3. Садово-паркове будівництво.

Як уже зазначалося, епоха Просвітництва була століттям утопії. Сади й парки України XVIII ст. залишаються і дотепер зримим втіленням «кращих світів», до яких тягнулося людство. Студентам пропонується зробити історичний екскурс у питанні як розвивалося садово-паркове будівництво і хто був першим ландшафтним дизайнером.

Наводимо один з варіантів такого екскурсу. Першим ландшафтним дизайнером був сам Бог. Він облаштував місце первісного перебування людей і назвав його Едем, що в перекладі означає насолоду. З тих пір рожевою мрією людства було повернення до раю шляхом облаштування ландшафту. Найдавніші спроби були зроблені в Єгипті та на Близькому Сході, де наявність саду була мірилом багатства людини, звідти пішло і прислів’я: «Він бідний, у нього немає навіть тіні».

Вітчизняне декоративне садівництво має давню історію.

Літописець Нестор в XI ст. описує яблуневий сад Києво-Печерського монастиря, а у другій половині XII ст. князь Андрій Боголюбський заклав сад біля міста Володимира-на-Клязмі. Але найвищого розвитку декоративне садівництво набуло при імператорі Петрі I. Побувавши у Франції, Голландії та Німеччині, він захопився створенням садів і парків. Першим з них був Літній сад при літній резиденції імператора у Санкт-Петербурзі. Саме в цей час були закладені парки Петергофа, Стрельні, Оранієнбаума, що набули світового визнання як неперевершені зразки садово-паркового мистецтва. У 1706 р. у Москві було створено перший у Росії Ботанічний (аптекарський) сад, що зберігся донині.

Подальшого розвитку садово-паркове мистецтво набуває в часи прав-ління імператриці Катерини ІІ. Прагнучи створити більш реальні гарантії «освіченої монархії», Жалуваною грамотою 1765 р. імператриця звільнила дворянство від обов’язкової військової та цивільної служби, завдяки чому багато поміщиків переселилися у свої маєтки, і в дусі нової епохи почали облаштовувати своє життя. Особливо бурхливо розвинулося садово-паркове мистецтво в садибах землевласників на Україні у ХVІІІ – ХІХ ст., де майже в кожному районі чи волості з’явилися художні сади, і перед Першою світовою війною їх кількість досягала кількох тисяч. У композицію парків і садів включалися бібліотеки, картинні галереї, музеї, театри, храми, присвячені не тільки богам, але й людським почуттям – любові, дружбі, меланхолії.

Відомий поет і драматург того часу І. Долгорукий в поезії «Весна» яскраво відтворив типові явища і настрої:

Врата столичны затворились,

Все скачут жить по деревням;

С театром. С балами простились,

Обман наскучил их очам:

Природа вечного искусства

Художник рук ценней стократ,

В полях всё нежит наши чувства;

В Москве всё маска и наряд…

Блажен, кто может устраниться

И у кого есть уголок,

Куда придёт он схорониться,

Столицу бросив на часок:

Моё село, моё именье

В саду,

Но где любви есть услажденье,

Не нужен там и царский дом.

Володарями шедеврів садово-паркового мистецтва були польські магнати Чарторийські, Потоцькі, Понятовські, а також українські поміщики Каразіни, Шидловські, Тарновські, Галагани, Скоропадські та ін. Вони прикладали чимало зусиль для завезення та акліматизації екзотів з далеких країн, виведенню нових видів садових рослин.

Розвитку садово-паркових ансамблів України сприяли і наукові товариства – як загальноросійські, так і місцеві. Це Вільне економічне това-риство у Петербурзі, Московське товариство дослідників природи, Російське товариство любителів садівництва, Всеросійське товариство акліматизації тварин та рослин. Серед них був і згаданий просвітницький гурток «Попів-ська академія» на Слобожанщині, Харківське філотехнічне товариство, Товариство наук Харківського університету, Товариство сільського господ-дарства Південної Росії, Південноросійське товариство акліматизації, Географічне товариство в Україні, Товариство інженерів і архітекторів в Одесі, місцеві відділення Російського технічного товариства.

