Вторинна медична допомога

За визначенням ВООЗ, цей рівень медичної допомоги потре­бує обслуговування особливого характеру, вторинна медична до­помога більш витончена і складна ніж допомога, яку надає лікар загальної практики; вона включає допомогу, яка надається спеці­алізованими службами за направленням первинних ланок медич­ної служби.

Вторинну медичну допомогу забезпечують у містах головним чином багатопрофільні міські об'єднані лікарні та медико-сані- тарні частини, у селах — центральні районні та районні лікарні, інколи на цьому рівні трапляються деякі спеціалізовані диспансе­ри - протитуберкульозний, онкологічний тощо.

Первинна та вторинна медичні допомоги у нас, на відміну від більшості розвинутих країн, не мають чіткого адміністративно­го розмежування; вторинна медична допомога включає первинну як свій компонент.

Місткість міських та районних лікарень коливається у вели­ких межах, що залежить від кількості мешканців, яких обслуго­вують ці лікарні, та потужності стаціонарів. Однак усі вони мають спільні структурні та функціональні характеристики.

У багатопрофільній міській об'єднаній лікарні виділяються такі структурні підрозділи: амбулаторно-поліклінічний, стаціо­нар, лікувально-допоміжний підрозділ та господарська служба.

Амбулаторно-поліклінічний підрозділ вважається провідним у системі вторинної медичної допомоги. Сюди щорічно звертаєть­ся більшість мешканців тієї території, яку обслуговує певний зак­лад. До 75 % відвідувачів цього підрозділу проходять тут повністю діагностику, лікування та реабілітацію; четверта частина відвіду­вачів направляється для дообстеження та лікування в стаціонар.

У поліклініках міських та центральних районних лікарень проводиться прийом за 15-20 спеціальностями Є два шляхи прийо­му пацієнтів: через звернення жителів в амбулаторії і поліклініки та шляхом профілактичних оглядів.

У роботі амбулаторій та поліклінік перевага надається дис­пансеризації або активному обслуговуванню пацієнтів. Суть її по­лягає в тому, що пацієнта обстежують не лише за його скаргами, а й згідно з певною програмою, яка включає скринінгові обсте­ження, огляди лікарями певних фахів, а надалі - активне спосте­реження і оздоровлення виявлених хворих.

Стаціонар. Складається із приймального відділення та спец­іалізованих лікувальних відділень. Потужність стаціонарів міських лікарень на початку 90-х років становила в середньому 250 ліжок, а районних лікарень - 350 ліжок.

Лікування хворих у стаціонарі ведуть лікарі - ординатори. За існуючими сьогодні нормативами на 1 посаду лікаря припадає пересічно 25 ліжок. Кожне спеціалізоване відділення очолює його завідувач.

Основним помічником завідувача відділення є старша ме­дична сестра, яка призначається із числа найбільш досвідчених і кваліфікованих медичних сестер.

У зв'язку з реформою сестринської освіти України на ці посади бажано призначати осіб з бакалаврською медсестринсь- ісою освітою.

Основними функціональними обов'язками старшої медсес­три є:

• Раціональна організація праці середнього медперсоналу шляхом його правильної постановки і ефективного використання малої механізації;

• складання щомісячних графіків чергувань медперсоналу і табелів, своєчасної заміни медсестер і санітарок на період їх тим­часової відсутності;

• контроль за правильністю обліку, зберігання і використан­ня дефіцитних, сильнодіючих, отруйних і наркотичних медика­ментів;

• керівництво складанням палатними медсестрами вимог на медикаменти, медичний інструментарій, перев'язувальний мате­ріал, інструменти та засоби догляду за хворими, підписує їх;

• ведення документації відділення (журнал поступлення і виписки хворих із відділення);

• складання порційних листків на харчування хворих, спос­тереження за якістю і своєчасною роздачею їжі хворим;

• своєчасна доставка медичної документації в оперативний центр (історія хвороби, епікризи, вимоги на медикаменти, заявки на консультації), а також заявок на дрібний ремонт;

• здійснення щоденних обходів відділення і присутність під час приймання і здачі медичними сестрами змін;

• проведення заходів з підвищення кваліфікації медичних сестер та молодших медпрацівників;

• проведення інструктажу медичного персоналу з питань дот­римання санітарно-епідемічного режиму;

• при потребі надавати допомогу палатній медсестрі.

Безпосереднім помічником головного лікаря і його заступни­ка з лікувальної роботи є головна медична сестра лікарні.

У зв'язку з реформою сестринської освіти України на ці посади бажано призначати осіб з бакалаврською медсестринсь- кою освітою, яка має організаторські здібності. Головна медична сестра лікарні підпорядковується головному лікарю і є головою ради медичних сестер.

Ті основними функціональними обов'язками є:

• проведення заходів з раціональної організації праці й підви­щення кваліфікації молодшого медперсоналу та медичних сес­тер;

• перевірка їх роботи шляхом постійних обходів відділень лікарні вдень і періодично в нічний час;

• контроль за своєчасною випискою, правильністю обліку, зберігання і витрачання лікарських засобів і перев'язувального матеріалу у відділеннях і кабінетах;

• проведення інструктажу медичного персоналу з питань дотримання санітарно-епідемічного режиму та його контроль.

Результати лікування хворих у стаціонарі значною мірою залежать від якості догляду за ними. Безпосередньо він здійснюється підготовленими медичними сестрами, які працю­ють у відділеннях, як правило, за змінним графіком (денні й нічні чергування). У середньому для обслуговування 20-25 хворих (один пост) потрібно 5 медичних сестер. Щоденно, спілкуючись із ліка­рями, медичні сестри знають стан хворих, отримують вказівки лікарів у випадках, що потребують індивідуального догляду.

Медичні сестри під час чергування знаходяться у коридорі відділення. Тут організовується сестринський пост. У відділеннях інтенсивної терапії і реанімації виділяється окрема сестра для чергування безпосередньо у палаті.

Основні напрямки роботи палатної медичної сестри такі:

1. Створення сприятливих умов для хворих.

Ці умови для стаціонарних хворих визначаються в основно­му матеріально-технічною базою лікарні. Однак від палатної сес­три багато в чому залежить, якими будуть ці умови. Зокрема, вона може запропонувати раціональне використання палат, розм­іщення лікарняного інструментарію та меблів, передбачити ство­рення затишку у відділеннях, безумовно, з дотриманням необхід­них санітарно-гігієнічних вимог.

2. Догляд та спостереження за хворими:

створення і підтримання належного санітарно-гігієнічного середовища в палаті;

догляд за важкохворими і надання їм необхідної допомоги при зміні положення тіла, протирання шкіри камфорним спиртом для запобігання пролежнів, проведення систематичних підмивань, вологих обтирань тіла, чищення зубів, полоскання рота, стрижки нігтів, миття рук, годування;

вимірювання температури тіла вранці й ввечері та занесен­ня показників температури до температурного листка;

підрахунок частоти серцевих скорочень та частоти дихан­ня за 1 хв;

вимірювання діурезу;

збирання матеріалів для аналізів згідно з призначеннями лікаря та доставка їх в лабораторію;

долучення результатів аналізів до історії хвороб;

складання порційних вимог;

контроль за отриманням хворими призначеної дієти;

підготовка до відвідання ними діагностичних та лікуваль­них кабінетів;

прийом хворих, які поступають на лікування;

перевірка проведеної в приймальному відділенні санітарної обробки хворих;

ознайомлення пацієнтів з правилами внутрішнього розпо­рядку і особистої гігієни;