Тема 15. Філософські концепції соціальних процесів: раціоналістична традиція

«Великий основний закон» О. Конта – кожна галузь пізнання й суспільство в цілому проходить послідовно три різні теоретичні стани: теологічний, або вигаданий; метафізичний, або абстрактний; науковий, або позитивний.

Концепція «історичної інтерпретації» К. Поппера – філософська інтерпретація двох полярних типів соціальної організації: магічного, племінного, чи колективістського, закритого суспільства, і такого, що існує на основі особистих рішень та відповідальності індивідів, відкритого суспільства.

Матеріалістичне розуміння історії – концепція соціально-історичного розвитку суспільств, автором якої є німецький учений Карл Маркс. В основі розвитку суспільства, згідно з Марксом, лежать не ідеї, а матеріальний чинник, а саме економічні взаємини людей з приводу виробництва матеріальних благ.

Механічна солідарність – форма єднання людей, притаманна примітивним, чи то архаїчним суспільствам, де індивіди не диференційовані, а існуючі норми сприймають невідворотно як схід чи захід сонця. Це, по суті, колективістські суспільства.

Неокантівська інтерпретація соціального поступу М. Вебера – концепція заснована на трансцендентальній теорії вартостей. Визначальною цінністю в соціальному поступі різних культур М. Вебер взяв розум у значенні формальної раціональності, що виражена логікою історичного саморозвитку культури. Наростання раціональності з ходом історії є, на його погляд, закономірністю в поступі людської культури.

Органічна солідарність – форма єднання людей у суспільстві на основі усвідомлення індивідами своєї відмінності одне від одного. Для них характерна диференціація соціальних функцій, що виражається у розподілі праці.

Позитивістський варіант соціальної філософії О. Конта – концепція виходить з принципу історизму, обстоює соціальний прогрес, розглядає суспільство як цілісну систему, основою його поступу є «великий основний закон», згідно з яким, відбувається перехід від мілітарного способу життя до індустріального.

Раціоналістична соціальна філософія – сукупність соціальних теорій, що ставлять завдання з’ясувати феномен соціального буття, запропонувати теоретичні засади його раціональної організації, сформулювати закони функціонування та розвитку суспільства, а також визначити місце і роль людини в соціальному світі та з’ясувати хто є суб’єктом соціальних процесів.

Розвиток суспільства (за М. Вебером) – в основі історичного розвитку суспільства є діяльність кожної окремої особистості, проте сила впливу на хід історичних подій залежить від її соціального статусу та її типу соціальної дії.

Соціальна «фізика» або соціологія – теорія розвитку й функціонування суспільства в концепції О. Конта. Включає соціальну статику, яка розкриває будову суспільства та його механізм і соціальну динаміку яка пояснює, що змістом історії є невпинний прогрес від теологічного світогляду до позитивного.

Структурно-функціональний підхід до суспільства – започаткований соціологом кінця ХІХ–початку ХХ ст. Е. Дюркгаймом. Вихідними поняттями підходу є «соціальна злагода, консенсус» та соціальна структура. Нею є ціннісно-нормативна система, що становить систему цінностей, норм, правил, які є умовою нормального функціювання суспільства.

Суспільно-економічна формація – суспільство на певному історичному етапі еволюції, в основі якого, згідно з К. Марксом, лежить певний спосіб виробництва. Маркс виділив такі способи виробництва: азійський, античний, феодальний і буржуазний.

Типи «соціальної дії» – ідеальні схеми в соціальній філософії М. Вебера, що виражають наростання раціоналізації з ходом історії.

Ціннісно-нормативна система – прийняті в суспільстві ідеали, цінності, норми, вірування тощо. Поняття застосовується в структурно-функціональному підході до суспільства.