2. Роль Галицько-Волинського князівства в історії України

Галицька та Волинська земля відокремилися від Києва наприкінці XI ст. Розташовані на південно-західних рубежах Русі-України, ці землі терпіли від войовничих сусідів — Польщі, Угорщини, Литви. Вони намагалися загарбати багатий край. Особливо їх вабили врожайні чорноземи, діброви з великою кількістю звірів, соляні промисли, надзвичайно вигідне стратегічне та економічно-торговельне становище.

Помираючи, Ярослав Мудрий заповів Галичину своєму внукові Ростиславу Володимировичу. Після смерті Ростислава залишилися сини — Рюрик, Василько і Володар. Брати вдало присмирили зовнішніх ворогів. Незабаром помер Рюрик, Василька осліпив Волинський князь Давид Ігорович. Таким чином Галичина опинилася в руках Володара, фактично засновника династії Ростиславичів, яка проіснувала понад сто років.

Син Володара Володимирко (1141—1153) переніс свою столицю з Перемишля в Галич. Хоробрий воїн, талановитий дипломат, він зумів відбитися не тільки від чужоземців, а й від своїх київських і волинських суперників, землі Галичини сягнули аж до Чорного моря.

Помер несподівано, залишивши юного сина Ярослава (1153—1187). За його князювання Галицька держава стала наймогутнішою серед українських князівств. Князь Ярослав був відомим полководцем, дбав не тільки про завоювання нових земель, але й про їх освоювання. Підтримував українську колонізацію на сході і півдні своєї держави. Галич перетворив на торговельний, ремісничий і культурний центр України на заході. Приділяв увагу будівництву храмів, світських споруд, оборонних укріплень. За таку благородну державницьку діяльність увійшов в історію під іменем Осмомисл — «за вісьмох мислить».

Ярослав мирно жив зі своїми сусідами, але ніяк не міг налагодити внутрішнє життя у князівстві, Час від часу піднімало заколоти численне крамольне боярство. Воно, створивши раду, думу, намагалося управляти Ярославом Осмомислом, Велике боярство було байдуже до національних справ і суверенітету Галичини. Воно готове було будь-коли продати рідну землю чужинцям, аби тільки не постраждали власні інтереси бояр.

У 1187 p. бояри запросили на престол волинського князя Романа Мстиславовича з роду Мономаховичів.

Роман Мстиславович вдруге здійснив похід на Галич у 1199 p., об'єднавши його зі своєю волостю. Так утворилась єдина Галицько-Волинська держава.

Ці території були під надійною опікою наймогутнішого князя Романа Мстиславовича, який фактично об'єднав більшість українських земель. Династія Романовичів майже сто п'ятдесят років утримувала українську державність, залишивши добрий слід у нашій історії.

Роман Мстиславович, як згадують літописці, відзначався надзвичайною хоробрістю, був безжалісним до ворогів, особливо до підступних бояр. Князь Роман був високоосвіченою людиною. Народ любив його за справедливість, як «самодержавця», який керував країною «згідно із законом Божим».. Поліг у бою з поляками у 1205 p.

1214 p. Угорщина і Польща підписали договір про поділ української держави. Більшу частину Галичини захопив угорський король, Перемишль і Берестейщину — Польща, Волинь — князь Данило.

У цей час на Русь насувалася смертельна татаро-монгольська навала. Вперше зустрілися русичі з невідомим суперником у 1223 p. на річці Калці, що впадає в Азовське море.

Повернувшись з походу, Данило Галицький разом з братом Васильком зміцнював Волинське князівство. У 1229 p., захопив Галич, але остаточно оволодів ним лише в 1238 p., а Києвом — у 1240 p.

Монголи вдруге з'явилися на Русі у 1236 p. Чотири роки внук Чінгіс-хана Батий підкоряв Північно-Східну Русь. На початку 1241 pp. кількасоттисячна орда Батия вирушила на Україну. Впали Чернігів, Переяслав, почалася облога Києва. Обороною керував тисяцький Данила Галицького Дмитро.

На початку 1241 p. орди Батия вдерлися в Галичину і на Волинь, вбиваючи людей, руйнуючи їхнє майно, цінності.. Таким чином усі українські землі опинилися в руках азіатських завойовників..

Коли ординці відійшли в пониззя Волги, князі Данило і Василько взялися за відбудову держави. Вони сприяли відродженню Володимира, Галича, закладали нові міста. За ініціативою Данила Романовича зміцнено Карпатську оборонну систему, що закривала шлях уграм у Галицько - Волинське князівство. У 1256 p. Данило заснував місто Львів, яке назвав на честь свого сина Лева, а також нову столицю Холм. Йому вдалося зменшити сваволю галицьких бояр, захистити смердів від надмірних поборів. Саме смерди були надійною опорою князя, особливо в його бойовій дружині.

Принизлива залежність від азіатських завойовників не влаштовувала Романовичів. Вони шукали надійних шляхів до її ліквідації. Налагодивши мирні взаємини з Польщею та Угорщиною, Данило задумав здійснити з допомогою папи Інокентія IV хрестовий похід проти Золотої Орди. Князь Данило навіть погодився віддати свої землі під церковну зверхність папи римського. Переговори закінчилися тим, що Данила коронував папський посол у 1253 p. в місті Дорогичині.

Однак на початку XIV ст. Польща, Угорщина, Литва, подолавши міжусобну анархію, стали сильними централізованими державами. Тепер українській державі важко було самій боротися з агресивними сусідами.

Польський король Казимир III уже в 1340 p. захопив Львів. Волинь же опинилася під владою литовського князя Любарта Гедиминовича, родича Романовичів. Так у середині XIV ст. Україна втратила незалежність, цього разу надовго.