Виховання в праці

Правильне виховання неможливе собі представити як виховання нетрудове. Праця завжди була основою для людського життя, для створення благополуччя людського життя і культури.

Тому й у виховній роботі праця повинна бути одним із самих основних елементів. Спробуємо докладніше проаналізувати зміст і значення трудового виховання в родині.

Перше, про що особливо повинні пам'ятати батьки, це наступне. Ваша дитина буде членом трудового суспільства, отже, його значення в цьому суспільстві, цінність його як громадянина будуть залежати винятково від того, наскільки він у стані буде брати участь у суспільній праці, наскільки він до цієї праці буде підготовлений. Але від цього буде залежати і його добробут, матеріальний рівень його життя. Ми добре знаємо, що від природи всі люди мають приблизно однакові трудові дані, але в житті одні люди вміють працювати краще, інші гірше, одні здатні тільки до найпростішої праці, інші – до праці більш складному і, отже, більш коштовному. Ці різні трудові якості не даються людині від природи, вони виховуються в ньому протягом його життя і, особливо, у молодості.

Отже, трудова підготовка, виховання трудової якості людини – це підготовка і виховання не тільки майбутнього гарного або поганого громадянина, але і виховання його майбутнього життєвого рівня, його добробуту.

У трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але і підготовка товариша, тобто виховується правильне відношення до інших людей, – це вже буде моральна підготовка.

Трудова участь дітей у житті родини повинне починатися дуже рано. Починатися воно повинно в грі дитині повинна бути зазначена, що він відповідає за цілість іграшок, за чистоту і порядок у тім місці, де коштують іграшки і де він грає. І цю роботу потрібно поставити перед ним загалом: повинно бути чисто, не повинне бути накидано, налито, на іграшках не повинне бути пилу. Звичайно, деякі прийоми збирання можна йому і показати, але взагалі добре, якщо він сам догадається, що для витирання пилу потрібно мати чисту ганчірку, якщо цю ганчірку він сам випросить у матері, якщо він до цієї ганчірки пред'явить визначені санітарні вимоги, якщо він зажадає кращу ганчірку і т.д. Точно так само і лагодження зламаних іграшок повинна бути надана йому самому в тій мері, у який це йому під силу, розуміється з наданням у його розпорядження визначених матеріалів.

З віком трудові доручення повинні бути ускладнені і відділені від гри.

Запитується, якими мірами можна і треба викликати в дитини те або інше трудове зусилля. Міри ці можуть бути найрізноманітніші. У раннім дитинстві, звичайно, багато чого дитині потрібно і підказати і показати, але взагалі необхідно вважати ідеальною формою, коли дитина сам зауважує необхідність тієї або іншої роботи, бачить, що матері або батькові ніколи неї зробити, коли він за власною ініціативою приходить на допомогу своєму сімейному колективові. Виховати таку готовність до праці, таку уважність до нестатків свого колективу – значить виховати дійсного громадянина.

Дуже часто буває, що дитина по своїй недосвідченості по слабості орієнтування не може самостійно помітити потреби в тій або іншій роботі. Батьки повинні в таких випадках обережно підказати, допомогти дитині з'ясувати своє відношення до цієї задачі і взяти участь у її дозволі. Це часто краще його робити, викликаючи простий технічний інтересові роботі але і зловживати цим способом не можна.

Дитина повинна уміти виконувати і такі роботи, що не викликають у нього особливого інтересу, що здаються в перший момент роботами нудними. Узагалі він повинний виховуватися так, щоб вирішальним моментом у трудовому зусиллі була не його цікавість, а його користь, його необхідність. Батьки повинні виховувати в дитини здатність терпляче і без пхикання виконувати роботи неприємні. Потім, у міру розвитку дитини, навіть сама неприємна робота буде приносити йому радість, якщо суспільна цінність роботи буде для нього очевидна.

У тому випадку, якщо необхідність або інтерес недостатні, щоб викликати в дитини бажання потрудитися, можна застосувати спосіб прохання. Прохання тим відрізняється від інших видів звертання, що вона надає дитині повну волю вибору. Прохання і повинне бути така. Її так потрібно вимовити, щоб дитині здавалося, що він виконує прохання по власному доброму бажанню, не спонукуваний до цьому ніякими примусами. Потрібно говорити:

– У мене до тебе прохання. Хоч це і важко, і в тебе всякі інші справи.

Прохання – найкращий і м'який спосіб звертання, але і зловживати проханням не випливає. Форму прохання найкраще вживати в тих випадках, коли ви добре знаєте, що дитина з задоволенням прохання вашу виконає.

