Структура грошового ринку Ринок позичкових зобов'язань, цінних паперів, валютний ринок

Аналіз функціонування грошового ринку потребує виявлення його структури, вичленення окремих частин цього ринку. Це можна здійснити за кількома критеріями.

Перший з них - за видами інструментів, якими здійснюються переміщення грошей від продавців до покупців. Відповідно до цього критерію виділяють три сектори грошового ринку:ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів і валютний ринок.

В організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують як самостійні. Але, обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно між собою взаємодіють. Так, грошові кошти можуть легко переміщуватися з одного ринку на інший, а одні й ті самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них. Наприклад, комерційний банк за допомогою депозитних сертифікатів мобілізує кошти. А далі розмістити ці кошти він може на ринку цінних паперів чи на валютному ринку.

За інституційним критерієм у грошовому ринку виділяють два сектори:

- сектор прямого фінансування;

- сектор (непрямого) опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв'язок між продавцями і покупцями грошей здійснюється безпосередньо, всі питання, що стосуються купівлі-продажу грошей, вони вирішують безпосередньо один з одним. У секторі прямого фінансування функціонують два канали руху грошей:

- канал капітального (акціонерного) фінансування;

- канал запозичень за допомогою облігацій.

Капітальне (акціонерне) фінансування являє собою купівлю грошей в обмін на право участі у власності фірми назавжди. Як інструмент тут використовуються акції.

Канал запозичень

Завдяки цьому каналу покупці залучають кошти у свій оборот тимчасово. Як інструмент тут використовуються облігації, здійснюється купівля грошей в обмін на облігації із зобов'язанням повернути гроші у встановлений строк і з виплатою відсотків.

Сектор непрямого (опосердкованого) фінансування

У секторі непрямого (опосередкованого) фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через економічних (фінансових) посередників. Ці посередники мобілізують грошові кошти в тих суб'єктів ринку, які їх заощадили, і розміщують їх серед тих суб'єктів, що мають потребу в додаткових коштах.

Фінансове посередництво допомагає швидше, зручніше та вигідно перемістити вільні гроші до кінцевих покупців.

Свою діяльність фінансові посередники здійснюють заради отримання прибутку. Фінансові посередники від свого імені і за власний рахунок залучають гроші та створюють власні зобов'язання. Прибутки фінансових посередників формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами на їх залучення.

Фінансовий посередник стає самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку, а сектор опосередкованого фінансування - об'єктивно необхідною складовою цього ринку. Фінансові посередники відіграють важливу і позитивну роль у функціонуванні грошового ринку, в розвитку ринкової економіки, створюючи суб'єктам грошового ринку сприятливі умови для їхнього успішного функціонування.

З діяльністю фінансових посередників на грошовому ринку пов'язане функціонування підринків банківських кредитів та небанківських фінансово-кредитних інститутів.

Фінансових посередників поділяють на дві групи:

- банки;

- небанківські фінансово-кредитні установи, які ще називають спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи пара-банками.

Ключова роль серед фінансових посередників належить банкам. На них припадає більша частина в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку. Банки беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання.

Фінансовими посередниками грошового ринку виступають також небанківські фінансово-кредитні установи, які у своїй діяльності мають багато спільного з банками. Вони здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: в цінні папери та кредити (переважно довгострокові). Формуючи свої ресурси, небанків-ські фінансово-кредитні установи, як і банки, випускають боргові зобов'язання, що можуть реалізуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент.

Посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитниих установ разом з тим істотно відрізняється від банківської діяльності. Насамперед формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не депозитне. Передача коштів відбуваєтся, як правило, на тривалий, заздалегідь визначений строк, і цими коштами власники не можуть скористатися так вільно, як банківськими чековими вкладами. Серед небанківських кредитно-фінансових установ можна виокремити такі: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки тощо.