Просвітницький гурток «Попівська академія» у селі Попівка на Харківщині також не обходив питання садово-паркового будівництва. Члени гуртка обговорювали проблеми раціональності, «природності», що мали своє специфічне втілення у садибній культурі. Сам керівник гуртка Паліцин, відо-мий як поет та перекладач, займався і архітектурою. Йому належить ідея палацово-паркового ансамблю Г. Шидловського у Старому Мерчику – першого пейзажного парку на Харківщині. На жаль там зберігалися лише залишки поміщицького будинку.

Шедеврами палаццо-паркового будівництва на Чернігівщині стали маєтки Качанівка та Сокирниці.

Отримавши в дарунок за військові подвиги землі від Катерини ІІ, фельдмаршал П. Румянцев-Задунайський розпочав будівництво в селищі Качанівка архітектурних споруд. Одним з них був палац, зведений в кінці XVIII ст. за проектом московського архітектора К. Бланка. Будівельні роботи здійснював місцевий архітектор М. Мосципанов. Водна система парку мала площу більше 100 га і була однією з крупніших у Росії. У першій половині ХІХ ст. Качанівка стала власністю поміщиків Тарновських. Гостинністю одного з них – Василя Васильовича відомого мецената і колекціонера, часто користувалися М. Глинка, С. Гулак-Артемовський, Т. Шевченко, Є. Гребінка та багато інших діячів мистецтва і культури. Значні витрати на благодійництво й колекціонування, спосіб життя на широку ногу, прийнятий в Качанівці, поставили Василя Тарновського на межу розорення. У 1897 р. він змушений був продати викохану садибу мільйонеру-цукрозаводчику, теж відомому колекціонеру-меценату П. Харитоненку. Новий господар розгорнув у помісті великі будівельні роботи. Був капітально відремонтований і частково перебудований палац, який набув сучасного вигляду: з’являються нові садибні будівлі, більшість із яких збереглась до наших днів; За рахунок придбання сусідніх лісових ділянок розширився парк. Садиба була електрифікована і телефонізована.

Недалеко від Качанівки, у селі, що колись належало Гнату Галагану, знаходиться ще один з найстаріших палацово-паркових комплексів України – Сокиринці. У 1825 р. його нащадок П. Галаган запросив до перебудови палацу архітектора П. Дубровського, а для упорядкування парку – вченого-садівника І. Бістерфельда. Весь ансамбль створював настрій спокою, душевної рівноваги, співзвучності з природою. У Сокиринцях на березі ставка під розлогим кленом дуже любив сидіти Т.Г.Шевченко.

Особливого значення набуває садово-паркове будівництво на Право-бережній Україні, території якої до 1792 р. входили до складу Речі Посполитої. Могутні князівські родини Острозьких, Вишневецьких, Чарто-рийських володіли великою кількістю земель. Садибні комплекси були свідченням могутності і престижу їх власників, які запрошували для їх створення кращих фахівців. Це придворні архітектори польського короля Станіслава Августа Понятовського – Д. Мерліні, Е. Шрегер, Г. Іттар та інші, що були виховані на англійських чи італійських традиціях. Таким чином там у XVIII ст. поширювалися зразки західноєвропейської архітектури.

Так, недалеко від Білої Церкви, знаходиться чудовий ансамбль – дендро-логічний парк «Олександрія». Граф Браницький, одружившись на племінниці Григорія Потьомкіна, улюбленій фрейліні Катерини ІІ Олександрі Василівні Енгельгардт, назвав парк на честь своєї дружини. Поет Г. Державін писав про неї:

Героя древнего ты именем сияешь,

Который свет себе войною покорил,

Но боле ты сердец красой своей пленяешь,

Чем он оружием народов покорил.

