося понад 90% усіх посівних площ. Україна була основним регіоном Російської імперії, де вирощували пшеницю, ячмінь, жито, овес, гречку. На початку ХХ ст. вона забезпечувала 22% збору хліба імперії. Під технічні культури відводилося лише 3,8% посівних площ, під овочі й картоп­лю — 3,8%, решта йшла під кормові та інші культури. Серед технічних культур перше місце посідав цукровий буряк. У 1900 р. 78% площ, зайнятих цією культу­рою, були в Наддніпрянщині й давали 82% валового збору цієї культури в Росії. Важливими технічними культурами Наддніпрянщини були льон і тютюн. Виро­щували багато картоплі, яка посіла важливе місце в харчуванні, стала сировиною для промислового ґуральництва, виробництва крохмалю. З 1870 по 1900 рр. посі­ви картоплі збільшилися майже втричі.

У цілому товарність сільського господарства підросійських земель залишала­ся низькою і дорівнювала лише третині валової продукції Наддніпрянщини. При­чинами були екстенсивний розвиток сільського господарства, низький технічний рівень, перевага зернових культур над іншими, що виснажувало українські ґрун­ти. Крім того, більшість поміщицьких господарств, не маючи коштів, засобів, до­свіду, вели господарство у формі відробітків* (праця за гроші зі своїм реманен­том, за борг або проценти з боргу, за землю і житло, за право пасти худобу на по­лях поміщика тощо) чи брали землю в оренду. Якщо ж урахувати, що селянин сплачував викупні платежі, численні податки та виконував натуральні повинно­сті, то цілком зрозуміло, що на початку ХХ ст. в аграрному секторі переважало найбідніше селянство, нездатне до запровадження якісних змін у веденні госпо­дарства.

Аграрні відносини на українських землях, що входили до складу Російської імперії		Селяни
Верстви населення	Дворяни	заможні	середняки	бідняки
Кількість господарств	32,5 тис.	750 тис.	1млн 50 тис.	1 млн 200 тис.
Земельна власність (у десятинах на маєток, ділянку)	334	15,5	8,2	3,7

> Про що свідчать дані таблиці?

На західноукраїнських землях сільське господарство домінувало в економіці краю (понад 2/3 валової продукції). Багатогалузеве сільське господарство було орієнтовано на внутрішній та зовнішній ринки. На початку ХХ ст. його товарність зростала. У торговому балансі господарств провідна роль відводилась рослин­ництву, паралельно з ним успішно розвивалось і тваринництво.

У структурі посівів провідним напрямом було вирощування зернових куль­тур (майже 60% усіх посівних площ). У Східній Галичині переважав вівсяно-жит­ній, а в Закарпатті та Північній Буковині домінував вівсяно-кукурудзяний на­прям. Щодо пшениці, то вона посідала третє місце у посівній площі краю. Вро­жайність зернових була вищою, ніж у Наддніпрянщині, і сягала 10 ц/га. Водночас у краї відчувався дефіцит зерна. Населення західноукраїнських земель спожива­ло хліба удвічі менше, ніж у Наддніпрянщині, та покривало нестачу товарного хліба імпортом. Під технічні культури (коноплі, льон, тютюн, цукровий буряк, хміль) відводилося лише 1% усіх посівних площ.

Водночас у цьому регіоні селяни відчували гострий дефіцит орної землі, ос­кільки зберігалося поміщицьке землеволодіння (40% усіх орних земель краю).

Аграрні відносини на західноукраїнських землях

	Галичина	Буковина	Закарпаття
Селянські двори з ділянками до 2 га (у % до загальної кількості дворів)	42,7	56	51
Середній розмір ділянки у бідняцьких господарствах	1 га	1,5 га	0,73 га
Заможні селяни становили (у % до загальної кількості господарств)	5	8	9,93
Заможні селяни володіли (у % від усіх земель)	20,7	23	23

> Про що свідчать дані таблиці?

Читаймо для розуміння

Потужно розвивалось у краї тваринництво. Окремі селяни виставляли на продаж до сотні голів рогатої худоби, коней, овець, свиней.