Жанри мистецтва і різновиди
Різноманіття жанрів мистецтва у його розвитку здійснюється через потребу художнього вiдображення рiзних сторiн та проявiв дiйсності. Звертаючись до тих чи iнших конкретних явищ суспiльного життя, природи, тощо, мистецтво рoзробляє специфiчнi форми вiдображення цих явищ. Наприклад: в живописі жaнри розрiзняються за предметoм зoбраження: зображення природи порoдилo пейзаж, сукупностi речей - натюрморт, людини – пoртрет. Вoдночас жaнр мoже мати свiй внутрiшній подiл або жанровi рiзновиди:
- пейзаж подiляється на сільський, мiський, iндустріальний;
- натюрмoрт - квiтковий, з побутoвими речaми;
- пoртрет - парaдний, iнтимний, групoвий.
В однoму творі мoжуть поєднуватись декілька жанрів. Таким чином картина може поєднувати риси i пейзaжу, i пoртрета, i натюрмoрта.
7. Портрет ( фр. portrait , від старофранц . Portraire - « відтворювати що-небудь риса в межу» [ Ком 1] , устар . Парсуна - від лат. Persona - «особистість ; особа» ) - зображення або опис якого-небудь людини або групи людей , існуючих або існуючих в реальній дійсності [ 1] , в тому числі художніми засобами ( живопису , графіки , гравюри , скульптури , фотографії , поліграфії) , а також у літературі та криміналістиці ( словесний портрет) [ 2].
В образотворчому мистецтві портрет - це самостійний жанр , метою якого є відображення візуальних характеристик моделі . « На портреті зображується зовнішній вигляд ( а через нього і внутрішній світ ) конкретного , реального , існуючого в минулому або існуючого в сьогоденні людини». [ 4] Портрет - це повторення в пластичних формах , лініях і фарбах живої особи , і одночасно при цьому його ідейно - художня інтерпретація [ 5].
На розвиток портретного жанру впливають дві тенденції - прогрес технічних образотворчих навичок , наприклад , оволодіння анатомією і композицією , умінням побудувати полотно , а також розвиток уявлень про значущість людської особистості [ 8]. Найбільших вершин портрет досягає в період віри в можливості людини , її розуму , його дієвою і перетворюючої сили . [ 9] «Портрет у своїй сучасній функції - породження європейської культури нового часу з її уявленням про цінності індивідуального в людині , про те , що ідеальним не протистоїть індивідуальному , а реалізується через нього і в ньому ». [ 10] Саме тому жанр знаходиться в занепаді в XX столітті: « як може він процвітати , коли ми сповнені стількох сумнівів в собі? »[11] Періодами розквіту портрета вважаються римський скульптурний портрет , портрет епохи Відродження , XVII і 2- ї половини XVIII століть.
Визначення портрета як твори мистецтва в західній культурі Нового часу включає 3 пункту [ 12]:
зображення є заміною відсутньої персони ( функція нагадування )
зображення викликає емоції , почуття
зображення є переносним ( транспортабельним ) - справедливо для більшості випадків.
Портретний живопис має різноманітні функції . Багато з них були пов'язані з магією : схоже зображення людини було заступником даної людини . У Римській імперії портрети імператора були обов'язковим атрибутом судових процедур , позначаючи присутність власне правителя на засіданні. У будинках зберігалися посмертні маски , зняті з предків , і ці портретні скульптури забезпечували заступництво роду. На похороні члена роду ці маски несли в похоронній процесії , позначаючи покійних рідних і предків. Інші товариства також використовували портрет як меморіальне засіб : єгипетські портретні скульптури , золоті микенские похоронні маски , фаюмські портрети використовувалися при похованнях . Подібність було потрібно тут в магічно - сакральних цілях - щоб у загробному світі при взаєминах даного тіла і покинула його душі не відбувалося плутанини і невпізнавання . У Японії створюють скульптурні портрети покійних монахів , а черепа , обліплені так , щоб знову відтворити обличчя , в Океанії також є меморіальними об'єктами .
«Я пишу , щоб зберегти образи людські після їх смерті , - говорив Альбрехт Дюрер [13 ] [ 14]. »
Поширена традиція весільних портретів або портретів молодят , як увічнюють доконане таїнство в якості « свідка» .
