Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
менеджмент №6.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
50 Кб
Скачать
☆

5. Які вам відомі основні принципи формування організаційних структур управління?

Перші принципи формування організаційних структур управлін­ня були сформульовані в 20-ті роки XX ст. представниками школи наукового управління Л.Урвіком і М.Вебером. Сучасна теорія менед­жменту доповнила і уточнила їх настанови і розглядає як найваж­ливіші такі принципи: оптимальна кількість ланок у системі управ­ління, чіткість розподілу функцій між підрозділами і посадовими особами, а також прав і відповідальності; інноваційна спрямованість; гнучкість структури; економічність структури.

Принцип оптимальної структури (оптимальна кількість у системі управління) передбачає знаходження раціонального співвідношен­ня спеціалізації та концентрації управлінських робіт.

Принцип чіткого розподілу функцій між підрозділами і посадо­вими особами в системі управління виключає дублювання і пара­лелізм у роботі, ліквідує подвійність підпорядкування і забезпечує встановлення чітко окреслених меж у діяльності функціональних підрозділів і керівників. Цей принцип ґрунтується на такому пра­вилі: кожна ланка повинна мати одного безпосереднього керівника і точно визначені функції.

Принцип інноваційної спрямованості передбачає адаптацію до новітніх ідей.

Принцип гнучкості організаційної структури створює можливості для своєчасного реагування її на зміни в зовнішньому і внутріш­ньому середовищі.

Принцип економічності структури забезпечує зменшення вит­рат на створення і вдосконалення організаційних структур управ­ління.

Принципи функціонування організаційних структур управ­ління:

-пропорційність. Чисельність персоналу підрозділів управлінського апарату мас бути пропорційна обсягові їх діяльності;

-прямоточність. Під час проектування організаційних струк­тур управління треба забезпечувати прямі шляхи проходжен­ня інформації від керівника до безпосередніх виконавців і в зворотному напрямі;

-ритмічність. Рівномірний розподіл праці протягом певного відрізку часу;

-паралельність. Одночасне протягом періоду виконання двох і більше робіт. Наприклад, керівник протягом дня може прий­мати рішення з різних питань, брати участь у роботі наради, вести переговори з постачальниками, здійснювати прийом відвідувачів, працювати з діловою кореспонденцією;

-розподіл і спеціалізація управлінської праці. Цей принцип реалізується під час побудови організаційної структури управління шляхом закріплення однотипних функцій за спеціалізованими структурними підрозділами, а також шля­хом розробки посадових інструкцій для всіх працівників управлінського апарату.

Практична реалізація розглянутих принципів дає можливість створювати і розвивати структури, які відповідають сучасним ви­могам організації господарської (комерційної) діяльності та забез­печують раціональне функціонування систем управління.

6. Які нові вимоги до побудови організаційних структур управління підприємствами виникають на сучасному сталі розвитку економіки України?

Сучасний етап розвитку економіки України ставить нові вимоги до побудови організаційних структур управління підприємством. Так, забез­печення широких можливостей для підприємства зумовлює необхідність наступних змін в організаційній структурі:

  • посилення функцій, пов'язаних з маркетингом;

  • підвищення ролі стратегічного планування (всупереч переважним в даний час функціям оперативного управління) на вищих рівнях управлін­ня;

  • здійснення системної оцінки керівних кадрів з урахуванням ком­плексних результатів їх праці, а також мотивації;

  • тісну взаємодію між торговельно-збутовими підрозділами, відді­лами, які займаються технічним розвитком і керівництвом підприємства.

У сучасних умовах господарювання організаційні структури управ­ління повинні передбачати функції, пов'язані з оцінкою ефективності під­приємства порівняно зі світовим рівнем:

  • систематичне порівняння рівня розвитку підприємства з рівнем, до­сягнутим фірмами-конкурентами;

  • порівняння техніко-економічного рівня продукції даного підприємс­тва з світовими стандартами;

  • системний аналіз та оцінки ефективності власного виробництва, впровадження прогресивних принципів управління в окремих цілях;

  • середньо - та короткотермінове планування з акцентом на фінан­совому плані, який набуває першочергового значення порівняно з інши­ми формами планування.

