9.4. Типи вищої нервової діяльності людини

Згідно концепції про дві сигнальні системи, І.П.Павлов виділив три специфічно людські типи вищої нервової діяльності - художній, мислительний і художньо-мислительний (середній).

До першого типу належать люди з певним переважанням першої сигнальної системи над другою і конкретно-предметного мислення над абстрактним, у них домінує синтетична (інтегративна) діяльність мозку. Цей тип названо художнім за аналогією з образним мисленням представників мистецтва. Люди цього типу яск­раво сприймають дійсність у вигляді предметів, образів, кольорів.

До другого типу належать люди з помітною перевагою другої сигнальної системи над першою і абстрактно-логічного мислення над предметно-образним. Цей тип називають мислительним за аналогією із способом мислення представників науки. У людей цього типу вплив зовнішнього середовища не спричиняє яскравих вражень, вони роздрібнюють дійсність на частини, аналізують її, а потім об'єднують у цілісну систему. Це люди аналітичного складу розуму, які схильні до теоретизування. Вони менш пристосовані до практичного життя, можуть від­ходити від дійсності і втрачати відчуття реальності.

До третього (середнього) типу належить більшість людей, приблизно з однаковим співвідношенням активності двох сигнальних систем і двох видів мислення. Люди цього типу використовують в однаковій мірі дві сигнальні системи і суміщають яскравість сприймання дійсності з логікою абстрактного мислення.

Проте великі художні здібності можуть поєднуватись з високою розумовою діяльністю.

9.5. Фізіологічні основи мислення

Мислення досліджують такі науки, як філософія, психологія, логіка, фізіо­логія і кібернетика. Кожна з цих наук дає своє визначення мисленню і вирішує конкретні питання в процесі його вивчення.

У фізіології вищої нервової діяльності так визначають мислення: це - скла­дний вид коркової діяльності мозку людини у процесі її пристосування до но­вих умов, у вирішенні нею нових завдань (А.С.Батуев, 1991).

Отже, мислення протікає як процес вирішення конкретних завдань, які сто­суються природи, суспільства, самої людини і її мислення. Такі завдання можуть виникати у ході практичної діяльності людини, або ж можуть бути заздалегідь сформульованими. В обох випадках завдання є об'єктом мислительної роботи людини.

Розрізняють два основних види мислення - абстрактне і образне.

Для абстрактного мислення характерним є використання понять і логічних конструкцій, які функціонують на основі мови. Отже, мова - засіб вираження ду­мки і форма її існування. Абстрактне мислення базується на грунті узагальнення даних емпіричного пізнання. Завдяки абстрактному мисленню людина розкриває істотні зв'язки і об'єктивні закони протікання явищ і подій.

Образне мислення реалізується у вигляді аналізу і поєднання образів. Таке мислення чітко виражене у дитячому віці. Образне мислення є передумовою художньо-літературної творчості. Предметне, або наочно-дійове мислення властиве і вищим тваринам. Людина часто діє, думає і вирішує завдання, не усвідомлюючи їх. Ми відчуваємо, як усвідомлені тільки ті події, які піддались обробці у мовній системі мозку.

Мислення, як і інші психічні процеси, є результатом діяльності мозку, а точніше, кори великих півкуль. Виникає питання про те, які саме ділянки кори беруть участь у процесах мислення? Спостереження за людьми з ушкодженими лобовими частками вказують на вирішальну роль лобової кори у виробленні суджень і формуванні планів (Ф.Блум, А.Лейзерсон, Л.Хофстедтер, 1988). Люди з такими ушкодженнями мають труднощі у пристосуванні до життєвих конфлік­тів, стають безвідповідальними, їхня поведінка не відповідає ситуаціям.

Висловлюється міркування, що у процесі мислення лобова кора взаємодіє зі скроневою корою. Мабуть, функція лобової кори, що забезпечує формування планів, пов'язана з відновленням у пам'яті відповідних ситуацій з попереднього досвіду. Ці дані можуть надходити саме зі скроневої кори. Наявна певна спеціалізація правої І лівої півкуль у процесах мислення, про яку будемо говорити пізні­ше.

Поки що відсутня теорія, що пояснює механізм мислення. О.С.Батуєв (1991) стверджує, що найбільш поширеними є дві теорії мислення: біхевіористів (рефлексологів) і В'юрцбурзької школи. Прибічники першої теорії розглядають мислення як беззвучну мову, як вираження роботи мовного механізму. Прибіч­ники другої теорії вважають, що мислення є чисто психічним процесом, який по­збавлений образності і не збігається з внутрішньою мовою.