2. Суб’єкти матеріальної відповідальності

Виходячи із ст. 130 КЗпП України, суб’єктами матеріальної відповідальності є:

1. Працівники, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем і заподіяли йому шкоди внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

Працівники реалізують своє конституційне право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, або з фізичною особою.

Неповнолітні особи, які не досягли 18 років, можуть бути суб’єктами матеріальної відповідальності, оскільки їх трудова правоздатність настає з 16 років. За згодою одного з батьків, або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час після досягнення ними 14 років за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює. Отже, неповнолітність не є підставою для звільнення від матеріальної відповідальності.

2. Роботодавець – юридична особа (будь-якої організаційної форми - підприємство, установа, організація, їх об’єднання та інші) незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності чи фізична особа, які відповідно до чинного законодавства використовують найману працю.

3. Підстави та умови матеріальної відповідальності

Підставою матеріальної відповідальності слід вважати трудове майнове правопорушення – тобто протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання сторонами трудових відносин трудових обов’язків, яке спричинило заподіяння матеріальної і/або немайнової (морально) шкоди іншій стороні трудового правовідношення, відповідальність за яку передбачені нормами трудового законодавства.

Умови матеріальної відповідальності:

• Наявність прямої дійсної шкоди – це втрата, погіршення цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати.

Під прямою шкодою слід розуміти шкоду, яка є безпосереднім результатом протиправної поведінки сторони трудових правовідносин.

Під дійсною шкодою слід розуміти фактичне зменшення майна та майнових прав сторони трудових правовідносин. Вона проявляється у втраті, погіршенні або зниженні цінностей майна, належного роботодавцю або орендованого ним, зменшенні його майнових прав, а також у здійсненні затрат на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або у здійсненні не передбачених грошових виплат.

До прямої дійсної шкоди не включається:

• не одержані підприємством прибутки;

• наявність крайньої необхідності – коли дії, якими заподіяна шкода, вчинена з метою ліквідації небезпеки, що загрожувала державі, суспільним інтересам, особі чи її правам або правам інших громадян за умови, що ця небезпека за даних обставин не може бути ліквідована іншими засобами, або заподіяна шкода є менш значною, ніж та шкода, яку вдалося попередити.;

• нормальний виробничо-господарський ризик (якщо ризиковані дії вжиті для досягнення корисного результату чи запобігання шкоди, і мета не може бути досягнута звичайним, не ризикованим способом.

• Протиправна дія чи бездіяльність (елемент об’єктивної сторони трудового правопорушення).

Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) працівника, при якій він не виконує чи неналежно виконує трудові обов’язки, покладені на нього трудовим законодавством, колективним чи трудовим договором.

Протиправна поведінка може виявлятьсь у формі активної дії, або у формі бездіяльності.

Протиправна дія полягає у тому, що сторона трудових правовідносин вчиняє заборонені трудовим законодавством дії, внаслідок яких заподіяна матеріальна і/або немайнова шкода.

Протиправна бездіяльність полягає у тому, що матеріальна і/або немайнова шкода заподіюються одній стороні трудових правовідносин іншою шляхом невчинення стороною тих дій, які вона була зобов’язана вчинити при виконанні своїх обов’язків, покладених на неї трудовим чи колективним договором, чинним трудовим законодавством.

• Причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою особи (елемент об’єктивної сторони трудового правопорушення).

Під причинним зв’язком слід розуміти необхідний безпосередній зв'язок між протиправною дією і шкодою, що настала в її результаті, який і є обов’язковим елементом об’єктивної сторони трудового правопорушення.

• Вина (елемент суб’єктивної сторони трудового правопорушення).

Вина – це психічне ставлення працівника чи роботодавця (фізичної особи) до вчинюваної протиправної дії чи бездіяльності, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні своїх трудових обов’язків та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.

Шкода заподіяна умисно, якщо сторона трудового договору передбачає наслідки своєї поведінки і бажає їх (прямий умисел) або не бажає, але свідомо допускає їх настання (непрямий умисел).

При заподіяні шкоди з необережності сторона трудового договору не передбачає наслідків своєї протиправної поведінки, хоча могла і повинна була передбачити (недбалість) або передбачає, але легковажно розраховує запобігти їм (самовпевненість).