Обчислення втрати жувальної здатності за методом м. І. Агапова

Відсутні зуби	Втрата жувальної здатності
Центральний різець Бічний різець Ікло Перший премоляр Другий премоляр Перший моляр Другий моляр	4 2 6 8 8 8 2

Статичний метод обчислення жувальної здатності має той недолік, що при цьому не враховується функціональна цінність зубів, які залишилися. Практика показує, що більш важливим показником функціональної здатності зубощелепової системи є стан зубів, які є в наявності. Якщо в людини є 28 зубів, то за схемою М. І. Агапова вважається, що жувальна здатність дорівнює 100. Проте, при цьому не враховується, що пародонт може бути уражений і внаслідок цього стійкість зубів до жувального навантаження значно знижена.

І. М. Оксман вважає, що важливо врахувати число не тільки втрачених зубів, але й тих, що залишилися, та їх функціональний стан. Зуби, які мають патологічну рухомість 1 ступеня, вважаються нормальними, з патологічною рухомістю ІІ ступеня – такими, що втратили 50% своєї функціональної міцності. Якщо зуби мають рухомість ІІІ ступеня, або в ділянці періодонту спостерігається патологічний процес (запалення, кіста та ін.), такі зуби вважаються відсутніми.

Крім того, автор змінив коефіцієнт функціональної цінності деяких зубів і враховує восьмі зуби (табл. 3).

Таблиця 3

Коефіцієнти функціональної цінності зубів за і. М. Оксманом

Щелепа	Зуби
	1	2	3	4	5	6	7	8
Верхня	2	1	2	3	3	6	5	3
Нижня	1	1	2	3	3	6	5	4

Запис здобутих даних проводиться у вигляді дробу: в чисельнику цифра втрати функціональної цінності зубів верхньої щелепи, в знаменнику – нижньої. Метод І.М. Оксмана дає можливість краще врахувати жувальну здатність зубощелепової системи. Однак він не дає повного уявлення про морфологічні зміни. Якщо, наприклад, у ділянці того чи іншого зуба відбулося руйнування стінок лунки, а він має патологічну рухомість І ступеня, то зуб, як вказувалося вище, вважається повноцінним. Це неправильно, оскільки його позаальвеолярна частина видовжилася і внаслідок цього видовжилося плече важеля, через що він через деякий час обов’язково розхитається. Так само важко врахувати, де є патологічні зубо-ясенні кишені та інші зміни в пародонті.

Статичні методи визначення жувального стану зубощелепової системи не завжди можуть повністю відобразити його. Процес жування є складним рефлекторним актом, в якому беруть участь не тільки зуби і жувальні м’язи, але й слинні залози. Якість подрібнення їжі залежить від кількості жувальних рухів, інтенсивності їх, кількості та якості слини, що виділяється під час жування. Велике значення має співвідношення зубних рядів, кількість артикулюючих зубів і навіть вираженість жувальних поверхонь. Всі ці моменти, звичайно, не можна врахувати і відобразити статичними методами.

Функціональна жувальна проба вперше була запропонована Хрістенсеном. Далі її модифікував С. Ю. Гельман, вона застосовується і в даний час.

Для проведення жувальної проби за С. Ю. Гельманом необхідно 5 г мигдалю або урюка. Встановлено, що люди, в яких всі зуби і пародонт здорові, можуть повністю пережувати цю кількість мигдалю за 50 сек. Якщо частина зубів відсутня, при захворюваннях пародонту, за цей час мигдаль пережувати не вдається. Відношення непережованої частини мигдалю до пережованої, яка встановлюється шляхом зважування залишку, означає відсоток жувальної ефективності. Пробу необхідно проводити в спокійній обстановці.

Крім проби на жувальну потужність С. Ю. Гельман запропонував також пробу на жувальну ефективність. Ця проба визначає ступінь пристосування певної людини до недостатності жувального апарату. При цій пробі час жування не обмежується. Досліджуваний жує мигдаль до появи бажання проковтнути харчову грудку. Відсоток жувальної ефективності може збігатися з відсотками жувальної потужності. Перший може бути вищий, оскільки досліджуваний не обмежений часом і може при тій самій кількості зубів подрібнювати зерна мигдалю краще.

Виходячи з своїх досліджень, С.Ю. Гельман встановив, що швидке жування і поквапливе харчування завжди супроводжуються поганим подрібненням їжі, навіть якщо людина має всі зуби в доброму стані, і це є однією з основних причин захворювань шлунково-кишкового тракту.

Жувальна проба за Й.С. Рубіновим проводиться з ядром лісового горіха вагою 0,8 г. Досліджуваний жує його на одному боці до появи рефлексу ковтання. Далі проба проводиться як описано вище. Таким чином враховується відсоток ефективності жування.

Мастикаціографія – запис жувальних рухів нижньої щелепи. Крім жувальної проби, Й.С. Рубінов запропонував врахувати діяльність жувальної системи за допомогою різних апаратів. Найпростішим є мастикаціограф. Він складається з гумового балона, який кладуть в спеціальний пластмасовий футляр. Останній прикріплюється до підборіддя за допомогою пов’язки. Раніше ступінь притискання балона до підборіддя не враховувався. В останніх моделях на пов’язці є градуйована шкала, завдяки чому можна врахувати і цей момент. Балон за допомогою повітряної передачі з’єднується з мареєвською капсулою, яка приводить в рух записувач. Кінець записувача креслить на папері криву лінію, яка відображає опускання і підіймання нижньої щелепи. Ця крива називається мастикаціограмою.

Запис рухів нижньої щелепи можна здійснювати на більш складних приладах: осцилографі і тензометричній станції.

На характер кривих мастикаціограми впливають амплітуда рухів нижньої щелепи, еластичність гуми в балоні, в трубах і мареєвській капсулі, а також довжина записувача.

Масткаціодинамометрія - цим терміном позначають метод визначення сил жування при застосуванні природних харчових подразників різної твердості з одночасною графічною реєстрацією характеру рухів нижньої щелепи. Ступінь твердості харчових речовин визначається заздалегідь за допомогою спеціального апарата.

Міографія – метод аналізу скорочень окремих м’язів. Його здійснюють за допомогою спеціальних приладів – датчиків, які встановлюються на окремих ділянках мімічних або жувальних м’язів. Для датчиків використовують гумові діафрагми, дротяні вимірювальні перетворювачі (тензодатчики) та інше обладнання у вигляді важелів з тягарем. Міограми, одержані за допомогою тензодатчиків, як показали дослідження, не завжди об’єктивно відображають функцію м’язів, оскільки криві змінюються залежно від місця прикладання датчиків (Г.Р. Штеренберг, 1964).

Міотонометрія – цим методом визначають тонус мускулатури. Про ступінь напруження м’язів судять за затраченою силою, з якою занурюють щуп приладу на задану глибину.

Електроміографія. Під час збудження в м’язах виникають струми дії. Потенціал їх вловлюється спеціальними підсилювачами і реєструються на фотоплівці. Цей метод широко використовується для вивчення функції жувальної мускулатури.

Електроміомастикаціографія. Цей метод передбачає одночасне використання двох методів дослідження: електроміографії і мастикаціографії. Він є найбільш об’єктивний і відображає процеси збудження в м’язах під час різних фаз жувального процеса.