Автопортрет Дюрера (1500 )
« Величезні можливості портретного мистецтва давно усвідомлені і відчуті людством. Адже портрет здатний замінити відсутню або померлу особу , виступивши таким чином як його двійника , - особливість , яка часто використовується в літературі як мотив пожвавлення полотна. Ця риса робить портрет важливим не тільки в суспільному , а й у його приватному або сімейному якості . Багатозначно в соціальному ракурсі і присутність повторень і копій зображень одного і того ж особи в кількох споріднених сім'ях. (...) Портрети здатні зафіксувати людську життя починаючи з дитинства до глибокої старості. Завдяки цьому вони можуть претендувати на історичну достовірність , представляючи свого роду зорово збагненну сімейну хроніку і будучи носієм фамільного подібності » , пишуть дослідники російського портрета про складанні фамільних портретних галерей [ 15].
« Картина робить відсутніх людей присутніми , а мертві здаються живими , - говорив Леон Баттіста Альберті [13 ] [ 16]. »
У багатьох суспільствах портрети розцінюються як важливий спосіб позначити владу і багатство . У часи Середньовіччя і Ренесансу портрети дарувальників часто включалися у твір мистецтва , підтверджуючи патронаж , влада і гідність донатору , як би підкреслюючи , хто саме заплатив за створення даного вітража , вівтарного образу або фрески. У попередній період - Візантія і Темні Віки - головною рисою портрета було не схожість , а ідеалізований образ , символ того , ким була модель (див. портрети імператорів Костянтина і Феодосія II).
У політиці портрет глави держави часто використовується як символ власне держави . У більшості країн поширений звичай вішати портрет лідера у важливих державних будівлях . Традиційним є використання поточного правителя ( для монархій ) або правителів минулого ( для демократичних держав) на банкнотах і монетах , а також на марках. Надмірне використання портретів лідера є одним з ознак культу особи (наприклад , Сталін , Туркменбаші ) .
Як відзначають дослідники , більшість з дійшли до наших днів портретів « створювалися не для їх музейного або виставкового існування . Порівняно невелика кількість портретів , як правило , парадних або декоративних - замовлялося для суспільних приміщень (установ , палаців правителів ) , де їх затверджує , що прославляє , в кінцевому рахунку ідеологічний вплив розраховане було на велику кількість глядачів » . З розвитком сім'ї , побуту та інтересу до людської особистості , функції портрета стають ближчими до наших сучасних уявлень : «Частіше і факт замовлення портрета , і його подальше життя були сімейним , інтимною справою . Портретна картина ставала частиною інтер'єру , « художнього побуту « » [ 17] , нагадуючи про родичів і друзів .
Існували й інші аспекти : « Портрети прикрашали Зальца поміщицьких садиб , що належали барам , іноді далеким від усякої духовного життя , але через моди або пихи що вважали за необхідне мати у себе « персони « свої і своїх предків , і не помічали при цьому комічного або навіть сатиричного ефекту , виробленого їх пихатими і кострубатими фізіономіями . Нарешті , були покої відповідно до моди часу спеціально призначені для портретів , « портретні « кімнати , де всі стіни суцільно завішували зображеннями царюючих осіб , полководців , великих мужів минулого і сьогодення (наприклад , відома кімната в садибі Шереметєва в Каськів , Військова галерея Зимового палацу ) . У всіх випадках портрет , залишаючись насиченим людським і естетичним змістом , мав ще й інший життєвої функцією - частиною побуту , родинно пов'язаної з архітектурою , меблями , начинням , самими мешканцями житла , їх костюмами , звичками. Нові портрети писалися у відповідності з новими смаками життя , з новими стилістичними рисами всього художнього побуту » . [17 ]« В кожному випадку композиційні та колористичні особливості полотен неоднакові і змінюються залежно від панівного стильового напрямку , індивідуальності художника і запитів замовника. Відповідно то зменшується , то збільшується кількість аксесуарів; портрет може виглядати в інтер'єрі то претензійний , то скромніше. Його роль багато в чому визначається модою , що віддає перевагу тій чи іншій гамі , і, звичайно , контекстом , в якому він виглядає , - абсолютним розміром і пропорціями даного приміщення , кольором оббивки стін , завіс і меблів , особливостями інших творів живопису , скульптури та графіки » [ 18].
