62. Соціологічна юриспруденція.

Соціологічна юриспруденція:право – це зумовлена суспільними відносинами система юридичних норм, що впорядковують реальну поведінку суб’єктів суспільного життя.

Ознаки соціологічної юриспруденції, що визначаютьпереваги цієї концепції права:

1.Визначають пріоритет суспільних відносин, що зумовлюють зміст права;

2.Розкривають залежність права від соціальних факторів;

3.Орієнтують на реалізацію права, впорядковують реальну поведінку суб’єктів суспільних відносин;

4.Розширюють межі нормотворення;

5.Охоплюють діяльнісні аспекти («живе» право);

6.Збільшують кіл ькість суб’єктів нормотворення.

Ознаки соціологічної юриспруденції, що визначають недоліки цієї концепції права:

Соціальний детермінізм викликає обмеженість та однобокість розуміння права (оскільки специфіка суспільних відносин визначається конкретно-історичними умовами);

1.Втрачаються чіткі критерії правомірного та неправомірного;

2.Недооцінювання ролі спеціальних правотворчих суб’єктів;

3.Перевищення (абсолютизація) ролі судових та адміністративних органів у нормотворенні.

Соціологічна юриспруденція” звертається до умов функціонування, дії права, до процесу його реалізації. Іноді називають „функціоналізмом”. Значну роль у розвитку соціологічної юриспруденції відіграв рух „вільного права” (представники – Є. Ерліх, Г. Канторович, Ф. Жені та ін.), який протиставляв „живе право” праву в законах. „Живе право” створюється „союзами”. Є. Ерліх твердить, що кожна профспілка, банк, об’єднання підприємців та ін. створюють своє право. Приписи держави лише невелика частина права. Основну ж його масу творить „живе право”.

Судді не пов’язані жорстко державними приписами, особливо якщо є прогалина чи приписи застаріли. Суддя тоді може шукати норму „живого права” і на її підставі виносити рішення (таким чином обґрунтовували свободу суддівського розсуду. Звідси ж і рух „вільного права”).

Як напрямок у сучасній теорії права і держави со­ціологічна юриспруденція з´явилася, по-перше, під впливом со­ціології, що виділилася наприкінці XIX ст. у самостійну науку, методи якої одержали значне поширення в суспільних дисцип­лінах. По-друге, у зв´язку з потребою в цілеспрямованому ви­вченні і використанні права як інструменту регулювання і соці­ального контролю, недопущення соціальних потрясінь. По-третє, в противагу соціально-позитивістському правознавству, соціо­логічна юриспруденція розвиває ідеї солідаризму, уявлення про особливу практичність права у справі стримування і попере­дження суспільних розбіжностей і конфліктів. Вона акцентує увагу не на тому, що є право, а на тому, як право діє. її предста­вники закликали шукати право в житті, суспільних відносинах.

Засновником соціології права, школи «вільного права» нази­вають нашого співвітчизника Євгена Ерліха (1862—1922).

У передмові до «Основ соціології права» Ерліх резюмує го­ловний зміст книги: «Центр ваги розвитку права в наш час, як і в усі інші часи, знаходиться не в законодавстві, не в юриспруде­нції чи судочинстві, а в самім суспільстві». Отже, право корі­ниться не в текстах законів, не в судових прецедентах, а в житті суспільства. Право, згідно з Ерліхом, — «загальний регулятор поведінки людей». Наука про право є частиною теоретичної на­уки про суспільство. «Соціологія права — це наукове вчення про право». Перше і найважливіше її завдання — визначати і систематизувати ті складові частини права, які регулюють від­носини в суспільстві.

Вихідні начала самого права, пише Ерліх, варто шукати в утво­рюючих суспільство об´єднанняхі союзах, таких як родина, тор­гові товариства, громада, держава. «Щоб зрозуміти витоки, роз­виток і сутність права, слід насамперед вивчити порядок, що існує в суспільних союзах. Причина невдач усіх попередніх спроб по­яснити право полягала в тому, що вони виходили від правових предписань, а не з цього порядку». Отже, і в далекому минуло­му, і в сучасному суспільстві право, за Ерліхом, являло собою порядок, що існував у родах, родинах, а також у нормах і пред­писаниях, які визначають внутрішній лад союзів і об´єднань (до­говорах, статутах, угодах). Ці норми і предписания («суспільне право») утворять, за його вченням, право першого порядку. Все приватне право є не що інше, як право об´єднань.