51. Плазма крові, її хімічний склад та властивості

• Плазма — рідкий компонент крові, який представляє собою складний розчин електролітів та білків.

• Сироватка — це плазма без фібрину та інших білків, які беруть участь у процесі зсідання крові.

• Неорганічні електроліти (неорганічні іони, такі як натрій, калій, хлор та бікарбонат) містяться в плазмі в найбільш значних кількостях. З перелічених вище іони натрію та хлору значно домінують і, таким чином, в першу чергу забезпечують нормальну осмолярність плазми, що складає 300 мосм/л. В першому наближені плазмовий “бульон” є розчином натрія хлориду з концентрацією 150 ммоль. Такий розчин носить назву ізотонічного і має широке клінічне застосування в якості рідини, в якій можуть знаходитися клітини.

• В нормальній плазмі містяться багато різних білків. Більшість плазмових білків можна класифікувати як альбуміни, глобуліни або фібриноген, на підставі різних фізичних та хімічних характеристик. Зараз ідентифіковано більше 100 різних білків плазми, кожний з яких виконує переважно свою специфічну функцію. Значна кількість плазмових білків бере участь у зсіданні крові або в імунних (захисних) реакціях організму. Багато інших білків виконують важливі транспортні функції по відношенню до різних речовин, таких як жирні кислоти, залізо, мідь, вітамін D та певні гормони.

• Білки не можуть легко долати стінку капілярів тому їх концентрація в плазмі суттєво вища, ніж в інтерстиційні рідині. Вони створюють онкотичний тиск, а тому відіграють важливу роль у транскапілярному обміні рідини між кров’ю та інтерстиційним простором. Альбуміни виконують особливо важливу роль у цьому процесі, оскільки їх концентрація в плазмі, порівняно з іншими білками, найбільш велика.

• Плазма виконує також транспортну роль при переносі поживних речовин та продуктів обміну, котрі підлягають екскреції. Таким чином, в плазмі міститься безліч органічних молекул, таких як глюкоза, амінокислоти, сечовина, креатинін та сечова кислота, визначення концентрації яких має велике значення в клінічній діагностиці.

52. Будова і функції еритроцитів, тромбоцитів та лейкоцитів

• Еритроцит – високоспеціалізована клітина, основне завдання якої полягає в транспорті кисню (О₂) з легень у тканини та вуглекислого газу (СО₂) – назад в легені. Клітина має форму двояковигнутого диска, що забеспечує найбільшу площу поверхні газообміну. Діаметр еритроцита становить 8 мкм, але особливості клітинного скелету та структури мембрани дозволяє йому значно деформуватися та проходити через капіляри з просвітом в 2-3 мкм. Зрілий еритроцит не має цитоплазматичних органел та ядра і тому не здатний до синтезу білків та ліпідів, окислювального фосфорилювання та підтримки реакцій циклу трикарбонових кислот. Він отримує велику частину енергії через анаеробний шлях Ембдена-Мейєргофа та зберігає її у вигляді АТФ. Приблизно 98% маси білків цитоплазми еритроцита складає гемоглобін (Нb), молекула якого зв’язує та транспортує кисень.

• Еритроцит утворюється в червоному кістковому мозку, в процесі дозрівання він втрачає ядро і потрапляє у кров. Життєвий цикл еритроцита складає 100-120 діб. Після цього він руйнується, переважно в селезінці. Цей процес називається гемолізом. За добу оновлюється близько 1% еритроцитів.

• У крові чоловіків міститься 4,5-5,0х10^-12/л еритроцитів, у жінок на 0,5х10^-12/л менше. Зниження концентрації еритроцитів порівнянно з нормою називається еритропенією (анемією), збільшення – поліцитемією.