Якщо ж у вас є який-небудь сумнів у цьому, застосовуйте форму звичайного доручення, спокійного, упевненого, ділового. Якщо з найменшого віку вашої дитини ви будете правильно чергувати прохання і доручення і, особливо, якщо ви будете збуджувати особисту ініціативу дитини, будете учити його бачити необхідність роботи самому і по власному почині виконувати неї, у вашому дорученні не буде вже ніяких проривів. Тільки якщо ви запустили справу виховання, вам доведеться іноді удатися до примуса.

Примус може бути різне – від простого повторення доручення до повторення різкого і вимогливого. У всякому разі ніколи не потрібно прибігати до фізичного примуса, тому що воно найменше приносить користі і викликає в дитини відраза до трудової задачі.

Консультація для батьків

«Золоті правила виховання дитини в сім’ї»

 

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім’ї емоційного комфорту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв’язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки ди-тини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім’ї, бажаний результат виховання.

 

НА ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3.Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у стар¬шої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8 . Поспішно, не розібравшись: краще про¬бачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди-відуальні особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істе¬ричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних по¬карань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймаєть¬ся гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шан¬тажувати батьків.

Яка провідна рука — права чи ліва?

У випадку явної ліворукості дитини у дорослого є два шляхи: надати їй можливість нормально розвиватися відповідно до своєї природи; і намагатися з лівші зробити правшу, тобто йти всупереч природі, перетворюючи дитину на невротика, який робитиме те, що вимагають, але відчуватиме відразу до цих видів діяльності. При цьому можуть виникати заїкання, енурез, нервові тики, нав’язливі рухи, що, зрештою, не може не позначитися на характері дитини, особливостях спілкування з людьми — дорослими й однолітками. У малюка можуть розвинутися комплекс неповноцінності, низька самооцінка. Це дає кожній дитині можливість розв’язувати різноманітні життєві задачі. Проте одна дитина більше користується «послугами» лівої півкулі, а друга — правої. Майже кожний малюк має провідні руку, око, вухо. Якщо провідним є правий парний орган, це свідчить на користь переважної регуляції пов’язаного з ним виду діяльності (моторної, зорової, слухової) лівої півкулі, і навпаки. Таким чином, навчити лівшу їсти, малювати, писати правою рукою можна, проте коли справа дійде до писемної мови, викладу думок, виникатимуть труднощі —

дитині буде важко правою рукою виражати свої думки. А зламати і все почати спочатку — майже неможливо. У лівші інакше, ніж у правші, побудований мозок. Отже, його мис¬лення, психіка дещо інакші. Як правило, ліворукі діти більш вразливі, емоційні, рухливі, запальні, гнівливі, гірше звикають до нових умов життя, тонше диференціюють колір і форму предметів. Можна сказати, що вони більше, ніж праворукі, індивідуалізують навко¬лишній світ. Мабуть, саме тому серед ліворуких дітей багато художньо обдарованих. Слід ураховувати, що в ході навчання ліворукі діти більше орієнту¬ються на відчуття (зорові, тактильні та інші), ніж на мовлення. Отже, для кращого розуміння матеріалу їм потрібна опора на малюнок або наочний посібник. Лівші важко працювати у великих групах та жорстко регламентованих умовах. Їхня стихія — індивідуальна робота без жорсткої регламентації, зорієнтована на реалізацію власної ініціативи та інтуїції. Якщо на це не зважати, лівша може стати важко виховуваною, невротич¬ною дитиною. Ускладнює життя лівшам і те, що оточу¬ючі предмети, призначені для правшів, є для них незручними (відчиняти двері, користуватися побутовою технікою, грати на музичних інструментах). Не намагайтеся зробити лівшу такою, як усі, довіряйте її природі. Пам’ятайте: вона володіє такими унікальними задатками, які відсутні у багатьох правшів!

Ні — виховній агресії в сім’ї

Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величез¬ним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розумі¬ючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів). Своєю нищівною словесною агресією бать¬ки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, ап¬робує такий урок на батьках. Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси. Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а бит¬тя — злочином. Вихована такими методами дитина дзеркаль¬но спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане при¬гнічувати. Своїми методами виховання ми позбавляє¬мо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо. Дуже важливо, щоб ми використовували сим¬патію та усмішку, підтримку, співчуття та на¬віювали доброту, бо всі негативні емоційні вия¬ви позначаються на психічному стані дитини. Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов’я¬зок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов’ю та розумінням!

