65.Запровадження колгоспного ладу. Голодомор 1932-33 років.

Колгоспний лад, що виник у 1929-1938 рр., став однією з головних основ командної економіки. Перетворення селянина на колгоспника означало позбавлення його власності на засоби; виробництва. Незважаючи на зовні колективну форму колгоспної власності, усуспільнення виробництва в сільському господарстві перетворило колгоспи на державні підприємства, а колгоспників — на найману робочу силу. Разом з тим створення колгоспів дало змогу швидко створити базу для великого товарного виробництва сільськогосподарської продукції і вирішення продовольчої проблеми. У 1930-1931 рр. дезорганізація і деградація колгоспного виробництва відбилися не стільки на постачаннях державі, скільки на матеріальному становищі селян, тому що трудодні отоварювалися за залишковим принципом. У першій половині 1932 р., коли хлібозаготівлі були закінчені, у результаті чого запасів продовольства у селян не залишилося, у багатьох районах України почався справжній голод. В історії бурхливого XX-го століття голодомор 1932-33 років був другим масовим голодом на території України. Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 21-го року, економічні наслідки Світової та громадянської воїн, але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України. Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Потрібно було винищити численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців.

66.Політичні репресії в Україні в 20-30-х роках.

Починаючи з 1929 р. масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні: перша – 1929-1931 рр. (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес СВУ); друга – 1932-1934 рр. (штучний голод, постишевський терор, “кіровська хвиля”) і третя – 1936-1938 рр (так званий Великий Терор). Сталінська “революція згори” спричинилася до приголомшуючих змін в умовах життя українців та інших народів СРСР. Основною складовою економіки стала промисловість. Міста почали швидко зростати, що через кілька десятиліть перетворило їх на головні осередки населення країни. Докорінних змін зазнало сільське господарство, однією з основних тут була ліквідація приватного землеволодіння. Ці зміни й особливо колективізація на Україні проводилися із застосуванням нечуваного я із застосуванням нечуваного насильства і ціною величезних людських жертв. Хоч би які блага принесла Україні радянська модернізація, безперечним є те, що блага ці коштували невиправдано дорого.На додаток до матеріальних змін Сталін справив на політичне і культурне життя України вплив, який важко осягнути. Найтяжчі втрати від сталінських компаній терору зазнали інтелігенція і селянство – дві верстви, що становили соціальну базу українського націоналізму. В результаті рух за самоутвердження українців, що, здавалося, набирав сили у 1920-х роках, утратив незліченну кількість прибічників. Цей удар особливо відчувався у середовищі двох поколінь української інтелігенції – тих, хто активно діяв до революції, й тих, хто вийшов на передній план у 1920-ті роки. Саме ці покоління мали відіграти у процесі будівництва нації вирішальну роль, й саме вони були винищені Сталіним. Знекровлюючі наслідки страшних демографічних утрат 1930-х років допомагають зрозуміти ту відносну кволість політичної волі та культурний занепад, що виявлятимуть у наступні роки радянські українці. Нарешті, Сталін повернув назад розвиток дуже важливої та багатообіцяючої тенденції на Україні. У 1920-х роках модернізація великою мірою перепліталася з українізацією. Але коли в 1930-х роках Сталін знищив українську еліту й поновив політику русифікації, модернізація знову набрала російського вигляду. Водночас українською культурою маніпулювали так, щоб вона знову зосередилася в традиційному для себе ототожненні з консервативним і відсталим селом. Підсумовуючи вищесказане можна дійти до таких загальних висновків: 1.Репресії в Україні були цілеспрямованою політикою винищення соціальної бази українського національного руху. 2.Репресії призвели до страшних наслідків. Один лише голодомор 1932 – 1933 р. забрав близько 9 млн. життів; скільки ж українців загалом було розстріляно, замордовано в застінках НКВС та померло в таборах невідомо й досі. 3.Репресії в Україні були не “викривленням” ленінської політики, а її логічним продовженням, що витікала з самої суті радянської тоталітарної системи, яка, в свою чергу, спиралася на традиційний російський великодержавний шовінізм, що сягає ще часів Російської імперії. Більшовицька ідеологія і практика комуністичного будівництва принесли нашому народу незліченні страждання, висвітлення питання репресій в Україні є тому неспростовним підтвердженням, як підтверджує воно і правильність того шляху, який обрала Україна наприкінці ХХ століття – шляху побудови самостійної, незалежної, соборної Української держави. Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по усьому суспільству. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Україна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд. Засобами репресій в Україні утвердився сталінський тоталітарний режим.