• Гемоглобін складається з двох частин: білкової – глобіну, та залізозв’язуючої – гему. Глобін має 4 ланцюги амінокислотних залишків. У дорослої людини це 2- та 2 - ланцюги. Такий гемоглобін носить назву АНb (від англ. аdult – дорослий). У крові плодів цє FHb (від англ. fetus – плід), що містить 2 та 2 ланцюги. FHb відрізняється кращою здатністю транспортувати кисень. Гем утримує у своєму складі атом заліза, який здатний приєднувати або віддавати кисень. Кожна молекула гемоглобіну містить 1 молекулу глобіну та 4 молекули гему і може зворотньо зв’язувати та транспортувати не більше чотирьох молекул кисню. Приєднавши кисень Нb перетворюється на оксигемоглобін (НbО₂). Гемоглобін, який віддав кисень тканинам, називається відновленим, або дезоксигемоглобіном. Він має темний колір. У венозній крові частина гемоглобіну сполучена з СО₂ - карбгемоглобін (НbСО₂). В 1 л крові міститься 140 – 160 г Нb. Гемоглобін, що вийшов у плазму при руйнуванні еритроцитів з’єднується з ₂- глікопротеїном плазми (гаптоглобіном). Цей комплекс надходить до печінки, селезінки, кісткового мозку. Тут він розпадається і, потрапивши в печінку, перетворюється на білірубін (жовчний пігмент).

• Тромбоцити - без’ядерні фрагменти (пластинки), найменші з усіх клітин, що циркулюють у периферичній крові (d=1-4мкм). У нормі їх 150000-400000 /мкл. Утворення тромбоцитів відбувається в кістковому мозку з мегакаріоцитів, і чітко регулюється і контролюється циркулюючим в плазмі крові тромбопоетином. Тромбоцит, як і еритроцит позбавлений ядра і більшості субклітинних структур. В цитоплазмі тромбоцитів виявляють 4 види гранул: -гранули, щільні гранули, лізосоми, пероксисоми, в яких містяться біологічно-активні речовини, фактори зсідання крові, білки, ферменти. Живуть тромбоцити 8-12 діб, руйнуються в печінці, легенях, селезінці.

• Найважливіша функція тромбоцитів – зупинка кровотечі, згортання крові.

• Лейкоцити. Білі кров’яні тільця. Термін “лейкоцит” від грецького — білий. Повноцінні клітини, що містять ядро та інші клітинні структури. У клінічній практиці лейкоцити групують у відповідності з морфологією клітинного ядра (поліморфно-ядерні або мононуклеарні) чи за наявністю цитоплазматичних включень (гранулоцити, агранулоцити). За цими ознаками лейкоцити поділяють на 5 видів, процентне співвідношення яких у крові позначається лейкоцитарною формулою.

Вид лейкоцита	Нейтрофіли			Еози-нофіли	Базофіли	Лімфо-цити	Моно-цити
	мета-мієло-цити	палич-коядер-ні	сегмен-тоядер-ні
Процент -100	0-1	1-5	45-70	1-5	0-1	20-40	2-10
Абсолютна кількість у 1мкл – 6-8 тис.	До 90	50-400	2000-5000	50-400	До 90	1800-3000	150-500

• Нейтрофіли – здатні захоплювати та перетравлювати (фагоцитувати) чужорідні включення, які можуть потрапити в тканини при ушкодженні. За цю можливість і свої відносно невеликі розміри нейтрофіли називаються мікрофагами.

• Нейтрофіли також беруть участь в утворенні інтерферону – речовини, що діє на віруси.

• Моноцити – специфічною функцією моноцитів та макрофагів є фагоцитоз бактерій ушкоджених та старих клітин. Макрофаги беруть участь у продукуванні ряду компонентів комплементу, інтерферону, а також у розпізнаванні “свого-чужого” та формуванні антитіл, у здійсненні реакції клітинного імунітету.

• Базофіли – беруть участь в алергічних реакціях (зміненому імунітеті). Базофілія є однією з ознак сенсибілізації при алергії.

• Еозинофіли – збільшення їх кількості в крові є своєрідною реакцією організму на надходження в організм сторонніх білків та гістаміну. Мають місце при різних алергічних захворюваннях і синдромах.

• Лімфоцити – збільшення кількості лімфоцитів (лімфоцитоз) характерний для дітей перших 10 років життя, а також спостерігається у вегетаріанців та після фізичного навантаження. В умовах патології лімфоцитоз розвивається при ряді інфекційних захворюваннях.

• Моноцити – збільшення їх кількості є показником розвитку в організмі імунних процесів, характерний для цілого ряду інфекційних захворювань.

• Загальна кількість лейкоцитів в крові здорової дорослої людини в умовах спокою і натще коливається від 4,5 до 9 х 10⁹/л (4500-9000 в 1 мкл). Основна функція лейкоцитів – захисна.