5. Поняття та види правовідносин інтелектуальної власності

Правовідносини інтелектуальної власності — це врегу­льовані юридичними нормами (або такі, що випливають із за­гальних принципів об'єктивного юридичного права) суспільні відносини, які полягають у взаємних юридичних правах і обов'язках суб'єктів прав та обов'язків, що виникають щодо результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Розгляньмо властивості цивільних правовідносин, що склада­ються в галузі інтелектуальної власності, зважаючи при цьому, що вони мають загальні для всіх видів цивільних правовідносин ознаки: І) юридичну рівність їх суб'єктів; 2) регулювання су­спільних відносин нормами цивільного законодавства; 3) на­дання нормами цивільного законодавства учасникам цивільних відносин цивільних прав та обов'язків.

Але, крім того, правовідносини інтелектуальної власності мають низку специфічних ознак. Такими ознаками є:

1) спеціальна підстава виникнення — створення об'єкта, який охороняється або здатен охоронятися нормами законо­давства про інтелектуальну власність;

2) поєднання імперативного та диспозитивного елементів для визначення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин інтелектуальної власності;

3) наявність зобов'язальних елементів у правовідносинах інтелектуальної власності;

4) цільовий характер правовідносин інтелектуальної влас­ності: забезпечення використання об'єктів інтелектуальної власності та їх правової охорони.

Складний характер правовідносин інтелектуальної власнос­ті, поєднання в них імперативного та диспозитивного, регуля­тивного та охоронних елементів робить актуальним питання віднесення їх до певного виду правовідносин.

Класифікація правовідносин інтелектуальної власності можлива на різних підставах.

1. Залежно від сфери права, у якій вони виникають, роз­різняють приватні та публічні правовідносини.

Оскільки публічне та приватне право за своєю сутністю є наднаціональним феноменом, що на рівні національних право­вих систем проявляються у відповідних галузях національного права (законодавства), підставою наступної класифікації на рівні національних правових систем є «галузева» ознака. За цим критерієм правовідносини інтелектуальної власності мож­на поділити на види залежно від галузей національного права (законодавства): на конституційно-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові, карно-правові тощо.

2. Залежно від функцій та завдань, що постають перед галуззю права, в межах якої виникають правовідносини, можливий також їхній поділ на два основні види:

1) регулятивні правовідносини — це такі правовідносини, через які здійснюється безпосереднє правове регулювання (впо-рядкування) суспільного життя — встановлення юридичних прав та обов'язків тощо;

2) охоронні правовідносини — правові відносини, які «оформлюють» кримінальну, адміністративну й інші види юридичної відповідальності, забезпечують застосування інших юридичних санкцій — і цим обмежуються.

3. Окремими видами правовідносин е також матеріальні та процесуальні правовідносини.

Наведеш класифікації стосуються правовідносин інтелек­туальної власності різної галузевої належності. Але, крім того, слід мати на увазі, що стосовно цивільних правовідносин інте­лектуальної власності можлива їх спеціальна диференціація на різних підставах та з різним ступенем деталізації такого поділу.

Зокрема, класифікація цивільних правовідносин інтелек­туальної власності можна проводити за такими критеріями:

1) залежно від економічного змісту вони поділяються на майнові та немайнові. Майнові правовідносини мають еконо­мічний зміст. У свою чергу, вони поділяються на правовідно­сини, що опосередковують статику суспільних зв'язків (на­приклад, власне правовідносини інтелектуальної власності), і правовідносини, що опосередковують динаміку суспільних зв'язків (наприклад, зобов'язання, що виникають на підставі авторського договору). Немайнові правовідносини не мають безпосереднього економічного змісту, їх можна розмежувати на такі, що пов'язані з майновими правами (право авторства) і такі, що з майновими правами не пов'язані (особисті не­майнові права автора твору, права на недоторканність твору, честь, гідність тощо);

2) за юридичним змістом цивільні правовідносини інтелек­туальної власності є абсолютними та відносними. У абсолют­них правовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб. Прикладом мо­жуть бути правовідносини, власне, інтелектуальної влас­ності, де праву творця відповідає обов'язок усіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень. У від­носних правовідносинах уповноваженому суб'єкту (кредитору) протистоїть одна або кілька конкретно визначених зобов 'язаних осіб (боржників). Нерідко у таких правовідносинах їх суб'єкти мають водночас і права, і обов'язки один щодо одного, висту­паючи і як кредитор, і як боржник. Наприклад, така ситуація наявна в ліцензійному договорі;

3) за характером здійснення права цивільні правовідно­сини інтелектуальної власності поділяються на речові та зобов'язальні. Речові правовідносини — це правовідноси­ни, в яких уповноважений суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, без сприяння зобов'язаної особи. Прикладом можуть бути ті ж таки правовідносини, власне, інтелектуальної власності. Зобов'язальні правовідносини — це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт для здійснення своїх цивільних прав потребує сприяння зобов'язаної особи.

Так, замовник у договорі про створення твору на замовлення не може отримати замовлений твір без участі його автора, а право автора на отримання авторського гонорару, у свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов'язку замовником.