2. Виступ учня «Походження назви "Русь"»

У VIII ст. джерела почали вживати для позначення території племен по­лян, сіверян та деревлян назву «Русь». Щодо походження і значення цієї назви існує досить багато гіпотез: фінського походження, угорського, хо­зарського, литовського тощо.

Скандинавська теорія	Автохтонна південно-руська теорія	Хозарська теорія
«Руссю» фіни називали одне з племен норманів-шведів, які у VIII—IX ст. почали здійснюва­ти походи на узбережжя Захід­ної та Східної Європи. У той же час вони завоювали Новгород і заснували там державу	Автохтонне (корінне) населення певної тери­торії походить від на­зви стародавніх племен росоманів та росів, які жили над річкою Рось у Подніпров'ї	Гунно-аваро-хозарська держава власне була царством руського на­роду, держава між Ду­наєм і Волгою, яка склалась під владою гуннів, це й є Русь

3. Виступ учня «Князь Аскольд та його походи на Візантію»

Аскольд (Аскольд) і Дір — київські князі II пол. IX ст. За деякими дани­ми, нащадки Кия, за іншими — дружинники Рюрика.

«Було у Рюрика два мужа, обидва не з племені його, але боярини, Аскольд і Дір. І відпросилися вони у Царгород із родом своїм. І пішли вони по Дніпру, і, коли пропливали мимо, побачили на горі невелике місто. І спитали:

- Чиє це місто? їм відповіли:

- Було три брати — Кий, Щек і Хорив, які заснували це місце.

...і померли, а ми живемо тут, рід їхній, і платимо данину хозарам». Аскольд і Дір залишилися в цьому місті, і зібрали у себе багато варягів, і стали володіти полянською землею. Рюрик же князював у Новгороді».

Нестор «Повість минулих літ»

У цей період молода феодальна держава вийшла на міжнародну арену, здобула міжнародне визнання й утвердила себе в історії європейської цивілізації. Головною зовнішньополітичною акцією Аскольда були візан­тійські походи. Сучасні дослідники нараховують їх чотири. Найбільшого значення набув похід на Константинополь 860 р. Русичі 18 червня рапто­во напали на столицю Візантії й тримали її в облозі сім днів. «Місто ледве... не було підняте на спис,— говорив у своїй проповіді тодішній Константинопольський патріарх Фотій. — Що за удар і гнів такий тяжкий і вражаючий? Звідки найшла на нас Ця північна і жахлива гроза? Які густі хмари пристрастей і які могутні зіткнення запалили проти нас цю Нестерпну блискавку?». Далі Фотій дав таку характеристику цьому ворогові: «Народ вийшов з країни північної, прямуючи ніби на другий Єрусалим, племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і списа: вони жорстокі немилосердні, голос їхній шумить, як море...». Дізнавшись про облогу Полиці, повернувся з походу імператор Михайло III. Разом із патріархом Потієм він усю ніч молився у церкві на Влахерні, благаючи про заступ­ництво Богородицю, а по всій столиці відбувалися «лиття й оплакування». Руси захопили й пограбували, як повідомляє Нікіта Пафлагонський, всі поселення й монастирі навколо Константинополя і на сусідніх островах.

Для правлячої верхівки було небезпечним і те, що руси захопили острів Теренвінф, на якому перебував відправлений насильно у заслання поперед, ник патріарха Фотія — патріарх Ігнатій. Переляк був настільки великим, що із церкви на Влахерні вийняли із золотої раки ризу Богоматері і пере­несли її до Святої Софії. Ця риза була однією із найбільших святинь пра­вославної церкви. Водночас розпочались переговори з русами. В результаті був укладений мирний договір, який вивів із «небуття» нову державу у Єв­ропі. «Народ неіменитий,— говорив опісля у своїй проповіді Фотій,— народ ніщо, народ на рівні рабів, невідомий, але який дістав ім'я після походу на нас, незначний, принижений і бідний, але який досяг блискучої висоти, незчисленного багатства,— о, яка біда послана нам від Бога...».

У 863 р. Аскольд здійснив новий похід на Принцеві острови у Марму­ровому морі. У 866 р.,— ще один, який завершився невдало — буря розки­дала по морю кораблі русичів. «І бисть в Києві плач велій». У 874 р. після чергового походу русичів на Візантію імператор Василій Македонянин уклав договір, одним із реальних наслідків якого стало хрещення правлячої верхівки і, певно, частини дружинників у Києві. Це мало великий вплив на подальший розвиток внутрішнього життя слов'янського суспільства на Подніпров'ї. Християнська община Києва сприяла поширенню христи­янства серед інших верств населення, що викликало невдоволення служи­телів культу старих слов'янських богів. Язичницькі жерці, певна річ, не ба­жали мирно поступатись своєю першістю. Вони шукали зовнішніх сил для свого зміцнення, і такі сили швидко знайшлися, зокрема, у Славії, в столи­ці її Новгороді на р. Волхові.