3. Порядок встановлення правового статусу фізичних осіб як суб’єктів міжнародного приватного права.

Суб'єктами більшості приватноправових відносин з іноземним елементом є фізичні особи. В міжнародному приватному праві визначені наступні категорії фізичних осіб:

• Іноземні громадяне

• Апатріди

• Біпатріди

• Біженці.

• особи, які потребують додаткового захисту

Іноземні громадяне - це особи, що мають певний юридичний зв'язок з будь-якою іноземною державою

Біпатриди - особи, що мають правовий зв'язок з двома чи декількома державами.

Апатріди - особи, що не мають юридичного зв'язку ні з якою державою.

Біженці - особи, які вимушені за певними причинами, що передбачені законодавством покинути територію своєї держави та такі що отримали сховище на території іншої.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства регулюється в Україні згідно до положень Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відовідно до ст. 3 якого, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Правовий статус біпатридів та апатридів має вагому специфіку. В міжнародному праві від вважається ускладненим статусом, так звана міжнародно - правова патологія. В наявності є цілий комплекс міжнародних конвенцій, що направлені на зміншення кількості апатридів та біпатридів.

Основна особливісь цивільно - правового становища іноземних громадян полягає в тому, що вони в принципі підкоряються двом правопорядкам - правопорядку держави місця перебування та правопорядку держави свого громадянства. Їх правове становище відрізняється подвійним характером. Загальновизнані імперативні принципи та норми міжнародного публічного права є основою правового статусу іноземних громадян. Принцип захисту прав та основних свобод людини безпосередньо діє й в міжнародному приватному праві.

В багатьох зарубіжних правових системах (Франція, Іспанія) існує спеціальна галузь права - «право іноземців».

В законодавсті таких країн визначені різні категорії іноземних громадян. Наприклад, во Франції відповідно до Закону Паскуа, іноземці поділяються на туристів, студентів, сізонних працівників, комерсантів - звичайних резидентів, осіб - резидентів, привелейованих іноземців (громадян ЄС).

Особи, що постійно чи тимчасово перебувають на території іноземної країни зобов'язані виконувати його закони чи підкорятися місцевому правопорядку. Однак, окремі питання правового статусу таких осіб підкоряються їх особистому закону (lex patriae). В Україні особистий законо фізичної особи визначається ст. 16 ЗУ «Про міжнародне приватне право», який вказує, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Іншими словами, генеральною прив'язкою в питаннях встановлення правового статусу фізичної особи є закон громадянства.

Ч.2 ст. 16 ЗУ «Про міжнародне приватне право» вказано, що якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.

Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування.

Правовий статус біженців та осіб які потребують додаткового захисту регулюється Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011. Відповідно до ст. 1 цього Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику органу міграційної служби.

У разі якщо державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена із сім'єю, і заявляє про намір бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про це повідомили інші особи, які не є її законними представниками, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки і піклування. Орган міграційної служби спільно з органом опіки і піклування зобов'язаний вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім'ю.

Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Вимога про подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, установлена частиною другою цієї статті, а також вимога щодо строку подання такої заяви, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, не поширюються на випадки, коли такі заяви подаються законними представниками дітей, розлучених із сім'єю.