Темою портрета є індивідуальне життя людини , індивідуальна форма його буття. «Якщо теми втрачають свою самостійність , портрет виходить за межі своєї жанрової специфіки. Так , наприклад , якщо темою виступає подія , перед нами не портрет , а картина , хоча її герої можуть бути зображені портретно ». [4 ]
Межі жанру портрета дуже рухливі , і часто власне портрет може поєднуватися в одному творі з елементами інших жанрів . [19 ]
Історичний портрет - зображує якого діяча минулого і створюваного за спогадами або уяві майстра , на основі допоміжного ( літературно - художнього , документального і т. п. ) матеріалу. У поєднанні портрета з побутовим або історичним жанром модель часто вступає у взаємодію з вигаданими персонажами.
Посмертний ( ретроспективний ) портрет - зроблено після смерті зображених людей по їх прижиттєвим зображенням або навіть повністю складений .
Портрет - картина - портретую представлений у смисловий і сюжетної взаємозв'язку з оточуючими його світом речей , природою , архітектурними мотивами та іншими людьми (останнє - груповий портрет - картина ) .
Портрет - прогулянка - зображення гуляє людини на тлі природи виникло в Англії в XVIII столітті і стало популярним в епоху сентименталізму
Портрет - тип - збірний образ , структурно близький портрета .
Костюмований портрет - людина представлений у вигляді алегоричного , міфологічного , історичного , театрального або літературного персонажа. ( У найменування таких портретів звичайно включаються слова « у вигляді » або «в образі » , наприклад , « Катерина II у вигляді Мінерви »). розрізняють :
алегоричний
міфологічний
історичний
Сімейний портрет
Автопортрет - прийнято виділяти в окремий піджанр .
Релігійний портрет ( донаторські або ктиторський ) - давня форма портрета , коли людина, яка зробила пожертву , зображувався на картині (наприклад , поруч з Мадонною ) або на одній із стулок вівтаря ( часто уклінним ) .
8. Пейзаж ( фр. Paysage , від pays - країна , місцевість) - жанр образотворчого мистецтва ( а також окремі твори цього жанру ) , в якому основним предметом зображення є первозданна , або в тій чи іншій мірі перетворена людиною природа . Сучасні уявлення про пейзаж сформувалися протягом століть з розвитком художніх прийомів для його зображення. У пейзажному творі особливе значення надається побудови перспективи і композиції виду , передачі стану атмосфери , повітряної і світловий середовища , їх мінливості.
Пейзаж - порівняно молодий жанр живопису. Століттями образи природи малювалися лише як зображення середовища проживання персонажів , в якості декорацій для ікон , згодом для сцен жанрових сюжетів і портретів.
Поступово , з розвитком наукових і досвідчених знань лінійної і повітряної перспективи , світлотіні , пропорційності , загальної композиції , колориту , рельєфності зображення , природні види стали спочатку рівноправним членом сюжетної композиції , а потім трансформувалася в центральний предмет зображення .
Тривалий період часу пейзажні мотиви представляли собою узагальнені , вигадані , ідеалізовані види . Значний ривок у відношенні усвідомлення художником значення пейзажу представляло зображення їм конкретної місцевості ( берег Женевського озера , швейцарський художник XV століття Конрад Виц ) .
У всесвітньо - культурному процесі пейзаж як мальовничий жанр заявив про себе , в першу чергу , як європейське мистецтво [ 1] , незважаючи на існування старокитайської та інших східних традицій мистецтва пейзажного малюнка і їх вплив на європейські мистецькі процеси .
Пейзажні твори європейських майстрів XVII - XVIII століть - невід'ємний зразок ідеальних естетичних поглядів на пейзаж , роботи імпресіоністів і постімпресіоністів з'явилися кульмінаційним моментом надзвичайного становлення пейзажного жанру в кінці XIX століття.
Розквіт пейзажного живопису ознаменувало розвиток пленерного пейзажу , пов'язаного з винаходом в XIX столітті методу виробництва тюбікових фарб. Живописець міг працювати далеко від своєї майстерні , на природі , при натуральному освітленні. Це значно збагатило вибір мотивів , наблизило мистецтво до глядача , дало можливість творцеві втілити свої безпосередні емоційні враження у твір живопису.
