- •Лекція №1. Поняття психології, її предмет та завдання План
- •1. Поняття про психологію як науку. Психологія в системі наук про людину і суспільство. Завдання психології
- •2. Психіка людини, її сутність і функції. Поняття про сигнальні системи, поведінку людини і свідомість
- •3. Соціально-психологічний тренінг, психологічна релаксація і відновлення
- •Лекція №2. Психологія особистості План
- •1. Поняття про особистість, індивідуальність. Основні теорії особистості. Психологічна структура особистості. Психологічний захист
- •2. Спрямованість особистості, її загальна характеристика
- •3. Темперамент. Типи темпераменту
- •4. Характер, його структура та формування. Акцентуації характеру
- •5. Здібності, їх види. Задатки
- •6. Можливості розвитку і саморозвитку особистості
- •Лекція №3. Психологічні процеси і стани План
- •1. Поняття про психічні процеси, їх види. Характеристика пізнавальних процесів
- •2. Відчуття, їх види та характеристики. Сприймання, його види і властивості
- •3. Види пам'яті. Мнемонічні прийоми. Розвиток професійної пам'яті
- •4. Увага, її властивості та види
- •5. Афективні та вольові стани
- •6. Особливості професійної діяльності в галузі. Професійна придатність
- •Лекція №4. Теорія взаємовідносин у групі План
- •1. Поняття про групу. Види груп за статусом, характером взаємодії, рівнем розвитку
- •2. Методи вивчення міжособистісних стосунків у групах
- •3. Групові процеси. Поділ членів групи за статусом. Лідерство
- •4. Особистість та група: очікування, конформізм, нонконформізм
- •Лекція №5. Психологічний та етичний зміст професійного спілкування План
- •1. Спілкування: поняття, мета, засоби, етапи і механізм спілкування. Класифікація видів спілкування. Функції та рівні спілкування
- •2. Психологія спілкування
- •3. Спілкування як взаємодія: орієнтація на контроль і розуміння
- •Лекція №6. Конфлікти у спілкуванні План
- •1. Поняття про конфлікт. Типи конфліктів. Причини виникнення конфліктів
- •2. Структура конфлікту: учасники конфлікту, умови перебігу, конфліктна ситуація, поведінка в конфлікті. Динаміка конфлікту: стадії розвитку, трансформація різних типів конфлікту
- •Список рекомендованої літератури
3. Види пам'яті. Мнемонічні прийоми. Розвиток професійної пам'яті
Пам’ять є підгрунтям психічного життя людини. Завдяки пам’яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам’ять — неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам’яті. Завдяки пам’яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам’яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.
У пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування.
За змістом залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, розрізняють чотири види пам’яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.
Образна пам’ять виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв’язків і відносин між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою тощо.
Фізіологічним підгрунтям образної пам’яті є тимчасові нервові зв’язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова постає як засіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.
Зміст словесно-логічної пам’яті — це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому пам’ять на них і називається словесно-логічною. Цей вид пам’яті грунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.
Словесно-логічна пам’ять є специфічно людською на відміну від образної, рухової та емоційної, що властиві також тваринам.
Рухова пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, у діях художника, балерини, друкарки. Вона є підґрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.
Емоційна пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, переживання почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з якихось причин залишила її.
Залежно від характеру перебігу процесів пам’яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам’ять говорять тоді, коли людина щось запам’ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам’ятати або відтворити. Коли людина ставить на меті щось запам’ятати або пригадати, йдеться про довільну пам’ять.
Мимовільна і довільна пам’ять — щаблі розвитку пам’яті людини в онтогенезі. Пам’ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.
Короткочасною називають пам’ять, яка характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом.
Довготривала пам’ять виявляється у процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.
Оперативною називають пам’ять, яка забезпечує запам’ятовування та відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам’яті проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій). Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.
Таким чином, запам'ятовування, включене в яку-небудь діяльність, виявляється найбільш ефективним, оскільки залежить від діяльності, у процесі якої воно відбувається.