Тут працювали італійський архітектор Ботані, садівник Станге зі Львова, французький ландшафтний архітектор Мюффо, інженери Бартець-кий, Вітт і Штунге. В основу паркових композицій було покладено принцип повного використання природного ландшафту, що вимагало виключення елементів симетрії. У східній частині парку домінували екзотичні породи дерев, завезені з інших країн та регіонів, у західній – природний ліс. Найбільш цікавою ділянкою центральної частини парку стала вікова діброва площею 35 га, на якій росте 1500 дубів віком від 100 до 300 років. Окрасою парку є павільйони «Луна» та «Ротонда», архітектурна споруда «Руїни». Парком милувалися поети Г. Державін та Т. Шевченко. О. Пушкін, зачарова-ний красою дочки Браницьких, присвятив їй низку ліричних віршів, вона також стала прообразом Тетяни Лариної з роману «Євгеній Онєгін». Побували тут імператори Олександр І та Микола І.

Перехід від сентименталізму до романтизму в історії садово-пар-кового мистецтва України чітко простежується при розгляді двох найви-разніших ансамблів – Уманського та Корсунського.

Будівництво резиденції в Умані Фелікс Потоцький доручив своєму управителю, інженеру-гідротехніку Людвігу Метцелю, знання якого стали у пригоді при створенні топографічного та архітектурного проекту. Для будівництва парку запросили досвідченого садівника німця Оліву, який умі-ло використав природний рельєф. Парк, названий Софіївкою на честь Софії Потоцької, створювався як романтичний парк-символ: численні гроти, водо-спади, статуї навівали меланхолійний настрій. Романтичну легенду кохання Ф.Потоцького і Софії бажано використати у реферативній доповіді про парк.

Особливістю розвитку садово-паркового будівництва на Україні було те, що до середини ХІХ ст. воно розвивалося як розважальний елемент поміщицького господарства. Але з 40-х рр. ХІХ ст. з початком промислового перевороту, садибне будівництво занепадає. Дворянські маєтки втратили економічну основу свого існування, і поміщики почали приділяти особливу увагу питанням інтенсифікації господарства. Цілі ділянки паркової території виділяються для акліматизації нових цінних у декоративному та промисло-вому відношенні порід дерев та кущів, в той час як художня сторона композиції садово-паркового пейзажу відходила на другий план.

Одним із таких ансамблів стає ландшафтний парк у Тростянці, ство-рений у маєтку І.Скоропадського, де майже немає архітектурних об’єктів, але флора якого відзначається рідкісним багатством. Пейзажі, створені шляхом використання особливостей рельєфу та застосування насаджень різноманіт-ної флори, уславили Тростянецький парк як один із кращих ландшафтних парків. Чимало зусиль приклали до створення цього чудового парку талано-виті садівники – вихідці з місцевих селян: Ілля Янін, Іларіон Круподеря, Іван Беззуб, Степан Ткачун, Василь Верескун, Іларіон Висовень та інші.

Весело-Боковеньківський дендропарк М. Давидова, нащадка героя війни з Наполеоном, партизана і поета Дениса Давидова, було засновано у 1893 р. у степовій безлісній зоні нинішньої Кіровоградської області. Цей ансамбль наочно демонструє можливості людини, яка поставила собі за мету виростити зразковий парк на малопридатних землях за несприятливих кліматичних умов. Автором проекту парку був відомий художник та фахівець з влаштування пейзажів І. Владіславський-Падалка. У спорудженні парку брали участь головний імператорський садівник А. Регель та губернський лісничий О. Яцкевич. Мальовничий дендропарк у ландшафтно-му стилі став лабораторією для дослідів з акліматизації екзотів та рідкісних рослин на Правобережній Україні.

Прикладом заміського дачного комплексу кінця ХІХ ст. стає маєток Наталіївка цукрозаводчика І. Харитоненка. Важливе місце в ньому займали виробничі та господарчі будівлі, манеж, водонапірна башта створених за проектом академіка О. Щусєва. Він же спроектував невеличку церкву, в оздобленні якої брали участь скульптори С. Коненков, А. Матвєєв та ін. Один із найцікавіших елементів Наталіївського парку – так звані «співаючі тераси» – сад карликових яблунь на п’яти цегляних терасах, які створювали сприятливий мікроклімат для рослин.

Старовинні парки, створювані колись для відпочинку та для представ-ництва, стали безцінними пам’ятками своєї епохи, і з плином часу їх значення тільки збільшується.