Якщо в минулі часи , особливо при пануванні академізму , краєвид ставився до « другорядному » жанру живопису , то , особливо починаючи з імпресіоністів (з їх , безсумнівно , провідним пейзажним пріоритетом ) і понині , цей напрямок представлено у творчості багатьох художників і користується неминущим інтересом любителів живопису. При погляді на кращі пейзажні твори можна майже фізично відчути подих вітру , запах моря , тишу снігу або шум листя .
Пейзаж зазвичай зображує відкритий простір . У ньому , як правило , представлено зображення водної та / або земної поверхні. Залежно від напрямку - рослинність , будівлі , техніка , метеорологічні (хмари , дощ) і астрономічні (зірки , сонце, місяць ) освіти.
Іноді художник використовує також фігуративні включення (люди , тварини ) , переважно у вигляді відносно швидкоплинних сюжетних ситуацій . У пейзажної композиції їм, однак , відводиться однозначно другорядне значення , часто роль стаффаж .
Залежно від типу зображеного мотиву можна виділити сільський , міський (у тому числі архітектурний - ведута та індустріальний ) пейзаж. Особливу область складає зображення морської стихії - морський пейзаж або марина . При цьому пейзажі можуть бути як камерними , так і панорамними .
Крім того , пейзаж може носити епічний , історичний , героїчний , ліричний , романтичний , фантастичний і навіть абстрактний характер.
Елементи пейзажу можна виявити вже в наскального живопису епохи неоліту (плато Тассилин - Аджер в Сахарі ) . Первісні майстри схематично зображували на стінах печер річки або озера , дерева і кам'яні брили.
У мистецтві античного Середземномор'я пейзажний мотив - досить часто зустрічається деталь настінних розписів патриціанських будинків.
Однак пізніше , в мистецтві Середньовіччя , ідеали, які надихали античних художників - радість буття , тілесність , правдивість , - поступилися місцем образотворчим видам , в першу чергу в цільної , образній формі дають уявлення про красу божественного : живопис була покликана впливати на глядача як німа проповідь. ( Переважній більшості населення було заблоковано непосредствованное звернення до Біблії - її переклад з латинського з'явився лише в XIV столітті. )
З живопису на довгий час практично зникає пейзаж - художники- іконописці майже нехтують тлом , при необхідності зображуючи природу і будови дуже схематично і необ'ємних .
Інтерес до пейзажу стає явно помітний , починаючи з живопису Раннього Відродження - кватроченто , XV в . ( чотирьохсоті роки , починаючи від тисячного ) . Багато картин свідчать про прагнення живописців домогтися гармонійного і цілісного зображення природи і людини. Таке, наприклад , полотно « Хід волхвів » італійського майстра Сассетти ( 1392-1450/51 ) .
Ще більш важливу роль пейзажні мотиви почали грати в епоху Високого Відродження , чінквеченто (XVI ст. ) . Саме цей період більше , ніж який-небудь інший, орієнтований на пошук найкращих можливостей композиції , перспективи та ін складових живопису для передачі навколишнього світу. Тепер пейзаж представляється важливим елементом картини. Найяскравішим прикладом тому є знаменитий портрет Мони Лізи , написаний Леонардо ( 1452-1519 ) . Недарма саме в цю епоху діаметральним чином змінився соціальний статус художника : з представника одного з нижчих станів традиційного суспільства ( у Середньовіччя художник був приписаний до малярському цеху ) він трансформується в соціокультурний ідеал , поскільки саме в його діяльності реалізовані головні культурні ідеї , цінності та ідеали ренесансного гуманізму : свобода , творчість , самодіяльність , самодостатність і саморозвиток.
У створенні пейзажного жанру цього періоду велику роль зіграли майстри Венеціанської школи. Одним з перших художників , в картинах яких природа є головним персонажем , став Джорджоне ( 1476/7-1510 ) . Пейзаж на полотні « Гроза» - виразно носій почуттів і настроїв. А вже в ранньому полотні Тиціана ( 1473/88-1576 ) « Втеча в Єгипет » ( 1508 ) зображення природи на задньому плані починає панувати над сценами , показаними на передньому плані.