Запам'ятовується насамперед те, що складає мету нашої дії. Однак те, що не відноситься до мети дії, запам'ятовується гірше, ніж при довільному запам'ятовуванні, спрямованому саме на даний матеріал. Хоча переважна більшість наших систематичних знань виникає в результаті спеціальної діяльності, мета якої — запам'ятати відповідний матеріал з тим, щоб зберегти його в пам'яті. Діяльність, спрямована на запам'ятовування та відтворення матеріалу, називається мнемічною діяльністю.
Мнемічна діяльність — це специфічно людський феномен, адже тільки в людини запам'ятовування стає спеціальним завданням, а заучування матеріалу, збереження його в пам'яті і пригадування —специфічною формою свідомої діяльності. При цьому людина повинна чітко відділити той матеріал, який їй було запропоновано запам'ятати, від усіх побічних вражень. Тому мнемічна діяльність носить вибірковий характер.
Таким чином, для успішного запам'ятовування необхідно враховувати особливості механізмів процесу запам'ятовування і використовувати різноманітні мнемічні прийоми.
Збереження. Сприйнята людиною інформація не лише запам'ятовується, але й зберігається в пам'яті певний час. Збереження належить до процесів пам'яті й має свої закономірності. Встановлено, що збереження може бути динамічним і статичним. Динамічне збереження виявляється в оперативній пам'яті, а статичне — у довготривалій. За динамічного збереження матеріал змінюється мало, за статичного, навпаки, він обов'язково піддається реконструкції, обробці.
Реконструкція матеріалу, що зберігається в довготривалій пам'яті, відбувається під впливом тієї інформації, яка безперервно надходить від органів чуття. Реконструкція виявляється в різних формах: у зникненні деяких деталей, у зміні послідовності матеріалу, в узагальненні його.
Про збереження інформації та її видозміну можна зробити висновок на підставі двох процесів—відтворення та впізнавання.
Відтворення — це процес, який є доказом наявності запам'ятовування. Через нього перевіряється якість знань та вміння використовувати набутий досвід.
Розрізняють два види відтворення: впізнавання та пригадування.
Впізнавання об'єкта відбувається в момент його повторного сприймання і означає, що відбувається сприймання об'єкта, яке сформувалося у людини раніше або на підставі особистих вражень (уявлення пам'яті), або на підставі словесних описів (уявлення уяви). Наприклад, ми впізнаємо будинок, у якому живе наш друг.
Впізнавання розрізняється за мірою точності і повноти. Найменш повне впізнавання ми констатуємо в тих випадках, коли з'являється тільки відчуття знайомства об'єкта, а ототожнити його з чим-небудь з минулого досвіду не можемо. Наприклад, ми бачимо людину, обличчя якої нам здається знайомим, а згадати, хто вона і за яких обставин ми могли з нею зустрічатися, не можемо. Подібні випадки характеризуються невизначеністю впізнавання. В інших випадках впізнавання, навпаки, відрізняється повною визначеністю: ми відразу впізнаємо людину як певну особу. Тому такі випадки характеризуються повним впізнаванням.
Ці два вили впізнавання мають багато спільного: вони розгортаються поступово, що наближує їх до пригадування, а тому в ньому наявні мисленнєві та вольові компоненти.
Пригадування відрізняється від сприймання тим, що воно здійснюється після нього, поза ним. Пригадування образу складніше, ніж впізнавання. Так, учневі легше впізнати текст книги при повторному його читанні, ніж відтворити, пригадати зміст тексту без книги. Фізіологічним підґрунтям пригадування є відновлення нервових зв'язків, утворених раніше при сприйманні предметів та явищ.
Подібно до запам'ятовування, відтворення може бути мимовільним та довільним. Мимовільне відтворення відбувається несподівано для людини. Наприклад, проходячи мимо школи, у якій вчилася людина, у неї може несподівано виникнути образ учителя, який її навчав, або образи шкільних друзів. За довільного відтворення людина згадує, ставлячи перед собою свідому мету, згадати щось із минулого досвіду. Наприклад, при складанні іспиту студент намагається згадати, що він знає з приводу поставленого питання.
