7.2. Джерела службової інформації та канали її витоку

Джерелом цінної, службової документованої ін­формації є накопичувачі (концентратори) цієї інформації. До числа основних видів джерел СІ відно­сять: персонал підприємства і дотичні до підприємства люди; до­ку­мен­ти; публікації про фірму та її розробки, рекламні видання, виставкові мате­рі­али; фізичні поля, ПЕМВН, що супроводжує роботу офіс­ної техніки, різних приладів і об­лад­нання.

Документація, як джерело цінної підприємницької інформації включає:

• СД, яка містить підприємницьку таємницю;

• цінну правову, установчу, організаційну та розпоряд­чу документацію;

• службову, поточну ділову і науково-технічну доку­ментацію, яка міс­тить загальновідомі відомості;

• робочі записи працівників, їх службові щоденники, особисті робочі плани, переписку з комерційних та нау­ко­вих питань;

• особисті архіви працівників підприємства.

Інформація завжди розповсюджується від джерела у зовнішнє середовище. Канали розповсюдження інформації носять об'єктивний характер, відрізняються активністю і включають у себе: ділові, управлінські, торгові, наукові та інші комуні­кативні регламентовані зв'язки; інформаційні мережі; тех­ніч­ні канали.

Збільшення кількості каналів розповсюдження інфор­мації породжує розширення складу джерел цінної інфор­ма­ції. Джерела і канали розповсюдження інформації за пев­них умов можуть стати об'єктом уваги конкурентів, що створює потенційну загрозу збереження і цілісності інфор­мації. Загроза безпеці інформації передбачає НСД кон­ку­рента або найманого ним злов­мис­ника до СІ і, як результат цього, – крадіжку, знищення, фальсифікування, модифіку­вання, підміну документів. За відсутності інтересу конку­рента за­гро­за цілісності інформації не виникає навіть у тому випадку, якщо ство­ри­лись передумови для озна­йом­лення з нею сторонніх осіб.

Цінна інформація, до якої не проявляють цікавість конкуренти, може не включатися до складу такої інфор­мації, яка захищається, а документи, що містять її, конт­ро­люються тільки з метою забезпечення збереження носія. Конку­рент або інша зацікавлена особа (далі за текстом – зло­вми­с­ник) ство­рює загрозу інформації шляхом встанов­лення контакту з джерелом інформа­ції або перетворення ка­налу розповсюдження інформації в канал її витоку.

Якщо немає загрози, тоді, відповідно, відсутні факти витоку інформації до зловмисника. Загроза передбачає на­міри зловмисника здійснити проти­правні дії у відношенні до інформації для досягнення бажаної мети. Загроза може бути потенційною і реальною. Реальні загрози, в свою чер­гу, поділя­ються на пасивні і активні. За місцем виникнення загрози поді­ля­ються на внутрішні і зовнішні, а за часом – постійні і періодичні (епізодичні).

Зловмисник може створювати уявну загрозу, на про­тидію якій будуть витрачені реальні сили та засоби. Заг­ро­зи інформації реалізовуються зло­вмис­ником за допо­могою прийомів і методів промислового або економічного шпіо­на­жу. Загроза збереженню інформації та документів особ­ливо велика при її виході за межі ССД, наприклад, при передаванні докумен­тів персоналу на розгляд та виконання, при пересиланні або передаванні документів адре­сатам. Однак, необхідно вра­ховувати, що втрата СІ відбувається, як правило, не в результаті навмисних дій конкурента або зловмисника, а через неу­важ­ність, непрофесіоналізм і без­від­повідальність персоналу.

Втрата (витік) інформації передбачає несанкціонований перехід цінних, службових відомостей до осо­би, яка не має права володіти нею і використовувати її в своїх цілях для отримання прибутку. У тому випадку, коли мова йде про втрату інформації з вини персоналу, зазви­чай, ви­ко­ристовується термін ″розголошення інформації″.

Розголошує інформацію завжди людина – усно, пись­мово, за допомогою жестів, міміки, умовних сигналів, особисто або через посередника. Термін ″витік інформації″ використовується найбільш широко, хоча, на наш погляд, більшою мірою відноситься до втрати інформації за раху­нок її перехоплення технічними засобами роз­відки. При розголошенні, витоку інформація може пере­хо­дити до зло­в­мисника, а потім, можливо, до конкурента або до третьої особи. Під третьою особою, в даному ви­падку, розуміють осіб, які отримали інформацію у воло­діння в силу обставин (тобто які стали її джерелом), але які не мають права володіння нею і, що дуже важливо, не зацікавлені в цій інформації.

Однак, необхідно враховувати, що від третіх осіб інформація може пе­рейти до зацікавленої особи – кон­курента підприємства. Перехід інформації до третьої особи можна назвати ненавмисним, стихійним. Перехід інформації ви­ни­кає в результаті: втрати або випадкового знищення доку­мента, пакета (конверта); невиконання, незнання або ігно­рування працівником вимог з ЗІ; над­мір­ної балакучості працівників у присутності зловмисника; ро­боти з КД при сторонніх осо­­бах, несанкціонованому передаванні СД ін­шому праців­ни­ку; використання СІ у пресі, особистих за­писах, приватних лис­тах; са­мо­віль­ного копіювання доку­мен­тів працівником.

На відміну від третьої особи зловмисник навмисно й таємно організовує, створює канал витоку інформації та експлуатує його тривалий час. Знати можливий канал ви­току інформації означає: для зловмисника – мати ста­більну можливість отримувати цінну інформацію; для вла­с­ника інформації – протидіяти зловмиснику та зберігати та­ємни­цю, а, інколи, і дезінформувати конкурентів. Інфор­мація повинна поступати до конкурента тільки каналом, який контролюється, у якому відсутні конфіденційні відо­мості, а інформація є загальнодоступною. Прикладом та­кого ка­налу є видання та розповсюдження рекламно-інформа­ційних матеріалів.

Канали витоку, якими користуються зловмисники, вирізняються різноманітністю. Основними видами ка­налів витоку інформації можуть бути: встановлення злов­мис­ником взаємо­відносин з працівниками підприємства або відвіду­ва­чами, пра­цівниками фірм-партнерів, службовцями держав­них або муніципальних органів управління та іншими осо­бами; аналіз опубліко­ваних матеріалів про фірму, реклам­них ви­дань, виставкових проспектів та іншої загально­доступної інформації; влаштування зловмисника на роботу в фірму; робота у КМ; кримінальний, силовий доступ до інформації, тобто викрадення СД, шан­таж персоналу та інші спосо­би; робота зловмис­ника з технічними каналами витоку інформації.

Виявлення каналу розголошення (витоку) інформації – складна, довготривала і трудомістка задача. В основі її розв’язання лежить класифікація та постійне вивчення дже­­рел і каналів розповсюдження інформації та можливих каналів її витоку, пошук і виявлення реальних каналів ви­току, оцінювання ступеня небезпеки кожного реального кана­лу, придушення небезпечних каналів і аналіз ефектив­ності за­хисних заходів. Канали розголошення (витоку) ін­формації завжди інди­ві­дуальні і залежать від конкретних задач, поставлених пе­ред зловмисником.

Отже, контроль джерел і каналів розповсюдження СІ дозволяє визначити наявність і характеристику загроз ін­фор­мації, виробити структуру системи ЗІ, яка надійно пе­рекриє доступ зловмиснику до СІ підприємства.