Традиції венеціанської школи знайшли відображення і в живопису учня Тиціана , іспанського художника Ель Греко ( 1541-1614 ) . Серед найвідоміших картин майстра - пейзаж «Вид Толедо ».
У Північній Європі , починаючи з XVI століття , краєвид також поступово виходить з поля тяжіння інших мистецьких жанрів . Образи природи займають важливе місце у творчості багатьох художників голландської школи - Пітера Брейгеля ( Старшого ) ( бл. 1525-1569 ) , Яна Вермеєра Делфтського ( 1632-1675 ) та інших . Для більшості голландських пейзажів характерний приглушений колорит , що складається з світло- сріблястих , оливково - вохристих , коричнюватих відтінків , близьких до природних фарб природи .
Реалістичне мистецтво Іспанії , Італії та Франції зробило свій вплив на подальший розвиток пейзажного живопису . Віртуозні картини великого іспанського майстра Дієго Веласкеса (1599-1660) свідчать про зародження пленерного живопису. У його роботі «Вид вілли Медічі » передається свіжість зелені , теплі відтінки світла , ковзаючого по листю дерев і високим кам'яним стінам.
У період класицизму (XVII століття) природа трактувалася , виходячи із законів розуму , а подання її у вигляді ідеальної гармонії вважалося естетичним еталоном ( ідилічний пейзаж) . Клод Лоррен (1600-1682) та ін живописці .
Інший з'являється природа на полотнах майстрів бароко , які прагнуть передати динаміку навколишнього світу , бурхливе життя стихій . Пейзажі , які стверджують радість буття характерні для творчості фламандця Пітера Пауля Рубенса (1577-1640) ( «Пейзаж з веселкою »).
У XVIII столітті широке поширення отримав архітектурний пейзаж , елементи якого виявилися ще в мистецтві Середньовіччя. Чудовими майстрами ведути були представники венеціанської школи живопису Франческо Гварді (1712-1793) , Каналетто ( 1697-1768 ) .
Яскравим представником мистецтва рококо (XVIII століття) був французький художник Франсуа Буше ( 1703-1770 ) , який створював пейзажі , немов виткані з блакитних , рожевих , сріблястих відтінків. У Буші навчався інший французький художник, працював у цьому стилі , - Жан Оноре Фрагонар (1732-1806) , чиї барвисті пейзажі пронизані повітрям і світлом.
У пейзажного живопису епохи Просвітництва (друга половина XVIII століття ) художники прагнули показати глядачеві естетику природної природи . Засновані на натурних спостереженнях і оснащені яскравими ефектами освітлення морські пейзажі Жозефа Верне (1714-1789) викликали захоплення сучасників
Живопис Верне справила вплив на представників романтичного напряму , що з'явився в європейському та американському мистецтві у першій половині XIX століття. Значними представниками романтичного пейзажу в Англії були Вільям Тернер (1775-1851) і Джон Констебл (1776-1837) , у Німеччині - Каспар Давід Фрідріх ( 1774-1840 ) .
Красу простій сільській природи відкрили для глядача французькі пейзажисти - представники барбізонської школи : Теодор Руссо (1812-1867) , Жюль Дюпре (1811-1889) та ін Близька мистецтву барбізонців живопис Каміля Коро (1796-1875) , який прагнув передати трепетну повітряне середовище з допомогою валеров .
Каміля Коро вважали своїм попередником французькі імпресіоністи . Пленерні пейзажі Клода Моне (1840-1926) , Огюста Ренуара (1841-1919) , Едуарда Мане (1832-1883) , Каміля Піссарро (1830-1903) , Альфреда Сіслея (1839-1899) та ін дивним чином передають мінливу световоздушную середу .