Пригадування може мати характер тривалого процесу. У цих випадках досягнення поставленої мети — згадати що-небудь -здійснюється через досягнення проміжних цілей, причому використання проміжних ланок носить свідомий характер. Людина свідомо шукає те, що допоможе їй пригадати, тому процеси пригадування тісно пов'язані з процесами мислення. Разом з тим у процесі пригадування людина може зустрічатися з труднощами, подолання яких вимагає від неї вольових зусиль. Тому пригадування є водночас вольовим процесом.
Забування. Забування виявляється в неможливості згадати або відтворити сприйняту раніше інформацію. Фізіологічним підґрунтям забування є деякі види коркового гальмування, що заважають актуалізації тимчасових нервових зв'язків. Найчастіше це загальне гальмування, яке розвивається за відсутності підкріплення.
Забування виявляється в двох головних формах:
1) неможливість пригадати або впізнати;
2) неправильне пригадування або впізнавання.
Між повним відтворенням та повним забуванням існують різні рівні відтворення та впізнавання, котрі деякі дослідники називають «рівнями пам'яті». Найчастіше виокремлюють такі три рівні:
1) пам'ять, що відтворює;
2) пам'ять, що впізнає;
3) пам'ять, що полегшує.
Розвитку пам’яті сприяють постійні тренування. Регулярна й напружена робота пам’яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті. Тренування не має бути ізольованим актом, штучним повторенням того самого. Тренуючи пам’ять, щоразу потрібно виявляти наполегливість, волю та впевненість, постійно домагаючись поліпшення результатів запам’ятовування.
Необхідною умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил. Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома. Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Потрібно опрацьовувати інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні відомості, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виокремлюючи опорні сигнали («вузлики на пам’ять»). Потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.
Головний сенс мнемотехнічних прийомів у тому, що матеріал запам’ятовування глибше аналізують, структурують і більше осмислюють. Зокрема, запам’ятовуючи історичні дати, можна використати порівняння за подібністю і контрастом з відомими подіями, запам’ятовуючи іноземні слова - з уже засвоєними словами або зі словами рідної мови тощо.
Засвоєння понять та іншої інформації в процесі багаторазового повторення створює базу для подальших асоціацій з новим матеріалом запам’ятовування. Тому на початкових етапах навчання, коли нову інформацію нема з чим пов’язувати, виникають значні труднощі й доводиться багато разів повторювати, щоб добре запам’ятати. Оволодіння поняттєвим апаратом і знаннями певної галузі значно збільшує можливості швидкого й міцного запам’ятовування нової інформації завдяки смисловій пам’яті.
Способом поліпшити пам’ять людини є формування вміння запам’ятовувати й відтворювати. Пам’ять розвивається тренуванням і наполегливою працею, спрямованою на запам’ятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення.
Часто пропонують такі вправи для кращого запам’ятовування:
- уважно подивіться на знайомий предмет, потім, заплющивши очі, образно уявіть його собі в дрібницях. Розплющивши очі, ще раз погляньте на нього і зазначте, які деталі ви випустили.
- вивчений предмет спробуйте намалювати з пам’яті. Потім виявіть те, що забули намалювати.
- опишіть з пам’яті риси добре знайомої людини. Спостерігаючи за цією людиною під час зустрічі, уточніть непомічені риси її обличчя.
- подивіться на 7-15 дрібних предметів, опісля з пам’яті опишіть їхній вигляд.
- спробуйте добре роздивитися предмет, який падає. Потім опишіть його якомога точніше.
- огляньте кімнату, запам’ятайте, що в ній розміщено. Потім заплющить очі й уявіть образ побаченого до дрібниць.
- згадайте голос та інтонацію фрази знайомої вам людини і спробуйте із заплющеними очима уявно знову почути її. Потім повторіть фразу вголос, а під час зустрічі з цією людиною порівняйте «оригінал» з імітацією.