Вимога підвищення гнучкості реагування на потреби зовнішнього ринку пов'язана зі здійсненням нових функцій:

  • комплексна оцінка нових перспектив і наявних можливостей, по­стійна взаємодія відділів збуту та технічного розвитку;

  • зменшення кількості управлінських ланок з метою створення пе­редумов для автоматизації управління виробництвом;

  • впровадження автоматизації у сфери управління виробництвом і підготовки виробництва;

  • створення ефективно діючих "післявиробничих" підрозділів, охоп­люючи службу інформації про задоволення вимог замовника.

Інтегрування до світової системи господарювання передбачає ви­рішення наступних проблем:

  • організаційне оформлення функцій, які забезпечують приєднання підприємства до міжнародних банків даних і використання цих даних для потреб підприємства;

  • більша орієнтація комплексної підготовки виробництва на різні фо­рми міжнародного співробітництва;

  • прискорення розвитку автоматизованого виробництва, впрова­дження якого є передумовою успішної виробничої кооперації у міжнаро­дних масштабах;

  • скорочення тривалості виробничого процесу (наприклад, відповідно до принципів концепції "точно, вчасно").

Вимога підвищення рівня якості продукції означає:

  • висування управління якістю в ранг найважливіших сфер діяльності керівництва вищої ланки делегування повноважень підвищення якості продукції всіх пі, розділів підприємства, працівники яких мають можливість впливати на рівень підприємства, працівники яких мають можливість впливати на рівень якості, залучення до цієї діяльності всього персоналу підприємств

  • поліпшення взаємодії між вищою та середньою ланками управління;

  • включення у функції АСУ автоматизованого управління якістю.

Підвищення продуктивності управлінської праці сприяє таким нам в організаційній структурі: скороченню кількості управлінських ланок особливо у сфері управління виробництвом; скороченню трудомісткості конторських робіт за рахунок їх автоматизації; заміні деяких форм організаційних структур формами гнучкої організації, розширенню неформальних контактів, особливо по горизонталі; раціоналізації організаційно проектування з використанням обчислювальної техніки

Децентралізована організація – така організація, в якій повноваження розподілено за нижчими рівнями управління;

Дивізійна організаційна структура – розподіл організації па елементи та блоки за видами товарів або послуг, групами покупців або географічними регіонами;

Інтеграція – процес досягнення єдності зусиль усіх підсистем (підрозділів) організації для реалізації її завдань і цілей;

Ланка управління – відокремлений орган, що виконує функцію управління, має права для їх реалізації, визначену відповідальність за виконання функцій та використання прав;

Лінійні повноваження – повноваження, що передаються безпосередньо від начальника підлеглому і далі до інших підлеглих;

Матричний тип організаційної структури – сучасний ефективний тип організаційної структури управління, який створюється шляхом поєднання структур лінійного та програмно-цільового типів;

Обов'язкові узгодження – фірма іноді розширює повноваження апарату до обов'язкових узгоджень із ним певних рішень.

Обслуговуючий аппарат – функціональні підрозділи, що надають керівництву інформацію, необхідну для прийняття ефективних рішень;

Організаційна структура – конструкція організації, па основі якої здійснюється управління фірмою;

Організація – етап процесу управління, на якому відбувається створення нової або реорганізація чи ліквідація діючої системи;

Організація типу конгломерату – форма, що найкраще підходить для певної окремої ситуації;

Організація як функція менеджменту – процес створення структури підприємства, що дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення спільної мети;

Основні елементи процесу делегування – відповідальність та організаційні повноваження;

Особистий аппарат – різновид обслуговуючого апарату, що формується, коли керівник наймає секретаря або помічника;

Паралельні повноваження – їх сутність полягає в тому, що вище керівництво може розширити обсяг повноважень апарату, надаючи йому право відхиляти рішення лінійного керівництва;

Проектна організація – тимчасова структура, що складається для вирішення певного завдання;

Рівень управління – ланка управління на певному ступені ієрархії управління;

Функціональні повноваження – апарат може як запропонувати, так і заборонити певні дії в межах своєї компетенції;