Традиції імпресіоністів розвинули і в своєму живописі художники- постімпресіоністи : Поль Сезанн (1839-1906) , Вінсент ван Гог (1853-1890) , Жорж- П'єр Сера (1859-1891) , Поль Синьяк (1863-1935) та ін
У XX столітті до пейзажного жанру зверталися представники самих різних художніх напрямів . Яскраві картини природи створювали фовістів : Анрі Матісс (1869-1954) , Андре Дерен (1880-1954) , Альбер Марке (1875-1947) , Моріс Вламінк (1876-1958) , Рауль Дюфі (1877-1953) та ін
Кубісти - Пабло Пікассо (1881-1973) , Жорж Брак (1882-1963) , Робер Делоне (1885-1941) та ін виконували свої пейзажі у вигляді геометричних форм . Пейзажний жанр цікавив також сюрреалістів - Сальвадора Далі (1904-1989) та ін і абстракціоністів - Елен Франкенталер (1928-2011) та ін
Визнаними майстрами пейзажного живопису в XX столітті незмінно залишалися і представники реалістичних напрямків - Рокуелл Кент (1882-1971) , Джордж Уеслі Беллоуз (1882-1925) , Ренато Гуттузо ( 1911/2-1987 ) та ін.
9. Побутовий жанр - жанр образотворчого мистецтва , присвячений повсякденному приватному та суспільному житті , зазвичай сучасної художнику . До побутового жанру відносяться побутова ( жанрова ) живопис , графіка і скульптура , переважно невеликих розмірів. Побутові сцени , відомі ще з давніх часів , виділилися в окремий жанр мистецтва лише у феодальну епоху. Розквіт побутового жанру Нового часу пов'язаний із зростанням демократичних і реалістичних художніх тенденцій , із зверненням художників до народного життя і трудової діяльності простих людей , з постановкою в мистецтві важливих соціальних питань.
Побутовий жанр виник ще в епоху європейської античності. Але задовго до Стародавньої Греції сцени повсякденного життя відтворювали в Африці і в Стародавньому Єгипті . Стінопису в похоронних комор фараонів часто мають зображення побутових сцен , займаючи додаткове , підпорядковане місце після релігійних сцен. Вже в мистецтві Стародавнього Єгипту побутові сцени зустрічаються і в живописі , і в скульптурі , і навіть на уламках керамічних судин , поверхня яких давньоєгипетські художники використовували для створення ескізів .
Майстерні зразки побутових сцен створені художниками Стародавньої Греції в вазопису. Побутовий жанр був розвинений і в тодішній живопису , але до нашого часу дійшли випадкові його зразки . Широке використання вазопису частково відобразило та побутові сцени , які зустрічалися в живописі , і створило власні його зразки ( майстер Євфроній , пелика «Дивися , ластівка ! » , Ермітаж ; майстер Ексекий , « Діоніс на піратського човна » ; майстер Евфімід , « Збори воїна в похід » , Мюнхен). Спостереження за побутом сучасників і сміливість у відтворенні побутових сцен зумовили надзвичайне різноманіття сцен , створених вазописцями - від натхненного співу актора в ролі Аполлона до еротичних сцен і неприємних наслідків пияцтва на нещодавній вечірці ( майстер Бриг , кілікс , Вюрцбург , університетський музей).
Побутовий жанр відомий і в мистецтві країн Сходу. Перші побутові замальовки з'явилися в живописі Китаю з IV в . н . е. . , хоча і мали повчальний , дидактичний характер в межах релігійно - філософських ідей. У період Тан ( VII -X ст н . Е. . ) Сформувалися школи китайської жанрового живопису . Відомі й тодішні художники- жанристів ( Янь Лі- бень , Хань Хуан , Чжоу Фан ) , хоча в їхніх творах переважали побутові сцени імператорського двору. У період Сун ( X -XIII ст н . Е. . ) Китайські художники- жанристи ( Лі Тан , Су Хань -чень ) створюють і сцени народного побуту в картинах , цікаві своєю гумористичним забарвленням або поважним ставленням . Приблизно так само йшов розвиток побутового жанру в живописі Японії та Кореї , на мистецтво яких мала значний вплив живопис Китаю і її зразки .
Мав своє поширення побутовий жанр і в мистецтві арабомовних країн середньовіччя , який спирався на потужну місцеву культуру народів. Насамперед це стосувалося Єгипту , Індії та Персії ( Ірану) . Майстри цих країн вирішувалися частково ігнорувати мусульманський заборону на створення фігуративних зображень.