Ці вправи розвивають пам’ять: образи об’єкта спостереження швидко запам’ятовуються і тривалий час зберігаються в пам’яті, водночас удосконалюється здатність уявляти, аналізувати об’єкт з пам’яті без особливих зусиль волі.
Не менш важливим у розвитку пам’яті є формування вміння запам’ятовувати й відтворювати, засвоєння раціональних прийомів запам’ятовування, контролю та розуміння. Основні прийоми довільного запам’ятовування такі:
1. Треба чітко визначити мету, завдання запам’ятовування. Мнемічне завдання полягає в чіткому формулюванні того, що і як треба запам’ятати та міцно закріпити. Якщо таке завдання спеціально не ставлять, то матеріал запам’ятовується значно гірше. Зокрема, під час дослідження одній групі ставили завдання запам’ятати матеріал, щоб відповісти наступного дня, іншій - запам’ятати надовго. Перевірку проведено через чотири дні, результати виявилися набагато кращими в другій групі - адже відомо, як швидко забувається матеріал, вивчений тільки для іспиту.
2. У довільному запам’ятовуванні потрібно сформувати стійкі мотиви до запам’ятовування, набування знань, почуття відповідальності. Якщо людина належно не вболіває за справу, невідповідально ставиться до запам’ятовування, то вона швидко забуває те, що треба пам’ятати.
3. Необхідною умовою запам’ятовування є розуміння матеріалу, утворення смислових зв’язків, якщо вони недостатні, та використання ефективних прийомів запам’ятовування. Незрозумілий матеріал, як правило, не зацікавлює й запам’ятовується гірше, ніж систематизований, зрозумілий. Для поліпшення умов запам’ятовування варто зробити матеріал зрозумілим і привабливим.
Застосування того чи іншого способу запам’ятовування є довільним асоціюванням, пов’язуванням певних одиниць матеріалу, який треба запам’ятати. Щоб запам’ятати номер телефону, кожен якось кодує його цифрові значення, групує цифри з відомих дат, схожих номерів і складає смислове вираження. Допомагають запам’ятовувати й прийоми аналізу матеріалу: складання плану, порівняння, класифікація, групування, систематизація. Кожна людина виробляє власні прийоми аналізу й асоціювання матеріалу для запам’ятовування. Крім залучення логіки і розуміння, така робота над матеріалом запам’ятовування дає змогу привернути увагу до нього, краще усвідомити та засвоїти.
4. Важливою умовою ефективного запам’ятовування є сприятливий психічний стан для засвоєння нового матеріалу. Погано сприймає матеріал людина втомлена, роздратована, пригнічена. Відомі випадки осяяння пам’яті перед сном і після пробудження вранці. Позитивного ефекту досягають аутогенною стимуляцією пам’яті, що пов’язано з приведенням організму в актуальний стан і сприятливою дією механізму релаксації.
5. Для кращого запам’ятовування і тривалого збереження потрібне повторення матеріалу в процесі заучування. Правильна організація повторень вимагає дотримування низки умов, зокрема розподілу повторень у часі. Перші повторення мають бути інтенсивнішими, оскільки забування матеріалу на початку відбувається швидше, а пізніше темп повторення може бути уповільнений. Однак не варто повторювати надто часто, багато разів поспіль, оскільки це зумовлює гальмування й утруднення під час утворення нервових зв’язків. Для успіху в повторенні матеріалу треба урізноманітнити інформацію, активізувати пізнавальну діяльність особистості.
6. В управлінні розвитком пам’яті учнів важливе значення має врахування з боку вчителя їхніх індивідуальних особливостей. При цьому потрібно більше спиратися на переваги мнемічних властивостей особистості.
Виховання пам’яті можна значно поліпшити, якщо до цього процесу залучити самих учнів. Зацікавившись, вони виявлятимуть прагнення до вдосконалення й самовиховання.