Як зняти дитячу агресію.

1.Замислитися над причинами такої поведінки.

2.Якщо причина агресивності – дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.

3.Не карайте малюка фізично.

4.Не кричіть, не звинувачуйтедитину у вчиненому. Це не допоможе.

5.Cпробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.

6.Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.

7.Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще – плаванням.

8.Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходиться вдома у доступному місці.

Консультація для батьків

Навчити дітей бачити красиве – справа складна. Якщо батьки  щиро люблять природу і дбайливо ставлять до неї, вони зможуть передати ці почуття дітям.

Діти дуже спостережливі і чуйні до слів, настрою дорослого. Вони швидко бачать позитивне і наслідують своєму наставнику.

Перебуваючи разом з дітьми в парку, помилуйтесь його красою, погодуйте білочку горішками. Акцентуйте увагу дітей на тому, що вона жива істота і також хоче їсти.

В теплий осінній день, перебуваючи з дітьми біля водойми, зверніть увагу дітей, яка вода в ній — чиста чи брудна? Хто мешкає у водоймі? Зверніть увагу дітей на те, що і рослинам, і тваринам, і птахам, як і людям, вода потрібна чиста.

Завдання полягає в тому, щоб підвести дітей до світоглядних висновків: про єдність і різноманітність природи. Зв’язках і взаємозв’язках між різними об’єктами природи, постійними змінами у природі та її розвитку. Паралельно з цим йде формування  у дітей здатність естетично ставитись до світу, сприймати і оцінювати прекрасне, своєю діяльністю множити красу навколишнього. Задовольнити дитячу допитливість, залучити дитину до активного освоєння навколишнього світу, допомогти їй оволодіти засобами пізнання зв’язків між предметами і явищами дозволить саме гра. Відображаючи враження від життєвих явищ в образах гри. Діти відчувають естетичні та моральні почуття. Гра сприяє поглибленому, розширенню їх уяви про світ. Чим різноманітніші за змістом ігрові дії, ти м цікавіше і ефектніше ігрові прийоми. Гра вимагає від дитини бути уважним учасником спільної гри однолітками, він повинен запам’ятати  всі позначення, повинен швидко збагнути. Як вчинити в несподіваній ситуації. З якої треба правильно вийти. Однак весь складний комплекс практичних і розумових дій, які виконує дитина в грі, не усвідомлюється нею як процес навмисного навчання – дитина вчиться граючись. Проведення ігор в природних умовах має свої складнощі: діти легко відволікаються, звертають свою увагу на сторонні предмети і т.д. тому в таких іграх доцільно застосовувати наочний художньо оформлений матеріал, придумувати цікаві угрові моменти, дії. Щоб гра пройшла успішно і мета була досягнута, потрібно, щоб вона супроводжувалась барвистим наочним матеріалом, з яким діти будуть безпосередньо працювати, виконувати завдання тієї чи іншої гри. Великі розміри наочного матеріалу дозволять добре його розглянути. Реалізувати свою ігрову задачу.

Виховуємо у дошкільника свідоме ставлення до себе

• Привчаємо дитину уважно ставитися до себе, виявляти інтерес до своїх особливостей, станів, якостей, поведінки, результатів праці тощо.

• Вправляємо в умінні спостерігати за собою в різних життєвих ситуаціях, порівнювати різні враження про себе, радіти більшості з них.

• Надаємо перевагу запитальній формі звернень до дитини: "А ти як вважаеш?", "Якої ти думки про це?", "Ти зі мною згоден?", "Чому так?", "Чому ні?" тощо.

• З розумінням ставимось до намагань малюка з'ясувати в дорослого, чому слід виконувати те чи інше завдання, яка з цього користь для нього самого та інших людей.

• Культивуємо самостійну поведінку: прийняття власного рішення, відповідальність за його наслідки, об'єктивну оцінку результатів своєї праці, якостей, вчинків, надання комусь-чомусь переваг та відмова від них.

• Надаємо часом дошкільникові можливість самому обирати вид діяльності, складність варіанта та спосіб виконання, манеру оформлення кінцевого продукту.

• Привчаємо виробляти прогностичне та ретроспективне оцінне судження, сприяємо формуванню позитивного образу - Я, підтримуємо віру дитини в себе, висловлюємо довіру до її можливостей та намірів.

• Заохочуємо робити припущення, обґрунтовувати та висловлювати власну думку.

• Завжди відповідаємо на запитання дитини, не уникаємо складних, незручних для себе.

Плекаємо мовленнєву особистість