Частина середньовічних рукописів того часу прикрашена мініатюрами, художня цінність яких була високою. Індійська , персидська середньовічна мініатюра теж виявилася сміливою у відтворенні як релігійно - міфологічних , так і побутових сцен ( мініатюри до « Шахнаме » , Іскандер і китайський імператор , сватання синів Фаридун до дочок володаря Еменало ; мініатюри до трактатів Авіценни ; мініатюри до рукопису Алішера Навої « чудеса дитинства » - поет слухає музикантів разом з друзями ; мініатюри до легенд про Байдаро з музикантом ; мініатюра « Вчений на лекції з учнями » з рукопису « Макамат » XIII ст.) . Художники малюють не тільки сцени придворного життя , хоча часто змушені працювати на східних тиранів.
Побутовий жанр набирав міць і в середньовічній Європі. Його зразки знайдені і в мініатюрах , і в рельєфах , і в небагатьох зразках живопису ( французькі мініатюри зі сценами будівництва готичних соборів , вітражі , німецькі рельєфи в соборі міста Наумбург , мініатюри братів Лімбург і т. п. )
З настанням епохи Відродження в Європі , спочатку в Італії ( Джотто , Лоренцетті - XIV століття) , а потім у Нідерландах ( Ян ван Ейк , Боутс , Гертген той Сінт Янс - XV століття . ) Та інших європейських країнах , релігійні сцени в живописі стали насичуватися яскравими побутовими деталями. У XV столітті з'явилися зображення трудового народного побуту в мініатюрі (брати Лімбург у Франції) , гравюрі ( Шонгауера у Німеччині) , світських розписах ( Косса в Італії). В італійській живопису XVI століття побутовий жанр почав поступово відділятися від релігійних жанрів ( венеціанці - Карпаччо , Джорджоне , Бассано ) .
Надзвичайно сприятливі умови для розвитку отримав побутової жанр у мистецтві Голландії XVII в . Цьому сприяло декілька обставин :
поширення в країні протестантизму різних напрямків з відмовою від релігійних картин
слабкі позиції католицизму в країні , головного замовника релігійного живопису
скорочення замовлень на релігійну живопис католицького зразка сприяло розвитку інших жанрів - (портрет , пейзаж і побутова картина ) .
Художників Голландії не відлякували ні ниці , монотонні пейзажі країни , ні відсутність залишків античних споруд в ній , ні непрестижність зображень моряків і рибальських човнів , селян і домашньої худоби чи зображень дрімотного побуту маленьких містечок , непарадних околиць , тихих вулиць і провулків і захаращених кутів двору. До побутового жанру звернувся цілий ряд голландська майстрів - від високообдарованих ( Франс Халс , Ян Вермер , Маттіас Стом ) до напівпрофесійних , провінційних і непрофесійних , яких не брали в художні гільдії і яким забороняли продавати картини власного виробництва.
Велика кількість художників в цей час швидко зумовило спеціалізацію навіть у межах пейзажного і побутового жанрів. Одні спеціалізуються на маринах або зимових пейзажах , інші - на побутових сценах в шинках , сценках побуту провінційних воїнів і бідних жител городян і селян ( Ян Стен , Філіп Вауерман , Адріан ван де Венне , Корнеліс Бега , Адріан ван Остаде , Пітер де Блот , Квірін Геррітс ван Брекеленкам , Готфрід Схалкен , Ян Вікторс , Карел Фабриціус , Герард Доу , Говерт Кампхейзен , Пітер де Хох , Якоб Геррітс Кейп , Ян Моленар , Філіпс Конінкк , Пітер ван Лар , Ян Артсен Маріенхоф , Терборх Герард , Корнеліс Трост , Гербрандта Янс ван ден Екхоут , Юдіт Лейстер та інші).
П'ять століть прославленого розвитку культури і мистецтв в Італії до XVII століття зумовили манірну ієрархію жанрів. Вищу ступінь зайняли біблійні і міфологічні картини , найнижчу і непрестижну - пейзаж та побутової жанр. Італійці ще сприймали як свої картини Утрехтський караваджистів зі сценами невеликих банкетів з музикантами і купували їх ( Герріт ван Хонтхорст , « Бесіда з менестрелем » , галерея Уффіці , Флоренція , « Концерт» , галерея Боргезе , Рим) , тоді як інші викликають неприємний подив і відторгнення. Навіть у сучасного глядача сюжети майстрів голландського побутового жанру XVII в . здатні викликати і нудьгу , і усмішку , і подив, і регіт.